GLOBAL PERMANENT WAR НЕ ВИБАЧАЄМ І НЕ ПРОСИМО ВИБАЧЕННЯ !

АНТИУКРАЇНСЬКА, СПОКОНВІЧНА, ПЕРМАНЕНТНА,  ГЛОБАЛЬНА, ГІБРИДНА, ВІЙНА. 

ІНТРОДУКЦІЯ.

НЕ ІСНУЄ В ЛІТОПИСІ УКРАЇНЦІВ ПЕРІОДУ КОЛИ Б ІНОРОДЦІ ТА ІНОВІРЦІ, ДІЛОВАРИ, ВЛАСТОЛЮБЦІ: ІМПЕРАТОРИ, КНЯЗІ, ЦАРІ, КОРОЛІ, УРЯДИ, В СВОЇХ КОРИСЛИВИХ ІНТЕРЕСАХ, ПРИ ІДЕОЛОГІЧНИЙ ПІДТРИМЦІ РЕЛІГІЙНИХ ЖРЕЦІВ НЕ ВЕЛИ ЖОРСТОКУ, НЕЩАДНУ, ЗАГАРБНИЦЬКУ ВІЙНУ,  НЕ ПРОВОДИЛИ ГРАБІЖНИЦЬКУ, АСИМІЛЯЦІЙНУ, ІНКОРПОРАТИВНУ  ПОЛІТИКУ, ПРОТИ УКРАЇНЦІВ, ЇХ ЕКОНОМІКИ, ЕТНІЧНИХ ТЕРИТОРІЙ, КОГНІТИВНОГО ПРОСТОРУ, РЕЛІГІЙНИХ ОБЩИН, ЦЕХОВИХ, КУЛЬТУРНИХ ОБ’ЄДНАНЬ  ТА  ДЕРЖАВ.
ІНОРОДЦІ ТА ІНОВІРЦІ,  ЇХ РЕЛІГІНО-ПОЛІТИЧНА ЕЛІТА ЗА ЧАСИ СВОГО ПАНУВАННЯ НАД УКРАЇНЦЯМИ, ПОЧИНАЮЧИ З ДОХРИСТИЯНСЬКИХ ЧАСІВ,  НІЯК НЕСПРИЯЛИ  РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ, А ТІЛЬКИ РУЙНУВАЛИ ЇЇ ЖИТТЄВИЙ, КОГНІТИВНИЙ, ТА ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОСТІР.

ГРАБУНОК, РОЗОРЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ПРОСТОРУ, ЗАХОПЛЕННЯ ОСВОЄНОГО УКРАЇНЦЯМИ ЖИТТЄВОГО ПРОСТОРУ, ЗНИЩЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОГНІТИВНОГО ПРОСТОРУ, РУЙНАЦІЯ УКРАЇНИ-ДЕРЖАВИ, СТАЛА ДЛЯ НИХ НЕ ТІЛЬКИ СИМВОЛОМ ВЕЛИЧІ І ГЕРОЙСТВА, А Й РЕЛІГІЙНИМ РИТУАЛОМ ПРИНЕСЕННЯ ЛЮДСЬКИХ ЖЕРТВ СВОЇМ БОГАМ.

ОСЬ ЯКІ МИ ГЕРОЇ: ОБМІШУРИ УКРАЇНЦІВ-ХЛІБОРОБІВ, А КОЛИ ВОНИ ЗДОГАДУВАЛИСЬ І ПРОТЕСТУВАЛИ, ВСІХ ДОГАДЛИВИХ ПРОТЕСТАНТІВ ГРАБУВАЛИ, ВІШАЛИ, САДИЛИ НА КІЛ, РОЗСТРІЛЮВАЛИ, МОРИЛИ ГОЛОДОМ, А ВИЖИВШИХ МІЛЬЙОНИ УКРАЇНЦІВ ПОСТІЙНО ТЕРОРИЗУВАЛИ І ЗАГНЯЛИ В СТІЙЛО-ГУЛАГ І ЯК СКОТИНУ, ЗМУШУВАЛИ БЕЗОПЛАТНО ПРАЦЮВАТИ НА СВОЮ КОРИСТЬ, ЗАБОРОНЯЛИ НАВІТЬ СПІЛКУВАТИСЬ РІДНОЮ МОВОЮ.

ДОКУМЕНТАЛЬНО ПІДТВЕРДЖЕНО, ЩО З СИВОЇ ДАВНИНИ ПО СЬОГОДНІШНІЙ ЧАС ХХІ СТОЛІТТЯ, ГОЛОВНОЮ ЄМОЦІЄЮ ІУДЕЇВ,  ІУДО-КАТОЛИКІВ, ХРИСТОМОСКОВЦІВ, ІУДО-ІСЛАМІСТІВ ТА ІУДОСОВКІВ ДО ВСЬОГО УКРАЇНСЬКОГО АКЦЕНТОВАНО ПРОЯВЛЯВСЯ ІНСТИНКТ АГРЕСІЇ.

В БОРОДЬБІ ЗА ВИЖИВАННЯ ВОНИ ВИБРАЛИ НЕ ЛЮДСЬКУ СОЦІАЛЬНУ ПОВЕДІНКУ, ПОВАГУ ДО ЗВИЧАЇВ УКРАЇНЦІВ, ЧЕСНУ СПІВПРАЦЮ І СПРАВЕДЛИВИЙ РОЗПОДІЛ, ОБМІН, ПРОДАЖ СТВОРЕНОГО ПРОДУКТУ, А АСОЦІАЛЬНУ УЗУРПАЦІЮ, ТИРАНІЮ, РОЗБІЙ, ГРАБІЖ, ЗЛОДІЙСТВО ТА ГЛУМЛІННЯ НАД ВСІМ УКРАЇНСЬКИМ.

ПОЛІТИКА ІНОРОДЦІВ ТА ІНОВІРЦІВ БУЛИ І ЗАЛИШАЮТЬСЯ ДО СЬОГОДНІ АГРЕСИВНА УКРАЇНОФАГІЯ, УКРАЇНОФОБІЯ, АНТИУКРАЇНСТВО, ПАТАЛОГІЧНА ПСИХОПАТІЯ, МІЗАНТРОПІЯ,  ПІДТРИМАНА УЗУРПАЦІЄЮ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТИРАНАМИ.

ДО ВСЬОГО УКРАЇНСЬКОГО АКЦЕНТОВАНО ПРОЯВЛЯВСЯ ІНСТИНКТ ТВАРИННОЇ, ЗЛОБНОЇ АГРЕСІЇ, А ГОЛОВНІ ЕМОЦІЯМИ ВПРОДОВЖ ТИСЯЧОЛІТЬ БУЛИ І ЗАЛИШАЮТЬСЯ ГНІВ І НЕНАВИСТЬ - І ЦЕ, НЕ ДИВЛЯЧИСЬ НА РЕЛІГІЙНІ, ПОЛІТИЧНІ, ЕКОНОМІЧНІ ПРОТИРІЧЧЯ МІЖ НИМИ.

АНТИУКРАЇНСЬКА АГРЕСІЯ  – ЦЕ ПАРАЗИТИЧНА ІДЕОЛОГІЯ І ПОЛІТИКА УКРАЇНОФАГІВ, КОМПЛЕКС ПРОПАГАНДИСТСЬКО–АГІТАЦІЙНИХ ТА ВІЙСЬКОВИХ ЗАХОДІВ,  ПРИКРИТИХ ГУМАНІСТИЧНОЮ РИТОРИКОЮ І  РЕЛІГІЙНИМИ ДОГМАТАМИ ПРО БОГОВИБРАНІСТЬ, БЛИЗКІСТЮ ДО БОГА ТА ЙОГО ЗАПОВІДЯМ, ЯКА СТАЛА ОСНОВОЮ  ВІДКРИТОГО РОЗБОЮ І ГРАБЕЖУ - БЕЗОПЛАТНОГО ПРИСВОЄННЯ ВИРОБЛЕНИХ УКРАЇНЦЯМИ  ПРОДУКТІВ ХАРЧУВАННЯ. 

АНТИУКРАЇНСЬКА АГРЕСІЯ- ЦЕ ГЛИБОКО МОТИВОВАНЕ НА РІВНІ ІНСТИНКТУ І  АПРІОРНЕ, ЕМОЦІЙНО-НЕГАТИВНЕ  СТАВЛЕННЯ  ДО ВСЬОГО, ЩО ПОВ’ЯЗАНЕ  З УКРАЇНОЮ І УКРАЇНЦЯМИ, КРИТИКА І ЗАПЕРЕЧЕННЯ ЇХ СВІТОГЛЯДУ, ТРАДИЦІЙ, СТИЛЮ ЖИТТЯ, ЯКІ ФОРМУВАЛИСЬ УКРАЇНЦЯМИ ТИСЯЧОЛІТТЯМИ, І ОДНОЧАСНО ЦЕ  РЕАКЦІЯ ВИТІСНЕННЯ З СВІДОМОСТІ СВОЄ ЗЛОЧИННОЇ, ГРАБІЖНИЦЬКОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ.

ЦІЛЛЮ УКРАЇНОФАГІВ Є БАЖАНЯННЯ ЗАХОПИТИ ОСВОЄНИЙ І ОБЖИТИЙ УКРАЇНЦЯМИ ЖИТТЄВИЙ ПРОСТІР. ПОГРАБУВАТИ, РОЗОРИТИ І СПАЛИТИ  СТВОРЕНЕ УКРАЇНЦЕМ ДОМОГОСПОДАРСТВО, ЗАПОДІЯТИ УКРАЇНЦЕВІ  ФІЗИЧНИЙ БІЛЬ, МОРАЛЬНО ПРИНИЗИТИ: УБИТИ УКРАЇНЦЯ, ЗГВАЛТУВАТИ ЖІНКУ,  ДІТЕЙ ЗАХОПИТ В ПОЛОН І ПРОДАТИ В РАБСТВО, А ПРИ СПРИЯТЛИВИХ УМОВАХ, ТА ЗАМІТАЮЧИ СЛІДИ, ЗНИЩИТИ ВСЕ, ЩО ПОВ’ЯЗАНО З УКРАЇНСЬКИМ ЖИТТЄВИМ І КОГНІТИВНИМ ПРОСТОРОМИ.

ЦІЛЬ УКРАЇНОФОБІВ, УКРАЇНОФАГІВ ЗАВЖДИ ДЕСТРКУТИВНА - ПЕРЕТВОРИТИ УКРАЇНУ В РУЇНУ І ПУСТКУ, А УКРАЇНЦІВ В МАНКУРТІВ, ЯКІ НЕНАВИДЯТЬ САМИХ СЕБЕ.

ТОМУ З НІЖНІСТЮ ГОВОРИТИ, ЩО ІУДЕЇ, КАТОЛИКИ, ПРАВОСЛАВНІ, ІСЛАМІСТИ ВІЧНІ ВОРІЖЕНЬКИ І МЕРТВИХ І ЖИВИХ І НЕ НАРОДЖЕНИХ УКРАЇНЦІВ МАЛО.

АНТИУКРАЇНСЬКІ АГРЕСІЯ, НЕНАВИСТЬ І ГНІВ - ЦЕ АКТИВНЕ, ІНСТИКТИВНО-ТВАРИННЕ ЗАЦІКАВЛЕННЯ І ВОЛЬОВА ПЕРМАНЕНТНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПО ДЕГРАДАЦІЇ І ЗНИЩЕННІ ВСЬОГО УКРАЇНСЬКОГО,  КІНЦЕВИМ НАСЛІДКОМ НЕНАВИСТІ ДО УКРАЇНЦІВ Є ТОТАЛЬНА УКРАЇНОФАГІЯ.

НЕНАВИСТЮ ДО УКРАЇНЦІВ ПРОСЯКНУТІ РЕЛІГІЯ, ЕТИКА, ЕСТЕТИКА, МОРАЛЬ, ПОЛІТИКА, КУЛЬТУРА УКРАЇНОФАГІВ.

ПРИЧИНА ТОТАЛЬНОЇ УКРАЇНОФАГІЇ – НЕЗДАТНІСТЬ,  ВІДРАЗА ТА РЕЛІГІЙНІ ТАБУ, ЯКИМИ КЕРУВАЛИСЬ  АНТИУКРАЇНЦІ ДО МОНОТОННОЇ, ВАЖКОЇ, ЩОДЕННОЇ ХЛІБОРОБСЬКОЇ ПРАЦІ В СКЛАДНИХ ПРИРОДНИХ УМОВАХ УКРАЇНИ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БУТТЯ.

ТИСЯЧОЛІТТЯМИ УКРАЇНОФАГИ,  ІНОРОДЦІ ТА ІНОВІРЦІ, ЗА ДОПОМОГОЮ РЕЛІГІОЗНИХ КУЛЬТІВ ТАПОВ'ЯЗАНИХ З НИМИ СТРАХОМ, НАСТИРНО, ШЛЯХОМ ЗОМБУВАННЯ, ФОРМУВАЛИ У СВОЇХ ДІТЕЙ АНТИУКРАЇНСТВО. 
НАПОВНЕННЯ СВІДОМОСТІ ДІТЕЙ НЕНАВИСТЮ І ПРИЗИРСТВОМ ДО УКРАЇНЦІВ,  РОЗПОЧИНАЛОСЬ З РАННІХ РОКІВ РОЗВИТКУ ДИТИНИ І ДО  КІНЦЯ ПРОТУБЕРАНТНОГО ПЕРІОДУ, ДО ТОГО ЧАСУ, КОЛИ ЗАВЕРШУЄТЬСЯ РОЗВИТОК ХАРАКТЕРУ ОСОБИСТОСТІ І ЗАКРІПИЛЮЄТЬСЯ  В НІЙ У ВИГЛЯДІ ДИСОЦІАЛЬНИХ ПСИХОПАТІЙ. ОСОБЛИВО ЯСКРАВО АНТИУКРАЇНСЬКИЙ ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ ВІДБУВАЄТЬСЯ В ДИЯЧМХ ЄВРЕЙСЬКИХ ШКОЛАХ ХЕДЕРАХ. ДЕ ДІТЕЙ З ТРЬОХ РОКІВ НАТУРАЛЬНО ЗОМБУЮТЬ НЕНАВИСТЮ.

В НАСЛІДОК ЗОМБУВАННЯ АНТИУКРАЇНСТВО  ПЕРЕТВОРИЛОСЬ В ОКРЕМИЙ ВИД ГЕНЕТИЧНОЇ ПСИХОПАТІЇ – УКРАЇНОПАТІЮ.

УКРАЇНОПАТІЯ - ЦЕ  КОМПЛЕКС ГЕНЕТИЧНО ЗАКРІПЛЕНИХ СПЕЦЕФІЧНИМ ВИХОВАННЯМ І ДІЄТОЮ  ПСИХОПАТІЙ І ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ У ВИГЛЯДІ ПЕРМАНЕНТНОГО,  КОЛЕКТИВНОГО БІПОЛЯРНОГО АФЕКТИВНОГО РОЗЛАДУ (МКХ-10 F31) –РЕКУРЕНТНИЙ, ПЕРМАНЕНТНИЙ,  ІНДИВІДУАЛЬНО-КОЛЕКТИВНИЙ МАНІАКАЛЬНО-ДЕПРЕСИВНИЙ ПСИХОЗ.

ЯК ПРАВИЛО ПЕРМАНЕНТНИЙ БІПОЛЯРНИЙ РОЗЛАД УСКЛАДНЕНЮЄТЬСЯ  СЕЗОННИМИ СУТІНКОВИМ ПОТЬМАРЕННЯМ СВІДОМОСТІ.

СУТІНКОВИЙ СТАН НА ФОНІ ПЕРМАНЕНТНОГО БІПОЛЯРНОГО РОЗЛАДУ  ВИКАЄ РАПТОВО ПРИ ПОПАДАННІ В ПОЛЕ ЗОРУ ЧЕРВОНО-ЧОРНИХ, ЖОВТО-БЛАКИТНИХ ПРАПОРІВ, ТРИЗУБА, ПОЧУТИХ  СЛІВ: ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ, МАЗЕПА, ПЕТЛЮРА, БАНДЕРА, ШУХЕВИЧ, УКРАЇНСЬКА МОВА, І ПРОЯВЛЯЄТЬСЯ ГЛИБОКОЮ ДЕЗОРІЄНТАЦІЄЮ В НАВКОЛИШНЬМУ ПРОСТОРІ І ЧАСІ ЗІ ЗБЕРЕЖЕННЯМ АВТОМАТИЗОВАНИХ ДІЙ. СУПРОВОДЖУЄТЬСЯ  АБО МОВНО-РУХЛИВИМ ЗБУДЖЕННЯМ АБО ЗОВНІ ВПОРЯДКОВАНОЮ ПОВЕДІНКОЮ З АФЕКТАМИ СТРАХУ, ТУГИ, ЗЛОСТІ, ГОСТРИМИ ОБРАЗНИМИ МАРЕННЯМИ, РАПТОВИМИ НАПЛИВАМИ ГАЛЮЦИНАЦІЙ, ЖАХАЮЧОГО СТРАХІТЛИВОГО ЗМІСТУ ТА МАНІАКАЛЬНИМИ ІДЕЯМИ ПЕРЕСЛІДУВАНЯ, ВЕЛИЧІ ТОЩО. ЧАСТО ТАКИЙ СТАН СУПРОВОДЖУЮТЬСЯ АГРЕСИВНИМИ РУЙНІВНИМИ ДІЯМИ СПРЯМОВАНИМИ НА УКРАЇНЦІВ І НА ПРЕДМЕТИ УКРАЇНСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ. ТРИВАЛІСТЬ СУТІНКОВОГО СТАНУ ДОВГА ВІД ДЕКІЛЬКОЇХ ДНІВ, З ХАРАКТЕРНОЮ ТОТАЛЬНОЮ АМНЕЗІЄЮ, ВІДСУТНІСТЬ НАЙМЕНШИХ СПОГАДІВ ПРО СУБ’ЄКТИВНІ ПЕРЕЖИВАННЯ І ДІЇ ПІДВЕРДЖУЄТЬСЯ ІСТОРИЧНОЮ ПРАКТИКОЮ.

 ЖОДНОГО РАЗУ УКРАЇНЦІ НЕ ЧУЛИ СЛІВ КАЯТТЯ НЕ ТІЛЬКИ ЗА БРЕХНЮ, НАКЛЕПИ, ОБМАН І НЕ ВИКОНАНІ ОБІЦЯНКИ,  А Й ЗА ЯВНІ І НЕЗАПЕРЕЧНІ ЖАХЛИВІ ЗЛОЧИНИ, ЯКІ ВЧИНЯЛИ ВАЛСТОЛЮБЦІ І ДІЛОВАРИ: ПОЛЬСЬКІ КОРОЛІ, РОСІЙСЬКІ ЦАРІ, ІСЛАМСЬКІ СУЛТАНИ, ЇХ УРЯДИ, МАГНАТИ, ШЛЯХТА, ДВОРЯНИ, ЧИНОВНИКИ, ВІЙСЬКОВІ, ПОЛІЦІЯ, ОСАДНИКИ, ОРЕНДАТОРИ, ПАНИ, ДУХОВЕНСТВО, ІУДОМАРКСИСТИ, ЧК, ОГПУ, НКВС, МГБ, КГБ, ІУДОСОВКИ ТА ЇХ ІУДЕЙСЬКІ ПОПЛІЧНИКИ, А ТИМ БІЛЬШЕ НЕ ЧУЛИ УКРАЇНЦІ ПОДЯКИ ЗА УКРАДЕНИЙ СИЛОЮ В УКРАЇНЦІВ І З’ЇДЕНИЙ ІНОРОДЦЯМИ І ІНОВІРЦЯМИ, ДІЛОВАРАМИ І ВЛАСТОЛЮБЦЯМИ ХЛІБ І ДО ХЛІБА, ЯКИЙ ВАЖКОЮ ПРАЦЕЮ,  В ПОТІ ЧОЛА, ВИРОСТИЛИ УКРАЇНЦІ.

НОСІЯМИ НАЙБІЛЬШ НЕБЕЗПЕНОЇ МОЗАЇЧНОЇ УКРАЇНОПАТІЇ Є ОСОБИ З ВІТХОЗАВІТНИМ, ІУДЕЙСЬКИМИ АРХЕТИПОМ ПСИХІКИ.

АНТИУКРАЇНСЬКИЙ ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВИЙ РОЗЛАД ПСИХІКИ, ЯК ПРАВИЛО ПРОХОДИТЬ БЕЗ ЯВНИХ ПОРУШЕНЬ ІНТЕЛЕКТУ.

АНТИУКРАЇНСЬКИЙ ПСИХОПАТ БАЧИТЬ В УКРАЇНЦЯХ НЕ ЛЮДЕЙ, А ТІЛЬКИ ОБ’ЄКТИ ДЛЯ ДОСЯГНЕННЯ СВОЄЇ МЕТИ В ПЕРШУ ЧЕРГУ ЗБАГАЧЕННЯ І ВВАЖАЮЧИ СЕБЕ БОГООБРАНИМИ, НЕ ПРОСТО НОСІЄМ АБСОЛЮТНОЇ ІСТИНИ,  А ОДНОЧАСНО СЛІДЧИМ, СУДДЕЮ І ВИКОНАВЦЕМ. ТОМУ ВОНИ  МОЖУТЬ СПОКІЙНО СПОСТЕРІГАТИ І БРАТИ УЧАСТЬ У БУДЬ-ЯКИХ АКЦІЯХ ТЕРОРУ, ЗНУЩАНЬ, КАТУВАНЬ ТА СТРАТ НАД УКРАЇНЦЯМИ ТА  РОБЛЯТЬ ЦЕ З ПОКАЗОВОЮ ЖОРСТОКІСТЮ.

АНТИУКРАЇНСЬКОЮ ПСИХОПАТІЄЮ НАЙЧАСТІШЕ ХВОРІЮТЬ ВЛАСТОЛЮБЦІ, ДІЛОВАРИ, ПОЛІТИКИ, РЕЛІГІЙНІ ДІЯЧІ І ФАНАТИКИ ВЕЛИКОДЕРЖАВНИХ ІДЕЙ.

 УКРАЇНОПАТИ  СХИЛЬНІ ДО ІНДУВІДУАЛЬНОГО І КОЛЕКТИВНОГО ОБМАНУ, ЗЛОДІЙСТВА, ХАРАСМЕНТУ, ПАТАЛОГІЧНИМ БАЖАННЯМ ЧИНИТИ ШКОДУ, МАНІПУЛЮВАТИ УКРАЇНЦЯМИ, НЕХТУВАТИ ЗАКОНАМИ, СУСПІЛЬНИМИ ПРАВИЛАМИ ТА МОРАЛЬНИМИ НОРМАМИ.

УКРАЇНОПАТАМ  НЕ ПРИТАМАННЕ СПІВЧУТТЯ, ЖАЛЬ, СОРОМ, ВИНУВАТІСТЬ ТА ПОВНА ВІДСУТНІ  ГРИЗОТИ СОВІСТІ  У ВІДНОШЕННІ ДО УКРАЇНЦІВ  НЕ ТІЛЬКИ ЗА СВОЇ ДІЇ, АЛЕ Й ЗА ДАНІ НИМИ ПРЕД УКРАЇНЦЯМИ ОБІЦЯНКИ.

НЕНАВИСТЮ ДО УКРАЇНЦІВ ПРОСЯКНУТІ ЇХ РЕЛІГІЯ, ПОЛІТОЛОГІЯ, ЕТИКА, ЕСТЕТИКА, МОРАЛЬ,  КУЛЬТУРА.

УКРАЇНОПАТІЯ  СТАЛА НЕОБХІДНОЮ І ДОСТАТНЬОЮ УМОВОЮ ДЛЯ ОТРИМАННЯ ЯРЛИКА ДІЛОВАРАМ ВІД ВЛАСТОЛЮБЦІВ НА  УЧАСТЬ ЗВЕРХПРИБУТКОВОМУ, ДУЖЕ ВИГІДНОМУ БІЗНЕСІ, ЯКИЙ ПОЛЯГАЄ В НЕСПРАВЕДЛИВОМУ, БЕЗОПЛАТНОМУ ПРИСВОЄННІ РЕЗУЛЬТАТІВ ПРАЦІ УКРАЇНЦІВ. В УКРАЇНСЬКОМУ ВИПАДКУ ЦЕ  БЕЗКАРНІ КРИМІНАЛЬНІ ЗЛОЧИНИ, КРАДІЖКА ТА  ГРАБІЖ З РОЗБОЄМ.

ЗАГАЛЬНО ВІДОМО, ЩО  ГРАБІЖНИКИ, РОЗБІЙНИКИ ТА ЗЛОДІЇ МІЖ СОБОЮ ВВАЖАЮТЬ ГРАБІЖ, РОЗБІЙ ТА ЗЛОДІЙСТВО СПРАВЕДЛИВИМ І САКРАЛЬНИМ ДІЙСТВОМ, ЛЕГІТИМНОЮ  ДІЯЛЬНІСТЮ.

ЗВ’ЯЗАНІ КРОВАВОЮ, КРУГОВОЮ ПОРУКОЮ  ВВАЖАЮТЬ СЕБЕ ПОРЯДНИМИ ЛЮДЬМИ І ХИЗУЮТЬСЯ ОДИН ПЕРЕД ОДНИМ ДОСЯГНЕННЯМ У ЦІЙ ЦАРИНІ СВОЄЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ПРИКРИВАЮЧИСЬ  ВІДОМОЮ КРИЛАТОЮ ФРАЗОЮ: «НІЧОГО ОСОБИСТОГО - ЦЕ ЛИШЕ БІЗНЕС».

ПЕРФРАЗОВУЮЧИ ВІДОМИЙ КРИЛАТИЙ ВИСЛІВ  СОКРАТА ПРИВЕДЕНИЙ У ПЛАТОНІВСЬКОМУ ДІАЛОЗІ: «ПОВНІСТЮ НЕСПРАВЕДЛИВОМУ ВИГІДНО БУТИ НЕ СПРАВЕДЛИВИМ ЗА УМОВИ, ЩО ЙОГО ВВАЖАЮТЬ СПРАВЕДЛИВИМ». «УКРАЇНОПАТУ ВИГІДНО БУТИ УКРАЇНОПАТОМ, ЗА УМОВИ, ЩО УКРАЇНОПАТІЯ ВИЗНАЄТЬСЯ НОРМАЛЬНИМ  СТАНОМ  ПСИХІКИ».

 З СИВОЇ ДАВНИНИ УКРАЇНЦІ ЗНАЮТЬ: «ВОРОН ВОРОНУ - ОКО НЕ ВИКЛЮЄ».

КІЛЬКІСТЬ  УКРАЇНОПАТІВ ПОРАХУВАТИ НЕ МОЖЛИВИ. ТАКОЇ СТАТИСТИКИ НЕ ІСНУЄ. ВІДОМО ТІЛЬКИ, ЩО ПЕРВАЖНА БІЛЬШІСТЬ УКРАЇНОПАТІВ ЗАЛИШАЮТЬСЯ ПОЗА УВАГОЮ НЕ ТІЛЬКИ ДЕРЖАВНИХ ДІЯЧІВ, ПОЛІТИКІВ, ПРАВООХОРОНИХ СТРУКТУР, СУДІВ, А Й ПСИХІАТРІВ І ЦЕ НЕ ДИВНО, БО  ВСІ ВОНИ, В ЇХ ЧИСЛІ ПСИХІАТРИ САМІ СТРАЖДАЮТЬ АНТИУКРАЇНСЬКОЮ ПСИХОПАТІЄЮ І ТОМУ ПРОЯВИ ЇЇ В ІНШИХ ПАЦІЄНТІВ ПРОСТО НЕ ПОМІЧАЮТЬ.

УКРАЇНОПАТІЯ – ЦЕ ІНФЕКЦІЙНА, ГЕНЕТИЧНА, ПСИХІЧНА ХВОРОБА З КОМПЛЕСОМ БЕЗПРИЧИННИХ, ШТУЧНО ІНДУКОВАНИХ, ІНДИВІДУАЛЬНО-КОЛЕКТИВНИХ ПСИХОПАТІЙ, ЯКІ ПЕРІОДИЧНО ПРОЯВЛЯЮТЬСЯ В РІЗНОМАНІТНИХ  УКРАЇНОПСИХОЗАХ, ТА ПРОХОДИТЬ КЛАСИЧНІ МАНІАКАЛЬНІ І ДЕПРЕСИВНІ ФАЗИ.

ОСНОВОЮ УКРАЇНОПАТІЇ Є ТОТАЛЬНА ДЕЗІНФОРМАЦІЯ ПРО УКРАЇНЦІВ, ТА АБЕРОВАНЕ СПРИЙНЯТТЯ ДОСТОВІРНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ВІД ЯКОЇ СУБ’ЄКТИ ВПЛИВУ ВПАДАЮТЬ В КОГНІТИВНИЙ ДИСОНАНС.

Наприклад: «Тисячі років, кожен ранок українопати починають зі сніданку, який обов’язково включає в себе продукти: хліб, масло, мед, м’ясо, наливки, настійки які важкою, кожноденною працею: доглянули, посіяли, виростили і  зібрали  українці – щоб вони, блядь, бидляки, кабанє, пся крев, кугути, рагулі, грязнулі, вонючки, скоти, свинособаки, мешліген, ферфлюхтер гунд виздихали всі суки до ноги».

УКРАЇНОПАТІЯ СЕРЕД ІНОРОДЦІВ ТА ІНОВІРЦІВ НОСИТЬ ЕПІДЕМІЧНИЙ, ТОТАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР. НЕЮ ХВОРІЮТЬ У ВИГЛЯДІ ІНФЕКЦІЙНИХ ЕПІДЕМІЙ ВСІ СОЦІАЛЬНІ СТАНИ  АНТИУКРАЇНСЬКИХ РЕКУРЕНТНИХ ГРУП ВІД ВЛАСТОЛЮБЦІВ, ДІЛОВАРІВ, РЕЛІГІЙНИКІВ, ВІЙСЬКОВИХ, ЧИНОВНИКІВ, ВЧЕНИХ ДО БЕЗДОМНИХ ЛЮМПЕНІВ І ПОКИДЬКІВ СУСПІЛЬСТВА.

ІНФЕКЦІЙНА УКРАЇНОПАТІЯ КАПСУЛЮЄТЬСЯ В ТАЄМНИХ СЕКТАХ ХРОНІЧНИХ УКРАЇНОПАТІВ – ПАТАЛОГІЧНИХ ЛЕДАРІВ - РЕЛІГІЙНО-МРАКОБІСНИХ ДІЯЧІВ, ДЕ ПРОХОДИТЬ ІНКУБАЦІЙНИЙ ПЕРІОД. ДАЛІ  ІНДУКУЄТЬСЯ  В СЕРЕДОВИЩЕ ВЛАСТОЛЮБЦІВ УЗУРПАТОРІВ-ТИРАНІВ І ДІЛОВАРІВ, ЯК БІЗНЕС-ПРОЕКТ. 

ЩЕДРО ПРОФІНАНСОВАНИЙ, АПРІОРІ БРЕХЛИВИЙ, АНТИУКРАЇНСЬКИЙ ІНФОРМАЦІЙ ПОТІК, ПІДСИЛЮТЬ, У ВИГЛЯДІ ТОТАЛЬНОЇ ДЕЗІНФОРМАЦІЇ ВИСОКООПЛАЧУВНІ ФІЛОСОФИ,  ІСТОРИКИ, ПОЛІТОЛОГИ, ЧИНОВНИКИ, ПИСЬМЕННИКИ, ЖУРНАЛІСТИ І ТРАНСФОРМУЮТЬ В ЕПІДЕМІЧНУ УКРАЇНОПАТІЮ СЕРЕД ВІСІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРОШАРКІВ І ГРУП. ЯК НАСЛІДОК У СУСПІЛЬСТВІ ПОШИРЮЄТЬСЯ ЕПІДЕМІЯ УКРАЇНОПАТІЇ, ЯКА СПОЧАТКУ СУПРОВОДЖУЄТЬСЯ ФЕКАЛЬНИМИ ЖАРТАМИ,  МОРАЛЬНИМИ ЗНУЩАННЯМ, ГЛУМЛІННЯМ, ЦЬКУВАННЯМ, ЯКЕ СТИМУЛЮЄ БЕЗКАРНЕ, ЗЛОДІЙСТВО, ГРАБІЖ, РОЗБІЙ, ПОЗАСУДОВІ РОЗПРАВИ, ЯКІ ВИЛИВАЮТЬСЯ В ТОТАЛЬНИЙ ТЕРОР І КРОВАВУ РІЗАНИНУ,  ВІЙНУ.

ТАКІ ГНОСЕОЛОГІЧНІ КОРЕНІ ТА ГЕНЕЗИС  АНТИУКРАЇНСЬКОЇ, ГІБРИДНОЇ, ГЛОБАЛЬНОЇ ВІЙНИ.

ЧИ ІСНУЮТЬ СЕРЕД ІНОРОДЦІВ І ІНОВІРЦІВ НАТЯКИ НА УКРАЇНОФІЛІЮ ?

В ЛІТОПИСАХ УКРАЇНЦІВ УКРАЇНОФІЛІЯ ЗНИКАЮЧО МАЛА, ВИКЛЮЧНО РИТОРИЧНА І ВИНИКАЄ ПІДЧАС ДЕПРЕСИВНОЇ ФАЗИ  ПЕРЕБІГУ БІПОЛЯРНОГО АФЕКТИВНОГО РОЗЛАДУ, ЯК СКАВУЛІННЯ ПОБИТИХ СОБАК, ЯКИХ ВІДІГНАЛИ КОРМУШКИ.

УКРАЇНОФІЛИ СЕРЕД ІНОРОДЦІВ І ІНОВІРЦІВ НЕ ОСОБЛИВО ПОПУЛЯРНІ, ХОЧ ЧАС ВІД ЧАСУ ЇХ РИТОРИКУ ВИКОРИСТОВУЮТЬ В МАНІПУЛЯТИВНИХ АНТИУКРАЇНСЬКИХ АКЦІЯХ.

УКРАЇНОФІЛІВ МОЖНА ПЕРЕЛІЧИТИ НА ПАЛЬЦЯХ ОДНІЄЇ РУКИ.

ЗА ВСІ ВІКИ ДОБРІ, РОЗУМНІ, ЗАСТЕРЕЖЛИВІ І ПОВЧАЛЬНІ СЛОВА ПО УКРАЇНСЬКОМУ ПИТАННЮ ГОВОРИВ, ЧЕХ СЛАВ'ЯНОФІЛ КАРЕЛ ГАВЛІЧЕК-БОРОВСЬКИЙ (1821-1856), ІУДО-СІОНІСТ ЗЕЄВ ЖАБОТИНСЬКИЙ (1880 - 1940, ПОЛЬСЬКИЙ  ЛІБЕРАЛ ЄЖІ ГЕДРОЙЦ (1906 – 2000) І  ПАПА РИМСЬКИЙ ІОАН-ПАВЛО ІІ (1920 - 2005).

ЧЕСЬКИЙ ПУБЛІЦИСТ КАРЕЛ ГАВЛІЧЕК-БОРОВСЬКИЙ (1821-1856) ПОПЕРЕДЖАВ УКРАЇНОПАТІВ: «УКРАЇНА – ЦЕ ПОСТІЙНЕ ПРОКЛЯТТЯ, ЯКЕ САМІ НАД СОБОЮ ПРОГОЛОСИЛИ ЇЇ ГНОБИТЕЛІ». «ТАК НАД НИМИ  (УКРАЇНОПАТАМИ) МСТИТЬСЯ ПРИГНОБЛЕНА ВОЛЯ УКРАЇНИ…», « ДОКИ НЕ БУДЕ ВИПРАВЛЕНА КРИВДА ЗАВДАНА УКРАЇНЦЯМ, ДОТИ НЕМОЖЛИВИЙ СПРАВДІ МІЖНАРОДНИЙ СПОКІЙ».

ЗАГАЛЬНОВІДОМО. ЩО ОСНОВНИМИ УКРАЇНОПАТАМИ Є ЧЛЕНИ ВСІХ СЕКТ І НАПРЯМІВ ІУДЕЙСТВА  ІУДЕЙСЬКІ СЕКТАНТИ ПРИЙМАЛИ УЧАСТЬ В РУСИФІКАЦІЇ, ПОЛОНІЗАЦІЇ, БОЛЬШЕВИЗАЦІЇ, СОВІТЕЗАЦІЇ УКРАЇНЦІВ.  ЦЕЙ «ДИВНИЙ ФАКТ» ПОМІТИВ СОНІСТ ВОЛОДИМИР ЖАБОТИНСЬКИЙ., КОЛИ НАВІДУВАВСЯ В УКРАЇНУ В СПРАВАХ СІОНІСТІВ.

В 1910 РОЦІ В СТАТТІ «ФАЛЬСИФІКАЦІЯ ШКОЛИ» ВІН ПИСАВ: «ТО ЖЕ САМОЕ В МАЛОРОСИИ. УКРАИНСКАЯ ПЕЧАТЬ ВООБЩЕ И ПРОГРЕСИВНАЯ, И ДЕМОКРАТИЧНАЯ, НО КОГДА РЕЧЬ ЗАХОДИТ О РУССОФИКАТОРСКОЙ РОЛИ ЕВРЕЙСКОЙ ИНТЕЛИГЕНЦИИ, ЭТА ПЕЧАТЬ ВІХОДИТ ИЗ СЕБЯ И ПОЛОЖИТЕЛЬНО СБИВАЕТСЯ НА АНТИСЕМИТСКИЕ НОТЫ. И ХУЖЕ ВСЕГО ТО, ЧТО НЕ ЗНАЕШЬ КАКИМИ СЛОВАМИ ПРОТЕСТОВАТЬ. ИБО ДЕЙСТВИТЕЛЬНО ПРАВДА, ЧТО ГОРОДА УКРАИНЫ, ГДЕ ВЕЛИКОРОСОВ МОЖНО ПО ПАЛЬЦАМ ПЕРЕЧЕСТЬ, И ВПОЛОВИНУ НЕ НОСИЛИ ТОГО ХАРАКТЕРА, КОТОРЫЙ НОСЯТ ТЕПЕРЬ, ЕСЛИ БЫ ЕВРЕЙСКАЯ ИНТЕЛИГЕНЦИЯ НЕ ТАК УСЕРДНО ШЛА НАВСТРЕЧУ АДМИНИСТРАЦИИ В СМЫСЛЕ НАСАЖДЕНИЯ РУССКОГО ЯЗЫКА. ПРИКРЕПОЩЕНИЕ ЕВРЕЕВ К РУССКОЙ ШКОЛЕ ЗАФИКСИРУЕТ ЭТОТ ПОРЯДОК ВЕЩЕЙ И СДЕЛАЕТ ЕВРЕЙСКОЕ НАСЕЛЕНИЕ ОКОНЧАТЕЛЬНО НЕНАВИСТНЫМ В ГЛАЗАХ САМЫХ ДЕМОКРАТИЧНЫХ ЭЛЕМЕНТОВ МЕСТНОГО БОЛЬШЕНСТВА…»

В ПАРИЖІ, ЗА СОВІЦЬКИХ ЧАСІВ, ПІДЧАС ДЕПРЕСИВНОЇ ФАЗИ, В ПОЛЬСЬКОГО ЕМІГРАНТА ЄЖІ ГЕДРОЙЦЯ ГУМАНІСТИЧНА, ЛІБЕРАЛЬНА, ДЕМОКРАТИЧНА ШИРОТА ПОГЛЯДІВ НЕ МАЛА МЕЖ.  ВІН ЗАКЛИКАВ ПОЛЯКІВ ПРИЙНЯТИ НОВУ ПАРАДИГМУ ПОЛЬЩІ: ВІДХІД ВІД ЯГЕЛОНСЬКОЇ КОНЦЕПЦІЇ ПРО ПРИРОДНІСТЬ ПЕРЕБУВАННЯ УКРАЇНИ, БІЛОРУСІЇ, ЛИТВИ ПІД КОРОНОЮ ПОЛЬСЬКОЮ. ВІДМОВИТИСЬ ВІД «СХІДНИХ КРЕСІВ».  «НЕ МОЖЕ БУТИ ВІЛЬНОЇ ПОЛЬЩІ БЕЗ ВІЛЬНОЇ БІЛОРУСІЇ, ЛИТВИ,УКРАЇНИ».

ПАПА РИМСЬКИЙ ІОАН-ПАВЛО ІІ, ФОРМАЛЬНО ВИСЛОВИВ ТЕЗУ ВЗАЄМНОГО ВИБАЧЕНЯ: «ВИБАЧАЄМ І ПРОСИМ ПРОБАЧЕННЯ». ПОНТИФІК  ЧОМУСЬ ВВАЖАВ, ЩО ПОЛЯКИ ХХ СТОЛІТТЯ І ЇХ МАЙБУТНІ ПОКОЛІННЯ БУДУТЬ СЛІДУВАТИ ЙОГО СЛОВАМ: «МИНУЛЕ ЗАЛИШІТЬ БОГОВІ».

  

ВСІ УКРАЇНОФІЛИ ЛЕГКО ПОМІСТИЛИСЬ НА ПАЛЬЦЯХ ОДНІЄ РУКИ.

ЯК ДІЯЛИ ПОЛЬСЬКІ УКРОПАТИ: ВЛАСТОЛЮБЦІ, ДІЛОВАРИ І РЕЛІГІЙНІ МРАКОБІСИ, ПОЛІТИКИ, ПАРТІЙНІ ДІЯЧІ РІЗНИХ НАПРЯМКІВ ТА ПРИКОРМЛЕНА НИМИ КРЕАТУРА: ГРОМАДСЬКІ ДІЯЧІ, ФІЛОСОФИ, ІСТОРИК, ЖУРНАЛІСТИ, ІНТЕЛІГЕНЦІЯ ІНШІ ШАРИ СУСПІЛЬСТВА?

В УКРАЇНІ 90-Х РОКІВ, ОТЯМИВШИСЬ ВІД ЧЕРГОВОЇ ДЕПРЕСИВНОЇ ФАЗИ, ПЕРЕФАРБОВАНІ ІУДОСОВКОВІ КОМУНОБАНДИТИ, ІНОРОДЦІ ТА ІНОВІРЦІ, ВЕЛИКОДЕРЖАВНІ ШОВІНІСТИ, РЕЛІГІЙНІ МРАКОБІСИ, ЛЮТІ ВОРОГИ УКРАЇНИ І УКРАЇНЦІВ, ВІД ІМЕНІ ЗАКТОВАНИХ УКРАЇНЦІВ, СМИРЕННО, СКЛАВШИ РУКИ НА ГРУДЯХ, ВИБАЧАЛИ МЕРТВИХ ПОЛЬСЬКИХ КАТІВ, ВБИВЦЬ ТА ЗЛОДІЇВ І ВІД ІМЕНІ ПОСАЖЕНИХ НА ПОЛЮ УКРАЇНЦІВ ПРОСИЛИ У МЕРТВИХ  ПОЛЬСЬКИХ САДИСТІВ ПРОЩЕННЯ, ЗА СВ’ЯТУ  ПОМСТУ ЗВІРЯМ В ЛЮДСЬКІЙ ПОДОБІ.

ЧИ ВИБАЧИЛИСЬ СУЧАСНІ  УКРАЇНОПАТИ ЗА УКРОТРОПАТІВ  МИНУЛОГО?

ЧИ ПРИЙНЯЛИ ПРОЩЕННЯ В УКРАЇНЦІВ СУЧАСНОСТІ ЗА УКРАЇНЦІВ МИНУЛОГО?

НІХТО З АНТИУКРАЇНСЬКИХ ДІЛОВАРІВ, ВЛАСТОЛЮБЦІВ І ЦЕРКОВНИКІВ ХХІ СТОЛІТТЯ НЕ ПРИЙНЯВ ПРОЩЕНЬ І НЕ ПОПРОСИВ ВИБАЧЕНЬ.

КАТОЛИКИ, РАЗОМ З ІУДЕЯМИ, ХРИСТОМОСКОВЦЯМИ,  ІСЛАМІСТАМИ ТА ЇХ СТАВЛЕНИКАМИ,  ЗААНГАЖОВАНИМИ  ІСТОРІОПАТАМИ,  ПОЛІТОЛУХАМИ, ПРОПАГАНДОНАМИ, МЕДІОТАМИ, МЕДІАНТАМИ, ЖУРНАЛЮГАМИ І ЖУРНАШЛЮХАМИ – СЛУХНЯНИМИ  ВИКОНАВЦЯМИ ЇХ ВОЛІ, РОЗПОЧАЛИ АНТИУКРАЇНСЬКУ ІСТЕРІЮ, ЧЕРГОВУ МАНІАКАЛЬНУ ФАЗУ ПЕРЕБІГУ АНТИУКРАЇНСЬКОГО БІПОЛЯРНОГО АФЕКТИВНОГО РОЗЛАДУ.

В УМОВАХ ГІБРИДНОГО МИРУ,  УКРАЇНОФАГИ РОЗПОЧАЛИ НОВИЙ ЕТАП ГЛОБАЛЬНОЇ,  ПЕРМАНЕТНОЇ, ГІБРИДНОЇ, АНТИУКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ.  

ПОЧУВШИ КАЯТТЯ І СКИМЛЕННЯ ПОСТІУДОКОМУНІСТИЧНИХ УКРАЇНОПАТІВ ВІД ІМЕНІ УКРАЇНЦІВ, ЯКІ ЇХ НЕ УПОВНОВАЖУЛИ, ЗРОЗУМІЛИ, ЩО ЖОДЕН УКРАЇНЕЦЬ НЕ ПРОСТИТЬ І НЕ БУДЕ ПРОСИТИ ПРОЩЕННЯ, ТОМУ УКРАЇНОПАТИ ТАРАДИЦІЙНО ЗАСТОСУВАЛИ  ЄЗУЇТСЬКУ  ФОРМУЛУ ВЗАЄМОВІДНОСИН З УКРАЇНЦЯМИ.

ДІЛОВАРИ І ВЛАСТОЛЮБЦІ, ПОЛЬСЬКІ КСЬОНЗИ, ІУДЕЙСЬКІ РАБИНИ ТА ХРИСТОМОСКОВСЬКІ ПОПИ ВИМАГАЮТЬ ВІД СУЧАСНИХ УКРАЇНЦІВ ЩОБ ВОНИ ЩОДЕННО, ЯК «ОТЧЕ НАШ»  БЛАГАЛИ: «ВИБАЧАЄМОСЬ І ПРОСИМО ВИБАЧИТИ. ВИБАЧАЄМОСЬ, ВИБАЧАЄМОСЬ І ЩЕ РАЗ ВИБАЧАЄМОСЬ» І ЗАДОВІЛЬНЯТИ ВСІ ЇХНІ МАТЕРІАЛЬНІ І ТІЛЕСНІ ПОТРЕБИ І ПРИМХИ БЕЗКОШТОВНО І БЕЗОПЛАТНО.

ЧИ МАЮТЬ ПОВНОВАЖЕННЯ СУЧАСНІ УКРАЇНЦІ ВИБАЧИТИ  ПОЛЬСЬКО-МОСКОВСЬКІ, КАТОЛИЦЬКО-ПРАВОСЛАВНІ, ІУДЕЙСЬКО-ІСЛАМІСТСЬКІ, ТЯЖКІ КРИМІНАЛЬНІ ЗЛОЧИНИ ПРОТИ УКРАЇНЦІВ МИНУЛОГО: МАСОВІ ВБИВСТВА, ТОТАЛЬНИЙ ТЕРОР, ТОРТУРИ, ГРАБІЖ, РОЗБІЙ?

ЧИ МАЮТЬ ПОВНОВАЖЕННЯ СУЧАСНІ УКРАЇНЦІ ВІД ІМЕНІ УКРАЇНЦІВ МИНУЛОГО ПРОСИТИ ВИБАЧЕННЯ В УКРАЇНОПАТІВ МИНУЛОГО ЗА ТЕ, ЩО УКРАЇНЦІ МИНУЛОГО, НАШІ ДАЛЕКІ ПРЕДКИ, ЛЮТО І ЗРАЗКОВО ЖОРСТОКО, НЕЩАДНО ТА БЕЗЖАЛЬНО МСТИЛИ ЇМ, ЗА НАРУГУ НАД УКРАЇНСЬКИМИ СВЯТИНЯМИ, СВІТОГЛЯДОМ, СПОСОБОМ ЖИТТЯ, ЗА ТЯЖКІ ЗЛОЧИННІ ВБИВСТВА, КАТУВАННЯ, ГРАБІЖ, РОЗБІЙ ПРОТИ УКРАЇНЦІВ, ЇХ СІМЕЙ, ТА ДОВЕДЕНІ ДО ВІДЧАЮ ВИКОРИСТОВУВАЛИ ДЛЯ ЦЬОГО ВСІ МОЖЛИВІ ЗАСОБИ. ВИБАЧАТИ ВСІХ УКРАЇНОПАТІВ НЕ ЗВАЖАЮЧИ НА СТАТУС - КОРОЛЯМ, ЦАРЯМ, СУЛТАНАМ, ПОЛЬСЬКИМ МАГНАТАМ, ОРЕНДАТОРАМ, ШЛЯХТІ, ПОМІЩИКАМ, КОНФЕДЕРАТАМ, ПІЛСУДЧИКАМ, КСЬОДЗАМ, РАВИНАМ, ПОПАМ, МУЛАМ І НАВІТЬ РОЗШАРКУВАТИСЬ ПЕРЕД ПОКИДЬКАМ СУСПІЛЬСВА - ЛЮМПЕНАМ, КРИМІНАЛОМ ЯКИХ СЕРЕД ІНОРОДЦІВ  ТА ІНОВІРЦІВ ДОСТАТНЬО.

ВИБАЧАТИ І ПРОСИТИ ПРОБАЧЕННЯ  В УКРАЇНОПАТІВ  ОЗНАЧАЄ ЗРАДИТИ НАШИХ ПРАЩУРІВ І ПАМ’ЯТЬ ПРО НИХ. ПАМ’ЯТЬ ПРО ЗАГИБЛИХ В БОЯХ, ПРО ПУБЛІЧНО І ДЕМОНСТРАТИВНО КАТОВАНИХ ТА СТРАЧЕНИХ, ПОМЕРЛИХ ВІД ЄЗУЇТСЬКИХ ТОРТУР, ГОЛОДУ, ХОЛОДУ, ЗА ЖИТТЯ В ГАНЬБІ І РАБСТВІ, І НАВІТЬ ПІСЛЯ СМЕРТІ В СПЛЮДРОВАНИХ, ПОГРАБОВАНИХ МОГИЛАХ.

ВИБАЧИТИ І ПРОСТИТИ ВИБАЧЕНННЯ ЗНАЧИТЬ ВСЕ ЗАБУТИ І ВДАВАТИ, ЩО НІ В ДАЛЕКОМУ, НІ В БЛИЗЬКОМУ МИНУЛОМУ НІ СУЧАСНОСТІ НІ В МАЙБУТНЬОМУ УКРАЇНОПАТІЇ НЕ ІСНУВАЛО, НЕ ІСНУЄ І НЕ БУДЕ ІСНУВАТИ.
ЧИ МОЖЛИВО І ЧИ ПОТРІБНО, НАМ, УКРАЇНЦЯМ ХХІ СТОЛІТТЯ  ВИБАЧАТИ ТЕ, ЩО НАШІ УКРАЇНСЬКІ ПРАЩУРИ НІКОЛИ  УКРАЇНОФАГАМ НЕ ВИБАЧИЛИ?
ВІДПОВІД ОДНОЗНАЧНА!

НЕ ВИБАЧАЄМ І НЕ ПРОСИМО ВИБАЧЕННЯ.

УКРАЇНЦІ - ЛЮДИ.

У здорової людинни крім рефлексів є 12 основних інстинктів: харчовий інстинкт, інстинкт продовження роду, батьківський інстинкт, інстинкт самоствердження (наснага), стадний інстинкт,  інстинкт набувача, інстинкт творення, інстинкт втечі (страх), інстинкт неприйняття (відраза), інстинкт допитливісті (здивування),  інстинкт агресії (гнів, ненависть),  інстинкт самоприниження (зніяковілість). 

Для задоволення істинктів в людини виникає безліч інтересів.

В Древній Греції задоволення інстинктів називали політикою.

Політика - πολιτικός, де πολι-полі  безліч, а τικός- тікос  інтерес, дослівно - «безліч інтересів» нерозривно повязана з економікою Οἶκος - дім і νόμος – номос-закон, буквально «домашній закон» або правила ведення домашнього господарства.

Політекономія – неподільне поняття і означає ведення домогосподарства при безлічі індивідуальних інтересів індивидів суспільства. 

В Древній Греції громадяни які жили в полісі, мали інтереси і брали участь у політекономічному житті іменувалися πολιτικός - багато інтересів, а громадяни, які мало цікавилися політекономікою і не брали участь в політичному житті свого міста, іменувалися ιδιοτικός – ідіотікос - окрема людина, приватна особа.

Древнєгрецький поліс πόλις, πολιτεία - багато – особлива форма організації суспільства, античної громади.

Територія поліса зазвичай включала власне міський το μέσο του звучит як томесто-центр і χώρα-землю  - прилеглу сільськогосподарську округу на якій вирощувались продукти зерно, виноград, свійскі тварини, добувалась сировина різного роду діяльності ковальства, гончарства, будіництва для добробуту мешканців поліса.

Для обміну товарами грецькі поліси чеканили власну монету.

Поліс складали повноправні громадяни - члени громади, - кожен з яких мав право на земельну власність і політичні права. 

 Частина населення в полісі не перебувала і не мала прав громадян: Метеки- Μέτοικοι «переселенці», періеки περί «навколо» +  οἶκος «дом, жилище» = «ті що живуть навколо», δωρεάν – суверен - вільний, σκλάβος – склавос - раби. 

Державний лад в полісах міг бути: монархія, олігархія, демократія, демархія, охлократія.

Монархія Μοναρχоς - Μονоς «один, », αρχоς «влада» - влада одного. форма державного правління, за якої найвища державна влада повністю одній особі-спадкоємному монархові.

 Олігархі́я  ὀλιγαρχία - ὀλίγον-«небагато», та ἀρχή «влада» - влада небагатьох. політичний режим, у якому влада (політична, економічна та ін.) належить невеликій, закритій та тісно згуртованій групі осіб; група людей, які одночасно є і власниками засобів виробництва, і можновладцями.

По простому діловари і властолюбці.

Демократія - δῆμοςράτία-«народне влада» δῆμος «народ» і χράτέω «влада»- політичний режим в якому влада в полісі належить народу.

 Демархія - δημαρχια - народовдоладдя або лотократія, це це вид демократії коли політику визначають за жеребом вибрані люди. Кандидатами в політику є всі громадяни полісу.

Охлокра́тія - οχλοκρατία, όχλος  — чернь і κρατία-влада форма демократії - влада черні при які люди знатного походження усувалися від участі в політичних справах. Будь-яке питання вирішується натовпом черні.

Системно-організаційні аргоритми в політекономіці включають стратегію і тактику, а тому крім політекономіки мають застосування в різних видах діяльності: наукова, військова, банківська, і є методологією подвійного призначення.

Алгоритм - набір інструкцій, що описують порядок дій виконавця для досягнення певної мети або результату.

Система  Σύστημα «ціле, складене з частин; з'єднання» - безліч елементів, що знаходяться у відносинах і зв'язках один з одним, які утворює певну цілісність, єдність.

Організація - Ὄργανον – орган, інструмент - група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальних цілей.

Політекономічна стратегія - це визначення довготривалої мети, широкої програми дій, повсякденних завдань, загальної довготривалої лінії політичної поведінки, основних напрямків діяльності, науково обґрунтованого аналітико-синтетичного прогнозу розвитку реальних політичних подій і явищ в майбутному.

Стратегія στρατηγία – «армія з прапором» концептуальна дія яка визначає і забезпечує основний напрямок  діяльності суб'єктів політики на довгу переспективу. Об'єктом політичної стратегії є вироблення головної мети, програми на тривалому проміжку часу політичної діяльності суб'єктів політики, шляхів та засобів їхнього досягнення.

Тактика – τακτική, τάξις «стрій, розположення» - конкретна короткострокова  концептуальна дія або декілька дій які здійснються у вигляді виконання одного або більшої кількості конкретних завдань в руслі  виконання стратегічної задачі.

Коли вам маститі політики говорить: залишіть економіку-економістам, фінанси-фінансистам, політику-політикам, війну-військовим, історію-історикам, то це оначає: політики позбавили вас вашої заслуженої частки в економіці полісу, бо важать вас ідіотом.

По простому це означає, що вас НАЇБАЛИ.

Щоб швидко зрозуміти  коли вас наїбали потрібен чіткий критерій і  алгоритм.

Українці ХХІ століття, в умовах глобальної, перманентної гібридної війни, повинні адекватно, швидко, чітко і ясно зрозуміти, усідомити та оцінити, які дії колонізаторів минулого  і нео-колонізаторів сьогодні проти українців та Української Держави сьогодні
     Є НЕОБХІДНОЮ І ДОСТАТНЬОЮ УМОЮ 
негайно розпочинати, зразково нещадну та безжальну  війну проти колонізаторів та їх потомків, ким би вони не були, чи зовнішні інтервенти, чи внутрішні корумповані компрадори. 

В українців є необхідний і достатній алгоритм і критерій. 
Це причини повстання і війна за незалежність США.
 
УКРАЇНЦІ ВИЗНАЮТЬ АМЕРИКАНСЬКИЙ СТАНДАРТ.

Бостонська різанина так називається інцидент біля митниці на Кінг-стріт, в місті Бостон, столиці провінції Массачусетс,  в Британських колоніях в Новій Англії на теперішній території США, між городянами і англійськими   королівськими,  колоніальними військами.

За шістьдесят років правління Георга III, короля Великої Британії та Ірландії   з 25 жовтня 1760 до смерті в 20 січні 1820 року відбулись такі події в світі: відділенням від британської корони американських колоній і утворенням США, Велика французька революція, три поділи Речіпосполитої. Англо-французька політична і збройна боротьба, що закінчилася наполеонівськими війнами.

В історію Георг ІІІ увійшов також як жертва тодішніх шарлатанів від медицини, які лікували генетичну порфирію, кровопусканнями і потужними дозами вина та бренді, з послідуючим триманням високородного пацієнта в темній кімнаті в гамівній сорочці. 

Таке лікування вилилось у важке психічне захворювання, через яке над монархом з 1811 року був встановлено регентство його сином Георгом IV.

Не дивлячись на медичні втручання Георг ІІІ прожив добрячих 82 роки у Букінгемському палаці. 

Як тут не згадати анекдот з українскої реальності початку ХХІ століття.

Пізньої осені два лікарі з вікна третього поверху муніціпальної лікарні посьорбуючи каву курять сигарети і диляться у вікно, на сіре небо, осінній дощ, який поливає вулицю засипану осіннім листям. Раптом з відчинених дверей лікарні впевнено і бадьоро виходить чолівік. Відкривав парасольку і попрямував до автобусної зупинки.  Лікарі мовчки курять і спостерігають за ним. Один з лікарів з розпачем в голосі каже: «Той чоловік, що перейшов вулицю, мав померти ще півроку тому…»  Лікарі затягнулись і роздумуючи над сказаним довго випускали тютюновий дим. Дощ барабанив у вікно.  Вітер хитав голе гілля дерев. Другий, відсьорбнувши кави, задумливо відповів: «Що про цей випадок можна сказати? Тільки одне. Медицина безсильна коли людина хоче жити.»

Син Георга ІІІ, Георг ІV, ще підлітком почав вживати алкогольні напої, відвідувати борделі і спальні фрейлін. Точно так, як мій знайомий Гиба пити, курити і відвідувати спальні офіціанток почав одночасно в ранньому дитинстві.  

 У 1811-му через хворобу батька Георг ІІІ став регентом – і перетворив своє правління на безперервні  бенкети.  

«Два голуби, три біфштекси, пляшка Мозельського, склянка сухого шампанського, склянка порто і склянка бренді» – звичне меню сніданку Георга ІV.  Перед публічними заходами він приймав 100 крапель опіумного екстракту.

 

Разом з тим Георг IV був людиною культурною і освіченою, любив музику, художні твори і архітектуру. Побудував собі пристойний палац в індо-сарацинському стилі.

 

В 1820-му батько помирає, і 58-річний принц стає королем. 19 липня 1821 року жителі Лондона стали свідками  коронації Георга IV, самої пишної церемонії, яка коли-небудь проходила в Англії. На той момент його здоров’я безнадійно підірване, останні роки життя він не виходить з наркотичного трансу.

При обох Георгах, прем’єр-міністром був Вільям Піт - молодший, наймолодший прем’єр в історії Великобританії. Вперше Піт отримав посаду в 1783 році, коли йому було 24 роки. Ерудований, зарозумілий і замкнений, він ніколи не одружувався і не мав коханок. Коханців також. З 14 років Вільям почав страждати від спадкової подагри, і сімейний лікар прописав йому пляшку портвейну на день. Пітт-молодший пив все життя, постійно збільшуючи дозу. Під час його другого прем’єрського терміну країна воювала з Наполеоном, політична напруга була високою. Карикатуристи зображували Пітта з червоним носом, а журналісти дали йому прізвисько «людина-три-пляшки». 

Відомі кілька випадків, коли його знудило просто на парламентській трибуні. Головна його увага була спрямована на фінансові справи, що знаходилися в його завідуванні з якою він вдало справився.

Ці монархи, з погляду лицеміра п’яниці,  насправді були геніальними держвними діячами, зодчими, заклали фундамент Вікторіанській епосі і науково-технічній революції.

У 1765 році  Георг ІІІ та  уряд провів через  британський парламент Акт про гербовий збір, за яким всі торговельні та цивільні документи обкладалися штемпельним збором.

Одночасно вирішено було розквартирувати в Америці британські війська кількістю 10 тисяч осіб із зобов'язанням американців забезпечити їх житлом, певними харчовими продуктами і предметами меблів для зручності солдатів. 

Акт про гербовий збір був відверто несправедливим щодо американців.

Так, наприклад, щоб отримати права нотаріуса, в Королівстві Велика Британія треба було заплатити 2 фунти стерлінгів, а в Америці 10 фунтів

Це був перший закон про податки, які були призначені безпосередньо для Королівства Велика Британія, тобто, він був грабіжницький і вигідний лише Великій Британії. Ось карикатура, на якій зображено, як британці  вливають чай в Нову Англію і дивуються чому вона не задоволена

До того податки йшли на розвиток  інфраструктури торгівлі і промисловості Нової Англії й були, зрозумілі населенню колоній.

У 1667 згідно Актів Тауншенда  британці наклали мито на ввезення в північні колонії закордонних товарів, в тому числі скла, свинцю, фарб, паперу, спиртних напоїв та чаю.

В 1698 році англійський парламент дав Англійській Ост-Індської компанії право монополії на постачання чаю в Великобританію. Коли чай став популярний в британських колоніях, Парламент домігся ліквідації іноземної конкуренції через просування закону  1721, який вимагав від колоністів імпорт чаю тільки з Великобританії. Ост-Індська компанія не експортувала чай в колонії. За законом, від компанії була потрібна продаж чаю на оптових аукціонах в Англії. Британські фірми купували цей чай і експортували його в колонії, де перепродували його торговцям в Бостоні, Нью-Йорку, Філадельфії і Чарльстоні. 

Однак через високі податки і мита населенню стало вигідніше купувати контрабандний чай, який податками не обкладався.  Ост-Індська компанія втрачала 400 000 фунтів за рік через контрабанду. Обкладений митом британський чай продовжили імпортувати в Бостон,  Річард Кларк і сини Массачусетського губернатора Томаса Хатчінсона, прихильника Британської корони. 

Щоб забезпечити дотримання цих актів колоністами, британці збільшили військову присутність в Массачусетсі, що призвело до  загострення відносин між місцевим населенням: великими і малими підприємцями, торговцями, господарями питних та розважальних закладів, їх клієнтами  матросами, контрабандистами, різного роду найманими робітниками – любителями випити і закусити в місцевих пабах, салунах, забігайлівках і простими обивателями  та представникам британської корони, солдатами, яке генералізувалось в повстання, з послідуючими бойовими діями та виходом американських колоній з управління Британської імперії, та утворення Сполучених Штатів Америки.

Я недаремно застосовую назви Нова Англія, новоанглійці. Так Америку і американців називали британський король і його урядовці.

Британські імперці не могли собі уявити і не хотіли розуміти, що жителі Нової Англії, які поголовно, в буденному житті користуються англійською мовою,  можуть себе вважати  американцями і новою американською нацією, а Батьківщина в них не Британія, а Америка.

Так же само імперці москалі і ляхи не хотіли і хочуть до цього часу зрозуміти, що українці, не дивлячись, що частина з них для спілкування вживає російську мову, не вважають себе малоросами чи малополяками. Що Батьківщина в українців Україна, а не Малоросія чи Малопольша, а тим більше не «Східні креси» чи «Новоросія». Столиця не Москва чи Варшава, а Київ. 

У той час, як англійські купці сповна оплачували мита на імпорт, колонії не тільки ухилялися від їх оплати, а й займалися контрабандою дешевого цукру і меляси через французькі володіння. 

У XVIII столітті, Джону Хенкоку, майбутньому президенту Другого Контенентального Конгреса і першому губернатору штату Массачусетс, як і Аль-Капоне на початку ХХ столітті, вдавалося провести контрабандою в Нову Англію із Канади  мільйони галонів меляси, за які йому слід було б заплатити короні 37 тис. фунтів мита, однак заплатив  корумпованим митним чиновникам лише 2000 фунтів на рік.

В американській культурі Джон Хенкок здобув велику популярність за особливо велику підпис під Декларацією незалежності США.

Людині ХХІ століття вкрай необхідно  чітко уявляти, що в XVІ, XVIІ, XVIIІ століття всі, без виключення,  чоловіки були брутальними і майже безперервно, у великих дозах, вживали спиртне. Ті, хто багатший, пили,  вино, пиво, хто бідніший - джин.  Безумовно аристократи були охайніше вдягнуті чим простолюдини та мешкали в просторих палацах. Простолюдини ж напивались взагалі до безтями. Тобто коли наші ворожіньки базікають, що українці маргінальна п’яна-рвань, то хай подивляться на себе.

В Британіїї тих далеких часів найбільше любили пити  джин - міцний алкогольний напій, міцністю не менше 37,5%.

Виготовляється джин шляхом перегонки зернового спирту з додаванням рослинних прянощів, зазвичай це ялівцева ягода, коріандр, корінь дудника, корінь ірису, мигдаль і інші, які надають джину його характерний смак.

Джин - міцний алкогольний напій міцністю не менше 37,5%. Виготовляється шляхом перегонки зернового спирту з додаванням рослинних прянощів, зазвичай це ялівцева ягода, коріандр, корінь дудника, корінь ірису, мигдаль і інші, які надають джину його характерний смак.

Джин –це  шанована українцями полинівка, ялицівка, горіхівка, вишнівка, тернівка, калганівка, хрінівка,  грушівка, і особливо перцівка на березових брунках.  Ці спиртні напої в Україні, на відміну від  джину в Британії, варили на кожному українському подвір’ї

 

В Британії, свіжі пагони ялівцю  виварювалися у казанах зі спиртом, вигнаним з ягід ялівцю. На камінні збиралися випари, які охолоджувалися і скрапували густим джином. Бувало таке, що над дахами зависали важкі джинові хмари.

В ті далекі і легендарні часи люди гинули від кишкових отруєнь, малярії, інших інфекцій, як мухи. Тому вживання алкоголю на лікувальних травах було єдиним спасінням від дизентерії та інших хвороб.

Просто воду тоді мало хто пив, крім міцного чаю, узвару, який готували заливаючи листя чаю, чи інших рослин  окропом.

Чай, вино, пиво і джин мали репутацію здорових напоїв, оскільки їх було безпечніше пити, ніж  воду, бо вони проходили термічну обробку.

Підкреслюю!  Всі чоловіки, всіх соціальних верств, замість води, джерела дизентерії, пили  спиртне протягом дня, а у вечері, на сон грядущий, якщо були гроші, напивались,  до поросячого вереску і втрати 

свідомості.

Не пили тільки хворі на голову абсистенти.

Одночасно вживання алкоголю ніким не обмежувалась  і всі, від верхніх соціальних станів до низу, були вражені пияцтвом і як наслідок посталкогольними  психічними розладами. Бородьба зі зловживанням велась за допомогою агітаційних  гравюр. На британській гравюрі тих часів  зображено різницю від вживання пива і джину.

Важливими ліками в ті часи були і спиртові настойки полину, аrtemisia absinthium, який належить до гіркоти.

Механізм дії препаратів полину обумовлений подразненням чутливих нервових закінчень – смакових рецепторів слизових оболонок порожнини рота, язика, що рефлекторним шляхом викликає посилення секреції шлункового соку, підвищення апетиту, покращання процесу травлення.

Потрібно згадати про абсент або полинівку — спиртний напій, виготовлений з екстракту гіркого полину. Міцність полинівки — 40-70%. Як і інші спиртні напої, абсент був відомий як лікувальний засіб ще за півтори тисячі років до Нової Ери в Єгипті. Гіппократ призначав цей напій для лікування жовтухи, анемії, ревматизму, глистних івазіях.

 На початку ХХ століття абсент став популярним богемним спиртним напоєм, який  вживали Мопассан, Ван Гог, Рембо, Едгар По, Гійом Аполлінер, Оскар Уайльд, Пабло Пікассо, Поль Верлен, називаючи його зеленим вогнем, який допомагає створювати в уяві поетичні образи.  
Гійом Аполлінер під дією полинівки написав поему, за мотивами Листа запорожських козаків турецькому султану. 

Очевидно сам лист запорожці, козацька старшина  і кошовий отаман Іван Сірко писали також під дією полинівки і обкурені коноплями. Поему вміщену у збірці «Алкоголі. Вірші 1898–1913» 

В Україні спиртові настоянки глоду, терену, валеріани, конвалії, бузку, глухої кропиви,  горіхів, полину, хрону, часнику,  були в запасі не тільки знахарів. Про них знали їх використовували для лікування всіх хвороб і болячок прості селяни.

При недотриманні технології приготування етилового спирту  були домішки метилового спирту, сивушних масел інших шкідливих домішок і тоді люди труїлись. Етиловий спирт це отрута наркотичної  і коли люди її вживали їм видавалось що навколо них повзають зелені змії, починались галюцинації і послаблення зору.  При передозуванні часто були смертельні випадки. Як було взнати добра горілка чи отруйна ? Спиртні напої виготовлялись на базі горілки. Сама назва горілка говорить сама за себе. Добра горілка повинна бути прозора як сльоза і при кімнатній температурі негайно спалахувати і горіти рівним синім полум’ям. Якщо є домішки метилового спирту то полум’я спалахує жовтими вогниками і фарбується зеленим відтінком. Підпалюванням горілки можна виявити і інші отруйні речовини. Де хто перед вживанням горілки її підпалював і по кольору  було видно, що там горить Про тих хто  отруївся і помер від горілки говорили, що його забрав «Зелений змій».

Українці мало чим ввідрізнялись від колоністів Нової Англії.

Згодом абсент заборонили, бо лікарі знайшли, що до складу напою входить туйон — сильний наркотик, що викликає запаморочення, галюцинації, зниження розумової активності.

ВСІ, ВІД КОРОЛІВ, ЦАРІВ ДО ЗЛИДАРІВ, ЗА МАЛИ ВИКЛЮЧЕННЯМ ВЖИВАЛИ СПИРТНІ НАПОЇ  І ЧАСТЕНКО ДО ВСЕРУ  І РИГАНИНИ.

Коли хто поїде в Лондон, Париж, Рим, Мадрид і стане розглядати архітектурні пам’ятки, та прицмокувати губами, то повине зрозуміти що все це спроектували і збудували і оздобили  випивохи і п’яниці. 

На будівництві столиць, палаців трезвих зодчих, майстрів, підмайстрів та різноробочих не було, а тим більше серед тих хто поселявся і жив в тих палацах. Як правило хазяї палаців проводили час у безперевних банкетах, балах, раутах.

В багато обставлених палацах елітної знаті, як і поза палацами, в корчмах,  шинках, тавернах, трактирах, пабах, барах, ресторанах, спиртне текло ріками у пельки, як рафінованих аристократів так вкрай вульгарних  випивох і обжор. Всі любителі випити і закусити на останніх стадіях прийому спитовмісних напоїв мало чим відрізнялись один від одного.

ЛЮДСЬКА ЦИВІЛІЗАЦІЯ СТВОРЕНА І ПОБУДОВАНА П’ЯНИЦЯМИ.

Причини виникнення Бостонської різні 1770 року для  людей  ХХІ століття надзвичайно  сміхотворні, комічні, а для українців сьогодення  надзвичайно повчальні.

5 березня 1770 року, в п`ятницю, увечері, рядовий Х'ю Уайт [Hugh White], британський солдат, стояв на варті біля будівлі митниці на Кінг-стріт, нині Стейт Стріт, в столиці провінції Массачусетс  Бостоні

Було холодно, сиро, на вулицях лежав сніг, брили льоду, погода була мерзенна. Підвипивший, молодий учень виробника перук Едвард Гаррік [Edward Garrick], що проходив поряд них, крикнув британському офіцеру капітан-лейтенанту Джону Голдфінчу [John Goldfinch], що Голдфінч не заплатив за рахунком господареві Гаррика. 

Дивні були часи, підвипивший учень перукаря нагадував офіцеру британської корони про борг, ніби він був у господаря бухгалтером.

Насправді Голдфінч все заплатив і проігнорував звинувачення.

Як і місцеві колоністи, в основному вислані злочинці з метрополії солдати британської  армії зовсім не були ангелами - в більшості своїй вони пили все, що горить, домагалися, гвалтували, не цуралися, п`яних бійок, крадіжок, пограбувань. Часто були дезертирами. Це, втім, не було чимось незвичним для XVIII століття, і двічі не було таким для колоніальних реалій.

Солдат Уайт,  що був поруч, чекаючи на зміну замерз, бо джин, який він випив перед виходом на пост уже вивітрився і негайно потрібна була нова доза. Він з пересердя крикнув Гаррику, що йому треба проявляти більшу шанобливість в зверненні до офіцера. Гаррік у відповідь вигукнув образи рядовому Уайту. Можно тільки здогадуватись, які образи вигукував підвипивший учень перук Гарик у середині 18 ст..

Без сумніву це був найбрутальніший простолюдинський мат приблизно такий як в Листі запорожців турецькому султану.   

На англійські мові це могло виглядати так:

-       Shut your fucking mouth!

-       Dick sucker !

-       Cut the bullshit!

-       Bugger off!

-       I'll kick the shit out of you! 

-       Are you nuts?

-       I'm gonna kick your ass!

Солдат Уайт покинув свій пост, побіг за хлопцем і вдарив його по голові своїм мушкетом в інших джерелах ударив у вухо.

Почувши крики з навколишніх шинків, пабів, харчевень та салунів, забігайлівок  почали виходити подихати свіжим повітрям шанувальники джину і пива:  бостонські гультяї, бухарі, синяки і оточили караульного та з криками і свистом почали закидали його щільно зліпленими сніжками. Він почав задкувати до митниці. Деякі лояльні до британців роялісти, власники навколишніх шинків, побачили загрозу своїм прибуткам, адже бостонські гультяї кинули пити, їсти і грати в карти, а знайшли собі іншу забаву, тому вони попередили найближчі казарми і капітана Томаса Престона [Thomas Preston], начальника варти, сорока річного ірландця.

 Престон, не виключено, що теж був під шефе і замість того , щоб негайно зміти вартового на іншого та відправити його на гауптвахту,  виділив на допомогу Уайту одного прапорщика і ще шістьох солдатів з 29-го піхотного полку з примкнутими багнетами. Солдатами були капрал Вільям Веммс [William Wemms], Х`ю Монтгомері [Hugh Montgomery], Джон Керрол [John Carroll], Вільям Макоулі [William McCauley], Вільям Уоррен [William Warren] і Метью Кіллрой [Matthew Kilroy]. Історичні книги чомусь замовчують той факт, що місцеві жителі і солдати були добряче напідпитку. Адже випити келишок  джину в холодну, вечірню, сніжну погоду тоді було не гріх, а правило, так і вуличні  бійки.

В цей час, якийсь п`яничка, збуджений парами алкоголю,  заліз на дзвінницю. Задзвонили церковні дзвони, які зазвичай використовували під час пожеж, і на вулиці зібралося аж цілих 50 бостонців, які були добряче підшефе. Ну хто з нормальних людей вийде на вулицю, коли холодно, сиро і сніг.

Зовні, тодішні городяни мали вигляд романтичних гуляк і випивох.

Гультяї ж знайшли забаву:  кричали образливі та глумливі слова в адресу Уайта. Кидалися снігом, льодом, мотлохом та дрібними камінцями і під сміх закликали  його вистрілити по них зі зброї.  Кільце підвипиших бухарів почало стискатись  навколо солдат, з провокуючими криками "Вогонь" і продовжувало закидати його сніжками та іншими дрібними предметами. Натовп, в п`яному угарі, почав шаленіти.

Річард Палмс [Richard Palmes], місцевий шинкар, який мав при собі дрюка, підійшов до Престона і запитав чи заряджені рушниці у солдатів. Престон запевнив, що вони заряджені, але солдати вистрілять тільки за його наказом, а також, що  він навряд чи віддасть такий наказ, тому що він стоїть перед ними. Знайшовся в край захмелілий  представник простого люду і кинув велику і важку льодяну брилу, яка попав у солдата Х`ю Монтгомері і повалив його на землю в результаті чого він випустив свій мушкет. Х`ю розлютився. 

Піднявши свою зброю почав злобно кричачи "Вогонь, чорт забирай!" і вистрілив з мушкета по натовпу. Після чого шинкар Палмс ударив його своєю дубиною, потрапивши йому по руці, а потім по Престону та мало не потрапив  по голові. Удар припав на руку.

Після чого солдати кожен окремо вистрілив по натовпу, бо Престон не віддавав наказу.

В ході сутички солдати застрелили трьох і поранили одинадцять бостонців, двоє не змогли оговтатися від ран і померли. Загинули Гріспас Атоксіл - африканець-матрос, який втік з неволі, Самюель Грей - робітник-мотузянщик, Голдуелл - матроський юнга, Патрік Арр - ремісник, Сем Меверик - учень столяра. 
Натовп нажахався і розбігся по питних закладах, але через годину, оговтались і підкріпившись джином люди знову вийшли на вулицю і вимагати помсти.

Томас Хатчінсон, який виконував обов'язки губернатора, виявив безстрашність, вийшовши до збуджених парами алкоголю людей і чесно спробував їх заспокоїти. Це у нього вийшло і йому вдалося запобігти вибуху, негайно відправивши капітана і солдат за ґрати. На наступний день Хатчінсон пішов ще далі, видаливши з міста 14 і 29 – й полки, в яких служили Престон і солдати , які брали участь у стрільбі.

Жертви стрільби були поховані в братській могилі .

Цей сенсаційний інцендент, як  остання крапля,  привів до повстання Бостонців.

Велику роль в підігріванні подій зіграла преса.

Кореспондент Генрі Пелхем намалюва малюнок, який був надрукований в газеті «Boston Gazette», завдяки якій він широко розійшовся і став ефективним засобом антибританской пропаганди. Пол Рівер зробив з малюнка гравюру і опублікував її великим тиражем  під назвою "Плоди деспотичної влади або кривава розправа". 

Малюнок і гравюра солдат в яскраво червоній формі, що стріляють залпом і поранених, які стікали червоною кров'ю, висів на стінах у вітальнях на багатьох фермах Нової Англії.

Гравюра Пола Рівера вийшла в світ 28 березня 1770 року або приблизно в цей час. У прагненні сильніше розпалити суспільне невдоволення на гравюру було додано кілька провокаційних деталей. Капітан Престон зображений, таким що віддає наказ відкрити вогонь.

Солдати роблять залп, як можна зрозуміти другий, бо перед ними вже лежать мертві і поранені, що було простою брехнею, яку спростував суд.   Видно як хтось стріляє з мушкета з вікна будівлі митниці, на якій видно вивіску "Мясницкая лавка".

Художник Крістіан Ремик розфарбував деякі малюнки. На деяких малюнках видно людину з двома ранами в грудях і кілька більш темним обличчям, який підходить під опис Аттакса. На інших же копіях загиблий не відноситься до кольорових.

Виконуючий обов'язки губернатора провінції, Томас Хатчінсон зазнав нападу і ледве втік від городян після бостонської бойні.

 Процес у справі восьми солдатів розпочався 27 листопада 1770. 

Під час суду, адвокат Джон Адамс,  майбутній президент США, заявив: - якщо солдатам загрожував натовп, який він назвав
"строкатим сборищем зухвалих молодиків, негрів і мулатів, ірландских католицьких свиней і чужеземної матросні", 
то вони мали повне право на самозахист, а тому не винні.

Не дивлячись на «масштабність» події, цей інцидент, увійшов в історію США як «Бостонская бійня», закінчився видаленням з міста всіх англійських військових до  Форт-Індепенденс.

У 1888 році в Бостоні в пам'ять про цю подію було споруджено обеліск. Бостонська бійня стала одним з кульмінаційних моментів протистояння Британії та її північноамериканських колоній.

Вона послужила сигналом до настільки ж легендарного Бостонського чаювання, а згодом і початком війни за незалежність США від Британської імперії.

Місце Бостонської бійні є десятою з шістнадцяти точок на історичній стежці США.

 ПРИЧОМУ ТУТ БОСТОНСЬКА РІЗАНИНА ДО ПОЛЬСЬКОЇ, АНТИУКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ І СУЧАСНИХ  РІШЕНЬ ПОЛЬСЬКОГО СЕЙМУ ТА  ДІЯЛЬНІСТЬ ПОЛЬСЬКИХ УРЯДОВЦІВ, ПОЛІТИЧНИХ, РЕЛІГІЙНИХ, ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ПО УВІКОВІЧЕННЮ ПАМЯТІ СТЕПАНА  БАНДЕРИ В 1996  - 2017  РОКІВ

МОЯ ВІДПОВІДЬ ПРОСТА:

ЗА АМЕРИКАНСЬКИМИ СТАНДАРТАМИ ПІД РІЗАНИНОЮ БІЙНЕЮ, MASSАCRE, LUDOBOJSTWO ПОТРІБНО РОЗУМІТИ КОЛИ:

 ОЗБРОЄНІ ЗГІДНО СТАТУТУ РЕГУЛЯРНІ,  ДЕРЖАВНІ ВІЙСЬКА, ПОЛІЦІЯ, ЖАНДАРМЕРІЯ   УБИВАЮТ  П`ЯТЬ І РАНЯТЬ - ШІСТЬ ЗВИЧАЙНИХ ОБИВАТЕЛІВ.

ТАКИЙ АМЕРИКАНСЬКИЙ СТАНДАРТ В ПОЗНАЧЕННІ  РІЗАНИНИ В БОСТОНІ - ЗАБИТО  ОДИН ДЕСЯТОК+ ОДИН.

ДЛЯ  АМЕРИКАНЦІВ ЦЕ  БУВ СИГНАЛ ДЛЯ  ПОЧАТКУ ВІЙНИ ЗА ВИХІД З ПІД БРИТАНСЬКОГО, ЖОРСТОКОГО ПРАВЛІННЯ І СТВОРЕННЯ СВОЄЇ СУВЕРЕННОЇ І НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ,  ВІЛЬНИХ ГРОМАДЯН, СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ. 

Для поляків, євреїв, румун, мадярів, росіянців, турків інших імперців, американський стандарт різанини 1770 року і як наслідок повстання, вигнання колоніальних військ і  здобуття незалежності  - сміхотворний. 

Адже, на погляд будь-якого імперця і богообраного:  ляха, московіта, мадяра, іудея - причиною вибуху народного гніву в Бостоні була сміхотворна митна націнка до акцизного сбору на чай, імпортований з Британії.

Для поляків, московітів, іудеїв, мадярів частиною їх культурною традиції, менталітетом, так званими "духовними скріпами"  були звичними і залишаються по сьогоднішній день безоплатна конфіскація землі українців, експропріація майна, продовольства, грабіж, розбій, злодійство, вбивство сотень, тисяч, мільйонів беззбройних селян-хліборобів, доведення до повного зубожіння і  перетворення українців в рабів, якими можна було торгувати, як товаром. Для колонізаторів - це тотальний грабіжі з розбоєм - історичні дрібниці, про які не варто згадувати.

ПСЯ КРЕВ - це не є свавілля і не є поважною причиною для бунту,  повстання, революції і тоталної  війни проти гнобителів: царя, короля, дворянства, шляхти, духовенства, поліції, жандармерії, армії, а тим більше вигнання їх з етнічної української території,  і  основаного українцями м. Львова.

З точки зору ляхів   українці та українки це кабани і свиноматки, бики і корови, когути і когутки і як свійські тварини - скоти і  бидло, не мають взагалі ніяких прав: ні матеріальних, ні соціальних, ні духовних, ні культурних, ні освітніх. 
Українцям нічого не належить: - ні життя, ні житло, ні земля, ні жінка, ні діти, ні держава.

Навіть розмовляти своєю, рідною, українською мовою категорично заборонено, хіба в хліві, шопі, клуні, на гноївці і то щоб «уродзоного» не було поряд.

    УКРАЇНЦІ МАЮТЬ ІНШУ, КАТЕГОРИЧНО ПРОТИЛЕЖНУ  ДУМКУ ВІД ПОЛЬСЬКОЇ, МАЮТЬ ІСТОРИЧНИЙ ДОСВІД І ЗНАЮТЬ, ЩО ПОТРІБНО РОБИТИ, ЩОБ ВІДСТОЮВАТИ  І ЗБЕРЕГТИ ДЛЯ СВОЇХ ПОТОМКІВ СВОЇ  СУВЕРЕННІ ПРАВА НА ЖИТТЯ, КУЛЬТУРНІ ТРАДИЦІЇ, ЗЕМЛЮ, ВЛАСНІСТЬ.     

 "ЧОРНОГО СОБАКУ НЕ ВІДБІЛИШ, АЛЕ МОЖНА ТАК НАЛЯКАТИ,

ЩО ЧОРНИЙ СОБАКА ПОСИВІЄ."

                                          Nester Dennez.

Аналіз православно-католицької та іудо-ісламської війни проти українців  науково і повчально можна було б почати з подій часів «Коліївщини», яка відбулась майже паралельно за два роки перед Бостонською різаниною в 1768 році в Речі Посполитій і в колонізованій польською шляхтою і католицьким духовенством і іудейськими орендарями в Україні.

Активними учасниками Колійвщини були  далекі предки сучасних українців селяни- хлібороби, які ввійшли в історію поляків та євреїв як гайдамаки, колії, різуни.

Відірвана з історичного контексту, сама історія «Колівщини», буде не зрозуміла і жахаюча, так як і події в 1 липня 1941 року у м. Львів, в  Рейхкомісаріаті Україна, а потім в УСРС та ПНР в 1943 – 1953 роках. Відірана від контексту загальних історичних подій окремовзята історична подія виглядає аберовано і плоско.

  Потрібно заглянути трохи глибше в більш ранні часи, бо масштаби «Коліївщини» хоч і співмірні та одночасні з війною за незалежність США, але мали дещо інший характер і наслідки. На час «Коліївщини» українці втратили ще одну свою козацьку державу і разом з нею провідну війскову верству, козаків  і жили під окупацією східноєвропейських дикунських імперій: Речіпосполитої, Російської та  Османської. 

Україна стала колонією, а українці бранцями,  вкрай диких п`яниць, нецивілізованих покидьків  та жорстоких тиранів-психопатів, дії яких спрямовули божевільні релігійні мракобіси.

Майже на ціле  століття все українське і саме слово Україна окупанти: царі, королі, царедворці, антиукраїнські клерикали грунтовно витравляли з державного вживання. Залишились лише українські народні пісні, думи, приказки, поговірки, казки.

Державний апарат Імперій намагався виключно репресивними  методами та безжальним терором асимілювати та інкорпорувати українців в свої імперії, а не покірних знищити.

Замість історичної правди в історії України існує два міфи московський та польський які  зводиться до того, що українці є нібито не самостійними народом, а лише частинами (гілками) російського або польського народу, малополяки або малоросами, які були роз`эднанні монголо-татарами, а потім ділились між москалями, ляхами, литвинами, османами, німцями.  

Дійшло до того, що імперські придворні історики нібито на зло один одному вигадали українські мовні діалекти, фольклорну традицію, а потім  історію, літературу мову, граматику і саму  класичну українську літературу.

Не дивно, що попри те, що  всі польські та московські політико-ідеологіні та історичні діячія ХІХ і ХХ століть,  про яких біографи пишуть ніби  всі вони  були блискуче освідчені і отримали освіту в європейських університетах того часу, але щодо українців і Україн, було таке враження, ніби, ні слухом, ні духом не відали про Україну,  французького інженера Гійома Левассера де Боплана, який  на території  України і ХVII будував численні замки. 

Наприклад,  за його проектом у 1635-1640-х рр. збудовано Підгорецький замок, фортеці Бар, Броди, Кременчук, а у 1639 відбудовував знищений козаками Кодак. Також Боплан виконав картографічну працю «Delineatio specialis et accurata Ukrainae. Cum suis Palatinatibus ac Distictibq, Provincycq adiacentibus» (Спеціальний і докладний план України разом з належними до неї воєводствами, округами та провінціями) який, складався з 8 аркушів розміром 41,5×45 см кожен, загальний розмір 83х216 см, мастаб 1:450000). Загальна карта України була вигравійована і надрукована 1650 у Данцігу В.Гондіусом.

В 1651; було видав 2-ге доповнене видання: «Description d'Ukranie, qui sont plusieurs provinces du Royaume de Pologne. Contenues depuis les confins de la Moscovie, insques aux limites de la Transilvanie», «Опис України, та кілька провінцій Королівства Польського. Які містяться від кордонів Московії, до межі Трансільванії»Руан, 1660), де автор подає відомості географічні й економічні, змальовує побут українського селянства та інших станів, докладно описує дніпрові пороги та інше.

Наприклад опис українських гультяїв: 

"...до гультяйства, до якого вони схильні від природи, їх особливо підштовхує те, що з нагоди весіль, а також хрестин їхніх дітей місцевий пан дозволяє їм варити пиво. Завдяки цьому привілею його можна пити набагато дешевше і в більшій кількості, бо слід зауважити, що в інший час броварні належать панам, і всі піддані мусять купувати пиво там.

Під час обіду вони п’ють небагато, щоб закласти хорошу і міцну основу; п’ють лише пиво, яке наливають у високі, циліндричної форми скляні посудини, вмістом з тутешній гарнець. Туди ж кидають грінки з хліба, підсмажені на олії."

Ця книга вперше відкривала Україну для західного читача та викликала велике зацікавлення в Європі і була  перекладений англійською (1704 р.), німецькою (1780 р.), польською (1822 р.), російською (1832 р.) мовами. Вперше українською мовою книги і карти Боплана зробив Я. Кравць в 1981 року. Пересічні українці про твори Боплана нічого не знали майже 400 років.

Гійом Левассер де Боплан, відомо що він народився наприкінці  XVI ст., у Нормандії,  поблизу м. Руан, в маєтку Боплан в родині гугенотів.  

В 1628  де Боплан був запрошений польським королем, етнічним шведом Сигізмундом III Вазою на службу до Речі Посполитої як старший капітан артилерії і військовий інженер.

Чому французький гугенот погодився йти на службу до польського короля єзуїта, фанатика римо-католицизму? Адже це очевидна смерть !

Можливо він бачив картину "Щаслива суспільство, яке перемогло нещастя" - так називається картина Ораціо Джентілески, вона написана майже 400 років тому в 1624-1625 роках. Тепер зберігається в Луврі.

Молодая жінка, одягнена в тканину кольорів державного прапора України, тримає в руках корони переможених царів-завойовників, які ризикували позбавити до її свободи. Над головою дівчини розсіюються грозові хмари і вже помітні клаптики блакитного неба, а біля її ніг знаходиться Ріг Достатку, який обов'язково наповниться, гарантуючи їй багатство і процвітання. 

В лівій руці тризуб.

Протягом  17 років Боплан  мандрував, шпигував і допомогав польській короні колонізувати Україну, зводячи та вибираючи необхідні місця для зведення фортець і різного роду перешкод для затримання українських козаків і кримських татар. 

Мабудь не раз бачив як сокіл падав на і захоплював здобич.

Особливо багато попрацював Боплан над зведенням укріплень в прикордонній із степом смузі дніпровського правобережжя, що прикривала собою з півдня володіння Речі Посполитої. Окрім правої сторони Дніпра, Боплан часто бував і на лівій стороні — все з тією ж самою метою.

Підшукуючи зручні для укріплень місця, Боплан чудово ознайомився з топографією, етнографією, побутом, розташуванням України та найближчих до неї місцевостей. Невдовзі він склав про це звіти. 

За дорученням польського короля Владислава IV і коронного гетьмана Станіслава Конецпольського, Боплан складав докладну карту України.

Взимку 1646—1647 років брав участь у незвично важкій та невдалому «полюдді» коронного гетьмана Миколи Потоцького проти татар на «Мурафському шляху».

На початку повстання під проводом Богдана Хмельницького Боплан, 29 березня 1647 раптово був звільнений зі служби в Речі Посполитій з всі історики  сходяться на тому, що з невідомих причин. 

В тодішній реальній дійсності Боплан був шпигуном, вивідувачем, розвідником польських королів і дуже ретельно збирав дані про ймовірного противника поляків – українців, козаків, міщан, духовенство і селян та їх життєвий і когнітивний  простір. 

Боплан,  був прихованим і лютим ворогом кожного тодішнього українця. Бо він вивідував про українців все що міг.  Але, нащастя в його розвідувальній діяльності був, не сподіваний для українських політиків та ідеологів того і теперішнього часу корисний аспект. Інформаційні дані, в зібраних матеріалах, описах, позначеннях, назвах, топонімах,  він черпав з українців, а не поляків, які його супроводжували як охорона і зробив опис Великої  України, яка тоді в дійсності існувала, а не придумана ідеологами Речіпосполитої чи  Московії.

Очевидно, що поляки-охоронці своїх назв не мали, бо не були корінними мешканцями українського життєвого простору, а були найманцями, жили ізольовано в містах-гето, далеко за межами України, аж на Одері і Віслі в Кракові, Варшаві і приходили в Україну тільки за даниною, а по суті займались грабежом з розбоєм, а награбоване пропивали десь у Данцінгу. Всі фортеці, які будував Боплан були опорними пунктами  польських колонізаторів і складами награбованого майна, збіжжя, меду, загонів для скота. Українці їх руйнували та грабували. Наприклад, як фортецю Кодак.

Не милість до  Боплана, від римо-католицьких  поляків полягала в тому, що він відкрив Україну всій Європі.  Поляки ж хотіли цілковито колонізувати Україну, населення асимілювати, долучити до римо-католицької церкви та інкорпорувати в королівство Польське « от можа- до можа», а хто чинив колонізації спротив -  повністю знищити.  

З Бопланом тісно співпрацював фламандський картограф, гравер, художник Вільгельм Гондіус (1598 – 1652/1658). Його життя і творчість значною мірою була пов’язана із королівством Польським та Річчюпосполитою.

У 1641 році він переїхав з Гааги до Гданська, де працював як придворний гравер польських королів Владислава IV і Яна ІІ-Казимира.

Гондіус створив багато портретів монархів, магнатів, воєвод, канцлерів, бургомістрів, містян, учених; він гравірував географічні карти, зокрема, Бопланову «Загальну карту України».

Як і Боплан, Гондіус був сучасником і свідком повстання Богдана Хмельницького у 1648 році. Козацький гетьман став видатною постаттю для цілої Європи, тож його образ не міг пройти повз увагу художника. У 1651 році Гондіус зробив гравюру, яка стала найвідомішим прижиттєвим портретом Хмельницького.

Того ж року Боплан, у  Гданську, знову  зустрівся з Гондіусом,  якому передав на зберігання та опрацювання та уточнення карти, звіти та описи, а потім  повернувся до Франції. У Гданську перебував таємно, ще одного разу  1650-го року, що вивезти до Франції всі матеріали своїх дослідженя і гравюри карт. Повернувшись додому, у 1650-1651 роках мав посаду «sergeant major» у місті Дʼєп. У 1652 році повернувся до Руану, де проживав до кінця своїх днів. У Франції Боплан взявся за обробку того матеріалу, який був зібраний на українських землях, і складанням спогадів про край, де він служив тривалий час. Наслідком цих праць були: твір про Україну, під заголовком «Description d'Ukrainie» і докладні карти України і Польщі. Каталог  Боплана налічує 23  карти,  присвячених Україні, які збережені до наших днів.
Усі вони зберігаються у 16 бібліотеках, розташованих у 14 містах восьми держав Європи.

Справжні причини втечі Боплана з Речі Посполитої залишаються невідомими. Найбільш ймовірними причинами були його гугенотське походження,  ідеологічно не вивірені, з польської точки зору,  карти та описи земель, і катастрофічні поразки польських коронних гетьманів від козаків Богдана Хмельницького,  війна з протестантськими державами, які підірвали політико – економічне положення Речі Посполитї,  де запанувала анархія у сфері адміністрації, суду, фінансів, військової справи і зневажливе ставлення нового польського короля Яна ІІ Казимира до справи Боплана. Відомо що  підчас служби Боплана в Речі посполитій правили три польські королі, енічні шведи: син і внуки шведського короля Юхана ІІІ, - Сигізмунд ІІІ, Владислав ІV та Ян ІІ Казимир. Поляки ХХІ сторіччя дуже пишаються, що ними правили королі зі Швеції.

Виготовлені Бопланом карти, для польської державної влади, як і тоді, так і тепер  вкрай були ненависні із-за згадування про Україну і для польського короля вже були не актуальні, навіть з панагириками про бій під Берестечком. Розпочався розпад кровавої і підлої, єзуїтскої Речіпосполитої та закінчилась історія Богдана Хмельницького, яка починалась славно.

Україна тисячі років була житницею, а українці хліборобами. Теплі, свіжі, дух`яні буханці хліба на деревах не ростуть. Хліб потрібно виростити і хтось повинен був цим займатись. Розорювати степи, корчувати ліси, вирівнювати посівні площі, орати, сіяти, косити, молотити   Посівний Колодар хлібороба в Україні тих часі був дуже щільний, а праця виключно ручна, важка і  виснажлива. «ОДИН ДЕНЬ РІК КОРМИТЬ» - говорили з давна. Хліб був ходовим товаром і за нього постійно йшли війни. До княжої доби, в княжу добу, після княжої доби, в козацькі часи і після них і в наші дні – 
«ХЛІБ ВСЬОМУ  ГОЛОВА»

"Тяжелы были притеснения, которым подвергался  южнорусский   
народ (українці) со стороны поляков, но ничего  так не   тяготило и не оскорбляло народ, как власть иудеев. 

Не  умея или ленясь управлять лично имениями,  польские  паны отдавали как родовые, так и коронные,   им пожалованные в пожизненное владение маетности на аренды, обыкновенно жидам, а сами или жили и  веселились в своих палацах, или уезжали за границу и там  выказывали перед иноземцами блеск польской аристократии.  

Жиды вымышляли новые поборы, какие только могли придти в голову корыстолюбивой  расчетливости.  

Кроме того, имущество, жизнь крестьянина, честь и жизнь жены и детей находились в безотчетном распоряжении жида-арендатора. Жид,  принимая в арену имение, получал от владельца право судить крестьян, брать с них денежные пени и казнить    смертью". 

                                                                                       Н. Костомаров

Перші невеликі єврейські громади існували в Польщі вже в XIII століття, а потім польське єврейське населення значно збільшилася, прийнявши євреїв, вигнаних з інших країн Європи, в тому числі з Німеччини 1346 р.,

Австрії 1420 р. Іспанії 1492 р., Португалії +1497 р., Франції 1394 р.,  Угорщині 1349-1526 і 1686-1740 роки.

Покровителем євреїв у Польщі був  Король Казимир III Великий.

 «Польша була небом для шляхти, 
чистилищем для міщан, 
пеклом для холопів 
і раєм для жидів.

По польскому.

 «Polska była niebem dla szlachty, 
czyśćcem dla mieszczan, 
piekłem dla chłopów,
 a rajem dla Żydów». 

Холопами в Польщі були українці.

Існує старовинна польська легенда, в якій стверджується, що в 832 році на польський князівський престол був обраний єврей, Абрам Проховник, який потім передав корону легендарному з П'ястів. Непрямим доказом цього є брактеат Мешка ІІІ П`яста.

Закінчилась  княжа Українска Доба. Впала Орда. Етнічні землі і самі українців попали під Католицько-Іудейське ІГО.
В історичних фоліантах пишуть, що 18 березня 1308 року чомусь одночасно померли король Юрій І Львович і його дружина Єфимія. Весною 1323 року десь пропали Лев і Андрій Юрьевичі. За однією з версій, вони загинули в боротьбі з західним улусом Ногая Орди, і в тому ж році Юрій ІІ Болеслав вторгся в Галичину, а литовці вперше ненадовго приєднали Волинь. У 1324 році Юрій ІІ Болеслав виграв битву на Ірпені і захопив Київ. 
Після відсторонення боярами останнього по прямій лінії монаршого роду Рюриковича на престолі Володимира Львовича, галицько-волинським князем став спадкоємець Романовичів по жіночій лінії  - син Марії Юріївни і Черського князя Тройдена Болеславіча - Юрій II Болеслав з династії П'ястів. 7 квітня 1340 року він був отруєний галицькими боярами за насадження католицтва.

Смертю Юрія-Борислава скористався польський король Казимир III. 

Він виявився готовим до такого розвитку подій і на перше повідомлення про смерть «короля Малої Русі» з'явився з своїм військом, і окупував Галичину і захопив  Львів. Смерть Юрія-ІІ Болеслава дала можливість для Казимира III, як близькому родичу мазовецких князів претендувати на галицько-волинський престол.
З ним в Україну приїхали євреї.

 У 1334 році король Казимир III Великий підтвердив, а в 1364 році розширив повноваження Калішському статуту на всю територію Польського королівства і в 1368 році призначив відкупником і керуючим шахт у Величці і Бохні і керуючим краківської митниці свого єврейського банкіра Левка, троє з синів якого стали згодом шляхтичами.  В середині XVI століття на польських землях проживало 80% усіх євреїв світу. 

З 1346  Казимир III сам собі додав до королівського титулу, ще один монарший домен, що він «пан і дідич Руської землі».

Король, як всі королі любив багато, смачно, поїсти, випить і жінок. Особливо полюбляв полюваня, після вдвалого полювання  банкет.

Під час одного з полювань, король вирішив вразити списом вепра. Виявилося, що «кабанє»  був диким і більш спритним, ніж польський монарх. Він кинувся на короля і роздер його стегно своїми страхітливими бивнями.  По дорозі до Кракова, милістю Божою король Казимир III Великий помер. Після його смерті владу в його володіннях успадкував Людовик Угорський, син Карла І Роберта та внук Карла Мартела Анжуйського.

Польські королі і польська шляхта була не зовсім поляками, а гримучою, кровозмісною поміссю династичних етносів, байстрюками з висосаними з пальця родоводами, які сповідували польський варіант єзуїтського римо-католицизма. 
Садизм єзуїті, старанних учнів  Ігнація Лойли, добре відомий.

З часу заснування Польського королівства і далі Речі Посполитої йшла династична, перманентна війна на розширення територій. Чого тільки варта була тривала, п'ятдесятидворічна війна, за землі Галицько-Волинського князівства, яке було  розділене між його сусідами - Польщею і Литвою. Ляхи окупували частину України Галичину з містами Галичем і Львовом, Підляшшя, Любліном і південні землі Поділля, а також - частина Волині з містами Белзом і Холмом, а Велике Князівство Литовське - Волинь з Володимиром і Луцьком та  частиною Поділля. Хоча Глицько-Волинське князівство князівство було розділено між Литвою і Польщею, титул королів «Галичини та Володимирії» закріпився за польсько-угорською Анжуйской династією, після поділів Речі Посполитої використовувався Габсбургами - «король Галичини і Лодомерії»  лат. Regnum Galiciae et Lodomeriae,  Königreich Galizien und Lodomerien; польськ. Królestwo Galicji i Lodomerii; укр. Королівство Галичини та Володімірії, польські королі використовували в своєму монаршому домені приставку - «Червоної Русі», і просто «Русі», а литовські великі князі титулувалися з кінця XIV ст. - «Литви і Русі».

Всі, вище перечислені, історичні україно - польські перетрубації відбувались на українських енічнографічних землях, на яких, поза мурами міст, фортець і замків, в селах, хуторах, висілках жили і працювали українці. 
Князі, королі змінювались в містах, а поза містами, в буденній важкій праці жили українці і в їх житті і побуті  нічого не мінялось тисячоліттями від Трипільської культури по сьоднішній час. 
Колонізатори: - королі, президенти, вожді і їх ставленики нічим не допомагали україмцям, а тільки грабили та влаштовували розбій. Українці все - від голки до плуга все робили самі.

Українці зі своїх полів з подивом і з жахом спостерігали за фацеціями чванливої шляхт, горделивго дворянства та іудо-ісламо-християнськими релігійними мракобісами.

Який відсоток від українців - селян складало мурзо-панство-дворянство, його військо і релігійні мракобіси ?
Окупанти-колонізатори завжди складали 10% меншість.

На той час на українській етнічній території були під корінь знищені  Перськеі Хазарські, Грецькі, Римські, Руські, Монголо-татарські армії, когорти, дружини,тумени.  

Іноземні пошесті приходили і зникали в український чорнозем. 

Українці ж, з року в рік,  освоювали степ, старанно засівали свої поля,  дбали про збільшення  посівних площі, про луки і ліси. 

Корчували ліси, освоювали нові землі, будували хутори та села.

Поки пани різали, травил один одного, а попи, ксьодзи, мули вогнем і мечем намагались втовкмачувати в селянські голови кожен свою релігійну ахинею,  українці засівали свої поля, вирощували велику і малу худобу, робили ковбаси, солили сало, варили пиво, медовуху, ялицівку, горіхівку та вживали всі ці напої і страви коли відзначали свої, традиційні св`яткові дні, відзначати  які ні Мойсей, ні Ісус, ні Мохамед не заповідали.

З приходом Казимира ІІІ і єзуїтів - католиків, для українців наступила ера нових колонізаторів  Ляхів, Юд, Мадярів, Московитів, Османів, Германців .

В цей час в Європі розпочалась реформація. Йшли перманентні династичні, релігійні війни і селянські повстання та бунти.

Після 30-літньої релігійної  війни 1618 -1648 років католицька Річ Посполита, стає одиним із головних експортерів хліба до Західної Європи. В ті далекі часи, «Україна і українське питання», розглядалось  королями, царями, султанами, виключно як джерело продовольства. 

В проведенні незчисленних банкетів, гульні, балів, безпробудного п`янства, сексуальних оргій, воєн,  відбувалось зародження глобального світу та  існуванням найбільших у Європі транснаціональних, колоніальних імперій, тому добування продовольства  набуло міжнародного характеру. 

Після епохи географічних відкриттів, на Заході почалась епоха колонізаціх Нового Світу, а Сході неоколонізація України.

 Імперіям потрібен був хліб, хліб, дуже багато хліба.

Від вирішення хлібного питання залежало майбутнє не лише українського народу, а й тих монархій, які, після численних, жорстоких, кровопролитних війн захопили населені українцями території.

В середині ХVІІ століття, одне з чільних місць в постачанні продовольства  на міжнародні ринки стало утримував, покатоличений зрадливий хитрун-українець, з княжого роду Острожських, Сангушків, новопольський манкурт, магнат-перевертень Владислав Домінік Заславський. 

Із маєтностей Заславських упродовж семи років із 1647-го до 1654-го, до Корони експортували щонайменше півтори тисячі волів. Ті ж Заславські неодноразово висилали до торгового порту Данціга значні партії збіжжя.

В 1637-го року з українських маєтків князя вивезли жита на 20 тис. злотих. На початку XVII століття Владислав Домінік сплатив найбільший в Речі Посполитій податок — 2097 золотих та 15 грошей.

Литовські статути 1529, 1566 та 1588 рр. допомогли польським магнатам та полонізованій українській шляхті зміцнити феодально-кріпосницькі порядки, юридично оформити їх, обезцінити життя селянства, перетворити його життя в кріпосницьке рабство.

В липні 1575 року намісник князів Заславських Василь Копоть жалісливо оповідав й скаржився на берездівського урядника Прокопа Мервицького. Останній дозволив собі відібрати у селянина Жданка шість мірок жита, дві мірки пшениці, чотири мірки ячменю, дві – гречки. 

В 1577 році пограбували село Дубники – дідичний, тобто спадковий, маєток тогочасного володимирського війта. Зловмисником-крадієм виявився зазіхатель на війтівство шляхтич Василь Загоровський. Як свідчив Михайло Дубницький, разом із хатнім начинням в результаті грабежу безслідно зникли триста кіп вівса, сто кіп ячменю, сімдесят кіп гречки, дев’ять скирт гороху, триста кіп пшениці.

Напередодні визвольної війни, під проводом Богдана Хмельницького, помітно зростає панщина, яка становила 5-6 днів на тиждень.

 Напередодні визвольної війни, під проводом Богдана Хмельницького,  помітно зростає панщина, яка становила 5-6 днів на тиждень. 

Козацтво у 1648 р. скаржилося польському сейму: "Їх милості пани, державці поводяться з нами, людьми лицарськими, гірше, ніж з невільниками. Хутори, луги, млини і все, що їм вподобається в домах козаків, забирають силою, мучають, убивають… З усякої нагоди відразу садовлять козака у в’язницю і, де чують хабара, не випустять, поки не дасть доброго викупу, примушують робити, що схочуть".

Французький інженер Г. Боплан, у 1630-1648 рр., писав: "Селяни там  надзвичайно бідні. Вони мусять працювати. із своїми кіньми на користь панові і давати йому. багато мірок збіжжя, багато каплунів, курей, гусей і курчат на Великдень, Трійцю і Різдво; крім того, возити дрова їхнім панам і відбувати тисячу інших повинностей. Вимагають від них пани грошову повинність… селяни примушені віддавати своєму панові все, що той захоче. Але це ще не так важливо, як те, що поміщики їх мають необмежену владу не тільки над їхнім майном, а навіть і над їх життям. Така велика свобода польської шляхти (вона живе, як у раю, а селяни - як у чистилищі), і тому, коли селянам трапиться ще попасти в неволю до лихого пана, становище їх гірше ніж: галерних невільників".

1647 року дрібний шляхтич Данило Чаплинський вчинив напав на хутір Богдана Хмельницького у Суботові, інспірований магнатом Олександром Конецпольським, як виконання передсмертного бажання його батька

Станіслав Конецпольський перед смертю жалкував, що покидає світ, коли Б. Хмельницький є живим; «боїться, щоб Річ Посполита не зазнала багато лиха, бо ніколи не було між козаками людини таких здібностей і розуму.» Літописець Натан Гановер стверджував, що коронний гетьман шукав нагод викрити Б. Хмельницького, але той берігся. Перед смертю С. Конецпольський доручив сину Олександру «знайти яке-небудь обвинувачення і зігнати зі світу».

Пограбував майно, підступом відібрав привілей на слободу Суботів, наданий в довічне користування королем Сигізмундом III Вазою підтверджений його сином Владиславом IV Вазою, за славні походи на чолі 10-тисячного козацького війська на Чорному морі 1621 року. Богдана Хмельницького взяв під арешт, принизивши цим його шляхетську гідність.

Тогочасне польське фільварочне господарство гальмувало розвиток простої капіталістичної кооперації, українське селянство було затиснуте єврейськими, грецькими та вірменськими орендаторами; міщанство, як і селяни, виконувало повинності та сплачувало податки (20-30 грошів з "диму" та церковну десятину), не витримувало економічної конкуренції у торгово-промисловій сфері.

Українська спільнота зазнала з боку польської шляхти нестерпного національного гноблення. Сеймова "Ординація Війська Запорозького реєстрового" (1638) обмежила самоврядування реєстрового козацтва, скасувала виборність старшин, ліквідувала козацький суд, заборонила українцям обіймати командирські посади. 

Ось як про це записано у згаданому вище документі:

"На вічні часи позбавляємо козаків старшинства, всяких старовинних судових установ, права, доходів і інших відзнак. Реєстровим же козакам, число яких Річ Посполита визначила на своїй службі тільки 6000 і які змирилися перед нами і Річчю Посполитою, ми встановлюємо таку військову організацію. Разом з тим жоден козак не повинен наважуватись ходити на Запорожжя без паспортів комісара: спійманий комендантом козацьким він підлягає смертній карі".

Українські міщани були усунуті від політичного та економічного життя. Нависла реальна загроза випадіння українців із загальнолюдських цивілізаційних процесів, перетворення їх у відсталу селянську масу. Польські шляхтичі "перешкоджали розвитку шкіл, освіти, української культури. Все це затримувало зростання продуктивних сил України, її економіки і культури, гальмувало розгортання творчих сил українського народу і стало основною причиною визвольної війни".

До сказаного вище варто додати, що напередодні визвольної війни загострилася міжконфесійна боротьба. Річчю Посполитою , за допомогою єзуїтів проводилася політика  ліквідації православної віри в Україні й впровадження католицтва та уніатства, знищувалось все українськ: рукописні літописи, церковні книги, історичні будівлі.

Закриття православних храмів і монастирів, масове спорудження костьолів і кляшторів, знущання над релігійними почуттями православних, насильницьке обернення в католицтво та уніатство тощо. Каральні органи польської шляхти та єзуїтів вдавалися до етнічного ludobojstwa,  винищували українців тільки тому, що вони були українцями. Напередодні повстання реєстрові козаки скаржилися в листі до польських сенаторів, що "пани поводяться з нами, людьми лицарськими, гірше, ніж з невільниками". Автори листа вказали на 11 образ, яких зазнали від представників польського панівного класу, хоча реєстровці були все ж таки привілейованою частиною населення. Відоме рішення козацької ради, яка зібралася 1632 р. під Корсунем: не пускати ляхів на Лівобережжя.

 Історичні документи говорять про те, що в XVI, XVII століттях про Україну і українців, не тільки в Польщі, а і в Європі знали добре, а уже в XVIIІ ХIX навіть в XX ніби нічого і не чули.  Сучасник Богдана Хмельницького, англійський політик і військовий Олівер Кромвель, у своєму листі звертався до нього: «Bohdan Chmielnicki Exercitus Zaporovieñ. Præfectus, Belli Servilis Autor Rebelliumq. Cosaccorum et Plebis Ukrayneñ Dux» («Богдан Хмельницький. Війська Запорізького Головнокомандувач, Війни Хлопської Зачинатель, Повсталого Козацтва і Народу Українського Князь»).

По іншому до українців відносилась  польські королі, магнати і шляхта.

Як пише в «Споминах» польсько-литовський магнат і державний діяч Альбрехт Радзівілл (3 липня 1632 р.), «...на сенаті розглядалися пункти, отримані від козаків, де вони заявляли, що, будучи частиною Речі Посполитої, вони вимагають свободи грецької релігії, а також просили збільшити військо і плату, забезпечити їх порохом тощо». Польські чванливі довудці глузливо відповіли: «Козаки дійсно е частиною Речі Посполитої, як самі себе іменують, але такою частиною як волосся або нігті на тілі людини, які, коли виростають великими, то волосся обтяжує голову, а нігті гостро колють, через те їх треба обрізувати; 

от так і козаки, коли їх мало, вони можуть допомагати в боротьбі Речі Посполитій, але коли вони розмножаться, то королівству треба пильнувати, щоб від хлопства руського ребелії (повстання) проти панів не сталося»Radziwiłł Aibrecht Stanisław. Pamiętnik. Poznań, 1835. T.1

Визвольна війна середини 17 ст. українського народу на чолі з Б.Хмельницьким була спрямована проти економічного, національного, соціального гноблення і жорстокою помстою за савілля польских королів, шляхти, римокатолицького релігійного мракобісся і єврейского  орендаторства.

Головними причинами війни були: нестерпне політичне,  соціальне, економічне, національне і релігійне гноблення, яке зазнавав український народ з боку польської феодальної держави, особливо її магнатів та іудейських орендарів. Політика зарозумілих  магнатів створювала смертельну небезпеку для українського народу, не тільки в релійно-культорному плані, а й загрожувало існуванню українців.

Усі суспільні групи населення України, які брали участь у війні, палко бажали позбавитися залежності від Польщі, польських феодалів, прогнати орендарів  і створити власну українську православну, тобто національну державу.

Б.Хмельницький вже на початку війни визначив етнічну територію України, яку належало звільнити з-під влади Польщі.

Кордон з нею передбачалося прокласти по Віслі і до Гданська.

Реальну історію війни українців проти польської корони ХVІ століття поки що мало хто знає, історичні документи в архівах ніби є, але якісь  ніби не домовлені, обірвані на півслові, з посиланнями на неймовірно велику кількість зниклих документів.
Відкриття нових сторінок попереду. 

Історія ж, написана ворогами українців повідомляє, що ніби в наслідок трикратної зради кримського хана під містами Зборів – 1649 р., Берестечком -1651 р., Жванець – 1653 р., Богдану Хмельницькому не вдалося повністю використати успіхи й здобути остаточну перемогу над Річчю Посполитою. Хто був винен, в намаганні зробити кримського Хана Іслама Гирея, лютого ворга українців, союзником ? 

Двукратна зрада і знову Хмельницький залучає хана в союз.
Як можна було розмістити козацькі війска пзаду в яких були болота під Берестечком? 
Берестецька битва ще не достатньо досліджений епізод української історії. 
Відомо, що Богдан Хмельницький вів особисту переписку з московським царем Олексієм Михайловичем з червня 1648 року. 

В травні 1649 року — Хмельницький направив посольство до Москви з  посолом — полковником Федором Вешняком. В акредитивній грамоті висловлено прохання про протекторат московського монарха: «…под милость і оборону свою возьми… всю Русь».

6 серпня 1649 року малорезультативна перемога під Зборовом. 

19 лютого 1651 року — Земський собор в Москві. 
Московське духовенство визнало за можливе в разі невиконання стороною Речі Посполитої умов «вічного миру» дозволити Олексію Михайловичу прийняти в підданство Військо Запорозьке. 
В червні 1651 року  відбулась Берестецька битва.
Хмельницький точно знав, хто з полковників, старшини, їх полки не бажали такого підданства і не виключено, що Богдан Хмельницький захотів таким чином знищити опозиціонері до його політики:  Івана Богуна, Осипа Глуха, Григорія Гуляницьког, Івана Сірка, Петра Дорошенка, Михайла Ханенка, Брацлавський, Кропивнянський, Полтавський, Уманський козацькі полки. і тому і виставив 100000 козаків проти 200000. Польські  хроніки пишуть про загибель 40000 козаків.
 В історичному заповіднику «Поле Берестецької битви» археологи проводять масштабні розкопки, і, судячи з багатьох знахідок, кількість загиблих українців значно перебільшена.

Берестецьку битву історики трактують, як поразку. 
Схоже на те, що поляки в Берестецькій битві, вчинили такі звірства, проти ранених і полонених українців, які вкрай розлютили не тільки простих українців, а й самого Богдана Хмельницького. Адже кінця Берестецької битви ніхто не бачив, але є деякі описи польської шляхти: "Потоцкий велів їм обіцяти життя коли піддадуться. Але вони не схотіли того прийняти. На знак повного відречення викинули з чересів своїх гроші у воду, і так сильно почали відбиватися від наших, що кінець кінцем піхота мусила на них гуртом наступати. А хоч розірвала  і розігнала з острову — але вони уступилися на болота, не хотячи піддатись, так що там їх кожного доводилось добивати."

"А оден з них, добившися до човна, на очах короля і всього війська дав докази мужності не хлопської! Кілька годин відбивався він з того човна косою, зовсім не зважаючи на стрільбу — котра чи то припадком його не трапляла — чи такий твердий був, що кулі його не брали. Аж оден Мазур з Ціхановецького повіту, розібравшися на голо і по шию бредучи, насамперед косою вдарив, а потім оден салдат пробив посередині пікою або списом і добив його таким чином — на велику потіху і вдоволеннє короля, що довго дивився на сю траґедію»

Ян ІІ Казимир міг, за мужність дарувати життя і відпустити на всі чотири сторони, але видно той Ян ІІ і його війська були рідкої породи покидьками,  сволотою, мерзотниками, пихатими  тварюками і людоїдами.

Час для помсти для ляхів прийшов швидко.
В травні 1652 року відбулась відома битва під Батогом, коли Богдан Хмельницький розгромив коронне військо під керівництвом Марціна Калиновського: 12 тисяч кінноти, 8 тисяч найманої піхоти і 30 тисяч озброєних слуг. 
Загинув Марцін Калиновський з сином, командир найманої піхоти, командир артилерії, Сізігмунд Пшиємський, Марек - брат майбутнього польського короля Яна ІІІ Собеского.
Після закінчення битви Богдан Хмельницький викупив у Нуреддин-султана за 50 тисяч талярів всіх полонених поляків, що здебільшого складалися з представників багатої польської шляхти в кількості 3,5 тисяч осіб,  і наказав їх зарізати, як свиней,  пояснюючи такий вчинок помстою за нечувані звірства поляків під Берестечком. 

Загальне число загиблих склало близько 8,5 тисяч поляків. У сучасній Польщі ця подія названа «сарматською Катинню».

Генерал коронної артилерії Речі Посполитої Зигмунд Пшиємський,  був страчений разом з іншими польськими полоненими, після битви 3 червня 1652 року. Він відзначився тим, що  командуючи довіреною йому артилерією у Берестецькій битві, здійснив успішний обстріл татарських сил, поранив у ногу  Іслама ІІІ Гірея, який через рану і значні втрати не витримав, залишив поле бою, оголивши лівий фланг козацького війська Хмельницького. Розігнати тарську кінноту це бойова заслуга. А вже після битви Пшиємський з гармат рострілював козаків, як англійці розстрілюввали сипаїв і мабуть тішився, коли палив по холпах, які застрягли в болоті.

Богдану Хмельницькому в наслідок не знання, помилок, свідомих і не свідомих зрад  не усі українські землі довелося звільнити. Проте до 1654 p. звільнена територія України вже охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя та значну частину степу на півдні. В цілому вона сягала: на заході — до р.Случ, на сході — до російського до р. Дон, на півночі — до  р.Прип'ять, на півдні — до степової смуги. Площа України складала приблизно 500 тис. кв. км.

Колишні польські воєводства, звідки була вигнана польська адміністрація, поділялися на полки та сотні.

В ході селянської війни відбулася докорінна зміна форм земельної власності. Було ліквідовано  власність католицької й уніатської церков, короля Польської держави, шляхетське землеволодіння. Земельна власність козаків, селян, міщан та молодої держави - Скарбу Війська Запорозького відкрили дорогу для утворення індивідуального селянського й козацького господарства, яке одразу ж проявило свої переваги над підневільною фільварковою системою. 

Самодостатнє господарювання українців завжди було джерелом збагачення татар, королів, шляхти Речі Посполитої, відкупників-євреїв і московського царя і його боярства.

Богдан Хмельницький, ще тоді міг проголосити Українську народну республіку з конституцією, але він не міг усвідомити того, що головною силою нової проголошеної республіки в ті часи було закріпачене українське селянство. 

Б.Хмельницького помилково вважав, що селяни були лише підпорою козакам у війні проти польсої шляхти. Він вважав козацтво привілейованим станом, а селянство - «підданським». Селяни були розчаровані договорами Богдана Хмельницького. Після ратифікації польським сеймом Зборівського договору Б.Хмельницький підтримав процес поновлення шляхетського землеволодіння і підданства українських селян панам.

В українських селах знову мали з`явитись остогидлі українцям польскі урядовці, дрібна польська шляхта  і магнати. Польський шляхтич - це дрібний шахрай і злодюжка, скільки б не вкрав все спустить, проп`є, програє, прогуляє в корчмах Львова, Кракова, Варшави і знову вертався в Україну, грабувати, красти шахраювати.

В умовах феодальної Європи  і свого світогляду,   Хмельницький не міг офіційно проголосити незалежність, бо не мав права стати легітимним монархом, інше він собі не уявляв. Він був тільки гетьман, а не нащадок короля,  не належав до жодного роду руських князів, але хотів передати Гетьманщину, як свій спадок, сину Юрію. Серед ватажків повстання теж не було відповідної кандидатури. Вчинити інакше — проголосити республіку з конституцією та з рівними правами всіх станів українського суспільства не було достатньо розуму, та бракувало потужного військового підкріплення. Тому частина старшина почала шукати союзників не всередині своєї держави, серед селян та своїх побратимів, а зайнялась, як і в часи докняжої доби, закликанням в Україну варяга, хазяїна- сюзерена, який би закріпив їм права, на їх же, відстояних в боях маєтки, фільварки, слободи, хутори.

Уподобання козацької старшини були різні: польський король - , Тетеря, Ханеко, московський цар - Брюховецький, турецький султан Дорошенко.
Богдан Хмельницький схоже вибрав не припустиму в ті часи політику багатоветорності: постійно коливався між Шведським і Польським королем, Московським царем, Кримським Ханом і Турецьким султаном. 

Україна була затиснутою між трьома великими державами Східної Європи — Річчю Посполитою, Османською імперією та Московським царством. У Богдан Хмельницького хватило розуму тільки на пошук зовнішніх союзників і серед лютих ворогів українського селянства, основної продуктивної сили тогочасної української держави. Він вів переговори з королями, царями, султанами, ханами і вперто ігнорував свого найбільш масового союзника - українських селян-хліборобів. 

Богдан Хмельницький і старшина  не уявляли собі, що всі українські селяни:  лугарі, степовики, гайдамаки, дейнеки, гайдабури та голота, повинні стати  вільними козаками і мати право голосу, рівного з усіма станами  на державних радах, у власності землю і поставити на ній свій хутір.

Тактика хитання в багатовекторності привела Богдана Хмельницького і частину вірною йому козацької старшини, у  містечко Переяслав на раду з московським суддею "Розбійного приказу" Василем Бутурліним.
 «Переяславська ради» - спільна з московитами військова рада, яку гетьман Богдан Хмельницький скликав у Переяславі 8 (18) січня 1654 року для зустрічі навіть не з боярином,  не з князем, братом царя, а  з Василем Батурліним, який  був спочатку стольником-риндою, а потім окольничим і суддею «Розбійного приказу». 

Для Василя Бутурліна, як і для московського царя, ті хто заважав їм грабувати - були розбійниками і саме, розбійниками вони вважали всіх українських козаків. Державотворча  діяльність гетьмана Богдана Хмельницького, Івана Сірка, Івана Виговського та інших українських гетьманів  та козацької старшини  розлядалась не інакше ніж розбійна діяльність.
Василь Бутурлін пам`ятав розповіді батька про 6 жовтня 1618 року, коли  українські полки підійшли до села Котел неподалік Донського монастиря, що поблизу Москви. Українсько-польське та московське війська вишикувалися одне проти одного й до герцю стали їхні командувачі. 

Тоді гетьман Конашевич-Сагайдачний зійшовся сам на сам з царським воєводою Василем Бутурліним - батьком і переміг його в чесному бою - спочатку вибив з його рук списа, потім вдарив його перначем по голові так, що той звалився з коня. Також московські посли знали, що Хмельницький колись спас претендента на московський трон польського короля Владислава ІV  і вважася особистим ворогом московського царя, а його старшину Бутурлін знав як "розбіників", які постійно перехоплювали і грабували невільничі кравани,  посольства, які йшли з і в Крим, Туреччину, Грецію, Москву.

Цар московський добре усвідомлював, що він сам був розбійник з великої дороги, і розумів з ким має справу, як і його посоли.
В. Бутурлін – син, був корупціонером. Брав хабарі  від Львівської знаті, в результаті Львів не був взятий Богданом Хмельницьким. 
Точних результатів Переяславської  Ради не існує,  бо документи були втрачені і переписані істориками, тому рішення, прийняте Радою, трактується по-різному. Але очеввидно, що Переяславська рада не могла бути всенародною і репрезентативною, оскільки на ній було присутніми не більше 500 осіб, місцевий козацький переяславський полк,  роззяви та гавловські з м. Переяслава, які з нетерпінням чекали закінчення ради, що випити і закусити. На Раді не були представлені жодні стани українського суспільства: - прості козаки, духівництво, міщани та селяни. Вона  була  не генеральною, а старшинською козацькою радою, проводилася окремо від Війська Запорізького, яке готувалося на правобережній Київщині до оборони проти наступу армії Речі Посполитої. 
Переясласька Рада схожа на продажний торг Зговір козацької старшини з московським царем, за більші привілеї, чим міг дати польський король, чи турецький султан.

Відмовились підтримати Переяславську угоду й присягати московському царю ряд представників козацької старшини, полковники Іван Богун, Осип Глух, Григорій Гуляницький, Іван Сірко, Петро Дорошенко, Михайло Ханенко.

Після Переяславської Ради представники московського посольства, шпигуни царя, побували у 117 містах і містечках України ніби для прийняття присяги від населення на вірність цареві, а насправді везли хабарі і шукали хабарників, які за хабарі, привілеї, жалування дворянства, посади могли б підтримувати царя.  

Найпростіше було перекупити борги  картярів, гультіпак, п’яниць, а таких було багато.

"Пусти свиню за стіл, вона туди із ногами залізе".

В Брацлаві, Кропивнянах, Полтаві  царських представників побили киями, Уманський козацькі полки, деякі міста, зокрема Чорнобиль, а також українське духовенство на чолі з митрополитом С.Косівим, активним противником  унії Гетьманської України та Московії в 1654 року.  Не присягала Запорізька Січ. 
Переяславська Рада не дала українцям миру, а навпаки дала старт новій війні московитів, ляхів, турків кримських татар, жидів та зрадників. 
Переяславська угода з Московською державою започаткувала новий процес підкупу дрібної старшини, яка не мала заслуг в боях з поляками, і щиро раділа, надання самим Московським царем грамот  на земельні володіння з поселенням на них.

Царські шпигуни діяли за рецептами Філіпа Македонського:
«Осел, навантажений золотом, візьме будь-яку фортецю» 

Московити знаходили підлих, мерзенних, продажних  нікчем і  підкупляли їх золотом створюючи п`яту колону, яку потім нещадно страчували. 

Наглядним посібником для ворогів українців був Вітхий Заповіт. Нариклад така біблійна історія.

Рахав була опущеною, повією,  почувалася у безвиході. Єрихон - рідне місто Рахав. Вона знає тут усі вулички, будинки, ремісничі майстерні і метушливі базари. Але тут всі її зневажають. Незадовго перед тим, як ізраїльтяни почнуть штурмувати Єрихон, до Рахав приходить двоє незнайомців. « Хіба не так само повія Раха́в була визнана праведною завдяки вчинкам, коли гостинно прийняла посланців, а потім відіслала їх іншим шляхом?» Спостережлива Рахав швидко розуміє, хто ці чоловіки. Царю донесли, що в дім Рахав прийшли ізраїльські розвідники. Вона ховає розвідників у снопах льону, що сушаться на плоскому даху її будинку. Вона каже слугам царя: «Так, приходили були до мене ті люди, та я не знала, звідки вони. А коли замикалася брама зо смерком, то ті люди вийшли. Не знаю, куди ті люди пішли. Швидко женіться за ними, то ви доженете їх» Слуги царя відправляються в погоню за розвідниками в сторону йорданських бродів Рахав поспішно піднімається на дах і розповідає розвідникам, що вона тільки-но зробила. Також вона повідомляє їм всі таємниці міста. Двоє розвідників спускаються з її вікна по шнуру і непоміченими втікають в гори, та повертаються до ізраїльського табору з добрими новинами, отриманими від Рахав.  Далі почався штурм, глиняні  мури, трясуться, тріскаються і зрештою повністю завалюються! Коли курява спадає, ізраїльтяни бачать, що одна частина муру вціліла. Це дім Рахав, який одиноко височить над руїнами, також врятувались її рідні! Всі останні єрихонці загинули із-за зради однієї опущеної потаскухи.

Після перемоги над Єрихоном Рахав дозволили мешкати біля табору ізраїльтян. З часом Рахав приєдналася до єврейського народу. Вона вийшла заміж за чоловіка, на ім’я Салмон. Їхній син Боаз,  одружився на моавітянці Рут.  (Рут 4:13, 22). Цар Давид і сам Месія, Ісус Христос, походили з цієї видатної сім’ї (Ісуса Навина 6:22—25; Матвія 1:5, 6, 16).

НАЙЯСНІШІШІ ПОЛІТИКИ ЄВРОПИ ВИРІШУВАЛИ СВОЇ ДИНАСТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ВИКЛЮЧНО ВІЙНОЮ. 
Потомки шведського короля Юхана III та Катерини Ягеллонки, дочки Сигізмунда І Старого Владислав IV хотів бути царем московським, а його  наступник,  бездітний Ян Казимір хотів бути одночасно, ще й шведським королем, замість  короля Карла Х Густава.

Частина аристократії,  Речі Посполитої, серед них  князь Януш Радзівілл, яка перебуває в опозиції до короля Яна II Казимира, запропоновала корону Карлу X Густаву, який сам він прагнув встановити панування на Балтиці. 

Війну між шведськими найяснійшими претендентами в  Речі посполитій склав цілий історичний період який поляки називають    « Роtор szwedzki»

Король Швеції Карл Х Густав створив коаліцію держав: Шведська імперія,  Військо Запорозьке, Бранденбург, Семигород, Молдовське князівство, Волощина та литовські князі розпочав війну проти Речі Посполитої. 

В 1655 році протестантські шведські війська Карла Х Густава зайняли Познань, Варшаву, Краків.

Богдан Хмельницький розгорнув активну діяльність по входженню в  коаліцію: Шведська імперія, Маркграфство Бранденбург, Трансильванське князівство, Молдовське князівство, Волощина та Велике князівство Литовське та Запорожські  Козаки.

Річ Посполиту планували розділити між її членами, причому Україна (Велике князівство Руське) повинна була отримати всі землі, заселені українцями, а також, разом із Шведською імперією, протекторат над Литвою, що повинна була перетворитись на Литовське королівство.
Б. Хмельницький мав отримати титул «Дідичного князя  Князівства Руського». 
За планом Богдана Хмельницького, потрібно було цілковито, на корені ліквідувати державу  Корівство Польське-
«снести б Коруна вся, будто Коруна Польская і не бувала», 
та створити незалежну Руську державу Велике князівство Руське в межах етнічної території України та Білорусі під владою гетьмана й Війська Запорізького. 

Бездітний Ян ІІ Казимир, що спасти ситуацію,  звернулвся до Московського царя Олексія і запропонував польську корону після своє смерті.
Московський цар Олексій негайно в 1656 році підписав у Вільні, без представників від України, сепаратне перемир'я з Річчю Посполитою.

Корона Речіпосполитої була достатньою причною для московського царя, щоб розірвати будь-який договір з українцями,козацькими старшинами. Це була очевидна зрада московського царя, але Богдан Хмельницький зрадів і  підтримав царя.
«А що Король Казимера ... і все пани раді Коруни польської тобі, великого государя нашого, ваша царська величність, на Коруна Польську і на Велике Князівство Литовське звертаючи, так щоб і нині того неотменно тримали. А ми вашій царській величності, як під сонцем в православ'ї сяючому государю і царю, як вірні піддані, прямо бажаємо, щоб царська величність, як цар православний, під міцну свою руку Коруна Польську прийняв »

Нам, українцям ХХІ століття вважко уявити, як сприймав ці слова гетьмана війська Запорожського Іван Богун, Іван Сірко, Іван Виговський та інших полковників і старшин.
Тарас Шевченко діяльність Богдана Хмельницького оспівав відповідно:
Отак-то, Богдане!
Занапастив єси вбогу Сироту Украйну!
За те ж тобі така й дяка...
Великий, славний! 
та не дуже…
Якби ти на світ не родивсь
Або в колисці ще упивсь…
То не купав би я в калюжі
Тебе преславного.
 Амінь.

У 1656 Московське Царство згорнуло військові дії та підписало перемир'я з Річчю Посполитою, а влітку, московський цар розпочав довготривалу війну з Карлом Х Густавом за польську корону, яка закінчилась при імператриці Катерині ІІ. 

Вже цей акт московського царя був розцінений Богданом Хмельницьким та його оточенням як сепаратний, недотримання попереднього пакту та зрада інтересів України.   
Маючи договір з царем  Хмельницький послав на допомогу шведским союзникам проти Польщі 12 тисяч козаків. Поляки сповістили про це Москву, звідки були послані до гетьмана посли. Вони застали Хмельницького вже хворим, але домоглися побачення і накинулися на нього з докорами. Хмельницький не послухав послів, але козаки ніби дізнавшись, що сакнції царя не має,  взбунтувались  проти уже хворого гетьмана.

Богдан Хмельницький і цар Московії ніколи не зустрічались. 
Помер Хмельницький 27 липня (6 серпня) 1657 роки від крововиливу в головний мозок.
У 1664 році польський воєвода Стефан Чарнецький спалив Суботів і звелів викопати прах Хмельницького і його сина Тимоша і викинути тіла на «наругу» з могили.

Цей випадок, є достатньою підставою знищити всі польські костьоли, могили і цвинтарі в Україні.

Розпад України, як козацької держав та втрата незалежності відбулося не у 1654 р., а у 1659 р. і підписав новий договір з Москвою вже не Богдан Хмельницький,   а новий гетьман, його син Юрій.

Ще за життя батька Юрій, шістнадцятирічним юнаком, був обраний гетьманом, потім  проголошений гетьманом після смерті Богдана Хмельницького. Гетьманська влада виявилася,  не під силу шістнадцятирічному юнакові, і Юрій поступився її Івану Виговському, а сам поїхав вчитися в Києвво-Могилянську академію.

В 1658 Виговський уклав з Яном ІІ Казимиром Гадяцький договір.

Договір передбачав утворення у Речі Посполитій третьої складової частини федерації — Великого Князівства Руського, а також зрівняння в правах православних і католиків.

Сейм Речі Посполитої у травні 1659 року ратифікував договір в значно урізаному виді, викресливши з нього основні пункти, зокрема створення Великого князівства Руського.

У вересні 1659 року Іван Виговський передав булаву Юрієві Хмельницькому, після чого виїхав до Речі Посполитої.

Скориставшись скрутним становищем України, московський уряд і його уповноважений князь Олексій Трубецькой примусили Юрія Хмельницького укласти 17 жовтня 1659 року нові Переяславські статті, які обмежували суверенні права України, давали право Москві призначати своїх воєвод і мати свої залоги, крім Києва, ще у п'яти містах України.

27 жовтня 1660 року з Річчю Посполитою так званий Слободищенський трактат, який розривав союз з Москвою, скасовував Переяславські статті, відновлював союз з Річчю Посполитою й гарантував автономію України, яка зобов'язувалася воювати спільно з військом Речі Посполитої проти Московського царства. 

За підтримкою Москви у 1660 році наказним гетьманом Лівобережжя, яке перебувало під контролем Московського царства гетьманом обрано Якима Сомка. Противники Сомка звинувачували його в таємних зносинах із Юрієм Хмельницьким, згодом із гетьманом Правобережної України Павлом Тетерею, а також із Річчю Посполитою та Кримським ханством.  З цього скористалася Москва, яка не затвердила ухвали Козелецької старшинської ради 1662 року про обрання Якима Сомка на гетьмана України й на Чорній раді в Ніжині в червені 1663 року підтримала кандидатуру Івана Брюховецького, який і був обраний гетьманом. Яким Сомко був ув'язнений і через 3 місяці страчений у Борзні разом із полковниками: Ніжинським — Василем Золотаренком, чернігівським — Оникієм Силичем, переяславським — Афанасієм Щуровським, ніжинським осавулом Павлом Килдієм. 

Іван Виговський в 1662 року вступив до Львівського братства. 

1663 року, чергового після зречення Юрія Хмельницького, намагався повернути собі гетьманство, але програв Павлові Тетері. Був одним із таємних співорганізаторів антипольського повстання, що спалахнуло 1664 року на Правобережній Україні під проводом Дмитра Сулими. Арештований поляками і козаками гетьмана Павла Тетері. Страчений у ніч з 16 (26) на 17 (27) березня поблизу села Вільховець.

Коронне військо гетьманів Стефана Чарнецького і Єжи Себастьяна Любомирського з татарами Мехмеда IV Герая вибили московські війська за лінію Дніпра, але після того війна мала змінний успіх. У 1667 р. було укладено Андрусівське перемир'я.

За умовами Андрусівського угоди, укладеної між Польщею і Московією в 1667 році була завершена війна за Україну (1654 - 1667). Значна частина українських земель залишалася в складі шляхетської Речі Посполитої, складаючи майже третину її території. Ці землі ділилися на шість воєводств: Руське, Белзьке, Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське.

Річ Посполита офіційно передавала Московії Смоленськ, Чернігівське воєводство, Стародубський повіт, Сіверську землю, а також визнавала приєднання до Московії Лівобережної України. Лівобережна Україна (укр. Лівобережна Україна) - найменування східній частині України, розташованої на лівому березі за течією Дніпра. Складалася з сучасних Чернігівської, Полтавської, частини Сумської областей, а також зі східних частин Київської та Черкаської областей. На сході Лівобережна Україна межувала зі Слобідської України, на півдні - з землями Запорізької Січі.

Держави з назвою Росія в ті часи не існувало. Офіційна назва держави – Московське царство.

Київ передавався Московії терміном на два роки. 

Московія  закріпила за собою в договорі з Польщею  1686 році після сплати 146 000  рублів.

Уклавши Андрусівське перемир'я, Московія остаточно відмовилася від своїх зобов'язань 1654 року про надання допомоги Україні в боротьбі з Річчю Посполитою.

З боку Речі Посполитої цим перемир'ям були денонсовані статті Гадяцького (1658) і Слободищенського (1660) договорів.

Після зречення в січні 1663 року Юрія Хмельницького в Україні розпочався період громадянської війни, який в українській історії носить назву «Руїна». Україна фактично розпалася на дві частини — Правобережну і Лівобережну. На хід подій у Правобережжі намагалася впливати Річ Посполита, а Лівобережна Україна перебувала під контролем Московської держави.

На початку 1663 року за згодою короля Речі Посполитої у Правобережній Україні гетьманом було обрано Павла Тетерю. Лівобережні москвофільні полки і Запоріжжя не визнали влади  Павла Тетері. 

У Лівобережжі на гетьманську булаву претендували наказний гетьман Яким Сомко, ніжинський полковник Василь Золотаренко і запорозький отаман Іван Брюховецький. Кандидатури Сомка і Золотаренка підтримували північні полки Лівобережної України і різні групи козацької старшини, обоє були родичами Хмельницького — брати відповідно першої, Ганни Сомко, та третьої, Ганни Золотаренко, його дружин.

Кошовий Іван Брюховецький  погоджувався з посиленням царської адміністрації в Україні. Користувався підтримкою Московського царя. Брюховецького було обрано гетьманом. 

Після ради Якима Сомка і Василя Золотарека  царські чиноники наказали зарештувати разом з кількома прихильниками, звинуватили у зв'язках з шляхтою Речі Посполитої і 18 вересня 1663 року страчено у Борзні.

Зі звичайної помсти за завдані  поразки Речі Посполитій і особисто Яну ІІ Казимиру підло захопили і всупереч клятвенним  королівським обіцянкам  розстріляли  17 лютого 1664 року Івана Богуна, а  16 березня 1664 року розстріляли  Івана Виговського.

1664 рік можна вважати кінець Козацької Держави початком війн «Руїни», яка продовжувалась до 1768 року  і останнім спалахом якої була «Коліївщина».

На весні 1672 султан Мехмед IV з величезною армією, підкріпленої кримським ханом і козацькими загонами Дорошенко, вторгся в Подільське воєводство і Галичину, примусив до здачі Кам'янець-Подільський, жителі якого були частиною знищені, частиною захоплені в рабство, і осадив Львів. Річ Посполита була змушена укласти з султаном Бучацький договір, за яким відмовлялася від Правобережної України. Правобережна Гетьманщина була повністю була знищена і надовго позбавлена всякого самостійного значення, та приведенаї у стан, близький до пустелі.

Потрібно мати на увазі, що тодішні правителі польскі королі, коронні та польні гетьмани, царі і царедворці, шляхта та дворяни  мали мало спільного  з людьми. Безумовно  їх зображували, відповідно до гонорарів  художникам і сьогоднішнім людям їх портрети навівають романтичні почуття. Але насправді вся ця вічно п`яна горделива шушара була смердюча, немита, завшивленими, засрана  "Bestia Sapiens",  звичайні грабіжники, шаленці та паталогічні серійні вбивці. Жерли та бухали без всякої міри -  до всеру, танцювали та веселились,  коли кінчалось їдло та бухло сідали на коні і їхали на поллюддя до селян-землеробів, та проводили безоплатні конфіскації продовольства,  навіть тоді, коли всі мита і податки  українці добросовісно сплатили.

Пацифікації українців осв`ячувались ксьондзами,  попами мулами і рабинами та супроводжувались п`яними дебошами, насильством і гвалтуванням, а потім танцями.

Яка була правда українського селянина - хлібороба:

1. Право мати у своїй власності  землю, яку обробляють та вільно розпоряжатись плодами своєї праці.

2. Право шанувати Бога по своєму і на свої мові.

3. Максимальний податок - десятина.

4. Плата за роботу в наймах  - третій сніп.

5. Право на свої народні традиції, своє шкільництво та вищу освіту.

6. Мати рівні права з усіма верствами сучпільства.

7. Мати на Св`ята: Різдво, Великдень, Спаса, Покрову кварту пива, добру чарку горілки, кварту пива й меду  і гарно накритй їствами св`ятковий стіл.

Які ж прав мав українець - хлібороб в ті часи, коли при владі була навіжена Bestia Sapiens?

1. Працювати від рання до смеркання.

3. Все що виростив віддати безоплатно шляхті або орендарям.

4. Мав незаперечне право бути проданим або обміняним на собаку, а за коня давали десяток.

5.Мав право мовчки терпіти та виконувати примхи польськоої шляхти та жидів-орендарі.

6. Мав рівні або менші  права з худобою та собаками.

Немита, вошива польська шляхта називала українців-хіборобів: хлоп, бидло, тварюка, схизмат, гой, мешліген, пся крев, бунтівник, заколотник, бандит, різун, зарізяка, розбійник, лайдак, кабаннє, когут, ледацюга, колій, гайдамака.

Що робили з українцями-хліборобами коли вони не погоджувались бути худобую і протестували?

Польська шляхта та польські ксьонизи були висококваліфікованими, неперевершиними  фахівцями в галузі катувань та ексклюзивних страт 

http://www.factroom.ru/facts/15321      

Економічна та духовна експансія, війни, мордування, захоплення ясиру, розбій, грабежі, релігійні  екзикуції, катування над українцями, -  польська шляхта, татарскі та турецькі мурзи продовжували сотнями років.

Бандитська,  грабіжницька діяльність  поляків є більш чим достатньою підставою прогнати їх з України на завжди.      Економічна та духовна експансія: війни, мордування, захоплення ясиру,  грабежі, релігійні  екзикуції, катування над українцями польська шляхта, татарскі та турецькі мурзи продовжували 100 років.

Безпосереднім поштовхом до повстання 1768 було нечуване знущання над українцями, які перебували під гнітом Московськог царства, Польського королівства, Отоманської імперії:

1. Релігійним: для католиків, іудеїв та мусульман  українці кваліфікувалися як єретики, для євреїв гоями-язичниками, а для мусульман невірними.

2. Політичним кріпосної хлібороб-землероб вважався порівняно з поневолювачами і їх орендаторами нижчою істотою, на рівні "пся Кревен -бидлом", та не мав ніяких прав.

 3. Економічним українець  става ясиром, бранцем і повинен працювати на магнатів і орендаторів шість днів на тиждень і ще платив всякі побори наприклад єврею-орендатору за ключі від церкви.

4.  Національним українці вважалися гірше всіх націй і всіляко принижувалися.

Українці в самі складні часи з не покорялись сваволі шляхетним бандитам з великої дороги. Щоб чинити опір ненаситній шляхті не потрібно було особливо витрачатись на озброєння. Вила, коси, ножі, сокири та ціпи легко перетворювались з сільськогосподарського реманента в високефективну зброю. Селяни вели перманентну війну з лиходіями. Війна то притихала то наростала.

ДИНАСТИЧНІ ВІЙНИ В ЄВРОПІ ПРОДОВЖУВАЛИСЬ

Раніше згадувалось, що бездітний Ян 2 Казимир письмово, пообіця Олексію Романову, що після смерті корона Речіпосполитої перейде Романовим. Ян ІІ Казимир відрікся від престолу 16 вересня 1668 року, а 30 квітня 1669 року виїхав у Францію. Поляки обіцянки короля не дотримались і призначили королем Речіпосполитої Михайла Вишневецького, а про Романових забули. 

Ян Казимир помер через чотири роки після зречення 16 грудня 1672 р  Причиною смерті став інсульт який  він переніс після отримання звістки про взяття турками Кам'янця-Подільського.

Сто років в Західній Європі точилась династична і релігійна різанина.
Різанина  потребували дуже багато продовольства: круп, хліба, м`яса і міцних напоїв. Голодний, не вдягнений солдат воювати не буде.
Все що потрібно для війни вироблялось івирощувалось українськими селянами і лягало на них смертельною карою, від якої не було спасіння,  ні від царів ні від бога.  Поштовхом до повстання 1768 було нечуване, з часів розгрому козаків та Гетьманщини  знущання над українцями, які перебували під нестерпним  потрійним фізичним і духовним гнітом Московського царства, Польського королівства, та Отоманської імперії та іудейськими орендарями -:

1. Релігійним: католики  кваліфікували українців як єретиків та віровідступники, євреї гоями-язичниками, а  мусульмани - невірними.

2. Політичним кріпосної хлібороб-землероб вважався порівняно з поневолювачами і їх орендаторами нижчою істотою, на рівні "пся крев, бидлом", та не мав ніяких прав.

 3. Економічним: українець  става ясиром, бранцем і повинен працювати на магнатів і орендаторів шість днів на тиждень і ще платив всякі побори наприклад єврею-орендатору за ключі від церкви.

4.  Національним:  українці вважалися гірше всіх націй і всіляко принижувалися.

Вибухом українського народного гніву скористала августійша  імператриця, придуманої Петром І, Російської імперії Катерина ІІ.  Основа Речіпосполитої божевільна  шляхта та єзуїти-католики.
Королі  і магнати були не всі поляками і дбали в першу чергу про свої династії. У різні промайнуло сто років  і на трон Речіпосполитої вступив король походженням від італійських вихідців XVII століття Тореллі, з яких один, на ім'я Джузеппе (Giuseppe Salinguerra Torelli, 1608-1678), близько 1629 одружився на Софії, спадкоємиці володаря містечка Понятова біля Полоцька і отримав прізвище Понятовський. Тепер це мало кому відоме містечко-село Волчин в нинішньому Кам'янецькому районі, Брестської області, в Республіці Білорусь.  
В Росії на троні чудом опинилась Софія Авґуста Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбурґ дочка князя-комендданта міста Щецін Хрістіана Августа Ангальт Цербського з роду Асканіії та принцеси Йогани Елізабети  з роду Гольштайн-Готторп. Станіслав Понятовський  1755-1756 роках жив у Росії в якості особистого секретаря англійського посланника Вільямса, а в 1757-1762 роках був акредитований при дворі в якості посла Саксонії. Визначальним для його долі став роман, що почався в 1756 році, коли велика княгиня Катерина Олексіївна, оговталася після пологів і розлуки з коханим Салтиковим, закохалася в 23-річного Понятовського. У 1758 році після падіння канцлера Бестужева Вільямс і Понятовський змушені були покинути Петербург.У 1764 році при нечисленному участі шляхти і рішучій підтримці Катерини II був обраний королем Речіпосполитої. Поляки послідуючих поколінь, дуже гордяться орденом "Святого Станіслава", друга нагорода після ордена "Білого орла" і це не дивлячись на те, що король Станіслав Понятовський по суті стер з карти Західної Європи Річпосполиту і королівство Польське. Орден був заснований в честь краківського єпископа Станіслава. За церковною легендою, краківський єпископ Станіслав був убитий, як зрадник, в 1079 році під час богослужіння прямо в костелі королем Болеславом Сміливим.

У вирішенні династичних питань св`ятих місць не існує.
Починаючи з 1767 року незадоволені політикою Понятовського угруповання шляхти за підтрики Росії і Пруссії об'єднувалися в конфедерації. Так званий Репнінскій сейм (наз фактично диктувало рішення) і  наприкінці 1767 початку 1768 року підтвердив «кардинальні права», що гарантують шляхетські свободи і привілеї, і проголосив зрівняння в правах православних і протестантів з католиками . Католицька шляхта, незадоволена цими постулатами і проросійською орієнтацією Понятовського, об'єдналася в збройний союз - Панську конфедерацію. 
В Речіпосполитій розпочалась Громадянська війна.

 29 лютого 1768, в Україні в місті Барі, на Поділлі зібралась  Барська конфедерація - політичне об'єднання польської шляхти і римо-католицького реакційного духовенства, спрямоване проти короля Речіпосполитої Станіслава Августа Понятовського.

Барські Конфедерати, та евреї – орендарі переред повним розгромом стали ще лютіше катувати і грабувати українців та руйнувати церкви

і монастирі на Київщині, Поділлі і Волині.

На поміч Понятовському  Катерина ІІ направила свої війська під комадуанням  Суворова, Апраскіна, Кречетова  для придушення Барської конфедерації.

9 червня 1768 року  місто  Бар, де був штаб конфедератів, було взяте 

росіянами під командою генерала Петра Кречетнікова, яких підтримувала вірна Станіславу Августу Понятовському коронна армія під командуванням Франциска Ксаверія Браницького. Українці в цей час не сиділи по хатах, а взялись за коси, вила, ціпи та захалявні ножі.

Кров загиблих предків: дідів, батьків, братів і сестер, нестерпні муки сучасників кликала до лютої помсти.

Розбрілись конфедерати

По Польщі, Волині

По Литві, по Молдаванах

І по Україні;
Розбрілися та й забули
Волю рятувати,
Полигалися з жидами,
Та й ну руйнувати.
Руйнували, мордували,
Церквами топили...
А тим часом гайдамаки
Ножі освятили.

Настав слушний момент для безжальної кровавої помсти.

Відбувся вибух народного гніву проти гніту озвірівшої польської шляхти, мракобісних релігіників католиків, уніатів та іудейських орендарів тв відновлення Гетьманщини.

Українські селяни - хлібороби називають повстання -  «КОЛІЇВЩИНА». 

21 червня 1768 українські гайдамаки під проводом М. Залізняка й І. Ґонти взяли Умані, яка була зайнята барськими конфедератами, євреями-орендарями, католиками і уніатами .

Українці були категорично проти  свавільного людовбивства, грабежів беззбройних українських селян-хліборобів та безоплатною конфіскацією вирощених ними урожаїв жита, пшениці, мяса, молока, меду та іншої продукції сільського господарства. Поляки і їх духовні отці, католики-єзуїти були гірше диких звірів, катували, різали та страчували українців.

Тому Коліївщина стала найвищим і св`ятим актом помсти ляхам, катилицькій шляхті і ксьозам іудо-ізраелітам і одночасно спроба відновити лад Гетьманщини.

Різня всіх без виключення - ось заслужена  відповідь на діяння конфедератів та їх іудо-ізраелітських орендарів.

Хоч повстання було придушене російськими Катерини ІІ спільно з шяхтою Станіслава Понятовського, а учасників люто покарали, але  відбувся акт помсти і незважаючи на значну міжнародну підтримку, 1772 року головні сили конфедератів були розбиті російськими військами під командуванням А. Суворова.

Громадянська війна,  викликала інтервенцію Росії, Прусії, Австрії  спричинила перший поділ Речі Посполитої в 1772 році між ними.
Збулась св`ята мрія  гетьмана Богдана Хмельницького: 
"снести Коруна вся, будто Коруна Польська і не бувала!"

Гайдамацьки — страчені або заслані на  Сибір та Далекий Схід, 

Після взяття Умані гайдамаками їх созники і православні брати у хресті грецької віри московіти, запросили ватажків гайдамаків  на спільниий банкет, призначений в звязку з перемогою православних братів на католицькими та іудейскими ворогами віри православної, - польськими конфедератами та орендарями. Спільну перемогу св'яткуали до пізньої ночі. Потім поснули.  В ту ніч схопили, зв'язали і Гонту. Приїхав генерал Кречетніков. Гонта лежав на землі, а генерал Кречетніков бив його, лежачого і пов'язаного, палицею. Виявилось, що була домовленість між королівськими польськими і царськими військами, що після розгрому конфедератів, разом знищувати українців. Прибув до табору скоро і польський граф Браницький. Він був дуже задоволений. Генерал Кречетніков відразу ж віддав на розправу  графу Браницькому  на розправу 845 гайдамаків.

Гонті було винесено не просто смертний вирок, а й визначено спеціальну кару. Покарання повинно було тривати протягом двох тижнів і супроводжуватися жахливими тортурами. Протягом перших 10 днів кат мав відривати з нього по смужці шкіри, а потім приступити до четвертувати: на 11-й день відрубати ноги, на 12-й руки, на 13-й вирвати серце і на 14-й відрубати голову. 

Останки Івана Гонти мали виставити в 14 містах Правобережної України на спеціально побудованих шибеницях. Гонта з надзвичайною мужністю і навіть гумором переносив тортури.

Іван Ґонта вийшов на страту з лицем спокійнім и веселим, наче направлявся до кума на Іменини. Кат здер з него смугу шкіри, кров цвіркнула, проти лица гайдамаки не здрігнулося; ка здер нову пасмугу шкіри, и тоді Ґонта сказав:

«Од, казали, що буде боляче, насправді ні крихти не болить!"

 На третій день страти коронний гетьман Ксаверій Браницький, будучи не в змозі виносити кривавого видовища, наказав відрубати Гонті голову і поїхав, щоб не бачити подальшого. Після відрубуваня голови, виконання тортур було продовжено вже над трупом.

Багато років можна було бачити в Могильові-Подільському,

прибиту до шибениці голову керівника УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ ГАЙДАМАКІВ Івана Гонти, на якій вітер ворушив волосся.

За довго до ЧК, НКВС, ГЕСТАПО, СС єзуїтські ксьонзи, попи, мули, рабини, конфедарати та польська шляхта, московські розбійники знали набагато більше чим 150 способів убивст. Польська шляхта, московскоє дварянство при благословінні попів, кзьонзів та рабинів використовувала більше чим 1000 способів катуваннь  та ексклюзивних вбивств. 

 За офіційними даними, тільки в Кодні кати відрубали 150 голів, 9 українців середніх начальників загонів - Мартина, Білугу і Шило - четвертували, 57 повісили, а Потапенка та Чоповського посадили на палю.

"Вбивали й карали тоді гайдамаків різними способами: то рубали голови, то вішали, то позбавляли одної руки й одної ноги. Свідками тих кар були міста  Кам'янець, Львів - там повішено 200, з точки зору тодішніх державних розбійників "гультяїв" - Крем'янець, Вінниця, Житомир, Летичів й інші міста". 
200 це в 33 разів більше ніж жертв Бостонської різанини.
"Декого катовано більш рафіновано, у спосіб, гідний індіанських дикунів. Нещасним обмотували обидві руки клоччям, просякнутим дьогтем, підпалювали клоччя й так показували їх палаючими серед каждого українського села. 

Всього польські карателі стратили тоді близько 30 тисяч українців повстанців. 
30 000  більше в 5000 разів "Бостонської різанини".
І кров їх не тільки на ляхах і жидах. Кров українців, перш за все, на імператриці православних християн  Катерини ІІ- Софії-Авґусти-Фредеріки Ангальт-Цербст-Дорнбурґ - Романової, на православному уряді Росії, на православних російських генералах і офіцерах та православних московських попах - катів українців, які звірствували по всій Україні. Катуваня та страти проводились як театральне дійство, свого роду розвага варшавсько-московської знаті.  

Полинівка, ялицівка, горілка, пиво лились річками до публічних катувань і страт, підчас катувань і страт і після страт. Вечорами банкети, бали і  танці, а потім сексуальні оргії, понос, ригання. 

Російський генерал Кречетников слухняно став виконувати волю цариці, ляхів і жидів. Греко-православні московського розливу легко, безжально пішли проти українців. Православні грецької віри - проти православних тої ж віри. Православні українці борються з окупантами - католиками, іудеями, ляхами і жидами, інші православні московити стали на бік окупантів - ляхів і жидів. 

Потаскуха зі польського Щеціна  Софія Авґуста Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбурґ та міжнародне організоване розбійнецьке угрупування  зробила з українців БІЛИХ РАБІВ.      

ГОДИННИК ІСТОРІЇ ВІДРАХУВАВ 340 РОКІВ ФАЦЕЦІЙ П`ЯНОЇ, ПИХАТОЇ, БОЖЕВІЛЬНОЇ ПОЛЬЩИЗНИ.        
В РЕЧІПОСПОЛИТІЙ ТІЛЬКИ ОДИН ЧОЛОВІК - УЧЕНЬ УКРАЇНЦЯ ЮРІЯ КАТЕРМАНКА, МИКОЛА КОПЕРНІК ЗНАВ, ЩО ЗЕМЛЯ МАЄ ФОРМУ КУЛІ І ЯК ІНШІ ПЛАНЕТИ РУХАЄТЬСЯ НАВКОЛО СОНЦЯ І ВСЕ ЖИТТЯ ТРИМАВ ЦЕ В ТАЄМНИЦІ, БО ЗНАВ НОРОВ ПОЛЬСЬКОГО ЄЗУЇТЬСЬКОГО КАТОЛИЦИЗМУ. ТРИ СТОЛІТТЯ В ПОЛЬЩІ ДУМАЛИ, ЩО ЗЕМЛЯ ПЛОСКА І СОНЦЕ КРУТИТЬСЯ НАВКОЛО ЗЕМЛІ.          
ТАКЕ ВРАЖЕННЯ, ЩО ПОЛЯКИ ХХІ СТОЛІТТЯ НЕ ДАЛЕКО ВТІКЛИ ВІД КАТОЛИЦЬКИХ КСЬОНЗІВ ХVI СТОЛІТТЯ 
Як бачим у імперських розбійників існує давня дружба проти українців. Така своєрідна дружба  завжди вилізла боком. Їх історія нічого не вчить. Історія для католиків, православних, іудеї та ісламістів  забавні глоріальні міфи про розбій і про них розбійників і придумані за їх гроші. На картинках вони себе малювали благосно.

Підписаня трактату про формальне зрівняння у правах з католиками вірян православної і протестантської церков торкалось лише панівних верств в Речі Посполитій Станіслава Понятовського: попів, поміщиків, дворян, та жидів-орендарів.

ПОЛЬСЬКЕ ЩАСТЯ БУЛО НЕ ДОВГИМ ПОЧАВСЯ РОЗПАД.
Останнього короля Понятовського і його Польське  королівство, іімператриця  Катерина 2 викинула на смітних історії, на запилені полиці  архівів.

Щодо українців, селян-хліборобів, то для них наступили зовсім чорні часи. Задовго до Гітлер, кацапські попи і польські ксьондзи вилучали з бібліотек та архівів релігійні та світські книги, документи українською мовю та таємно їх спалювали.

Катерина 2, не розгромила  Запоріжську січ. Запорожців продали православні попи. Січ впала без бою,  козаків вигнали з рідних земель, на Кубань, де воно поступово стало заниділими манкуртами. 
Нова знать пиячила і трахала царицю столиці Петербузі і не дуже докучала. 
Українців селян - хліборобів знову закріпачили, але не відібрали важку роботу в полі. 

На державному рівні почалась жорстока  асиміляція українців. Був даний старт довгостроковій, всеоб'ємнійасиміляці та  русифікації українців:
 1763 рік. Указ Катерини ІІ про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
 1764 рік. Скасування Катериною ІІ українського гетьманства, а з ним — ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади україномовних чиновників.
 1765 рік. Ліквідація Катериною ІІ козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.
 1766 рік. Синод видав суворий указ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які друкувались в московській друкарні.
1769 рік. Синод заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою і наказав відібрати у людей ті букварі, які були вже на руках.
1782 рік. Катерина ІІ створила комісію для заведення в Росії народних училищ, завданнями яких було запровадження єдиної форми навчання та викладання російської мови в усіх школах імперії.
1784 рік. Синод наказує митрополитові Київському і Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи учителів Києво-Могилянської академії за відхід від російської мови.
1785 рік. Наказ Катерини ІІ по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російська мова заведена у всіх школах України.
1786 рік. Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московськими виданнями не було, а в Києво-Могилянській академіі негайно ввести систему навчання, узаконену для всієї імперії.
 1789 рік. У Петербурзі з ініціативи Катерини ІІ видано порівняльний словник усіх мов, у якому українська мова визначається як російська, спотворена польською.
Після Коліївщини  чотири роки йшли суди та катування українців, а щодо Польщі то 5 червня 1772 року повноважні представники Пруссії, Австрії та Росії підписали в Петербурзі договір, за яким відбирали на свою користь, так звані санітарні смуги, тобто території по периметру Речі Посполитої. 
Це був перший поділ Речі Посполитої. Ліквідація Речі Посполотиї розпочалась.

В 1795 Російська імперія, Австрійська імперія та Королівство Пруссія здійснили третій поділ, після чого Річ Посполита припинила своє існування. З поляками, католиками та розділеною лівідованою польською державою цар, цісар та кайзер  не церимонились: 

«З огляду на необхідність усунути геть усе, що може оживити пам'ять про існування Польського королівства… високі договірні сторони погодились… ніколи не вводити до своїх титулів, в назву або навіть вказівку на назву Польського королівства, що має залишитися придушеним від нині на віки вічні».

Так закінчилась історія Речі Посполитої, Польського Королівства основаного Мешком 1. Не змогла польські королі і їхня  шляхта уявити собі, що українці мають якісь людські права і в своїй злобі, ненависті до українців, поляки самі  себе  замордували  і знищили свою безумну державу Рейх Посполитий.

ПОЛЯКИ, ХОЧ І ЖИЛИ БІЛЯ  ВІДНОСНО ЦИВІЛІЗОВАНИХ КРАЇН  ЄВРОПИ ТИХ ЧАСІВ, НЕ ЗМОГЛИ СТАТИ ЦИВІЛІЗОВАНОЮ, ПОЛІТИЧНОЮ НАЦІЄЮ,  БО НЕ МАЛИ РОЗУМУ, ЩОБ  ЗРОЗУМІТИ ПРОСТУ ІСТИНУ  - УКРАЇНЦІ ЛЮДИ, А НЕ ПСЯ КРЕВ, ЯК ВОНИ ВВАЖАЛИ. 
КОЖЕН УКРАЇНЕЦЬ ПОВИНЕН ПОСТАВИТИ СОБІ ПИТАННЯ :
ЩО КОРИСНОГО, ДОБРОГО. РОЗУМНОГО ЗРОБИЛИ КАТОЛИКИ ПОЛЯКИ І ІУДЕЇ-ОРЕНДАРІ ТИХ ЧАСІВ ДЛЯ УКРАЇНЦІВ, ЯКІ ВАЖКО ПРАЦЮВАЛИ В ПОЛЯХ ?
НАБУДУВАЛИ ЗАМКІВ, ПАЛАЦІВ, ФОРТЕЦЬ ?
УКРАЇНЦІ В ТИХ ЗАМКАХ НЕ ЖИЛИ !
СТВОРИЛИ УКРАЇНСЬКІ ШКОЛИ І УНІВЕРСИТЕТИ ?
СМІХ І ПЛАЧ ОДНОЧАСНО.
КАТОЛИЦЬКІ  І ІУДЕЙСЬКІ ЛЮДОЇДИ 350 РОКІВ 

 ВЕЛИ В  УКРАЇНІ ПЕРМАНЕНТНИЙ ГРАБІЖ І РОЗБІЙ. 

Єдиний меморіал про події розгрому Барської конфедерації і три поділи Речі Посполитої таємно збудовав в м. Умань, в парку Софіївка. польський граф Станіславом Щенсним Потоцьким 

 "Колона смутку" і водограй "Три сльози". 

ОСОБЛИВО РАДІСНО  ДИВИТИСЬ НА ЦЕЙ МЕМОРІАЛ ПІЗНЬОЇ ОСЕНІ.

Після смерті Станіслава Щенського Потоцького, похоронили в м. Тульчин, тепер Вінницької області. Його могилу  конфедерати, як зрадника, розграбили, здерли з нього мундир генерал-аншефа,  з коштовостям та нагородами, а над голим трупом поглумились. Цей випадок не дивина. Такі вони поляки. Могили руйнують. Цікаво, що медальйон першої жінки Коморовської, з яким він був похований  залишили на голому, розтерзаному тілі.

З третім розділом Речі Посполитої  в Україні закінчилось 450 літнє Польське Іго 1346 – 1795 років. І лише ще через 250 років по тому в 2016 році в місті Умані, кульмінаційному центрі Коліївщини відкрито памятник героям Коліївщини.

Падіня Речі Посполитої її третій поділ нічого доброго українцям не приніс.  На початку,  далекого 19 століття серед тодішніх іудо-християнського мракобісся, в умовах тотального україножерства 90 % українців, на свої етнічних земля жили в рабовласницькому суспільстві і на відміну "чорних рабів" в Америці, привезених з Африки були  "білими рабами" в Європейських християнських монархій. Все своє життя, від дитинства до могили, українці мешкали по суті в хлівах, поряд і на рівні зі свійськими тваринами і були власністю царів, королів, панів і попів.  

Як пан міг розпорядитись життям "білих рабів"?
Продав-купив, побив-убив, жодної різниці між мисливською собакою і биком чи свинею. Як відносились християнські проповідники аскетизму всіх конфесій того часу до українців ? Так само як і рабовласники. Їх завданням було втовкмачувати українцям, що вони такі ж самі тягловий скот, додаток до коня та бика, за які пани давали однакові гроші на торгах. Посередниками на торгах "білими рабами" і скотиною були евреї. 
Офіційна історія мало приділяє уваги українським селянам.
Українці, гортаючи історичні фоліанти, смються з грантоїдних академічно класичних істориків, які намагються лікувати мозги, промиваючи їх джинсою. Українці знають літописну правду, такою яка вон є з уст своїх предків.
  

В Україні ХХІ століття є акдемічні історики, доктора, кандидати, магістри, баклаври, які живуть на гранти. 

Грант - це грошова подачка спонсора, який робить замовлення на трактування історичних подій в українській істориці.  МАСТИТИЙ, КЛАСИЧНО, АКАДЕМІЧНИЙ ІСТОРИК ПИШЕ    І КЛАДЕ ГРОШІ В ДЖИНСИ

Сучасний історик Наталя Яковенко, критикуючи українські підручники з історії, висловили таку думку: «... Уманська різанина 1768 року або взагалі не потрапить на сторінки підручників, або фактично схвалюється як виправданння « важких форм польського гноблення» або мета« звільнити свій народ від кріпацтва і захистити православну віру». Уже не рахуючи моральний аспект проблеми, потрібно поставить риторичне питання: чому ми пропонуєм сучасним школярам ототожнювати себе з дуже «знедоленими низами», які сьогодні в пересічній свідомості асоціюється з нещасним бомжами, ніж з суспільством як таке?"   

В ОЦІНЦІ ОПИСАНИХ ВИЩЕ ІСТОРИЧНИХ ПОДІЙ
УКРАЇНЦІ ХХІ СТОЛІТТЯ ПОВИННІ ВИКОРИСТУВАТИ АМЕРИКАНСЬКІ СТАНДАРТИ:
ВБИТО П`ЯТЬ  П`ЯНИЦЬ.
ПОРАНЕНО ШІСТЬ П`ЯНИЦЬ. АМЕРИКАНЦІ МАЮТЬ В БОСТОНІ "СТЕЖКУ СВОБОДИ"
 https://nesterdennez.blogspot.com/2017/11/global-peranent-war.html

ПОЛЬСЬКИХ НЕЛЮДІВ ПРОГНАТИ З УКРАЇНИ НАЗАЖДИ І ОБХОДИТЬ ЇХ ДЕСЯТОЮ СТОРОНОЮ.

Пройшло  150 років розпочалась нова  історія  Речі Посполитої.
11 листопада 1918 року, польські загони роззброїли німецький гарнізон у Варшаві, революційний лідер Юзеф Пілсудський прийняв військову владу з рук регентського ради Королівства Польського.

150 років держави поляків не існувало. Історія повинна була щось навчити поляків, але не навчила.

КРИВАВА ПОЛЬСЬКА ПІСНЯ ГАРНА Й НОВА - ПОЛЬСЬКА ШЛЯХТА РОЗПОЧАЛИ ЇЇ ЗНОВУ. 
БАГАТО РАЗ БИТІЙ ПОЛЬСЬКІЙ ШЛЯХТІ ТА ЇЇ КСЬОНДЗАМ ЗАВЖДИ НЕ ЙМЕТЬСЯ.

Українці нічого доброго від поляків не чекали, бо твердо знали українську народну мудрість:  ЧОРНОГО ПСА НЕ ВІДБІЛИШ.
В1919 році УНР попала в так званий трикутник смерті і Польща цим скористалась.

У жовтні 1920 року польські війська захопили частину Литви з містом Вільно (Вільнюсом). Приєднання цього міста до Польщі було схвалено 10 лютого 1922 регіональної асамблеєю.

Після "Чуда на Віслі"  "мудруюче безсилля і  боягузтво" рвануло на Київ, Пілсудцький і Ридз- Смигли влаштували бучний парад. http://zbruc.eu/node/35275 .
Основною бойовою тактикою польської армії було брязкання зброєю і обіцянки розірвати противника на шматки з подальшим драпом з поля бою після першого ж пострілу цього противника.
"Я переміг всупереч полякам ... Перемоги здобували за допомогою мого батога" 

У відновленій  польській державі довелося зіткнутися з великими об'єктивними труднощами. Окремі частини країни протягом 150 років  входили до складу Росії чи Пруссії, Німеччини чи Австрії, їхні шляхи і ступінь розвитку в економічній області були різними. Протягом більше ста років ці райони мали між собою в кращому випадку поверхневі, надзвичайно слабкі економічні зв'язки. Перетворити їх в єдину польську державу  з єдиною економікою було складно.

 Населення Польщі складало тоді 32 мільйони осіб, з яких близько 12 мільйонів, входили до складу тої чи іншої національної меншини: білорусів, українців, євреїв, німців та інших. При цьому число євреїв у Польщі перевищувало 3 млн., а українців більше  4, 5 млн. чоловік.

Головною галуззю економіки було сільське господарство. Воно характеризувалося тим, що 2,1 мільйона дрібних селян з наділами до п'яти гектарів, становлять майже 65 відсотків усіх сільських господарів, володіли лише 15 відсотками сільськогосподарських угідь країни. У той же час 45 відсотків землі в Польщі припадало на власників всього лише 0,6 відсотка сільських господарств, тобто на 19 тисяч великих землевласників. Статистика розглядала всі господарства з наділами понад 100 гектарів як великі. Уже ці цифри, які ще прикрашають дійсну картину, свідчать про те, що політична та економічна влада належала родинам великих феодалів-поміщиків.

Справжні великі феодали-поміщики - а їх замки за розмірами нерідко можна було порівняти з Версалем, причому життя в цих замках, як пише тодішній посол Франції у Варшаві Леон Ноель, відрізнялася воістину королівським розмахом і розкішшю, - мали угіддя, розміри яких, звичайно, значно перевищували 100 гектарів. Князі Радзівіл, Любомирський, Сапега, графи Замойський, Потоцький, Рачинський та інші великі феодали ще в 1939 році нерідко володіли більше 10 тисячами гектарів кожен. Деякі з них мали сотні сіл, лісопильні і гуральні, консервні фабрики, величезні ліси і навіть власні школи для підготовки добре муштрованих лісників і єгерів. В окремих замках були театральні зали, нагадували про часи, коли великі магнати тримали власні театри з кріпаками акторами. У власності родини графа Замойського до часу відродження Польщі після першої світової війни знаходилося «стільки сіл, скільки днів у році». І якщо навіть дійсне число сіл дещо перебільшено, то все одно їх нараховувалося не менше 300. Селяни таких сіл, їх дружини і діти своєю тяжкою працею заробляли для членів графської родини стільки, що цього вистачало не тільки для звичної розкішного життя в Польщі, але й для накопичення все більших багатств. Князі та графи мали звичай проводити літо на французькій Рив'єрі, а зиму - в Давосі чи в Парижі, де у декого з них також були досить пристойні будинки і маєтки.

70 відсотків польського населення було сільським, тобто проживало в селах і селищах, кількість жителів яких не перевищувала 5 тисяч. Міське населення становило близько 30 відсотків всього населення.

Тим часом польська економіка залишалась повністю зруйнованою. Керівники польської держави виявились повними  профанами в усіх сферах державотворення в багатонаціональній державі. Не тільки  в економіці, фінансах, промисловому будівництві, але і в військовій справі. Основна ударна сила польської армії була кавлерія. Стагнація економіки, банківска криза, гіперінфляція. Уряд не зміг знайти ні швидкий ні догостроковий спосіб подолання зростаючого безробіття та економічної кризи. Союзники і прихильники Пілсудського неодноразово просили, щоб він повернувся в політику, і він почав створювати нову політичну силу, що спирається на колишніх членів Польських легіонів і Польської Військової Організації, а також на деяких лівих і частина інтелігенції. 
У 1925 році, після того як кілька урядів протягом короткого часу змінили один одного, і політична ситуація ставала все більш хаотичною, Пілсудський  зробив заяви, що вимагали відставки кабінету Вітоса (Witos). Завдяки сприянню військового міністра Люціана Желіговського, під приводом маневрів, в травні 1926 року в околицях Рембертова були стягнуті вірні Пілсудському частини. 12 травня 1926 вони рушили на Варшаву. 


Після триденних боїв у Варшаві Пілсудський, в наслідок військового перевороту, разом з чорними полковниками узурпував владу Він зайняв посади військового міністра та генерального інспектора збройних сил. . Варшаву захищали тодішні президент Станіслав Войцеховський і прем'єр Вінцентій Вітос.  В ході боїв загинуло 250 військових і 164 цивільних осіб, близько 1000 людей отримали поранення.

31 травня Пілсудський обраний президентом Польщі, проте відмовився від посади. При повторному голосуванні президентом, за рекомендацією Пілсудського, був обраний Ігнацій Мосціцький. Формування нового уряду фактично легалізувало переворот .
Так 1926 році після травневого державного перевороту в Польщі був встановлений авторитарний, по своїй суті польський, нацистський, санаційний режим   на чолі з фюрером Юзефом Пілсудським. По ініціативі Президента Полщі Ігнація Мосціцького, львівського професора, був створений концентраційний табір для українців в Березі-Картузькій. Юзеф Пілсудцький та його чорні полковники, силами державної армії, поліції, магнатів, шляхти загродової та осадників розбочали таємну, тотальну війну на знищення проти беззбройних,  цивільних українців селян-хліборобів. 

Юзеф Пілсудський і його чорні полковники будучи повними профанами в економіці, фінансах і промисловості  розпочав так звану «Санацію». В  санаційний таборі після перевороту крім пілсудчиків, що походять з руху соціалістичного і легіонерскопеовяцкого», влилися:  група полковників на чолі з полковником Валері Славеком, поміщицьке-консервативна група з князем Янушем Радзивіллом, соціалістично-синдикалисти з Енджеем Морачевським  і ліберально-демократична група з професором Казімежем Бартелем на чолі.  До 1930 р. ці групи боролися між собою, а в 1930-1935 рр. домінуючі позиції отримала група полковників.

Польське розуміння свободи для українців у Маршала Польщі та пілсудчиків було специфічним. Свобода українців бачилася пілсудчикам у вільному доступі до карку українця та в можливості проливати українську кров до схочу.

У вузькому колі полковників- пілсудчиків: Валері Славек,  Юзеф Бек, Венява-Длугашевский, Рідз Смиглы, Казимир Сосновский, початок пацифікації ознаменували жартами:

«Найкраще мити чоботи українською кров'ю.» 

Тобто Україну потрібно було вирвати з лап советів, але  без українців.

Коли західна Волинь відійшла Польщі за Ризьким миром 1921 року поляки становили тут незначну частину населення - близько 16 відсотків, решта в переважній більшості були українцями. За переписом 1897 р. у Волинській губернії налічувалося 2 095 579 україномовного населення, що становило 70,1% населення губернії. Найвища питома вага українців була зафіксована у Овруцькому повіті (83,4%), найнижча — у Луцькому (57,0%). У містах проживало лише 46 060 україномовних (2,2% загальної чисельності), тоді як у селах та містечках — 2 049 477 (97,8%). Україномовні у 1897 р. становили у губернії 19,7% населення міст та 74,4% населення сіл та містечок. Серед міст найвища частка україномовних була зафіксована у Кременці (47,0%) та Овручі (42,2%), найнижча — у Луцьку (9,4%) та Ковелі (11,8%).

Діяльність польського окупаційного режиму мала на меті не тільки знищення національної свідомості українців у Західній Україні, а звичайну фізичну ліквідацію ураїнців а по науковому  - геноцид українців в у всій Пілсудській Польщі.

Новостворена Польська держава не завоювал Волинь в боях і обіцяла країнам Антанти надати українцям широкі автономні права, але цієї обіцянки не дотримала. Ще в 1919 делегат Польщі на Паризькій мирній конференції, Роман Дмовський, так званий націонал -демократ, по суті націонал-соціаліст (нацист), послідовно виступав за створення мононаціональної польської держави, депортацію євреїв і насильницьке ополячення німців і українців. У своїх головних творах, «Думки сучасного поляка» (1903), «Німеччина, Росія і польська проблема» (1908), «Польська політика і відродження держави» (1925) та ін., він обґрунтував ідею «інкорпорації», тобто приєднання українських земель до польської держави. Напередодні Першої світової війни ідея набула свого завершеного вигляду. Згідно з нею, українцям, як народу «неісторичному», «недержавному», відмовлялося в праві на свою державу. «Там, де ми можемо примножити свої сили і свою цивілізаційну працю, поглинаючи інші елементи, жодне право не може заборонити нам того, а діяти так, то навіть наш обов’язок» На думку польських нацистів інкорпорувати слід було стільки «східних», у тому числі й українських земель, скільки можна «проковтнути», скільки можна поступово повністю полонізувати, перетворивши Польщу на мононаціональну державу. Такими територіями вважалися Східна Галичина, Волинь і Поділля.

Поляки  вибрала шлях нациста  Романа Домовського, під прикриттям федераліста Юзефа Пілсудського. "Ендеки-реалісти", прихильники лідера національної демократії Романа Дмовського мали на меті асиміляцію українців, білорусів, литвинів, русинів, поліщуків, тутешніх та інші "неісторичні" народи. Тому їх чисельність не повинна перевищувати 30% населення держави. Інакше поляки не сможуть виконати ці амбітні плани. Нацист Р. Дмовський навіть переглянув власний план "Лінії Дмовського" і відмовися від приднання до Польщі Мінська, Мозиря, Кам’янця-Подільського – щоби можна було швидше ополячити всі меншини.

НАСЛІДКИ:

1.Були ліквідовані всі демократичні інституції ЗУНР та УНР армія УНР інтернована; 

2. Категорично заборонялося вживати назви «Західна Україна», «Східна Галичина»;

3. Забороненими стали слова «українець», «український», замість них вживали термін «русин», «русинський»;

3. В 1924 Польський уряд прийняв закон, що забороняв користуватися українською мовою в державних установах на територіях Галичини та Волинської губернії де більше ніж 60 % становили  українці. Реформою міністра освіти Польщі С. Грабовського, українські школи були ліквідовані та перетворені на польсько-українські з перевагою польської мови.  А польський нацист міністр уряду Ю.Пілсудського С. Грабовський практично втілював в життя українців, майбутню гітлерівску маячню в  1924 році

4. Польські нацисти-шовіністи з міністерства віровизнань та  освіти Польщі  18 листопада 1918 р. спеціальним розпорядженням оголосило, що бере Львівський університет під свою опіку, і присвоїло йому ім’я польського короля Яна Казимира. Мовою викладання у навчальному закладі стала тільки польська, лише на теологічному факультеті окремі дисципліни читалися латинською мовою. Кафедри з українською мовою викладання були закриті. Протягом двох-трьох років було звільнено з роботи всіх професорів і доцентів української національності, українській молоді було обмежено доступ до навчання в університеті.

5. Українців та представників тих національних меншин, які підтримували Західноукраїнську Народну Республіку та УНР здебільшого чехів та німців), звільнено з керівних посад і державних закладів. 
6. Атамана Симона Петлюру вигнано з України та Польщі і розстріляно в Парижі.

Адольф Гітлер осліпший лежав у госпіталі і лише 1 квітня 1924 року сів у тюрму.  "Майн Кампф",   ще був тільки сумбуром в голові отруєного газами німецького  ефрейтора.  "Перша частина  Майн Кампф"була опублікована у липні 1925 року, друга — у грудні 1926-го. 

З 1917 по 1921, Юзеф Гебельс   був клишоногим студентом вчив  історію,  літературу, філософію  університетах Фрайбурга, Бонна, Вюрцбурга, Кельна,  Мюнхена   й  Гейдельберга.  Генріх Гімлер топтав плаци на військових вишколах,

 Рафінований нацист рейхсміністр східних територій Німеччини Альфред  Розенберг ще  мав написати дерективу рейхскомісару Еріху Коху  аж у 18 листопаді 1941 р. в якій зазначав: «Щоб створити загальні передумови для налагодження життя українців, достатньо допустити існування початкових шкіл. Для населення окупованих східних територій цілком достатньо початкової освіти – аби могли розуміти накази і виконувати найпростіші роботи, на полі чи на підприємстві.»

Весь цей німецький фашистський нацизм мав відбутися в 1933 році, а в Польші націонал - шовіністи Пілсудського - Домовського вже  орудували з 18 листопада 1918 року.

За переписом населення 1931 року населення  Волинського воєводства Республіки Польщі Горохівський,Володимирський, Ковельський, Любомльський, Луцький повіти та Частина - Камінь-Каширський повіт: 

Горохівський повіт   Всього - 122045  українська - 84224 (69.01%), польська - 21100 (17.29%), єврейська - 9993 (8.19%),  

Володимирський повіт: Всього - 150374  українська - 88174 (58.64%), польська - 40286 (26.79% єврейська - 17236 (11.46%)

Ковельський повіт Всього - 255095, українська - 185240 (72.62%), польська - 36720 (14.39%), єврейська - 26476 (10.38%)

Любомльський повіт Всього - 85507, українська - 65906 (77.08%), польська - 12150 (14.21%), єврейська - 6818 (7.97%)

Луцький повіт Всього - 290805, українська - 172038 (59.16%), польська - 56446 (19.41%), єврейська - 34142 (11.74%)Камінь-Каширський повіт Всього - 94988, білоруси - 74313 (78.23%), українська - 8271 (8.71%), польська - 6692 (7.05%),  єврейська - 4014 (4.23%)

 РОЗПОЧАЛАСЬ ПАЦИФІКАЦІЯ 1930 р.

Пацифіка́ція  Волині, Галичини, Холмщини, Підляшшя, Надсяння, Лемківщини. (Pacyfikacja Małopolski Wschodniej) не одинчна акція, а носить перманентний характер. В 20 столітті перший етап розпочався як репресивна акція, 16 вересняі 1930  за наказом Юзефа Пілсудського та його полковників.

В терористичній акції пілсудчиків проти українського цивільного населення, були  застосуванні суди, поліція,  армія,  шляхта-загродова, шляхта- голота та воєнізовані загони польських земельних магнатів Князів Радзівіл, Любомирських, Сапег, графів Замойських, Потоцьких, Рачинськийх та інші великі феодалів.  Останім передавали конфісковану землю та майно пограбованих українців. Пілсудчики широко застосовували  осадництво — переселення поляків на українські етнічні території,  на землі, що були конфісковані  у місцевих українців.

Закінчилась Пілсудцька пацифікація жартівливими обявами у Львові :

"З собаками та українцями в трамвай не входити"

"Z psami i ukraińcami w tramwaju nie wychodzi"

Провівши перепис населення в 1931 році варшавські націонал-соціалісти вирішили  посилити свій вплив у Волинському  регіоні, шляхом репресій, депортації та знщення українського населення, розселяючи "осадників" - воєнізованих поляків на землях, які раніше належали таємно замордованим або депортованим місцевим українським селянам.  

Жили польські жолнєжі  на Волині в особливих населених пунктах - колоніях. Колоністами, як правило, ставали ветерани воєн за незалежність Польщі, і перш за все ті, хто воював проти ЗУНР  та  УНР. 

Пацифікація українців перманетно продовжувалась аж до позорного,  всеобємлюючого   розгрому чванливої націонал-соціалістичнох шляхти Пілсудської Польші в вересні 1939 року вже дозрілими, зразково нещадними пацифікаторами з Берліна та Москви.  "Мерзотнии з мерзенних" уряд польскої, націонал-соціалістична шляхти дали драла спочатку в Румунію, а потім на туманний Альбіон.  Польські покидьки при владі, як тільки зрозуміли, що німці по-справжньому наступають, негайно кинули народи Польші на призволяще, кинули свої обов'язки і втекли з Варшави. У перший день війни з Варшави зник президент Польщі Мосціцький. 4 вересня почав пакувати валізи, а 5-го втік і весь уряд Що повинна була робити обезголовлена польська армія? Здаватися? Битися? Розбігатися?
Маршал Ридз-Смігли, головнокомандувач польською армією. 3 версня, на третій день війни,  наказав Головному штабу: "У зв'язку зі  обстановкою і комплексом проблем, які поставив хід подій в порядок дня, слід орієнтувати вісь відходу наших збройних сил не просто на схід, в сторону Росії, пов'язаної пактом з німцями, а на південний схід, в сторону союзної Румунії і Угорщини ... "    10 вересня Ридз-Смігли змастив п'яти салом, конфіскованим в українців, і дав драла в благословенну Румунію через Володимир-Волинський, Млинів і Коломию. В Другій світовій війні поляки без Президента, уряду
 Якщо врахувати розстріли військовополонол.ених поляків в Катині, Старобільську, осташкові то втрати на Сході виростуть на 21.9 і складуть 35.8 тис чол.
Разом: 123,2 тис. чол. 145, 1 тис. чол.
Додамо до втрат убитими в вересневої війні три частини поранених і отримаємо орієнтовно  втрати в 300 тис. чол.
Берлінські та Московські пацифікатори Адольф Алоїзович Гітлер та Йосип Вісаріонович Сталін  з польськими націонал соціалістами не церемонились. 

Суттєво прорідили їхні ряди в результаті нічних розстрілів в підвалах НКВД, Буржуазний елемент, гнилу інтелігенцію, ксьнзів душили в газенвагена,  і тихцем закопували в гайках та лісах Галичини та Волині. Поляки та євреї зрозуміли що місце їх біля параші без будь-яких прав і найняли поляків та евреїв в сексоти НКВД, ГРУ РСЧА,  ГЕСТАПО, АБВЕР, ВЕРМАХТ.

«РАНДЕВУ». КАРИКАТУРА ДЕВІДА ЛО, ОПУБЛІКОВАНА В БРИТАНСЬКІЙ ГАЗЕТІ EVENING STANDARD 20 ВЕРЕСНЯ 1939, ЗОБРАЖУЄ ЗУСТРІЧ ГІТЛЕРА І СТАЛІНА ПІСЛЯ ПОДІЛУ ПОЛЬЩІ. ГІТЛЕР: «ПОКИДЬОК ЛЮДСТВА, ЯКЩО НЕ ПОМИЛЯЮСЬ?» СТАЛІН: «КРИВАВИЙ ВБИВЦЯ РОБІТНИКІВ, Я ГАДАЮ?» / НАСТУПНИЙ ЕТАП ПАЦИФІКАЦІЇ УКРАЇНЦІВ ПОЛЬСЬКА НАЦИСТСЬКА ШЛЯХТА ПРОДОВЖИЛА   ПРОВОДИТИ В СКЛАДІ ТРЕТЬОГО РЕЙХУ ТА УРСР

Після 17 вересня 1939 року керівником НКВД в УРСР, до складу якої ввійшла Волинь став простий але хвацький вологодський хлопчина Іван Серов Член ЦК КП(б) України, член Політичного бюро ЦК КП(б) Україны (17.5.1940 — 7.5.1941).

 

З 29 липня 1939 року начальник 2-го (секретно-політичного) відділу - заступник начальника Головного управління державної безпеки НКВС СРСР (по 02.09.39). ГУГБ очолював тоді Всеволод Меркулов. А самий головний був звичайно маршал НКВД Лаврентій Берія

З вересня 1939 року Нарком внутрішніх справ Української РСР. Брав участь в приєднанні Західної України до СРСР відповідно до секретних протоколівдо пакту Молотова-Ріббентропа; учасник переговорів про здачу міста Львова польськими військами Червоної армії під час Польського походу РСЧА. Очолював  НКВД УРСР арештів, катувань, до розстрілів польських військових, поліцаїв, суддів, прокурорів, держслужбовців, священників, інтелігенції, поміщиків, фабрикантів, куркулів, ксьонзів та встановлення Радянської влади в Західній  Україні. Після роботи проведоної сєровцями з поляками, вони або зникали без вісті, або  їхали туди куди Макар телян не гонить або ставали сексотами НКВД та ГЕСТАПО висліжували проукраїнські настроєних громадян. Писали доноси, а після знищення українців та їх сімей заселяли іхні садиби. 
В той же час, у ході бойових дій німецькі війська захопили 420 тисяч полонених, Червона Армія — 250 тисяч. Відомі випадки розстрілу полонених як німецькими військами, так і червоноармійцями. Так, після захоплення 22 вересня радянськими військами Гродно 300 його захисників, включаючи командира корпуса Ольшину-Вильчинського і його ад'ютанта, було розстріляно на місці; наступного дня в Мокшанах було розстріляно 150 морських офіцерів, що відступали на Брест. Розстріли відбувалися і в інших місцях, включаючи Луцк, Володимир-Волинсткий, Ковель, Горохів, Рівне, Березн,  Дубно, Здолбунов, Острог, Радивилів, Корець Костопіль та інші
Узимку 1940 року всіх  осадників було вислано в Сибір на лісоповал. На початку весни до 26 тис. родин військовополонених, а також представники деяких інших категорій польського населення польські куркулі, священики, сільські старости, поліція, судді, прокурори, вчителі, чиновники були депортовані на спецпоселення, головним чином у Північний Казахстан та Сибір.
 ВАЖЛИВИЙ ФАКТ В ЦИФРАХ 26 000 РОДИН ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ БУЛО ВИСЛАНО В КАЗАХСТАН ТА СИБІР. 
Сучасна сім'я як правило це 10 чоловік дід, баба, батько, син, внук, внуки і не обовязково живуть нарізно. В 1940 році  було не так, А БІЛШЕ.  Але нехай сім'я польського військово службовця це чотири чоловіка. 26 000 Х 4 = 104 000 чоловік. НКВС  в Катині, Старобільську, Осташкові в волинських та галицьких лісах розстріляли мінімум 22 000 військовополонених.
 Якщо врахувати  поляків яких було замордовано, а це 111 091 громадян СРСР польської національності, і ще 28 744 відправлено у концтабори ГУЛАГу  в 1937 -1939 роках.
НКВС, З ВЕРЕСНЯ 1939 РОКУ ПО 22 ЧЕРВНЯ 1941 ПРОВОДИВ  СВІЙ КЛАСОВИЙ ГЕНОЦИД  В УМОВАХ КОЛИ ВКП (Б) ЗДІЙСНЮВАЛА ТОТАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА НАСЕЛЕННЯМ ТА ТЕРИТОРІЄЮ КОЛИШНЬОГО  ВОЛИНСЬКОГО ВОЄВОДСТВА. 
ТІЛЬКИ КЛАСОВИХ ВОРОГІВ РАДЯНСЬКІЙ ВЛАДІ -  ПОЛЯКІВ, А ЦЕ БУЛИ ВСІ ПОМІЩИКИ, КУРКУЛІ, РЕМІСНИКИ, ПІДПРИЄМЦІ, ФАБРИКАНТИ, ЗАВОДЧИКИ, ЧИНОВНИКИ, ПОЛІЦІЯ, ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІ, СУДДІ, ПРОКУРОРИ, ЧЛЕНИ БУРЖУАЗНИХ ПАРТІЙ, ЖУРНАЛІСТИ, ПИСЬМЕННИКИ, МИТЦІ, КСЬОНЗИ ТА ІНШІ, РАДЯНСЬКА ВЛАДА НИЩИЛА ЗРАЗКОВО НЕЩАДНО  І НЕ ТІЛЬКИ ЇХ, А І ЧЛЕНІВ ЇХ СІМЕЙ
 РАЗОМ,  ПО 1941 РІК,  ТІЛЬКИ ПОЛЯКІВ КЛАСОВИХ ВОРОГІВ ВКП(б),  БУЛО ЗНИЩЕНО 250000 І ЦЕ ТІЛЬКИ  ЗГІДНО ВІДКРИТИХ ДЖЕРЕЛ. 

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ВІЙНА УКРАЇНЦІВ ВІД ПОЛЬСЬКОГО ІГА ПІДЧАС  НІМЕЦЬКО-СОВЄТСЬКІЙ ОКУПАЦІЇ УКРАЇНИ 1942-1949 РОКАХ.
Передумови початку польсько-українскої війни  1942 -1949.
Акт відновлення Української Держави — проголошення 30 червня 1941 року 

в окупованому німецько-гітлерівськими військами Львові відновлення Української держави. Здійснений Українськими Національними Зборами, що складалися з представників національного руху, за підтримки членів оунівських похідних груп та вояків батальйону «Нахтігаль».
 5 липня 1941 гестапівці заарештували С. Бандеру, Я. Стецька, а також близько 300 членів ОУН, з яких 15 було розстріляно. Довідавшись про Акт проголошення самостійної України, 

11 серпня 1941 р. представниками рехсміністерства у справах східних територій були викликані на розмову Степан Бандера, Ярослав Стецько, Ріхард Ярий та В. Стахів, яким було поставлено ультиматум щодо негайного відкликання Акту відновлення Української Держави.

14 серпня 1941 р. рейсхміністр у справах східних територій Альфред Розенберг отримав від Степана Бандери офіційну відмову у виконанні ультиматуму.

У вересні 1941 р. на І конференції ОУН(б) з огляду на вищезазначені події було вирішено вважати Гітлерівську Німеччину як ворога українськоої нації на рівні з СРСР.

Гітлер видав наказ негайно знищити рух Бандери.
В кінці 1941 р. і протягом 1942 р. німці проводили масові арешти членів українських націоналістичних організацій. У лютому-березні 1942 р. у Бабиному Яру було розстріляно 621 членів ОУН(м), серед яких відома українська поетеса Олена Теліга. У липні 1942 р. була розгромлена київська референтура ОУН(б), а її керівник Дмитро Мирон («Орлик») загинув при арешті. У жовтні-листопаді 1942 було арештовано гестапо і страчено 210 членів ОУН(б). У грудні 1942 р. було арештовано 18 активістів львівської референтури ОУН(б), серед яких члени проводу ОУН(б) Старух Ярослав і Климів Іван, який був замордований у гестапо.
З 15 березня по 4 квітня 1943 УПА поповнило від 4 до 6 тисяч співробітників поліції. Колишні поліцейські, які перейшли в УПА за наказом бандерівської ОУН, разом з поліцейськими з інтегрованих загонів Боровця і ОУН (м), а також інших поліцейських підрозділів, становили на кінець 1943 року приблизно половину всього складу УПА.

20 і 30 березня 1943 р.,  волинські і поліські допоміжні частини української поліції масово переходять в ліс до УПА.

• Сотня Г. Перегійняка-"Коробки" - біля 100 вояків, Сарненщина.
• Відділ С. Качинського-"Івана" - чисельність невідома, Клеванський район.
• Відділ Г. Качана-"Саблюка" - 16 вояків, Козинський район.
• Відділ В. Левковича-"Вороного" - 35 вояків Дубенський район.
• Відділ Л. Борейчука-"Стрибайла" - 20-30 вояків, Березнівський район.
• Відділ "Шпака", пізніше очолив "Шавула" - чисельність невідома, Людвипільський район.
• Відділ І. Климишина-"Крука" - 50 вояків, Ланівецький район.
• Відділ "Чопа" - Кременеччина.
• Відділ Є. Басюка-"Чорноморця" - 6 вояків, Острозький район.
• Відділ А. Шеременти-"Сталевого" - вояків,40-50 в Мізоцький район.
• Відділ О. Брися-"Остапа" - біля 40 вояків, Горохівський район.
• Відділ О. Шума-"Вовчака" - 100 вояків, Ковельський район.
• Відділ Пашкевича-"Бистрого" - 100 вояків, Голобський район.
• Сотня І. Климчака-"Лисого" - 186 вояків із шуцманів 103-го шуцбатальйону м. Матіїв
• Відділ Я. Ждана-"Острого" - 30 вояків, Олександрійський район.
• Курінь М. Якимчука-"Олега" та С. Коваля-"Рубашенка" - із 320 курсантів луцької сільськогосподарської школи.
• Відділ Г. Вронтовського-"Гордієнка" - 20-30 вояків, Рівненський район.
• Сотня П. Антонюка-"Сосенка" - 100 вояків, Володимир-Волинський район.
• Відділ "Павука" - чисельність невідома, Костопільщина.
• Відділ І. Тикальського-"Ключа" - 30 вояків, Дедеркальський район Тернопільської області.
• __________________________________________________________________________ВсьВСЬОГО:  1107 чол. 

На 4 квітня 1943 року УПА по всй Україні складала  12 000 чол..
У червні 1943 в УПА була створена військово-польова жандармерія і служба безпеки (СБ)
У червні - на початку серпня 1943 УПА складалася з 2 груп - УПА-Південь і УПА-Північ.
На III Надзвичайному Великому Зборі ОУН (б) реорганізовано структуру Проводу ОУН. Створено бюро Проводу у складі трьох осіб: голова - Роман Шухевич, заступники Дмитро Маєвський і Ростислав Волошин.
До складу Проводу увійшли: Василь Кук ( «Леміш»), Дмитро Грицай ( «Перебийніс»), Яків Бусел ( «Дніпровська»), Микола Арсенич ( «Михайло»), Михайло Степаняк ( «Лекі»), Роман
Кравчук ( «Петро») та ін. III Надзвичайний Великий Збір ОУН (б) провів демократизацію ОУН і її керівництва.
Знятий гасло «Україна для українців».
З Постанови III Надзвичайного Великого Збору Організації український
націоналістів
21 - 25 серпня 1943
Слава Україні! Героям слава!
Свобода народам і людині!
За Українську Самостійну Соборну Державу!
За вільні національні держави поневолених народів!
Поневолені народи, єднайтеся в боротьбі проти імперіалістів!
Тільки в листопаді 1943 в УПА було створено Головний військовий штаб.
27 січня 1944 Д.Клячковскій стає командиром УПА-Північ.
Р.Шухевич - головнокомандуючим УПА.
УПА-Південь і УПА-Схід так і не були створені, в силу ряду причин. Під їх назвами діяли підрозділи військових округів «Богун» та «Лисоня» (УПА-Південь) і «Тютюнник» (УПА-Схід).
Найбільшою своєю чисельністю ОУН-УПА досягла навесні - на початку літа 1944 - 25-30 тисяч озброєних бійців. Згідно з даними одного з командирів УПА, 60% старшин і стрільців були галичанами, 30% - волинянами і поліщуками, і 10% - жителями Наддніпрянщини.
ФОРМУВАННЯ ОУН - УПА БУЛА ЗАВЕРШЕНА ЛИШЕ В 1944 РОЦІ.
   УКРАЇНСЬКУ ПОВСТАСЬКУ АРМІЮ СТВОРИВ  ТАРАС БУЛЬБА - БОРОВЕЦЬ .

20 червня 1940 року за наказом Президента УНР в екзилі Андрія Лівицького мав сформувати та очолити УПА «Поліська Січ». У ніч 1 серпня 1940 разом із розвідницею-кур'єром Валентиною Кульчинською перетинає радянський кордон для виконання наказу — перепливає ріку Буг поблизу м. Влодави і потрапляє під сильний обстріл прикордонників. Кульчинська загинула, а Боровець до місця призначення пішов сам. Там зайнявся підготовкою кадрів для майбутньої «Поліської Січі», УПА. Передбачалося створення й інших окружних бойових одиниць — наприклад, «Волинська Січ», «Полтавська Січ» Станом на 1941 рік чисельність УПА «Поліська Січ» сягала 10 000 бійців. До початку війни він діяв під псевдами Байда, Гонта. Потім усі накази уже підписував подвійним іменем Тарас Бульба-Боровець.

У серпні 1941 року загони вояків Тараса Бульби-Боровця першими увійшли у містечко Олевськ. Налякані війною, з райцентру державні радянські служби евакуювались на схід ще до приходу Бульби. На тодішньому великому стадіоні (нині дитячий садочок № 19) Бульба-Боровець вишикував загони вояків і привселюдно з військом склав присягу на вірність Україні, освятивши українські прапори сформованих загонів, їхню зброю і з піднятою шаблею над головою урочисто проголосив, «що звідси розпочнеться визволення України від совітів і всіх її ворогів». 

«Комуністи, комсомольці та будь-які інші окупанти» були оголошені Бульбою ворогами української державності.

СТЕПАН БАНДЕРА НЕ СТВОРЮВАВ УПА

Дата початку польсько-української війни точно відома.
 14 червня 1943 г. немецька та польсько-єврейська допоміжна поліція з ціллю безоплатної конфіскації продовольства для потреб польського та єврейського населення міст генерал-губернаторства Польша спалили два села Чешський Малин и Украинський Малин. У вогні загинуло 740 чоловік. 624 чехи, 116 українців і 26 поляків.

203 жінки з цих сіл були відправлені в концентраційний табір Равенсбрюк. Селяни цих сіл мали багато змішаних шлюбів але польсько-німецьким фашистам розбиратись не було часу. Поляки та німців загнали жителів села в місцеву дерев'яну церкву, в будівлю школи і в кілька сараїв, де всіх їх спалили заживо. «Був вівторок. Вранці пішов дощ, а батько сказав мені гнати пасти коней. Тільки вигнали худобу в поле, відразу ж почули постріли і побачили, що йдуть німці, - розповідає 78 річний Іван Вайнер, один з небагатьох свідків тих подій. - Один підійшов до нас і українською мовою запитав, звідки ми, і наказав повертатися назад. У селі худобу спочатку відібрали. А серед нас був один старший, вже й у війську служив, він і каже, мовляв, не розходьтеся. Згодом від млина знову пролунали постріли. Це з лісу на допомогу йшла нечисленна група хлопців з УПА, там їх усіх і постріляли. Після свята Петра і Павла всі готувалися до жнив, які вже з дня на день повинні були початися. І на те, що німці оточили село не дуже звертали увагу. І тільки після обіду фашисти почали зганяти людей до церкви, частина закрили до школи, потім облили бензином і підпалили. Незважаючи на благання, зойки, крики і прохання, спалили майже всіх жителів села, серед яких було 123 дитини. Чим була викликана ця жахлива акція німецьких окупантів, важко сказати. Одні запевняють, що все через те, що селяни допомагали партизанам, інші - що через пограбований склад, де зберігався хліб, ще одна версія, що хтось невідомий автоматною чергою скосив німецьких солдатів .

До нас підійшов німець і наказав гнати конфіскованих корів в Олику. Десь годині о четвертій почувся від церкви вибух. Коли ми (нас було шість українців і сім чехів) з худобою підійшли до Уїздці, то знову підійшов німець і каже, давайте за мною, поповзом. Сам впав, ми за ним, а над головок кулеметні черги, тільки колоски сипалися. Так врятувалися. Зайшли в Бобрин до одного дядька. Нас погодували, хотіли відразу повертатися, але нас притримали, тому на ранок вирушили додому. Худоба розбрелися по полях, дехто з селян намагався її прив'язувати. Дорогою ми зайшли до церкви, там лежало багато обвуглених людей. З нашої сім'ї 25 людей загинуло в той день.
Дальше більше В ніч з 15 на 16 липня 1943   німцями було розстріляно багато українців: Кременці - 280 -чол. , Рівне - 200 чол., Луцьку - 160 чол.
Потрібно твердо памятати, що національно-визвольна війна від польського іга у Волинському воєводстві розгромленох в 1939 оці Польші проходила в умовах крйнє жорстокого гітлерівського, окупаційного, німецько-фашистського  режиму.  Волинь 

СИЛИ СТОРІН.В перший день германсько-польської   «вересневої війни»  до Війська Польського було мобілізовано понад 10,5 тисячі поляків з повітів Волинського воєводства на додаток до тих щовже були призвані. Разом біля 30 000 чол. Після розгрому Польші на окуповані Вермахтом територі ці військовослужбовці попали в полон. 

Професор Ришард Качмарек, директор Інституту Історії Сілезького Університету, автор книги «Поляки в вермахті»: «Точних даних не існує. Німці рахували поляків, призваних у вермахт, тільки до осені 1943 року. Тоді з приєднаних до Рейху польських Верхньої Сілезії і Помор'я надійшло 200 тисяч солдатів. Однак набір в вермахт тривав ще протягом року і в набагато ширшому масштабі. З доповідей представництва польського уряду в окупованій Польщі слід, що до кінця 1944 року в вермахт було призвано близько 450 тисяч громадян довоєнної Польщі. Загалом можна вважати, що тільки через  Вермахт під час війни призвано близько 500 000 поляків». Після 22 червня 1941 року на Волині зявились  поляки військовослужбовці, але  вже в німецькій формі Вермахту, та поліці СС.
 

У 1939 р німецькі окупаційні власті приступили до формування польської допоміжної поліції (Polnische Hilfspolizei або Polnische Polizei im Generalgouvernement). До її лав призивалися колишні поліцейські Польської республіки. До лютого 1940 року вона налічувала 8700 чоловік, а в 1943 р - вже 16 000 чоловік. За кольором уніформи вона отримала назву Granatowa policja - «синя поліція». 
У березні 1943 р, німецька окупаційна влада створюють польські поліцейські батальйони. Вони замінили українські поліцейські батальйони на Волині, які перейшли на бік УПА. Поляки були включені в 102-й, 103-й, 104-й поліцейські батальйони змішаного складу, а також в поліцейський батальйон 27-ої Волинської піхотної дивізії.


Також було сформовано 2 польських поліцейських батальйону - 107-й (450 осіб) і 202-й (600 чоловік), які використовувалися для спільної з німецькими військами і поліцією боротьби з загонами УПА. Вони підпорядковувались командуванню СС на Волині і в білоруському Поліссі. У бойових діях з загонами УПА польські поліцейські батальйони взаємодіяли з польськими загонами самооборони і брали участь в каральних акціях проти українського населення.
7 червня 1943 р. командувач СС і поліцією генерального округу "Волинь—Поділля" бригадефюрер СС і генерал-майор поліції Вільгельм Гюнтер видав наказ №41 про придушення національних заворушень в районах Волинської і Рівненської областей: Любомль, Горохів, Володимир-Волинський, Дубно та ін. Мета операції полягала в тому,  встановити контроль на вказаній території в пропагандистському і господарському плані. 

В військова операції СС проти УПА на Волині . брали участь 11 моторизованих батальйонів німецької жандармерії з важким озброєнням та  артилерією.   Їх підтримували 27 літаків, 50 танків і бронеавтомобілів. Загальна кількість - 10 000 німецьких жандармів СС.

Крім 500 000 поляків Вермахта, в німецьку польову жандармерію СС - ГЕСТАПО по контракту, замість українців, які кинули службу в німецькій поліції було набрано 65 000 польських шуцманів з розрахунку 1 німецький жандарм на пять поляків.

Допоміжними частинами були угорці і національні батальйони татари, узбеки, кацапи. 

На залізницях діяли 5 бронепоїздів, що базувалися на Ковель (2 бронепоїзди), Ківерці (1) і Здолбунів (2). 

До існуючих на той час на Волині 11 моторизованих з'єднань німецької поліції німці відправили ще 5 нових з'єднань.  Створили 5 баз для концентричного наступу на Любомль, Володимир, Горохів, Дубно, Гощі та долучили до участі у війні проти українців 
2-й Лейб-козацький Донський полк, 2 батальйона, 8 сотень, 1500 чоловік, сформований 07.1942 р. в Шепетівці, діяв на Волині, ніс службу в районі Сарни-Дубно, переформований в 570 козацький батальйон Вермахту, брав участь в боях з УПА, АК, і радянськими партизанами, переведений у Францію.
3-й Донський полк. Сформований 07.1942 р в м. Славута, ніс службу в районі Сарн-Славути, діяв в Полісі і Волині, брав участь в боях з УПА, АК, і радянськими партизанами.
4-й Кубанський полк, 2 батальйона, 8 сотень, 1500 чоловік, сформований 07.1942 р. в м. Славута, діяв в Полісі і Волині. Переданий в 740 козацьку резервну бригаду Вермахта, ніс службу на Волині, переформований в 571 козацький батальйон Вермахта. Брав участь в боях з УПА, АК, і радянськими партизанами, переведений у Францію.
9-й Зведений-козацький полк імені отамана Бакланова, 1000 чоловік, 8 мінометів, сформований 10.1942 р. в м. Славута. Переданий в 740 бргаду Вермахта як 572 козачий батальйон. Брав участь в боях з УПА, АК, і радянськими партизанами.
10-й Донський полк єсаула Нехаєва, 2 батальйона, 8 сотень, 800 чоловік, сформований 11.1942 р. в м. Славута, діяв на Волині, переданий в 740 бригаду, як 573 батальйон, ніс службу в м. Лунінець. Брав участь в боях з УПА, АК, і радянськими партизанами. Розформований через втрати на Волині.
11-й Кубанський полк, 2 батальйона, 8 сотень сформований 12.1942 р в м. Славута, ніс службу в районі Ковель-Брест. Переданий в 740 бригаду, як 574 батальйон. Брав участь в боях з УПА, АК, і радянськими партизанами.
12-й Зведений-козацький полк, 2 батальйони, 8 сотень, сформований в м. Славута, 01.1943 р. переданий в ККД ПП (Козача Кавалерійська Дивізія Польвої Поліції) "Фон Шуленбурга", ніс службу в районі Лунінець-Сарни. Брав участь в боях з УПА, АК, і радянськими партизанами.
13-й Зведений-козацький полк, сформований в м. Славута на початку 1943 р. Ніс службу в районі м. Сарни. Брав участь в боях з УПА, АК, і радянськими партизанами.
14-й Зведений-козацький полк єсаула Філімонова. Сформований 06.1943 р. в м. Миколаєві, як Особливий коззацький батальйон (5 сотень, 500 чоловік) переформований в 14-й полк (2 батальйона, 8 сотень) в м. Славута. Діяв на Волині. Переданий в ККД ПП "Фон Шуленбурга". Переформований в 575 батальйон 740 бригади, ніс службу в районі Коростень-Сарни. Брав участь в боях з УПА, АК, і радянськими партизанами.

Шуцманполяки орудували під командуванням опрусаченого поляка  Еріха фон дем Баха-Цілєвского (нім. Erich Julius Eberhard von dem Bach), обергрупенфюрера СС, генерала поліції.

Зі і сторони СРСР під куратором у поляків був  коміссара державної безпеки 2-го рангу Ві́ктора Семе́новича Абаку́мова.  З 1941 — 1943 рр.. — заступник наркома внутрішніх справ СРСР і начальник Управління Особливих відділів НКВС СРСР. З 1943 р. — Начальник Головного управління народного комісаріату оборони «СМЕРШ». З 1946 по 1951 рр.. — міністр держбезпеки СРСР.

Помічниками німецьким польовим жандармам, шуцманполякам,  у війні проти українців на Волині було 70 000 карателів-деверснтів НКВД Копака, Федорова, Медведєва, Сабурова

Співпраця поляків та НКВД закінчилась етнічною чисткою споконвічних українских земель від українців, під кодовою назвою операція "Вісла", яка розпочалась 30 березня  1947 році  за рішенням партійного і державного керівництва СРСР, ПНР та ЧСР.  

Пацифікація прогресувала в етнічну чистку а на завершальному етапі в  геноцид українців і супроводжувалась масовими вбивствами, насиллям, конфіскацієюю майна, арештами, депортацією, побиттям, гвалтуванням людей, спалюванням руйнуванням українських сіл Волині, Галичини, Холмщини, Підляшшя, Надсянні, Лемківщини. 

У 1944 між урядами УРСР і Польщі було підписано «Угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах». Це перше виселення українців зі споконвічних українських земель, що на той час належали Польщі, котре передувало "Операції «Вісла» та яке мало (за умовами Угоди) бути винятково добровільним, проводилося найчастіше примусово та із застосуванням військової сили. Польські адміністративні органи для збільшення масштабів переселення вдавалися до:

• позбавлення прав українців на землю,
• ліквідації рідного шкільництва,
• ліквідації культурно-освітніх установ,
• ліквідації греко-католицької церкви тощо.

Протягом жовтня 1944 — серпня 1946, за даними польських джерел, до України (тоді — УРСР у складі СРСР) було переселено 482 тис. осіб.

Переселення і масові репресивні акції польського уряду щодо українського цивільного населення викликали закономірну рішучу протидію національно-патріотичних сил— Української Повстанської Армії та націоналістичного підпілля Організації Українських Націоналістів на території Закерзоння, що становило серйозну загрозу для існування тоталітарного режиму в цілій Польщі. За цих умов польська комуністична влада, продовжуючи свою антиукраїнську політику, вирішила повністю виселити українське населення з його етнічних земель і розпорошити українську національну меншину в Польщі.

Приводом до початку Операції Вісла стала загибель 28.03.1947 в районі с. Яблоньки у бою з відділом УПА убитий ІІ віце-міністр національної оборони Польщі генерала К.Свєрчевського.

Депортаційні заходи проходили в три етапи:

1) з 28.04.1947 до 15.06.1947 виселялись українці з повітів Ліско, Сянік, Перемишль, Ясло, Кросно, Любачів, Горлиці, Ярослав;

2) до 30.06.1947 вивозилося українське населення з повітів Новий Сонч, Новий Тарг, Томашів Любельський, Грубешів.

3) до кінця жовтня 1947 депортовано населення з решти повітів Закерзоння.

На 31.07.1947, за польськими даними, було переселено 140 575 осіб, ув'язнено в концтаборі Явожно 3800 чол., убито 655 чол., заарештовано 1466 членів українського руху Опору.

1 серпня 1947 таємна інспекція Державної комісії безпеки наказала командувачам Краківського і Люблінського воєводств виселити всіх українців, що залишилися на їх території після акції «Вісла», без огляду на ступінь лояльності і партійну приналежність та організувати контрольні бригади з перевірки кожного виселеного села, щоб у них не залишилася жодна українська чи змішана родина.

Встановити точну кількість українців, що загинули від рук польських катів не можливо. 

27 березня 1947  — у секретному рапорті Оперативного відділу Генерального штабу війська  Польського  записано:

"Вирішення українського питання, поширеного на територію Ряшівського, Люблінського і частини Краківського воєводства є справою надзвичайно важливою, вирішальною щодо результатів подальшої боротьби з бандами УПА (...) Оскільки СРСР на даний час не приймає цих людей на свої території, тому представляється необхідним провести енергічну акцію переселення цих людей поодинокими сім'ями на територію Повернених Земель, де вони швидко асимілються" «Rozwiązanie zagadnienia ukraińskiego rozciągającego się na teren województwa rzeszowskiego, lubelskiego i części krakowskiego jest sprawą nadzwyczaj ważną, decydującą o wynikach dalszej walki z bandami UPA (…) Ponieważ ZSRR nie przyjmuje już obecnie tych ludzi na swe tereny, wydaje się rzeczą konieczną, aby przeprowadzić energiczną akcję przesiedleńczą tych ludzi pojedynczymi rodzinami na teren Ziem Odzyskanych, gdzie mogą się  szybko zasymilować

27 серпня 1949 року у Польщі урядовим декретом українці позбавлені права на господарства, з яких вони були виселені під час акції «Вісла» і на залишене там нерухоме майно.

ПАЦИФІКАЦІЯ, ЕТНІЧНА ЧИСТКА, ДЕПОРТАЦІЯ, АСИМІЛЯЦІЯ УКРАЇНЦІВ ЦЕ І Є ГЕНОЦИД. 

Можливо якийсь поляк загляне то напишу польською

Pacyfikacja, czystki etniczne, deportacje, asymilacja. Główne etapy GENOCIDE - LUDOBOJSTWA

narodu Ukraińskiego. 

"До українців":

"У мордуванні і катуванні німцями українського населення беруть масову участь поляки.   Нехай знають про це всі, що лісові польські села й колонії є осередками й базами большевицької партизанки, яка ще діє на наших землях. Шлях пересування відділів большевицької партизанки з півночі на південь веде, за здобутими нами документами штабу большевицької партизанки, виключно через польські оселі Сарненщини, Костопільщини, Рівненщини та Здолбунівщини. Поляки по селах України є на службі імперіалізму большевицької Москви, зверненого в першу чергу проти українського народу.  Тому, якщо на українських землях вибухне нова Гайдамаччина чи Коліївщина, то відповідальність за неї спадає цілковито і виключно на ті круги, що завели польську визвольну політику в протиукраїнський табор московського та німецького імперіалізмів і діють сьогодні на українській території як прислужники Москви і Берліну проти українського народу". 

P.S.

Всепольський Комітет з Побудови Пам'ятника Жертвам Масових Убивств, Скоєних ОУН-УПА над Польським Населенням Східних Кресів (Ogólnopolski Komitet Budowy Pomnika Ofiar Ludobójstwa Dokonanego przez OUN — UPA na Ludności Polskiej Kresów Wschodnich) презентував проект авторства відомого митця-скульптора Маряна Конєчного (Marian Konieczny). Він має вигляд стилізованого дерева, до якого прибито чи прив'язано колючим дротом тіла чотирьох дітей. Прототипом цього вжахаючого образу стало фото , присутня, на обкладинці альбому "Масові вбивства УПА польського населення: фотодокументація"  У тих публікаціях подається також місце і час вказаного злочину - кінець 1943 р.

ОСЬ ТАКИМ ПАМЯТНИКАМИ ІУДОСЕНАТОРИ,

 ІУДОДЕПУТАТИ,  ІУДОПОЛЯКИ, ІУДОСОВКИ ПРИ 

ВКАЗІВКАХ ІУДОІЗРАЕЛІТІВ МАЛИ МАСОВО 

ПРИКРАСИТИ ПОЛЬСЬКІ ТА УКРАЇНСЬКІ МІСТА ТА 

СЕЛА. 

ІУДОІЗРАЕЛІТСЬКА ІУДОСОВКОВА ТА 

ІУДОПОЛЬСЬКА ХОХМА НЕ ПРОКАНАЛА.

Іудоізраєліти, іудополяки та іудосовки (далі іудохохмачі)

 захопили кримінальні архіви Пілсудської Польщі. Там з 

1919 по 1939 роки назбиралось багато кримінальних 

справ про жорстокі вбивства, пожежі, наїзди авто, 

поїздів, трамваїв на людей. Війни не було. Була плівка, 

фотопапір та кримінальний фотограф. Фото робили з 

будь-якого гарячого факту. Фотографіїжертв сільських 

пожеж з обгорілими трупами, отруєних чадним газом 

великих селянських родин, отруєні контрафактим 

алкоголем та їжею свадьб, іменин,  вішалників, 

утоплеників, неслухняних дітей і просто дурнів, які 

закінчили своє життя жахливими смертями.

Фото трьох повішаних на вербі дітей на думку 

іудохохмачів було вражаючим в саме серце і душу будь-

якої більшменш психічноздорової людини.

Так во і є. 

Не можливо без жаху, смутку і жалю дивитись на 

фотографії цих діток. 

Іудохомачі найшли іудополяка з чисто польським 

призвіщем, з дивним польським призвіщем  - КОРМАН, 

польські президенти, прем'pміністри, 

міністри,парламентарії всіх рівнів, мери всіх польських 

міст, політичні діячи, журналюги, журнашлюхт, медіоти, 

медіанти, політухи  його підтримали і не засудилли.
.

 Александр Корман у творі «Ставлення УПА до поляків на південно-східних землях Польської республіки» (пол. Stosunek UPA do Polaków na ziemiach południowo-wschodnich II Rzeczypospolitej), виданому у Вроцлаві в 2002, докладно описав походження ЗАЯВЛЕНОГО фото. За його словами, знімок походить з села Козова (або Лозова) Тарнопольського повіту й датований груднем 1943 чи 1944 року. Звідти група вцілілих після різні поляків мала доставити його на точку зустрічі 14 полку Армії Крайової у передмістях Львова, з якої, у свою чергу, він нібито потрапив до Владислава Залоговіча (Корман послався на його донесення), який багато років по тому передав його Станіславу Кжаклєвському, а той — Корману. Останній писав у своїй роботі, що українські націоналісти робили багато таких «віночків» з прибитих до дерев польських дітей, а алеї з цих дерев звали «шляхом до самостійної України». У творі Кормана вказане прізвище командувача загону УПА, відповідального за заявлене вбивство дітей. Наступного року Корман видав альбом «Геноцид УПА польського народу — фотодокументи» (Ludobójstwo UPA na ludności polskiej – dokumentacja fotograficzna), у якому вбивство дітей Долинської з'являється двічі.

ІУДОПОЛЯК,  ПРОФЕСОР СОЦІОЛОГІЇ, ОЛЕКСАНДР КОРМАН БРЕХАВ НАХАБНО, ПІДЛО, ЦИНІЧНО, БЕЗСОВІСНО, НЕ КРАСНІЮЧИ

ІУДОПОЛЬСЬКІ МЕДІОТИ, МЕДІАНТИ, ЖУРНАЛЮГИ, ЖУРНАШЛЮХИ, ПОЛІТИКАНИ,  РЕЛІГІЙНІ МРАКОБІСИ ТА ІСТОРІОТИ БАГАТО, ДУЖЕ БАГАТО РАЗ ПОВТОРЮВАЛИ ЙОГО БРЕХНЮ ЗОМБУЮЧИ ПОЛЯКІВ. ДО ПСЕВДО ПРОФЕСОРА ДОЛУЧИВСЯ ПСЕВДО КСЬОНЗ, І ОДНОЧАСНО ДУРЕНЬ АРМЯНСЬКОГО РОЗЛИВУ

 Польськи медіоти, медіанти, журналюги, журнашлюхи та істерики  часто використовують з фальшивими підписами фотографії, які не мають стосунку до вбивств поляків загонами ОУН -УПА. Найчастіше демонстрували фотографію вбитих дітей циганки Маріанни Долинської
Незаперечні докази, що вказана світлина - прототип проекту пам'ятника - представляє зовсім іншу подію, яка мала місце вночі з 11 на 12 грудня 1923 р., чотири жертви - то циганські діти, а вбивцею була їхня божевільна 32-річна мати. Злочин є докладно описаним у праці, надрукованій у 1928 р. публікації, яка посилалася на статтю 1928 року. Обидва тексти є публікаціями зі сфери судової медицини. Перша - це стаття "Маніакально-депресивний психоз у судово-психіатричній казуїстиці" („Psychoza szałowo-posępnicza w kazuistyce sądowo-psychiatrycznej”), опублікована у "Психіатричному річнику" ("Rocznik Psychiatryczny") у 1928 р. Її автором був Вітольд Лунєвський (Witold Łuniewski), багаторічний директор установи у Творках. Друга публікація - це "Підручник із судової медицини для студентів та лікарів" („Podręcznik medycyny sądowej dla studentów i lekarzy”), виданий у 1948 р. професором Варшавського Університету Віктором Ґживо-Домбровським (Wiktor Grzywo-Dąbrowski), членом редакційного комітету "Психіатричного Річника". Той доконаний факт, що вбивцею дітей була їхня мати, привернув увагу вчених. Нещасна жінка вбила чотирьох дітей у стані розпачу після арешту чоловіка і розпаду циганського табору, у якому вона жила до цього, переконана, що їм загрожує неминуча голодна смерть. Наступного дня вона зізналася у поліції. За дорученням суду її було запроваджено до психіатричного закладу, де в неї було підтверджено "маніакально-депресивний психоз", сьогодні, напевно, сказали би про важкий припадок депресії. Як пише Лунєвський, її вчинок "був психопатологічною спробою скоєння розширеного самогубства, якого хвора не довела до кінця". "Переймаючу жахом картину цього злочину сфотографовано слідчим закладом" 
Ця фотографія стала настільки популярною, що всі українофоби підряд почали її ставити як приклад жертв бандерівців. Варто зробити запит в будь-який пошуковик зі словами - злочини ОУН УПА - і на кожній сторінці ви будете бачити цю фотографію.
Плани побудови пам'ятника за  вжахаючим проектом Мар'яна  Конєчного викликали неоднозначну реакцію, серед іншого до Ради Варшави надійшов лист протесту, підписаний більш ніж 100 польськими митцями, науковцями та політиками, у якому стверджується, що приголомшлива форма монументу не слугуватиме доброму увічненню жертов, ані добрим польсько-українським стосункам. Проект пам'ятника, що показує тіла жертов жорстокого злочину, є насправді вжахаючим, і як такий може викликати контроверсії. 
 Кримінальна фотографія, що надихнула скульптора, не має нічого спільного із "жертвами масових убивств, скоєних ОУН-УПА над польським населенням Східних Кресів". Представлені на ній діти не були поляками, їхній вбивця не мав нічого спільного з ОУН і УПА і взагалі не був українцем, а злочин не було скоєно під час антипольської акції УПА у 1943 р.

Далі фотографія попала в руки українських іудосовків Олександра Фельдмана, Генадія Кернеса, та Михайла Добкіна, українських комуністі Симоненка та прогресивної соціалістки Вітренко, депутат зрадника Колісніченка, Дмитра Табачник, акардеоніста Яна Табачника, Єлеонорі Гройсман яка  з 2009 року по теперішній час є Президентом Української незалежної ради єврейських жінок. Автор численних, як тепер стало зрозуміло брехливиих аналітичних статей з питань збереження пам'яті про жертви Голокосту і відновленню старих єврейських кладовищ, протидії встановленню німецьких меморіалів, героїзації фашистів, на українській землі; поверненню культової іудейської власності єврейським громадам України. Бере участь в якості експерта в телевізійних і радіопередачах.

 148 народных депутатов Украины  от Партии регионов и 

КПУ в состоянии безуми, обратились с просьбой в Сейм 

Республики Польша признать Волынскую трагедию 

геноцидом польского народа.

ПЕРМАНЕНТНА ВІЙНА ІУДОПОЛЯКІВ, ІУДОСОВКІВ 

ТА ІУДОІЗРАЕЛІТІВ  ПРОТИ УКРАЇНЦІВ 

ПРОДОВЖУЄТЬСЯ.

P.S.S.

Польські історіопати розпочалось змагання в істеричній фантастиці про польські жертви на Волині почалося від «майже 30 тисяч невинно загиблих поляків» і досягло апогею у твердженні «понад 250 тисяч»; спочатку знищених польських сіл було «приблизно 60», тепер ця цифра сягнула 170 польських  сіл.  

11 lipca 1943 r. po kilkudniowej mobilizacji oddziały UPA, tzw. Samoobronne Kuszczowe Widdiły, czyli chłopskie bojówki uzbrojone w siekiery, widły, kosy i tym podobną «broń», przypuściły atak na ponad 100 polskich miejscowości. Mordowano bezbronną ludność nie oszczędzając kobiet, dzieci i starców, palono zabudowania. W następnych dniach, aż do początków sierpnia, ludobójcza akcja była kontynuowana niemal na całym Wołyniu».

«11 липня 1943 року, після кілька днів мобілізації у загони УПА, так звані Кущові Відділи Самооборони, або сільські партизани, озброєні сокирами, вилами, косами і тому подібною «зброєю», розпочали атаку на понад 100 польських поселень. Вбивали беззахисне населення, не шкодуючи жінок, дітей і старших осіб, палили будинки. У наступні дні, аж до початку серпня, людовбивча акція тривала практично по всій Волині».

В 1943 році щоб заблокувати   на українське село поліція СС і польські шуцмани використовували не менше батальйона - 350-400 озброєних осіб, броньовик, грузовики , мотициклісти, міномети. 350 - 400 перемножимо на  170, то для нападу мінімальна чисельність УПА на той час повинна була становити 60 000 – 70 000 чоловік. Якщо взяти німецько-польску акцію залякування в українському селі Шиколоси, Золочівського району, то там брало участь 185  поліцаїв, фольксдойчів та поляків з Волині.  

Щоб аткувати 170 польських сіл потрібна було дві дивізії Вермахта чисельністю 31 450 чоловік. Якщо врахувати, що головними озброєнням українців були сокири, коси та ножі, як в далекі часи Коліївщини, а в польських селах також жили селяни і мали відповідний реманент в кожному господарстві, то стає зрозумілим, що Волинське людобуйство поляків за фантастичним сценаріє польських історіопатів,  практично провести було не можливо.

У документах, які НКВС знайшли у речах загиблого командира УПА-Північ Клима Савура, зафіксовано, що в червні 1943 року чисельність упівців становили 3000 чоловік.

Сенат Польщі, завдяки підтримці правлячої партії «Право і справедливість», 8 липня 2016 року ухвалив  чергову постанову про Волинську різанину. 

Згідно з документом трагедія визнана геноцидом

українських націоналістів проти польського 

народу, здійсненим в період з 1918 по 1939 рр, за основу 

якого взята фантастика польських історіопатів та 

мракобісів від польської римо-католицької церкви. 

колишніх агентів КГБ

Відомо, що за прийняття постанови проголосувало 60

сенаторів, 23 - проти і один сенатор утримався від 

голосування. 

«Право і справедливість» - польська політична
партія, заснована Лехом Качинським 13 червня 2001 року 
в той час, коли він був міністром юстиції. «Право і 
справедливість» консервативною, клерикальною партією. На сьогодні ідером цієї партії є Ярослав Качинський. У польському енаті налічується 37% депутатів (37 осіб), а у Європарламенті 28% (14 осіб).

Партія входить до Альянсу європейських консерваторів та реформістів. 

Анджей-Себастіян Дуда 24 травня 2015 обраний
президентом Польщі і вступив на цю посаду 6 серпня 2015.

Депутат Європейського парламенту з 2014, член партії «Право і справедливість».

За гучною назвою "Право і справедливість" легко видно

 пихатих тупих барських конфедератів, які після 

потрійного поділу, катастрофи 1939 року та  розвалу 

СРСР  дорвались до влади у теперішній Речіпосполитій 

але вже тільки Польській.

 Як і Барські конфедерат вони носять на голові 

конфедератку.  Конфедератка

  rogatywka, також krakuska, ułanka, konfederatka - 

національний польський головний убір з чотирикутним 

верхом.

Хто з українців сперечається з польским політикумом

нациста Домковського, медіотами, медіантами,

журналюгами, журнашлюхами та істериками ? Всі

українці твердо знають що поляки істеричні психопати з

мегаломічними мареннями та сутінковим станом душі.

Ім важко зрозуміти, що війну проти українців, яку вони

вели віками і продовжили в умовах німецько-

фашистської окупації вони програли в чисту.

Перемога українцям далась з також великими жертвами.

Хто при здоровому розумі повірить, що ті в часи в

польських селах жили беззбройні цивільні мирні люди?

Хай поляки не смішать самі себе. Всі були озброєні до

зубів. В кожній хаті була зброя гвинтівки, пістолети,

автомати, кулемети, а в цілому кожне польське село мало

старосту і добре озброєний підрозділ чи поліцейсько

жандармський пост. 6 липня 2016 року Сенат Республіки

Польща прийняв «Проект ухвали щодо вшанування

громадян Другої Речі Посполитої — жертв убивств

українських націоналістів у 1939—1945 роках» в якому

визнав, що у Польсько Українській війні приймали

участь вояки Армії крайової, кресових самооборон,

батальйонів хлопських (не взводів, рот, сотень) та іншим

формаціям.

Висловлює повагу і вдячність тим українцям, які в складі

деверсійно-каральних загонів Головного управління

народного комісаріату оборони «СМЕРШ» СРСР, а по

простому совітських партизанів, наражаючись на

небезпеку, рятували поляків та пропонує встановити для

радянських чекістів спеціальні відзнаки.

ЧОРНОГО ПОЛЬСЬКОГО СОБАКУ НЕ ВІДБІЛИШ, ХІБА ПОСИВІЄ ВІД ЖАХУ.

Росія – 14 млн (13%),  Україна – 8 млн (19%), 

Німеччина –7 млн (8,5%), Польща – 6 млн  (17%)

 http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/9848/ 
НЕ ПРОБАЧАЄМО І НЕ ПРОСИМО ВИБАЧЕННЯ.