Популярні публікації

понеділок, 31 жовтня 2016 р.

GLOBAL PERMANENT WAR ЗОШИТОК НЕСТОРА БІЛОУСА.

Украинский крестьянин в своем дневнике рассказал о предпосылках голодомора и самой трагедии 

  20комментировать
Без вины: Раскулачивание крестьянской семьи в Удачном Донецкой области. С 1917 года село было в составе Украинской Народной Республики. С 1920-го - под властью большевиков
Фото: DR
Без вины: Раскулачивание крестьянской семьи в Удачном Донецкой области. С 1917 года село было в составе Украинской Народной Республики. С 1920-го - под властью большевиков
Дневник обычного украинского крестьянина Нестора Белоуса рассказывает о предпосылках голодомора и самой трагедии с подробностью научного исследования
К концу 1920‑х советская власть не только осознала острую необходимость в валюте для своих великих строек, но и поняла: на мировом рынке страна может предложить только один товар — зерно.


В августе 1929‑го Иосиф Сталин, к тому времени уже подмявший под себя партию и руководство СССР, так высказался о ситуации: “Если с хлебом выиграем, выиграем во всем — и в области внутренней, и в области внешней политики”.
Еще четче о важности хлебозаготовок он высказался через год, в одном из писем к подчиненным: “Форсируйте вывоз хлеба вовсю. В этом теперь гвоздь. Если хлеб вывезем, кредиты будут”.
Хлеб должно было дать село, в котором начиная с самого конца 1927 года стали насаждать коллективизацию.

Опасный человек: Фото Нестора Белоуса из его следственного дела
Опасный человек: Фото Нестора Белоуса из его следственного дела


Новый уклад предполагал совместную обработку земли крестьянами и создание коллективных животноводческих хозяйств.
Жителям украинских сел, веками привыкшим к самостоятельному ведению хозяйства, были непонятны мотивы большевиков.
Население настолько неохотно отзывалось на планы Кремля, что в Украине в 1929‑м в колхозы вступила всего четверть сельского населения.
Особенно сложно было принять коллективизацию тем, кто успел своим трудом построить крепкое личное хозяйство.
С легкой руки советского вождя Владимира Ленина, а также наркома земледелия СССР Александра Смирнова таких людей называли кулаками или, когда речь шла об Украине, куркулями.


Определялись куркули просто — они были зажиточны, могли использовать наемный труд, но главное — непременно хотели спрятать свой богатый урожай от советской власти.
Как правило, в кулаках оказывались многодетные семьи, которым, согласно действовавшему на тот момент законодательству, выделялись большие участки для обработки земли.
Насильственная коллективизация и раскулачивание привели к тому, что в 1930‑м в одной лишь Украине вспыхнуло более 4 тыс. крестьянских восстаний — почти половина от всех протестных выступлений, прокатившихся в тот год по СССР.
На их подавление Кремль бросил войска. Активистов уничтожали, а семьи недовольных депортировали в Сибирь. За 1930‑й из Украины выслали более 160 тыс. крестьян.
Всего через год Москва намерилась окончательно решить украинский вопрос — летом 1932‑го из Кремля в Украину поступило распоряжение: изъять все зерно, даже посевное. Затем последовал голод.
Отличным свидетельством той эпохи стали опубликованный недавно историком Ниной Лапчинской дневник Нестора Белоуса, жителя села Лебяжье Чугуевского района Харьковской области.
Белоус пережил голодомор, оказался в лагерях, откуда выбрался лишь в начале 1950‑х. Дневник как часть уголовного дела против его автора хранился в архивах Службы безопасности Украины.
Десять процентов
Белоус начал вести записи еще до начала Первой мировой войны.
Крестьянин аккуратно фиксировал цены на рынке в 1920‑х, когда такие, как он, были миллионерами и даже миллиардерами.
В дневнике указано: в августе-сентябре 1923‑го пуд муки (16 кг) стоил 250 млн руб., сапоги — 3–4 млрд, а лошадь — 25–30 млрд.
После в записях была пауза, но как только в селах начали насильственно собирать зерно, доморощенный летописец вновь принялся за дело.
О сборе продовольственного налога в 1929‑м в Лебяжьем Белоус написал следующее: “1 июня. Началась хлебозаготовка. В порядке разверстки на 150 дворов более зажиточных наложено 6,5 тыс. пудов (около 700 кг с одного хозяйства). Если хлеба не оказывалось, то брали скот и сало, и все, что попадало под руку”.

Вещдок: Страницы из тетради, в которую Белоус записывал свои наблюдения
Вещдок: Страницы из тетради, в которую Белоус записывал свои наблюдения


Описал Белоус и случаи раскулачивания. Эти строки в дневнике подчеркнуты красным карандашом — после ареста автора записей следователь таким образом обратил на них особое внимание: “27 октября 1929 год. Воскресенье. Была продажа имущества Совы Федора Логвиновича как 10 %”.
Загадочная цифра — “10 %” — это доля самых зажиточных и поэтому опасных селян в общем массиве украинского крестьянства, выведенная неизвестным путем большевистскими теоретиками коллективизации.
Попасть в 10 % означало стать кандидатом на раскулачивание.
Здесь же Белоус записал свое понимание плановой политики большевиков в селе. Как правило, партийные активисты делали все возможное, чтобы в угоду руководству выполнить пятилетний план как можно раньше.


К примеру, в декабре 1929‑го в Лебяжьем вместо 43 тыс. пудов зерна у крестьян отобрали 57 тыс. И это, по мнению Белоуса, была большая ошибка сельских организаций, в частности комнезамов — комитетов незаможных крестьян.
Мол, если все время собирать зерно сверх нормы, то скоро не станет куркулей, и охота пойдет на людей со средним достатком — середняков, а затем очередь дойдет и до бедных.
“Мы, крестьянство, не можем отстоять своих прав, и нас обдерут всех до одного, как веник по прутику”,— резюмирует он.
У крестьян не только изымали зерно, но еще и изводили различными налогами, например собирали деньги на тракторы, на мелиорацию общественных угодий. Многие не выдерживали и уезжали в ближайший город — Харьков.
Далее сельский философ осуждает практику повальных репрессий в отношении куркулей.
Он резонно замечает, что, даже когда Красная армия воевала с Деникиным и Врангелем и брала в плен офицеров “целыми полками”, массовых расстрелов не было.
Пленников отправляли в лагеря, и кое‑кто из них “исправлялся” и даже служил в Красной армии на командных должностях.
А вот крестьян жалеть никто не хочет, сетует Белоус: “Партия хочет превратить все крестьянство в коммуну, чтобы крестьянин не был свободным, а был всегда на чеку, как красноармеец. Партия грубо ошибается в отношении этих мер, потому что делает этим подрыв авторитета в среде крестьянства”.
Однако партия мало прислушивалась к народному ропоту. После того как было конфисковано имущество самых богатых, режим не стал жалеть и середняков — Белоус как в воду глядел.
В своем дневнике он так и констатирует — мол, за два дня декабря 1931‑го выгнали из хат и продали имущество шести крестьян — и все они, за исключением одного, были даже не середняками, а малосередняками.

Красным карандашом следователь подчеркнул особо "опасные" места - как правило, оценочные суждения автора
Красным карандашом следователь подчеркнул особо "опасные" места - как правило, оценочные суждения автора


Подобная политика вызвала в Украине настоящую волну крестьянских восстаний, отголоски которой докатились и до Лебяжьего.
Белоус пишет, что был убит председатель СОЗ — товарищества по совместной обработке земли, предвестника колхозов,— в соседнем селе. А вечером убили двух комсомольцев.
“Но эти убийства к хорошему не приведут, потому что при убийствах, где не находят убийцу, страдает много безвинных людей, тех, что абсолютно не знают ничего”,— весьма разумно предполагает он.
Крайние меры
Начиная с 1932 года уполномоченные по хлебозаготовке инспектировали сельские дворы по нескольку раз в неделю.
Некоторым крестьянам удавалось прятать запасы, но и им время от времени приходилось доставать зерно из тайников — иначе пришлось бы голодать, ведь хлебозаготовщики отбирали все, что могли.
Первые несколько месяцев того года дневник Белоуса пестрит записями о ежедневных вызовах в сельсовет и визитах различных комиссий — если не с проверками квитанций о налогах, то с переучетом купленных облигаций.
“Явилась бригада, смотрела в хате, в клуне ширяла в солому и в полову” или “В 12 часов ночи загадали идти в штаб с хлебными квитанциями. Держали до утра, только и говорят, что “накладай — вези” [зерно]».
О степени подобной “вовлеченности” крестьян в процесс хлебозаготовок говорит следующая запись Белоуса: “4 января 1932 года. День для меня прошел спокойно, никуда не требовали и никого ко мне не было”.
К концу года харьковский летописец, сам того не ведая, уже видит первые признаки грядущего голодомора.
Описывая Рождество 1932‑го, он указывает, что на этот праздник в прежние годы селяне готовили хорошие обеды, холодное, жаркое, белые пироги с рисом и начинкой, пиво, водку. Три четверти крестьян резали свиней.
А в этом году, записывает Белоус в дневнике, у всех даже борщ был постный. За исключением тех, у кого конина была — те ели мясо конское. “У меня тоже был борщ постный”,— завершает эту запись он.
Уже на следующий день после Рождества его вызвали в сельсовет и обязали купить облигаций на 40 руб. Денег у крестьянина не было, за что его и посадили на некоторое время под замок — чтобы “подумал”.
Смертельный урожай
В первый день 1933‑го — года, который станет пиком голодомора,— Белоус попытался устроиться на работу в городе.
Вначале он оказывается в соседнем поселке — строит подстанцию, а затем едет в Харьков, где устраивается разнорабочим на мясокомбинат.
Зарплата скромная: 73 руб. 92 коп. в месяц. При этом обед из двух блюд стоит 80 коп., а ужин из одного блюда — вполовину дешевле.
Но и то в радость — как пишет Белоус, в деревне совсем жить нельзя: “Хлеба нету, люди пухнут с голоду, ходят, как тени, голодные”. На базаре буханка хлеба стоит 25 руб., пуд ржаной муки — 90, столько же пшена — 120 руб.

Нашли таки: Отряд хлебозаготовщиков в селе Новокрасное Одесской области. 1932 год
Нашли таки: Отряд хлебозаготовщиков в селе Новокрасное Одесской области. 1932 год


Далее дневник превращается в некролог. В конце апреля лебяжский хроникер записывает: “Умер Бутенко Николай Федорович, молодой парень”. 22 года, настоящий гвардеец — большого роста, красивый.
“Пришлось умереть голодной смертью лишь потому, что сельсовет не дал ему справки как сыну раскулаченного отца, а без нее нигде на работу не принимают. Весной, когда уже он совсем ослаб, тогда и работа была, но он не мог работать, и пришлось ему умереть”.
Еще одна запись: “20 мая. Ежедневно мрут люди с голоду. Сельсоветом назначена санитарная комиссия для уборки трупов и похорон. Потому что хоронить тех людей некому, так теперь сельсовет выгоняет людей и роют большую яму душ на 10. И тогда зарывают”.
Смерть перестала быть чем‑то необычным. Дневник отображает и это: “Костенко Николай умер около Таганки [железнодорожная станция неподалеку от Лебяжьего]. Уже целый месяц, и никто не убрал труп. А каждый день мимо ездят командиры Красной армии. И нет дела никому, что труп уже разложился, что нельзя мимо идти”.
Высший суд
В одной из своих записей о голодоморе Белоус упомянул о судьбе одной активной сторонницы коллективизации в Лебяжьем: “12 мая. Умерла Черная Параска, активистка, кандидат партии. Как людей продавали за невыполнение хлебозаготовки, так она вечером на радости в школе танцевала. А теперь издохла с голоду, как собака”.
В тот момент невольный летописец украинского голода вряд ли догадывался, что увековеченное им локальное проявление высшей справедливости проявится и на куда более высоком уровне.
Так, Станислава Косиора, главу Компартии Украины и одного из организаторов голодомора, расстреляли в 1939 году по обвинению в принадлежности к мифической так называемой Польской военной организации — он был поляком по национальности.
Рой Медведев, историк времен перестройки, пересказывал слова жены Косиора об обстоятельствах этого дела.
Мол, арестованного деятеля следователи НКВД долго не могли заставить “признать свою вину”.
Тогда в комнату допросов привели 16‑летнюю дочь Косиора и изнасиловали на глазах отца. После чего он и подписал все признания.
Заместителя Косиора Павла Постышева — его считали даже влиятельнее, поскольку он был назначен в Украину по распоряжению Сталина — расстреляли в том же году.
Аналогичная участь постигла и главу украинского правительства Власа Чубаря.
В 1937‑м расстреляли и Всеволода Балицкого, возглавлявшего государственное политическое управление УССР в Харькове. Он руководил арестами, депортацией и расстрелами крестьян в 1933‑м.
А вот летописец Белоус пережил их всех — он умер в родном селе в 1972 году.
Материал опубликован в №31 журнала Новое Время от 14 декабря 2014 года

неділю, 23 жовтня 2016 р.

GLOBAL PERMANENT WAR СТЕПАН БАНДЕРА УКРАЇНСЬКИЙ СВЯТИЙ ПОДВИЖНИК ТА ВЕЛИКОМУЧЕНИК НАСТАВ ЧАС КАНОНІЗАЦІІЇ


СТЕПАН БАНДЕРА
ХРИСТИЯНСЬКИЙ СВЯТИЙ
ПОДВИЖНИК ТА ВЕЛИКОМУЧЕНИК
ЯКОГО СУДИЛИ, КАРАЛИ, КАТУВАЛИ, МУЧИЛИ ОББРІХУВАЛИ ЛЮТІ ВОРОГИ КОЖНОГО УКРАЇНЦЯ
СТРАТИЛИ БЕЗБОЖНИКИ.
Критерії канонізації
Православна християнська традиція, провадячи процес канонізації тієї чи тієї особи, враховує певні зовнішні ознаки. Ці ознаки, однак, не є непомильними. Одна тільки святість Церкви як такої, тобто перебування в ній Святого Духа, гарантують остаточну точність її рішень. Все ж таки певні зовнішні ознаки є вказівками для церковної інтуїції. Серед них подвиг, чуда та, у деяких випадках, фізичний стан тіла після смерті.
Подвиг. Подвиг — це моральний і духовий героїзм. Подвижник — це герой боротьби за досконалість, герой боротьби із гріхом. Правда, кожен християнин покликаний до подвигу. Але там, де інші змагаються й трудяться кволо, святий змагається й трудиться героїчно.
Православне християнство не розрізнює мораль на світську й монастирську. Кожен християнин має прагнути бути монахом і аскетом у серці своїм. Церква всіх однаково закликає на дорогу досконалості, але вона дивиться на справу реально, знає, що лише невеликоій кількості душ дано бути попереду. Ці люди, що своєю героїчною любов'ю до Господа підносяться понад звичайний рівень людства, і є подвижниками, святими.
Духовий подвиг святого не є обов'язково монастирсько-аскетичний, хоча, треба наголосити, чернечі обіти чистоти, бідності та послуху є прекрасним взірцем у змаганні до досконалості, у наслідуванні Христа. До сонму святих, здебільшого монахів, зараховано також і, так би мовити, «працівників цього світу»: царів, князів, воїнів, звичайних чоловіків і жінок, матерів і дітей, юнаків і дівчат.
Ідея подвигу не означає, що православна церква вважає людину спроможною спастися самотужки. Ні, подвиг як знак святості — це результат співдїї волі людини з Благодаттю, Божественною Енергією. Господь посилає Свою Благодать лише тому, хто, керуючись своєю вільною волею, — відкриває двері свого серця для Несотворенного Світла, Божественної Енергії. Важливість їхніх діянь полягає у тому, що вони є очевидною маніфестацією сили, бажання людини. Отже, подвиг — це не якась монета, за яку людина купує собі Благодать, а вільний і свідомий рух серця й волі. Діяння людини, яка визнає себе грішною, благає Божого помилування і молиться, постить, чинить милостиню.
Чуда. Цей феномен, до якого апелював уже св. Афанасій Великий для доказу святості його вчителя Антонія, відіграє важливу роль серед критеріїв канонізації. Деякі гаґіог-рафи навіть схильні надавати чудам характеру категоричності. Але це не відповідає реальному стану речей, бо, наприклад, коли взяти таких як св. Володимир Великий чи св. Антоній Печерський, то церковні матеріали не зберегли жодного спогаду про чудо, яке б вони сотворили. Однак чудо як критерій канонізації, безумовно, має важливу роль.
Признаючи за святим дар чудес, православна церква, очевидно, не думає надщерблювати всемогутності Бога Але, так само, як людський приятель може розпоряджатися добром свого товариша, так і святий, друг Божий, може, за дозволом Господа, розпоряджатися його силою, творити чуда на славу Божу.
Чудо, згідно з православною християнською традицією, не є якимось капризом чи аномалією, внесеними в перебіг подій. Це очищення природи, яка після падіння людини увібрала в себе багато ворожого, демонського. Чудо свідчить, що ця людина виборола своє оригінальне місце пана природи, а крім цього, воно повертає природу до первісного стану, стану святості. Багато чуд сотворили святі. Святий вливається у закономірний перебіг подій і вміє використати їх для допомоги й спа-сення своїх братів.
Отже, віра в чудо як знак святості не є якоюсь матеріалістичною концепцією релігії, як дехто вважає. Очевидно, треба зрозуміти, що тут не йдеться про чуда мага, ані про якусь магію. Чуда святого мають іншу природу й інший намір, інтенцію. Вони роблять із раба Божого благовісника Нових Часів, Нового Еону, коли вся природа «визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих» (Рим. 8, 21).
Стан тіла святого після смерті. Згідно з православною християнською традицією, святі прославляються не тільки в своїх душах, а й у своїх тілах. Це прославлення починається вже під час їхнього земного життя й триває по смерті, коли їхні останки залишаються немов би проник-нуті тим духом, що їх оживляв. Мощі святих — це вже не трупи, але тіла чи кості, які почали прославлятися нами. Завершення їхнього прославлення настане після Спільного воскресіння.
Слід підкреслити, що особливий стан тіла святого після смерті може бути Божим даром, проте Церква ніколи не робила з цього виняткової умови канонізації. Навпаки, часто доводилося виступати проти певних народних забобонів у цій сфері.
Процедура канонізації. Слово канонізація є грецького походження і означає узаконювання. Отже, канонізація — це узаконення Церквою пошанування особи, що спочила в вірі й благочесті, як святого.
Згідно з православною християнською традицією, віруючий народ інтуїтивно відчуває святість. Отже, спонукою до офіційної канонізації є насамперед стихійно віддана пошана народом тій чи тій спочилій у Бозі особі. Отже, канонізація Ієрархією Церкви (єпископатом) по суті є затвердженням народної канонізації, що й відповідає соборному принципові, після якого лише ціла Церква знає істину.
В апостольські часи старозавітних патріархів і пророків та новозавітних апостолів і мучеників, визнавали святими внаслідок самої належності до цих категорій. Отже, спеціальних постанов про причислення їх до сонму святих не було потрібно. Уся процедура зводилася до того, що з відома чи розпорядження місцевого єпископа, імена пошанованих осіб записувалися до так званих диптихів чи синодів, тобто певних списків. Згодом із диптихів і синодиків імена пошанованих осіб були записані в так звані ме-нології (місяцеслови) та календарі, які на печатках у кожній місцевій Церкві були різні.
У IV столітті виникає дві нові категорії святих, пошанування яких уже базується на їхніх особистих якостях і заслугах. Це преподобні, тобто святі з монахів та отці Церкви (найчастіше єпископи та святителі).
Місцеве пошанування в Бозі спочилих не спричиняло жодних труднощів і не вимагало ніяких особливих постанов. Так усі константинопольські єпископи, починаючи від Митрофана (315–235) і закінчуючи Євстахієм (1019–1025), вшановуються як святі в цій Церкві (за винятком, зрозуміло, осуджених як єретиків). Також понад тридцять перших єпископів Риму зараховані до сонму святих, але більшість із них — це місцеві святі.
Коли йдеться про вселенське пошанування, то тут Церква завжди була обережною. Наприклад, такі загально знані й пошановані Отці Церкви, як Афанасій Олександрійський, Василій Великий, Григорій Богослов, Григорій Нисcький, Іоан Золотоустий, Кирило Олександрійський, Епіфаній Кипрський — були визнані вселенськими лише наприкінці IX — на початку X ст. Взагалі, коли порівняти кількість вселенських святих із кількістю святих місцевих, то перше є дуже незначним.
Окрему категорію святих становлять благочестиві й благовірні монархи (імператори, царі, князі). Серед них пошановуємо рівноапостольних Константина й Олену, Володимира і Ольгу.
Крім згаданих вище груп святих, є ще так звані Христа ради юродиві, або блаженні, котрі, відрікшися від розуму й мудрості світу цього, прийняли хрест безумності ради (І Кор. 1, 21).
Процес канонізації в Православній християнській церкві звичайно має чотири фази: місцеву, крайову, по-місну та вселенську. Отже, особа може бути шанованою місцевим чи регіональним святим, тобто святим певного монастиря або парафії, де вона жила й трудилася. Людина може також вшановуватися крайовим чи єпархіальним святим-угодником Божим певного краю — провінції чи єпархії, де вона мала послух. Якщо слава про неї розійдеться далі, то вона може стати помісним чи національним святим, якого вшановують у помісній чи автокефальній церкві. Найвищою фазою процесу канонізації є, очевидно, признання в Бозі спочилого вселенським чи всесвітнім святим, тобто таким, якого шанують усі народи, що сповідують Православну Християнську Віру, уся Вселенська Церква. Це визнання, однак, як було згадано вище, здобуває лише невелика кількість угодників Божих. Більшість святих — це місцеві, крайові або помісні.
Що стосується офіційної канонізації місцевих чи крайових шанованих осіб, то вона може бути зроблена єпархіальним єпископом із відома митрополита чи патріарха, тобто першоієрарха Церкви. Право офіційної канонізації помісних святих належить уже тільки першоієрарху по-місної церкви за участю повного Собору єпископів тієї Церкви. Коли ж ідеться про вселенську канонізацію, то потрібно не лише рішення Вселенського Собору, але, щонайперше загальноцерковне визнання всесвітнього значення особи усім віруючим народом.
Отже, святі місцеві, крайові та помісні не завжди є знані в інших краях. Тому багато наших святих не є шанованими серед греків чи арабів, тим часом грецьких і арабських святих мало хто знає у нас. Кожен народ, крім загальновизнаних святих, має ще й багато власних, які відображають його індивідуальний характер та національну означеність. Згідно зі списком митрополита Іларіона (Огієнка) в Україні маємо майже 170 місцевих, крайових і помісних святих.
Православна християнська церква не має складної процедури канонізації, яка складається з таких частин: дослід і опис життя номінованої на канонізацію особи та проголошення й запис її імені в список пошанованих. Робиться це в той спосіб, що єпархіальна влада, отримавши відомості про молитовне пошанування певної людини місцевим населенням, влаштовує облік її життя і чуд, якщо були такі. Далі складають опис життя тієї особи й певні гімни, в яких оспівується її подвиг. Після цього в храмі, де містяться, або близького якого містяться тілесні останки у Бозі спочилого, призначаються урочисті Богослужіння, які починаються панахидами за упокій душі спочилого, а закінчуються урочистими молебнями до тієї ж особи. Потім установлюється щорічне святкування пам'яті святого, яке буває або в день його кончини, або в день відкриття його мощів. Тілесні останки святого зазвичай кладуться в храмі в окремо спорудженім гробі (раці). Ці останки деколи також кладуть під спудом — підлогою храму. Вони залишаються відкритими або закриваються, залежно від стану мощей святого.
Отже, святий — це людина, святість якої, що є інтуїтивно відчута віруючим народом (народна канонізація), — маніфестує чи проявляє себе найперше в героїзмі чеснот, а деколи в чудах та у стані тіла після смерті.

середу, 19 жовтня 2016 р.

GLOBAL PERMANENT WAR ФОТО ТАРАСА ШЕВЧЕНКА.

Швачка

 
Ой не п'ється горілочка,
Не п'ються й меди.
Не будете шинкувати,
Прокляті жиди.
Ой не п'ється теє пиво,
А я буду пить.
Не дам же я вражим ляхам
В Україні жить.
Ходім, батьки-отамани,
У Фастов в неділю
Та надінем вражим ляхам
Кошуленьку білу.
Ні, не білу, а червону...
Ходім погуляєм.
Та в пригоді свого батька
Старого згадаєм,
Полковника фастовського
Славного Семена.
Ходім, брати: не згинете,
Хлопці, коло мене.
В Переп'яті гайдамаки
Нишком ночували.
До схід сонця у Фастові
Хлоп'ята гуляли.
Прийди з того Межигор'я,
Наш славний Палію,
Подивися, що той Швачка
У Фастові діє!
Добре діє! У Фастові,
У славному місті,
Покотилось ляхів, жидів
Не сто і не двісті.
А тисячі. А майдани
Кров почервонила.
А оранди з костьолами,
Мов свічки, згоріли.
В самім замку невеличку
Церковку святую
Не спалено. Отам Швачка
Співа алілуя.
Хвалить господа, веселий,
І каже сідлати
Коня свого вороного:
Має погуляти
У Бихові, славнім місті,
З Левченком б укупі,
Потоптати жидівського
Й шляхетського трупу.
[Друга половина 1848,
Косарал]












вівторок, 18 жовтня 2016 р.

GLOBAL PERMANENT WAR 19 ЖОВТНЯ 2016 РОКУ, ПІД ЧАС ЗУСТРІЧІ НОРМАДСЬКОЇ ЧЕТВІРКИ РОЗБОЧНУТЬСЯ БОЙОВІ ДІЇ РОСІЙСЬКИ ВІЙСЬК НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

Росія планомірно готується до загострення ситуації та ліквідацію Мінських угод.

Заяви Путіна про те, що Україна розв‘язала терор проти Росії, та про те, що росіяни «нам цього не подарують», свідчать про те, що Росія планомірно готується до загострення ситуації та зриву Мінських угод.

Заяви Путіна, що стала продовженням істеричних вигадок ФСБ, свідчить про те, «що Росія планомірно готується до загострення ситуації та зриву Мінських угод».

«Для того, щоб піти на подальшу ескалацію конфлікту, Путін не вигадав нічого кращого за дешеву театральну постановку ФСБ з саморобними вибуховими пристроями» та вбивством Мотороли.
КОЛИ РОЗПОЧАЛИСЬ ВІЙСЬКОВІ ДІЇ В ДЕБАЛЬЦЕВВО ?

ВІРНО !!! ПІД ЧАС ЗУСТРІЧІ НОРМАНДСЬКОЇ ЧЕТВІРКИ В МІНСЬКУ,
ЧОМУ ТЕПЕР МАЄ БУТИ ІНАКШЕ ?

понеділок, 17 жовтня 2016 р.

GLOBAL PERMANENT WAR ВБИВСТВО ПАВЛОВА-МОТОРОЛИ ПРОВАЛ УКРАЇНСЬКИХ СПЕЦСЛУЖБ.

ПОДЕЙКУЮТЬ НІБИ СЕНЯ ПАВЛОВ ПІШОВ ТУДИ - ДЕ МАКАР ТЕЛЯТ ПАСЕ.
Жаль, що так сталось. 
Адже допити, слідство, суд, вирок набагато краще.  Тривіально замочили, а може випадково випала чека з гранти. 
Може інсценування. 
Труп опізнали по одежі.
У мережі з’явилося перше відео з місця загибелі одного з терористів «Донецької народної республіки» Арсенія Павлова, відомого під прізвиськом «Моторола». Відео показує, що
Гранати, якими був завішений Сєня, чомусь не здетонували.

З вечора, після новини про загибель Мотороли в містечку почалися ... п'янки тріумфу!
Вночі, під час комендантської години - ще були обережними, а з ранку - вже особливо не ховаються: місце-діра, орки майже всі свої-місні, до найближчої бази гаубичного дивізіону РФ в п.Грозное - не так близько ... - ось народ і осмілів.
А радіють і смажитися в пеклі Арсену-Моторолке місцеві бажають зовсім не безпідставне. В кінці січня-початку лютого 2015 року, при "звільнення" Вуглегірська від "Київської хунти" залишалися в ньому жителі в повній мірі відразу ж "відчули різницю".
Так, для картинки ЗМІ РФ, Моторола наказав долбануть з танків по двом до того цілим триповерхівці на центральному проспекті. Але основний цимес місцева вата отримала, коли по індульгенції від Мотороли його макаки з "Спарти" на протязі трьох діб в буквальному сенсі грабували місто: багато порожні квартири і чимало непорожньої.
Виносили апаратуру, білизна, килими, посуд, віджимали небагаті в містечку авто - пара непоступливих власників заробила удари мозку. Але в основному народ - і не чинив опору. Намагалися звернутися до знайомих - місцевим оркам, але ті лише розводили руками: так і вдома орків і їх рідні, по крайней мере, тих з них, хто був на той момент ще живий - не чіпали.
http://www.ostro.org/general/society/news/510779/

"Завалили" "Моторолу" люди Абхазії (Ахра Авідзба) - командира п'ятнашки (15 інтернаціональна бригада). З літа хотів вальнуть "Моторолу" за те, що його дружина нахуліганіл в Абхазії і назвала абхазів ч @ рножо..мі козо @ бами.

Профінансував акцію Ставрос Багателі, якого Захарченко призначив наглядачем за віджатою мережею АТБ ", - йдеться в повідомленні в соцмережі. Мовляв, Абхаз довго просив у людей з Кремля дозвіл на усунення." І ось тільки зараз дозволили. Після повернення "моторолкі" з відрядження по зачистці бунтарів в Луганську ".
ІМХО.
Чітко опізнаного трупа Арсенія Павлова не має. 
Отже і не має достовірних данних про його смерть. 
Якби показали, як Нємцова і Шеремета з усіма подробицями.
ЯКЩО КОРОТКО:
КОЖЕН ТРУП ВАТНИХ БАНДЮКІВ ПОВНИЙ ПРОВАЛ, АБО СВІДОМИЙ САБОТАЖ УКРАЇНСЬКИХ СПЕЦ СЛУЖБ.
Сьогодні 18 жовтня 2016 року . Інформація продовжує накоплюватись.
Ось відео з базарами Захарченка про помсту і рух по Україні.
Сам Захарченко такої лабуди не говорив би.

Електромеханік гірничої автоматики - викрутка, індикатор, тестер, пасатижі, кусачки, паяльник, пінцет і  монтаж та ремонт автоматики, телемеханіки - ось його місце в житті.
Все останнє від лукавого.
Що можуть означати слова Захарченка.
Всім відомо, що пукіністи з РФ потратили міліарди дол. США на чиновників і криміналітет в Україні: депутатів, голів рад,  чиновників МВС, СБУ, ЗСУ, Прокурорів, Судів, колишніх відстаниих офіцерів СРСР та їх сімей. Йшов підкуп влади в Україні для сприяння в ліквідації держави для українців. В Кремлі чекали результату, який проявився в Криму.
Аж раптом, щось пішло не так.
В кремлівців виникло питання.
За що платили бабло ?
ДЕ РЕЗУЛЬТАТ !?
РЕЗУЛЬТАТУ НУЛЬ.
І ТОДІ НА ПОРЯДОК ДЕННИЙ ВИЙШЛО ПИТАННЯ ВІЧНЕ КАЦАПСЬКЕ ПИТАННЯ:
"КТО ВИНОВАТ ?"
ОЧЕВИДНО, ЩО ТІ ХТО ОТРИМАВ БАБЛО !!!
ТІ ХТО КИНУВ ПУКІНА НА БАБКИ.
Пукін через Захарчанка пояснив, що буде зі зрадниками, які коли потрібно було, не чесались. Ватажок "ДНР" Олександр Захарченко назвав вбивство російського найманця оголошенням Україною війни "ДНР".
Російський націоналіст Дмитро Мелаш "ДИВ" записав відео, у якому він радіє з приводу загибелі донецького бойовика арсенія Павлова "Мотороли" та відзначає це українською горілкою.
Стали відомі подробиці вбивства "Мотороли". За деякими відомостями, як вибухівку використовували пластид. А бомбу закріпили на тросі ліфта.
Крім того, колишній лідер "Правого сектора" прокоментував вбивство в окупованому Донецьку бойовика "Мотороли" і завив, що "час рудих кремлівських орків закінчується".
Ліквідація одного з ватажків бандформувань "ДНР" "полковника" Арсенія Павлова "Мотороли" стала причиною конфлікту між керівництвом "МДБ" і "МВС ДНР"
У середовищі пересічних співробітників "МДБ" до версії про причетність до знищення Арсенія Павлова "Мотороли" українською ДРГ ставляться скептично. Бойовики вважають, що в разі подібної операції українські диверсанти "обрали б більш простий спосіб ліквідації".
Ватажок так званої "Донецької народної республіки" Олександр Захарченко повідомив про встановлення особи замовника вбивства бойовика "Мотороли".
В мережі Інтернет з'явилося відео, де троє озброєних хлопців стверджують, що вбили "Моторолу". Але хлопці стоять на фоні прапору "Misanthropic Division" - організації, яка на Росії вважається екстремістською.
Заступник міністра з тимчасово окупованих територій Георгій Тука заявив, що смерть бойовика "Мотороли" може призвести до певних зачисток всередині "ДНР".
Сусіди російського найманця Арсенія Павлова розповіли, що вибух був настільки потужним, що було відчуття ніби він прогримів у них в квартирі.
Скандальний російський актор Михайло Пореченков висловив жаль з приводу смерті бойовика Мотороли: запостив пафосний віршик та назвав братом.
Дружина вбитого в окупованому Донецьку командира бойовиків Арсена Павлова (позивний "Моторола") поспіхом намагається покинути місто разом із дітьми.

GLOBAL PERMANENT WAR. ВІЙНА - ВІЙНОЮ, А ПОКРОВ БОГОРОДИЦІ ЗА РОЗКЛАДОМ.