GLOBAL PERMANENT WAR ПЕРМАНЕНТНА ПОЛЬСЬКО - УКРАЇНСЬКА ВІЙНА ПРОДОВЖУЄТЬСЯ.

БОСТОНСЬКА РІЗАНИНА в Великобританії ТАК називається Інцидент на Кінг-стріт, що стався 5 березня 1770 в столиці провінції Массачусетс  Бостоні між городянами і англійськими солдатами. Населення міста було невдоволено колоніальноїподатковою політикою з боку метрополії, а також тим фактом, що більша частина колоніальних чиновників призначалася королем. Ще однією причиною конфлікту між робітниками і британськими солдатами було виконання останніми портових робіт за більш низьку, ніж у робітників, оплату. Британські військовослужбовці відкрили вогонь по натовпу

.

В ході сутички солдати застрелили трьох і поранили одинадцять бостонців, двоє не змогли оговтатися від ран і померли. Загинули Гріспас АТОКСІЛ - африканець-матрос, який втік з неволі, Самюель Грей - робітник-мотузянщик, Голдуелл - матроський юнга, Патрік Арр - ремісник, Сем Меверик - учень столяра. Всі вони були поховані в братській могилі . Цей інцидент, який увійшов в історію США як «бостонская бійня», закінчився видаленням з міста всіх англійських військових. У 1888 році в Бостоні в пам'ять про цю подію було споруджено обеліск. Бостонська бійня стала одним з кульмінаційних моментів протистояння Британії та її північноамериканських колоній. Вона послужила сигналом до настільки ж легендарного Бостонського чаювання, а згодом і війні за незалежність США.

Місце Бостонської бійні є десятою з шістнадцяти точок на історичній стежці США.

ПРИЧОМУ ТУТ БОСТОНСЬКА РІЗАНИНА ДО РІШЕНЬ ПОЛЬСЬКОГО СЕЙМУ ПО УВІКОВІЧЕННЮ ПАМЯТІ СТЕПАНА АНДРІЙОВИЧА БАНДЕРИ?

МОЯ ВІДПОВІДЬ ПРОСТА: РІЗАНИНА - ЦЕ КОЛИ ОЗБРОЄНІ ЗГІДНО СТАТУТУ РЕГУЛЯРНІ ДЕРЖАВНІ ВІЙСЬКА   УБИВАЮТ ТРИ ЧОЛОВІКИ І РАНЯТЬ - ОДИНАДЦЯТЬ  ЧОЛОВІК. ТАКИЙ АМЕРИКАНСЬКИЙ СТАНДАРТ

РЕЗУЛЬТАТ РІЗАНИНИ - ВІЙНА ЗА ВИХІД З ПІД БРИТАНСЬКОГО ПРАВЛІННЯ І СТВОРЕННЯ СВОЄЇ ДЕРЖАВИ ПОСТРАЖДАЛИМИ ГРОМАДЯНАМИ.

Аналізувати польсько-єврейсько - українські війни науково і повчально потрібно з 1768 року.

Два роки перед Бостонською різіниною в 1768 році в Речі Посполитій і саме Україні відбулась Коліївщина або "УМАНСЬКА РІЗАНИНА", активними учасниками були мої далекі предки.

Після Переяславської Ради представники московського посольства побували у 117 містах і містечках України для прийняття присяги від населення на вірність цареві. Відмовились підтримати Переяславську угоду й присягати московському царю ряд представників козацької старшини, полковники Іван Богун, Осип Глух, Григорій Гуляницький, Іван Сірко, Петро Дорошенко, Михайло Ханенко, Брацлавський, Кропивнянський, Полтавський  царських представників там побили киями, Уманський козацькі полки, деякі міста, зокрема Чорнобиль, а також українське духовенство на чолі з митрополитом С.Косівим. Не присягала Запорізька Січ.  

У 1656 Московське Царство згорнуло військові дії та підписало перемир'я з Річчю Посполитою, а влітку розпочало війну зі Швецією. Цей акт був розцінений Богданом Хмельницьким та його оточенням як сепаратний, недотримання попереднього пакту та зрада інтересів України. 

В грудні 1656 року він приєднався до ліги протестантських держав, які ухвалили план щодо розподілу Речі Посполитої. Спочатку військові дії складалися на користь Гетьманату — на деякий час була захоплена Варшава. Але влітку ліга, зазнавши значних поразок від поляків та татар, по суті розпалася. Після цього у зовнішній політиці Гетьманщини настала криза.

По смерті Богдана Хмельницького гетьманом України Іваном Виговським був укладений Гадяцький договір 1658 р. . Договір передбачав утворення у Речі Посполитій третьої складової частини федерації — Великого Князівства Руського, а також зрівняння в правах православних і католиків. Повстання в Україні та війна з Московською державою 1660 р. перешкодили втіленню договору. Коронне військо гетьманів Стефана Чарнецького і Єжи Себастьяна Любомирського з татарами Мехмеда IV Герая вибили московські війська за лінію Дніпра, але після того війна мала змінний успіх. У 1667 р. було укладено Андрусівське перемир'я.

За умовами Андрусівського угоди, укладеної між Польщею і Московією в 1667 році була завершена війна за Україну (1654 - 1667). Значна частина українських земель залишалася в складі шляхетської Речі Посполитої, складаючи майже третину її території. Ці землі ділилися на шість воєводств: Руське, Белзьке, Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське.

Річ Посполита офіційно передавала Московії Смоленськ, Чернігівське воєводство, Стародубський повіт, Сіверську землю, а також визнавала приєднання до Московії Лівобережної України. Лівобережна Україна (укр. Лівобережна Україна) - найменування східній частині України, розташованої на лівому березі за течією Дніпра. Складалася з сучасних Чернігівської, Полтавської, частини Сумської областей, а також зі східних частин Київської та Черкаської областей. На сході Лівобережна Україна межувала зі Слобідської України, на півдні - з землями Запорізької Січі.

Держави з назвою Росія в ті часи не існувало. Офіційна назва держави - Московія.

Київ передавався Московії терміном на два роки. Однак Московія зуміла втримати його і закріпити за собою його приналежність в договорі з Польщею в 1686 році після сплати 146 тисяч рублів.

Уклавши Андрусівське перемир'я, Росія остаточно відмовилася від своїх зобов'язань 1654 року про надання допомоги Україні в боротьбі з Річчю Посполитою.

Зобов'язання 1654 року ця: «Березневі статті 1654 року» інші назви: «Переяславський договір», «Статті Богдана Хмельницького», «Статті Війська Запорізького», «Переяславські статті» - акт, що юридично оформив автономне положення Війська Запорозького у складі Російської держави після Переяславської Ради.

З боку Речі Посполитої цим перемир'ям були денонсовані статті Гадяцького (1658) і Слободищенського (1660) договорів. 

Потрібно мати на увазі , що тодішні правителі польскі королі, коронні та польні гетьмани, царі і царедворці, шляхта та дворяни мало мали спільного  з людьми. З сучаної точки зору вся ця горделива шушара була смердюча, немита, завшивленими, засрана  "Bestia Sapiens". Жерли та бухали без всякої міри -  до всеру, танцювали та веселились. Коли кінчались продовольство та бухло сідали на коні і їхали на поллюддя до селян-землеробів, та проводили безоплатні конфіскації продовольства,  навіть тоді, коли всі мита українці добросовісно сплатили.

Яка була правда українського селянина - хлібороба:

1. Право мати у своїй власності  землю, яку обробляють та плоди своєї праці.

2. Право шанувати Бога по своєму і на свої мові.

3. Максимальний податок - десятина.

4. Плата за роботу в наймах  - третій сніп.

5. Право на свої народні традиції, своє шкільництво та вищу освіту.

6. Мати рівні права з усіма верствами сучпільства.

Які ж прав мав українець - хлібороб в ті часи, коли при владі була навіжена Bestia Sapiens?

1. Працювати від рання до смеркання.

3. Все що виростив віддати безоплатно шляхті або орендарям.

4. Мав незаперечне право бути проданим або обміняним на собаку, а за коня давали десяток.

5.Мав право мовчки терпіти та виконувати примхи пльськоої шляхти та жидів-орендарі.

6. Мав рівні або менші  права зходобою та собаками. 

Немита, вошива польська шляхта називала українців-хіборобівХлоп, бидло, тварюка, схизмат, гой, мешліген,, пся крев, бунтівник, заколотник, бандит, заколотник, зарізяка, розбійник, лайдак, кабаннє, когут, ледацюга, колій, гайдамака. 

Що робили з українцями-хліборобами коли вони не погоджувались бути худобую і протестували? Польська шляхта та польські кзьонзи були висококваліфікованими фахівцями

 в галузі екзикуцій та катувань .  ВІйни, грабежі, екзикуції, катування над українцями польська шляхта, татрскі мурзи продовжувалось 100 років.

Безпосереднім поштовхом до повстання 1768 було нечуване знущання над українцями, які перебували під нітом Московськог царства, Польського королівства, Отоманської імперії:

1. Релігійним: для католиків, іудеїв та мусульман  українці кваліфікувалися як єретики, для євреїв гоями-язичниками, а для мусульман невірними.

2. Політичним кріпосної хлібороб-землероб вважався порівняно з поневолювачами і їх орендаторами нижчою істотою, на рівні "пся Кревен -бидлом", та не мав ніяких прав.

 3. Економічним українець  става ясиром, бранцем і повинен працювати на магнатів і орендаторів шість днів на тиждень і ще платив всякі побори наприклад єврею-орендатору за ключі від церкви.

4.  Національним українці вважалися гірше всіх націй і всіляко принижувалися.

Українці в самі складні часи з не покорялись сваволі шляхетним бандитам з великої дороги. Щоб чинити опір ненаситній шляхті не потрібно було особливо витрачатись на озброєння. Вила, коси, ножі, сокири та ціпи легко перетворювались з сільськогосподарського реманента в високефективну зброю. Селяни вели перманентну війну з лиходіями. Війна то притихала то вибухала, як прояв піками народного гніву. Так вибухнула Коліївщина.

Колії́вщина — селянське повстання на Правобережній Україні  проти кріпосницького, релігійного та національного гніту українського населення в Речі Посполитій. Українці були категорично проти  свавільного людовбивства польською шляхтою беззбройних українських селян-хліборобів та безоплатною конфіскацією вирощених ними урожаїв жита, пшениці, мяса, молока, меду та іншої сільськогосподарської продукції. 

У лютому 1768 року Катерина ІІ умовила свого коханця, короля Речі Посполитої Станіслава Понятовського, підписати трактат про формальне зрівняння у правах з католиками вірян православної і протестантської церков. Значна частина шляхти Речі Посполитої була незадоволена цим трактатом. Під гаслом захисту католицизму, шляхетських прав і звільнення Речі Посполитої з-під впливу Російської імперії у місті Барі на Поділлі  29 лютого 1768, зібралась  Барська конфедерація. 

Барські Конфедерати, преред повниним рзгромом стали ще лютіше катувати і грабувати українців.  Руйнувати церкви і монастирі на Київщині, Поділлі і Волині. Катерина ІІ направила свої війська під комадуанням  Суворова, Апраскіна, Кречетова  для придушення Барської конфедерації.

Одночасно, як спротив проти гніту озвірівшої польської шляхти вибухнуло постання українських селян - гайдамаків під керівництвом професійних коліїв -  КОЛІЇВЩИНА.

Коліївщина стала найвищим етапом гайдамацького руху. У відповідь на діяння конфедератів та їх іудо-ізраелітських орендарів, повстанці влаштували масову різанину католиків та іудо-ізраелітів Речі Посполитої  на Поділлі та Волині.. 

Повстання було придушене російськими військами Катерини ІІ спільно з шяхтою Станіслава Понятовського. Гайдамацькі ватажки — страчені або заслані на  Сибір та Далекий Схід. 

Гонті було винесено не просто смертний вирок, а й визначено спеціальну кару.

Покарання повинно було тривати протягом двох тижнів і супроводжуватися жахливими тортурами. Протягом перших 10 днів кат мав відривати з нього по смужці шкіри, а потім приступити до четвертувати: на 11-й день відрубати ноги, на 12-й руки, на 13-й вирвати серце і на 14-й відрубати голову. 

Останки Гонти мали виставити в 14 містах Правобережної України на спеціально побудованих шибеницях. Гонта з надзвичайною мужністю і навіть гумором переносив тортури.

Іван Ґонта вийшов на страту з лицем спокійнім и веселим, наче направлявся до кума на Іменини. Кат здер з него смугу кожи, дах чвіркнула, проти лица гайдамаки НЕ здрігнулося; здер нову пасмугу кожи, и тоді Ґонта сказавши:

«Од, казали, що буде боляче, насправді ні крихти НЕ болить!"

 На третій день страти коронний гетьман Ксаверій Браницький, будучи не в змозі виносити кривавого видовища, наказав відрубати Гонті голову і поїхав, щоб не бачити подальшого. Після цього приведення вироку у виконання тортур було продовжено вже над трупом.

Багато років можна було ще бачити в Могильові - Подільському,  прибиту до шибениці голову керівника УКРАІНІНСКОЙ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ ГАЙДАМАКІВ Івана Гонти, на якій вітер ворушив волосся.

Як бачим у кацапів та ляхів існує давня дружба проти українців. Полякам  дружба з кацапами, заключення з ними "ВІчного миру" - завжди вилізла боком.

Підписаня трактату про формальне зрівняння у правах з католиками вірян православної і протестантської церков торкалось лише панівних верств в Речі Посполитій Станіслава Понятовського: попів, поміщиків, дворян,  Щодо українців, селян-хліборобів, то для них наступили зовсім чорні часи. Було заборонено шкільництво українською мовою. Задовго до Гітлера кацапські попи вилучали з бібліотек та архівів релігійні та світські книги, документи українською мовю та таємно їх спалювали. 

Катерина 2, розгромивши Запоріжську січ, козаків вигнала з рідних земель, українців селян закріпачила. На державному рівні почалась жорстока  асиміляція українців. Був даний старт довгостроковій, всеоб'ємній русифікації українців: 

 1763 рік. Указ Катерини ІІ про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
 1764 рік. Скасування Катериною ІІ українського гетьманства, а з ним — ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади україномовних чиновників.
 1765 рік. Ліквідація Катериною ІІ козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.
 1766 рік. Синод видав суворий указ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які в московській друкарні
1769 рік. Синод заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою і наказав відібрати у людей ті букварі, які були вже на руках.
 1782 рік. Катерина ІІ створила комісію для заведення в Росії народних училищ, завданнями яких було запровадження єдиної форми навчання та викладання російської мови в усіх школах імперії.
 1784 рік. Синод наказує митрополитові Київському і Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи учителів Києво-Могилянської академії за відхід від російської мови.
 1785 рік. Наказ Катерини ІІ по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російська мова заведена у всіх школах України.
 1786 рік. Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московськими виданнями не було, а в Києво-Могилянській академіі негайно ввести систему навчання, узаконену для всієї імперії.
 1789 рік. У Петербурзі з ініціативи Катерини ІІ видано Порівняльний словник усіх мов, у якому українська мова визначається як російська, спотворена польською.

Після Коліївщини 5 червня 1772 року повноважні представники Пруссії, Австрії та Росії підписали в Петербурзі договір, за яким відбирали на свою користь так звані санітарні смуги, тобто території по периметру Речі Посполитої. Це був перший поділ Речі Посполитої. Ліквідація Речі Посполотиї закінчилась В 1795 Російська імперія, Австрійська імперія та Королівство Пруссія здійснили третій поділ, після чого Річ Посполита припинила своє існування. 

З поляками та розділеною лівідованою польською державою царі, цісарі та кайзери також не церимонились:   «З огляду на необхідність усунути геть усе, що може оживити пам'ять про існування Польського королівства… високі договірні сторони погодились… ніколи не вводити до своїх титулів, в назву або навіть вказівку на назву Польського королівства, що має залишитися придушеним від нині на віки вічні». Не змогла польська шляхта уявити себе рівними з українцями. 

В своїй ненависті до українців, поляки самі  себе замордували  і знищили свою державу. 

ПОЛЯКИ, ХОЧ І ЖИЛИ БЛИЖЧЕ ДО ЦИВІЛІЗОВАНИХ КРАЇН ТИХ ЧАСІВ, НЕ ЗМОГЛИ СТАТИ ЦИВІЛІЗОВАНОЮ, ПОЛІТИЧНОЮ НАЦІЄЮ,  БО НЕ МАЛИ РОЗУМУ, ЩОБ  ЗРОЗУМІТИ ПРОСТУ ІСТИНУ  - УКРАЇНЦІ ЛЮДИ, А НЕ ПСЯ КРЕВ, ЯК ВОНИ ВВАЖАЛИ.

 Єдиний меморіал про події розгрому Барської конфедерації і три поділи Речі Посполитої таємно збудовав в м. Умань, в парку Софіївка. польський граф Станіславом Щенсним Потоцьким  "Колона смутку" і водограй "Три сльози". 

Після смерті Станіслава Щенського Потоцького, похоронили в м. Тульчин, тепер Вінницької області. Його могилу  конфедерати, як зрадника, розграбили, здерли з нього мундир генерал-аншефа,  з коштовостям та нагородами, а над голим трупом поглумились. Цікаво, що медальйон першої жінки Коморовської, з яким він бу похований не залишили на голому, розтерзаному тілі.

В 2016 році в Умані, центрі Коліївщини відкрито памятник героям Коліївщини.

Через 150 років розпочалась нова  історія  Речі Посполитої.
11 листопада 1918 року, польські загони роззброїли німецький гарнізон у Варшаві, революційний лідер Юзеф Пілсудський прийняв військову владу з рук регентського ради Королівства Польського.

150 років держави поляків не існувало. Історія повинна була щось навчити поляків, але не навчила.

ПОЛЬСЬКА ПІСНЯ ГАРНА Й НОВА - ПОЛЬСЬКА ШЛЯХТА РОЗПОЧАЛИ ЇЇ ЗНОВУ. 
БАГАТО РАЗ БИТІЙ ПОЛЬСЬКІЙ ШЛЯХТІ ТА ЇЇ КСЬОНДЗАМ ЗАВЖДИ НЕ ЙМЕТЬСЯ.

Українці нічого доброго від поляків не чекали, бо твердо знали українську народну мудрість:  ЧОРНОГО ПСА НЕ ВІДБІЛИШ.

У жовтні 1920 року польські війська захопили частину Литви з містом Вільно (Вільнюсом). Приєднання цього міста до Польщі було схвалено 10 лютого 1922 регіональної асамблеєю.

Після "Чуда на Віслі" рванули на Київ, Пілсудцький і Ридз-Смилий влаштували бучний парад.

У 1926 році після державного перевороту в Польщі був встановлений авторитарний, по своої суті нацистський, санаційний режим   на чолі з Юзефом Пілсудським. По ініціативі Президента Полщі Ігнація Мосціцького, львівського професора, був створений концентраційний табір для українців в Березі-Картузькій. Юзеф Пілсудцький та його чорні полковники, силами державної армії, поліції, магнатів, шляхти загродової та осадників розбочали таємну, тотальну війну на знищення проти беззбройних,  цивільних українців селян-хліборобів. 

Відновленій  польській державі довелося зіткнутися з великими об'єктивними труднощами. Окремі частини країни протягом 150 років  входили до складу Росії чи Пруссії, Німеччини чи Австрії, їхні шляхи і ступінь розвитку в економічній області були різними. Протягом більше ста років ці райони мали між собою в кращому випадку поверхневі, надзвичайно слабкі економічні зв'язки. Перетворити їх в єдину польську державу  з єдиною економікою було складно.

 Населення Польщі складало тоді 32 мільйони осіб, з яких близько 12 мільйонів, входили до складу тої чи іншої національної меншини: білорусів, українців, євреїв, німців та інших. При цьому число євреїв у Польщі перевищувало 3 млн., а українців більше  4, 5 млн. чоловік.

Головною галуззю економіки було сільське господарство. Воно характеризувалося тим, що 2,1 мільйона дрібних селян з наділами до п'яти гектарів, становлять майже 65 відсотків усіх сільських господарів, володіли лише 15 відсотками сільськогосподарських угідь країни. У той же час 45 відсотків землі в Польщі припадало на власників всього лише 0,6 відсотка сільських господарств, тобто на 19 тисяч великих землевласників. Статистика розглядала всі господарства з наділами понад 100 гектарів як великі. Уже ці цифри, які ще прикрашають дійсну картину, свідчать про те, що політична та економічна влада належала родинам великих феодалів-поміщиків.

Справжні великі феодали-поміщики - а їх замки за розмірами нерідко можна було порівняти з Версалем, причому життя в цих замках, як пише тодішній посол Франції у Варшаві Леон Ноель, відрізнялася воістину королівським розмахом і розкішшю, - мали угіддя, розміри яких, звичайно, значно перевищували 100 гектарів. Князі Радзівіл, Любомирський, Сапега, графи Замойський, Потоцький, Рачинський та інші великі феодали ще в 1939 році нерідко володіли більше 10 тисячами гектарів кожен. Деякі з них мали сотні сіл, лісопильні і гуральні, консервні фабрики, величезні ліси і навіть власні школи для підготовки добре муштрованих лісників і єгерів. В окремих замках були театральні зали, нагадували про часи, коли великі магнати тримали власні театри з кріпаками акторами. У власності родини графа Замойського до часу відродження Польщі після першої світової війни знаходилося «стільки сіл, скільки днів у році». І якщо навіть дійсне число сіл дещо перебільшено, то все одно їх нараховувалося не менше 300. Селяни таких сіл, їх дружини і діти своєю тяжкою працею заробляли для членів графської родини стільки, що цього вистачало не тільки для звичної розкішного життя в Польщі, але й для накопичення все більших багатств. Крім того, пані та панове цієї феодальної прошарку мали звичай проводити літо на французькій Рив'єрі, а зиму - в Давосі чи в Парижі, де у декого з них також були досить пристойні будинки і маєтки.

70 відсотків польського населення було сільським, тобто проживало в селах і селищах, кількість жителів яких не перевищувала 5 тисяч. Міське населення становило близько 30 відсотків всього населення.

Тим часом польська економіка залишалась повністю зруйнованою. Керівники польської держави виявились повними  профанами в усіх сферах державотворення в багатонаціональній державі. Не тільки  в економіці, фінансах, промисловому будівництві, але і в військовій справі. Основна ударна сила польської армії була кавлерія. Стагнація економіки, банківска криза, гіперінфляція. Уряд не зміг знайти ні швидкий ні догостроковий спосіб подолання зростаючого безробіття та економічної кризи. Союзники і прихильники Пілсудського неодноразово просили, щоб він повернувся в політику, і він почав створювати нову політичну силу, що спирається на колишніх членів Польських легіонів і Польської Військової Організації, а також на деяких лівих і частина інтелігенції. У 1925 році, після того як кілька урядів протягом короткого часу змінили один одного, і політична ситуація ставала все більш хаотичною, Пілсудський  зробив заяви, що вимагали відставки кабінету Вітоса (Witos). Завдяки сприянню військового міністра Люціана Желіговського, під приводом маневрів, в травні 1926 року в околицях Рембертова були стягнуті вірні Пілсудському частини. 12 травня 1926 вони рушили на Варшаву. Після триденних боїв у Варшаві Пілсудський, в наслідок військового перевороту, разом з чорними полковниками узурпував владу Він зайняв посади військового міністра та генерального інспектора збройних сил. . Варшаву захищали тодішні президент Станіслав Войцеховський і прем'єр Вінцентій Вітос.  В ході боїв загинуло 250 військових і 164 цивільних осіб, близько 1000 людей отримали поранення.

31 травня Пілсудський обраний президентом Польщі, проте відмовився від посади. При повторному голосуванні президентом, за рекомендацією Пілсудського, був обраний Ігнацій Мосціцький. Формування нового уряду фактично легалізувало переворот .

Юзеф Пілсудський і його чорні полковники будучи повними профанами в економіці, фінансах і промисловості  розпочав так звану «Санацію». В  санаційний таборі після перевороту крім пілсудчиків, що походять з руху соціалістичного і легіонерскопеовяцкого», влилися:  група полковників на чолі з полковником Валері Славеком, поміщицьке-консервативна група з князем Янушем Радзивіллом, соціалістично-синдикалисти з Енджеем Морачевським  і ліберально-демократична група з професором Казімежем Бартелем на чолі.  До 1930 р. ці групи боролися між собою, а в 1930-1935 рр. домінуючі позиції отримала група полковників.

 За 70 років до Збігнєва Бжезинського Юзеф Пілсудський стверджував, що Росія перестане бути імперією і загрожувати безпеці сусідніх країн і всього світу тільки за умови, що з-під її влади буде вирвано Україну.

Польське розуміння свободи для українців у Маршала Польщі та пілсудчиків було специфічним. Свобода українців бачилася пілсудчикам у вільному доступі до карку українця та в можливості проливати українську кров до схочу.

У вузькому колі полковників- пілсудчиків: Валері Славек,  Юзеф Бек, Венява-Длугашевский, Рідз Смиглы, Казимир Сосновский, початок пацифікації ознаменували жартами: «Найкраще мити чоботи українською кров'ю.» 

Тобто Україну потрібно було вирвати з лап советів, але  без українців.

РОЗПОЧАЛАСЬ ПАЦИФІКАЦІЯ 1930 р.

Пацифіка́ція  Волині, Галичини, Холмщини, Підляшшя, Надсяння, Лемківщини. (пол. Pacyfikacja Małopolski Wschodniej) не одинчна акція, а носить перманентний характер. В 20 столітті перший етап розпочався як репресивна акція, 16 вересняі 1930  за наказом Юзефа Пілсудського та його полковників 

В терористичній акції пілсудчиків проти українського цивільного населення, були  застосуванні суди, поліція,  армія,  шляхта-загродова, шляхта- голота та воєнізовані загони польських земельних магнатів Князів Радзівіл, Любомирських, Сапег, графів Замойських, Потоцьких, Рачинськийх та інші великі феодалів.  Останім передавали конфісковану землю та майно пограбованих українців. Пілсудчики широко застосовували  осадництво — переселення поляків на українські етнічні території,  на землі, що були конфісковані  у місцевих українців.

Закінчилась Пілсудцька пацифікація жартівливими обявами у Львові :

"З собаками та українцями в трамвай не входити"

"Z psami i ukraińcami w tramwaju nie wychodzi"

Пацифікація українців перманетно продовжувалась аж до поного  розгрому Пілсудської Польші в 1939 році зразковими пацифікаторами з Берліна. Берлінські пацифікатори з поляками та польськими євреями не церемонились. Влаштували показові погроми та екзекуціє вказали полякам та євреям іх місця біля параші, довели до них їх обовязки без будь-яких прав і найняли поляків та евреїв в шуцманзагони.

Другий етап пацифікації українців поляки проводили  в складі  Третього Рейху та СРСР. 
Події на Волині мають всі ознаки тотальної війни поляків проти українців. Тому ці події потрібно називати точно: 
ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА ПРИ НІМЕЦЬКО-СОВЄТСЬКІЙ ОКУПАЦІЇ УКРАЇНИ 1942-1944 РОКАХ.
Передумови початку польсько-українскої війни.
Акт відновлення Української Держави — проголошення 30 червня 1941 року в окупованому німецько-гітлерівськими військами Львові відновлення Української держави. Здійснений Українськими Національними Зборами, що складалися з представників національного руху, за підтримки членів оунівських похідних груп та вояків батальйону «Нахтігаль».
 5 липня 1941 гестапівці заарештували С. Бандеру, Я. Стецька, а також близько 300 членів ОУН, з яких 15 було розстріляно. Довідавшись про Акт проголошення самостійної України, 

11 серпня 1941 р. представниками рехсміністерства у справах східних територій були викликані на розмову Степан Бандера, Ярослав Стецько, Ріхард Ярий та В. Стахів, яким було поставлено ультиматум щодо негайного відкликання Акту відновлення Української Держави.

14 серпня 1941 р. рейсхміністр у справах східних територій Альфред Розенберг отримав від Степана Бандери офіційну відмову у виконанні ультиматуму.

У вересні 1941 р. на І конференції ОУН(б) з огляду на вищезазначені події було вирішено вважати Гітлерівську Німеччину як ворога українськоої нації на рівні з СРСР.

Гітлер видав наказ негайно знищити рух Бандери.
В кінці 1941 р. і протягом 1942 р. німці проводили масові арешти членів українських націоналістичних організацій. У лютому-березні 1942 р. у Бабиному Яру було розстріляно 621 членів ОУН(м), серед яких відома українська поетеса Олена Теліга. У липні 1942 р. була розгромлена київська референтура ОУН(б), а її керівник Дмитро Мирон («Орлик») загинув при арешті. У жовтні-листопаді 1942 було арештовано гестапо і страчено 210 членів ОУН(б). У грудні 1942 р. було арештовано 18 активістів львівської референтури ОУН(б), серед яких члени проводу ОУН(б) Старух Ярослав іКлимів Іван, який був замордований у гестапо.
З 15 березня по 4 квітня 1943 УПА поповнило від 4 до 6 тисяч співробітників поліції. Колишні поліцейські, які перейшли в УПА за наказом бандерівської ОУН, разом з поліцейськими з інтегрованих загонів Боровця і ОУН (м), а також інших поліцейських підрозділів, становили на кінець 1943 року приблизно половину всього складу УПА.

20 і 30 березня 1943 р.,  волинські і поліські допоміжні частини української поліції масово переходять в ліс до УПА.

• Сотня Г. Перегійняка-"Коробки" - біля 100 вояків, Сарненщина.
• Відділ С. Качинського-"Івана" - чисельність невідома, Клеванський район.
• Відділ Г. Качана-"Саблюка" - 16 вояків, Козинський район.
• Відділ В. Левковича-"Вороного" - 35 вояків Дубенський район.
• Відділ Л. Борейчука-"Стрибайла" - 20-30 вояків, Березнівський район.
• Відділ "Шпака", пізніше очолив "Шавула" - чисельність невідома, Людвипільський район.
• Відділ І. Климишина-"Крука" - 50 вояків, Ланівецький район.
• Відділ "Чопа" - Кременеччина.
• Відділ Є. Басюка-"Чорноморця" - 6 вояків, Острозький район.
• Відділ А. Шеременти-"Сталевого" - вояків,40-50 в Мізоцький район.
• Відділ О. Брися-"Остапа" - біля 40 вояків, Горохівський район.
• Відділ О. Шума-"Вовчака" - 100 вояків, Ковельський район.
• Відділ Пашкевича-"Бистрого" - 100 вояків, Голобський район.
• Сотня І. Климчака-"Лисого" - 186 вояків із шуцманів 103-го шуцбатальйону м. Матіїв
• Відділ Я. Ждана-"Острого" - 30 вояків, Олександрійський район.
• Курінь М. Якимчука-"Олега" та С. Коваля-"Рубашенка" - із 320 курсантів луцької сільськогосподарської школи.
• Відділ Г. Вронтовського-"Гордієнка" - 20-30 вояків, Рівненський район.
• Сотня П. Антонюка-"Сосенка" - 100 вояків, Володимир-Волинський район.
• Відділ "Павука" - чисельність невідома, Костопільщина.
• Відділ І. Тикальського-"Ключа" - 30 вояків, Дедеркальський район Тернопільської області.
• __________________________________________________________________________Всього :  1107 чол. 

На 4 квітня 1943 року УПА по всй Україні складала  12 000 чол..
У червні 1943 в УПА була створена військово-польова жандармерія і служба безпеки (СБ)
У червні - на початку серпня 1943 УПА складалася з 2 груп - УПА-Південь і УПА-Північ.
На III Надзвичайному Великому Зборі ОУН (б) реорганізовано структуру Проводу ОУН. Створено бюро Проводу у складі трьох осіб: голова - Роман Шухевич, заступники Дмитро Маєвський і Ростислав Волошин.
До складу Проводу увійшли: Василь Кук ( «Леміш»), Дмитро Грицай ( «Перебийніс»), Яків Бусел ( «Дніпровська»), Микола Арсенич ( «Михайло»), Михайло Степаняк ( «Лекі»), Роман
Кравчук ( «Петро») та ін. III Надзвичайний Великий Збір ОУН (б) провів демократизацію ОУН і її керівництва.
Знятий гасло «Україна для українців».
З Постанови III Надзвичайного Великого Збору Організації український
націоналістів
21 - 25 серпня 1943
Слава Україні! Героям слава!
Свобода народам і людині!
За Українську Самостійну Соборну Державу!
За вільні національні держави поневолених народів!
Поневолені народи, єднайтеся в боротьбі проти імперіалістів!
Тільки в листопаді 1943 в УПА було створено Головний військовий штаб.
27 січня 1944 Д.Клячковскій стає командиром УПА-Північ.
Р.Шухевич - головнокомандуючим УПА.
УПА-Південь і УПА-Схід так і не були створені, в силу ряду причин. Під їх назвами діяли підрозділи військових округів «Богун» та «Лисоня» (УПА-Південь) і «Тютюнник» (УПА-Схід).
Найбільшою своєю чисельністю ОУН-УПА досягла навесні - на початку літа 1944 - 25-30 тисяч озброєних бійців. Згідно з даними одного з командирів УПА, 60% старшин і стрільців були галичанами, 30% - волинянами і поліщуками, і 10% - жителями Наддніпрянщини.
ФОРМУВАННЯ ОУН - УПА БУЛА ЗАВЕРШЕНА ЛИШЕ В 1944 РОЦІ.
       УКРАЇНСЬКУ ПОВСТАСЬКУ АРМІЮ СТВОРИВ                              ТАРАС БУЛЬБА _БОРОВЕЦЬ .

20 червня 1940 року за наказом Президента УНР в екзилі Андрія Лівицького мав сформувати та очолити УПА «Поліська Січ». У ніч 1 серпня 1940 разом із розвідницею-кур'єром Валентиною Кульчинською перетинає радянський кордон для виконання наказу — перепливає ріку Буг поблизу м. Влодави і потрапляє під сильний обстріл прикордонників. Кульчинська загинула, а Боровець до місця призначення пішов сам. Там зайнявся підготовкою кадрів для майбутньої «Поліської Січі», УПА. Передбачалося створення й інших окружних бойових одиниць — наприклад, «Волинська Січ», «Полтавська Січ» Станом на 1941 рік чисельність УПА «Поліська Січ» сягала 10 000 бійців. До початку війни він діяв під псевдами Байда, Гонта. Потім усі накази уже підписував подвійним іменем Тарас Бульба-Боровець.

У серпні 1941 року загони вояків Тараса Бульби-Боровця першими увійшли у містечко Олевськ. Налякані війною, з райцентру державні радянські служби евакуювались на схід ще до приходу Бульби. На тодішньому великому стадіоні (нині дитячий садочок № 19) Бульба-Боровець вишикував загони вояків і привселюдно з військом склав присягу на вірність Україні, освятивши українські прапори сформованих загонів, їхню зброю і з піднятою шаблею над головою урочисто проголосив, «що звідси розпочнеться визволення України від совітів і всіх її ворогів». 

«Комуністи, комсомольці та будь-які інші окупанти» були оголошені Бульбою ворогами української державності.

СТЕПАН БАНДЕРА НЕ СТВОРЮВАВ УПА

Дата початку польсько-української війни точно відома.
 14 червня 1943 г.
Немецька та польсько-єврейська допоміжна поліція з ціллю безоплатної конфіскації продовольства для потреб польського та єврейського населення міст генерал-губернаторства Польша спалили два села Чешський Малин и Украинський Малин. У вогні загинуло 740 чоловік. 624 чехи, 116 українців і 26 поляків.

203 жінки з цих сіл були відправлені в концентраційний табір Равенсбрюк. Селяни цих сіл мали багато змішаних шлюбів але польсько-німецьким фашистам розбиратись не було часу. Поляки та німців загнали жителів села в місцеву дерев'яну церкву, в будівлю школи і в кілька сараїв, де всіх їх спалили заживо. «Був вівторок. Вранці пішов дощ, а батько сказав мені гнати пасти коней. Тільки вигнали худобу в поле, відразу ж почули постріли і побачили, що йдуть німці, - розповідає 78 річний Іван Вайнер, один з небагатьох свідків тих подій. - Один підійшов до нас і українською мовою запитав, звідки ми, і наказав повертатися назад. У селі худобу спочатку відібрали. А серед нас був один старший, вже й у війську служив, він і каже, мовляв, не розходьтеся. Згодом від млина знову пролунали постріли. Це з лісу на допомогу йшла нечисленна група хлопців з УПА, там їх усіх і постріляли. Після свята Петра і Павла всі готувалися до жнив, які вже з дня на день повинні були початися. І на те, що німці оточили село не дуже звертали увагу. І тільки після обіду фашисти почали зганяти людей до церкви, частина закрили до школи, потім облили бензином і підпалили. Незважаючи на благання, зойки, крики і прохання, спалили майже всіх жителів села, серед яких було 123 дитини. Чим була викликана ця жахлива акція німецьких окупантів, важко сказати. Одні запевняють, що все через те, що селяни допомагали партизанам, інші - що через пограбований склад, де зберігався хліб, ще одна версія, що хтось невідомий автоматною чергою скосив німецьких солдатів .

До нас підійшов німець і наказав гнати конфіскованих корів в Олику. Десь годині о четвертій почувся від церкви вибух. Коли ми (нас було шість українців і сім чехів) з худобою підійшли до Уїздці, то знову підійшов німець і каже, давайте за мною, поповзом. Сам впав, ми за ним, а над головок кулеметні черги, тільки колоски сипалися. Так врятувалися. Зайшли в Бобрин до одного дядька. Нас погодували, хотіли відразу повертатися, але нас притримали, тому на ранок вирушили додому. Худоба розбрелися по полях, дехто з селян намагався її прив'язувати. Дорогою ми зайшли до церкви, там лежало багато обвуглених людей. З нашої сім'ї 25 людей загинуло в той день

В ніч з 15 на 16 липня 1943   німцями було
розстріляно багато українців:  в Кременці - 280 -
чол. , Рівне - 200 чол., Луцьку - 160 чол.

Варто привести сили сторін.
В військова операції СС проти УПА. брали участь 11 моторизованих батальйонів німецької жандармерії з важким озброєнням та  артилерією.   Їх підтримували 27 літаків, 50 танків і бронеавтомобілів. Загальна кількість - 10 000 німецьких жандармів СС.

Польські шуцмани.

Допоміжними частинами були угорці і національні батальйони татари, узбеки, кацапи. 

На залізницях діяли 5 бронепоїздів, що базувалися на Ковель (2 бронепоїзди), Ківерці (1) і Здолбунів (2). 

До існуючих на той час на Волині 11 моторизованих з'єднань німецької поліції німці відправили ще 5 нових з'єднань.  Створили 5 баз для концентричного наступу на Любомль, Володимир, Горохів, Дубно, Гощі та долучили до участі у війні проти українців 
2-й Лейб-козацький Донський полк, 2 батальйона, 8 сотень, 1500 чоловік, сформований 07.1942 р. в Шепетівці, діяв на Волині, ніс службу в районі Сарни-Дубно, переформований в 570 козацький батальйон Вермахту, брав участь в боях з УПА, АК, і радянськими партизанами, переведений у Францію.
3-й Донський полк. Сформований 07.1942 р в м. Славута, ніс службу в районі Сарн-Славути, діяв в Полісі і Волині, брав участь в боях з УПА, АК, і радянськими партизанами.
4-й Кубанський полк, 2 батальйона, 8 сотень, 1500 чоловік, сформований 07.1942 р. в м. Славута, діяв в Полісі і Волині. Переданий в 740 козацьку резервну бригаду Вермахта, ніс службу на Волині, переформований в 571 козацький батальйон Вермахта. Брав участь в боях з УПА, АК, і радянськими партизанами, переведений у Францію.
9-й Зведений-козацький полк імені отамана Бакланова, 1000 чоловік, 8 мінометів, сформований 10.1942 р. в м. Славута. Переданий в 740 бргаду Вермахта як 572 козачий батальйон. Брав участь в боях з УПА, АК, і радянськими партизанами.
10-й Донський полк єсаула Нехаєва, 2 батальйона, 8 сотень, 800 чоловік, сформований 11.1942 р. в м. Славута, діяв на Волині, переданий в 740 бригаду, як 573 батальйон, ніс службу в м. Лунінець. Брав участь в боях з УПА, АК, і радянськими партизанами. Розформований через втрати на Волині.
11-й Кубанський полк, 2 батальйона, 8 сотень сформований 12.1942 р в м. Славута, ніс службу в районі Ковель-Брест. Переданий в 740 бригаду, як 574 батальйон. Брав участь в боях з УПА, АК, і радянськими партизанами.
12-й Зведений-козацький полк, 2 батальйони, 8 сотень, сформований в м. Славута, 01.1943 р. переданий в ККД ПП (Козача Кавалерійська Дивізія Польвої Поліції) "Фон Шуленбурга", ніс службу в районі Лунінець-Сарни. Брав участь в боях з УПА, АК, і радянськими партизанами.
13-й Зведений-козацький полк, сформований в м. Славута на початку 1943 р. Ніс службу в районі м. Сарни. Брав участь в боях з УПА, АК, і радянськими партизанами.
14-й Зведений-козацький полк єсаула Філімонова. Сформований 06.1943 р. в м. Миколаєві, як Особливий коззацький батальйон (5 сотень, 500 чоловік) переформований в 14-й полк (2 батальйона, 8 сотень) в м. Славута. Діяв на Волині. Переданий в ККД ПП "Фон Шуленбурга". Переформований в 575 батальйон 740 бригади, ніс службу в районі Коростень-Сарни. Брав участь в боях з УПА, АК, і радянськими партизанами.

Шуцманполяки орудували під командуванням опрусаченого поляка  Еріха фон дем Баха-Цілєвского (нім. Erich Julius Eberhard von dem Bach), обергрупенфюрера СС, генерала поліції.

Зі і сторони СРСР під куратором у поляків був  коміссара державної безпеки 2-го рангу Ві́ктора Семе́новича Абаку́мова.  З 1941 — 1943 рр.. — заступник наркома внутрішніх справ СРСР і начальник Управління Особливих відділів НКВС СРСР. З 1943 р. — Начальник Головного управління народного комісаріату оборони «СМЕРШ». З 1946 по 1951 рр.. — міністр держбезпеки СРСР.

Помічниками полякам було 70 000 карателів-деверснтів НКВД Копака, Федорова, Медведєва, Сабурова

Співпраця поляків та НКВД закінчилась етнічною чисткою споконвічних українских земель від українців, під кодовою назвою операція "Вісла", яка розпочалась 30 березня  1947 році  за рішенням партійного і державного керівництва СРСР, ПНР та ЧСР.  

Пацифікація прогресувала в етнічну чистку а на завершальному етапі в  геноцид українців і супроводжувалась масовими вбивствами, насиллям, конфіскацієюю майна, арештами, депортацією, побиттям, гвалтуванням людей, спалюванням руйнуванням українських сіл Волині, Галичини, Холмщини, Підляшшя, Надсянні, Лемківщини. 

У 1944 між урядами УРСР і Польщі було підписано «Угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах». Це перше виселення українців зі споконвічних українських земель, що на той час належали Польщі, котре передувало "Операції «Вісла» та яке мало (за умовами Угоди) бути винятково добровільним, проводилося найчастіше примусово та із застосуванням військової сили. Польські адміністративні органи для збільшення масштабів переселення вдавалися до:

• позбавлення прав українців на землю,
• ліквідації рідного шкільництва,
• ліквідації культурно-освітніх установ,
• ліквідації греко-католицької церкви тощо.

Протягом жовтня 1944 — серпня 1946, за даними польських джерел, до України (тоді — УРСР у складі СРСР) було переселено 482 тис. осіб.

Переселення і масові репресивні акції польського уряду щодо українського цивільного населення викликали закономірну рішучу протидію національно-патріотичних сил— Української Повстанської Армії та націоналістичного підпілля Організації Українських Націоналістів на території Закерзоння, що становило серйозну загрозу для існування тоталітарного режиму в цілій Польщі. За цих умов польська комуністична влада, продовжуючи свою антиукраїнську політику, вирішила повністю виселити українське населення з його етнічних земель і розпорошити українську національну меншину в Польщі.

Приводом до початку Операції Вісла стала загибель 28.03.1947 в районі с. Яблоньки у бою з відділом УПА убитий ІІ віце-міністр національної оборони Польщі генерала К.Свєрчевського.

Депортаційні заходи проходили в три етапи:

1) з 28.04.1947 до 15.06.1947 виселялись українці з повітів Ліско, Сянік, Перемишль, Ясло, Кросно, Любачів, Горлиці, Ярослав;

2) до 30.06.1947 вивозилося українське населення з повітів Новий Сонч, Новий Тарг, Томашів Любельський, Грубешів.

3) до кінця жовтня 1947 депортовано населення з решти повітів Закерзоння.

На 31.07.1947, за польськими даними, було переселено 140 575 осіб, ув'язнено в концтаборі Явожно 3800 чол., убито 655 чол., заарештовано 1466 членів українського руху Опору.

1 серпня 1947 таємна інспекція Державної комісії безпеки наказала командувачам Краківського і Люблінського воєводств виселити всіх українців, що залишилися на їх території після акції «Вісла», без огляду на ступінь лояльності і партійну приналежність та організувати контрольні бригади з перевірки кожного виселеного села, щоб у них не залишилася жодна українська чи змішана родина.

Встановити точну кількість українців, що загинули від рук польських катів не можливо. 

27 березня 1947  — у секретному рапорті Оперативного відділу Генерального штабу війська  Польського  записано:

"Вирішення українського питання, поширеного на територію Ряшівського, Люблінського і частини Краківського воєводства є справою надзвичайно важливою, вирішальною щодо результатів подальшої боротьби з бандами УПА (...) Оскільки СРСР на даний час не приймає цих людей на свої території, тому представляється необхідним провести енергічну акцію переселення цих людей поодинокими сім'ями на територію Повернених Земель, де вони швидко асимілються" «Rozwiązanie zagadnienia ukraińskiego rozciągającego się na teren województwa rzeszowskiego, lubelskiego i części krakowskiego jest sprawą nadzwyczaj ważną, decydującą o wynikach dalszej walki z bandami UPA (…) Ponieważ ZSRR nie przyjmuje już obecnie tych ludzi na swe tereny, wydaje się rzeczą konieczną, aby przeprowadzić energiczną akcję przesiedleńczą tych ludzi pojedynczymi rodzinami na teren Ziem Odzyskanych, gdzie mogą się  szybko zasymilować

27 серпня 1949 року у Польщі урядовим декретом українці позбавлені права на господарства, з яких вони були виселені під час акції «Вісла» і на залишене там нерухоме майно.

ПАЦИФІКАЦІЯ, ЕТНІЧНА ЧИСТКА, ДЕПОРТАЦІЯ, АСИМІЛЯЦІЯ УКРАЇНЦІВ ЦЕ І Є ГЕНОЦИД. 

Можливо якийсь поляк загляне то напишу польською

Pacyfikacja, czystki etniczne, deportacje, asymilacja. Główne etapy GENOCIDE - LUDOBOJSTWA

narodu Ukraińskiego. 

"До українців":

"У мордуванні і катуванні німцями українського населення беруть масову участь поляки.   Нехай знають про це всі, що лісові польські села й колонії є осередками й базами большевицької партизанки, яка ще діє на наших землях. Шлях пересування відділів большевицької партизанки з півночі на південь веде, за здобутими нами документами штабу большевицької партизанки, виключно через польські оселі Сарненщини, Костопільщини, Рівненщини та Здолбунівщини. Поляки по селах України є на службі імперіалізму большевицької Москви, зверненого в першу чергу проти українського народу.  Тому, якщо на українських землях вибухне нова Гайдамаччина чи Коліївщина, то відповідальність за неї спадає цілковито і виключно на ті круги, що завели польську визвольну політику в протиукраїнський табор московського та німецького імперіалізмів і діють сьогодні на українській території як прислужники Москви і Берліну проти українського народу". 

P.S.

ОСЬ ТАКИМ ПАМЯТНИКАМИ ІУДОПОЛЯКИ, ІУДОСОВКИ ПРИ 

ВКАЗІВКАХ  ІУДОІЗРАЕЛІТІВ МАЛИ ПРИКРАСИТИ ПОЛЬСЬКІ ТА УКРАЇНСЬКІ МІСТА ТА СЕЛА. 

ІУДОІЗРАЕЛІТСЬКА ІУДОСОВКОВА ТА ІУДОПОЛЬСЬКА ХОХМА НЕ ПРОКАНАЛА.

Іудоізраєліти, іудополяки та іудосовки (далі іудохохмачі) захопили 
кримінальні архіви Пілсудської Польщі. Там з 1919 по 1939 роки 
назбиралось багато кримінальних справ про жорстокі вбивства, пожежі, 
наїзди авто, поїздів, трамваїв на людей. Війни не було. Була плівка, 
фотопапір та кримінальний фотограф. Фото робили з будь-якого гарячого 
факту. Фотографіїжертв сільських пожеж з обгорілими трупами, отруєних 
чадним газом великих селянських родин, отруєні контрафактим 
алкоголем та їжею свадьб, іменин,  вішалників, утоплеників, неслухняних дітей і просто дурнів, які закінчили своє життя жахливими смертями.

Фото трьох повішаних на вербі дітей на думку іудохохмачів було 
вражаючим в саме серце і душу будь-якої більшменш психічноздорової 
людини.

Так во і є. Не можливо без жаху, смутку і жалю дивитись на фотографії цих діток. 
Іудохомачі найшли іудополяка на призвіще КОРМАН.

 Александр Корман у творі «Ставлення УПА до поляків на південно-східних землях Польської республіки» (пол. Stosunek UPA do Polaków na ziemiach południowo-wschodnich II Rzeczypospolitej), виданому у Вроцлаві в 2002, докладно описав походження ЗАЯВЛЕНОГО фото. За його словами, знімок походить з села Козова (або Лозова) Тарнопольського повіту й датований груднем 1943 чи 1944 року. Звідти група вцілілих після різні поляків мала доставити його на точку зустрічі 14 полку Армії Крайової у передмістях Львова, з якої, у свою чергу, він нібито потрапив до Владислава Залоговіча (Корман послався на його донесення), який багато років по тому передав його Станіславу Кжаклєвському, а той — Корману. Останній писав у своїй роботі, що українські націоналісти робили багато таких «віночків» з прибитих до дерев польських дітей, а алеї з цих дерев звали «шляхом до самостійної України». У творі Кормана вказане прізвище командувача загону УПА, відповідального за заявлене вбивство дітей. Наступного року Корман видав альбом «Геноцид УПА польського народу — фотодокументи» (Ludobójstwo UPA na ludności polskiej – dokumentacja fotograficzna), у якому вбивство дітей Долинської з'являється двічі.

ІУДОСОВОК ОЛЕКСАНДР КОРМАН БРЕХАВ ПІДЛО, ЦИНІЧНО, БЕЗСОВІСНО, НЕ КРАСНІЮЧИ

іУДОПОЛЬСЬКІ МЕДІОТИ, МЕДІАНТИ, ЖУРНАЛЮГИ, ЖУРНАШЛЮХИ, ПОЛІТИКАНИ ТА ПСЕВДОІСТОРИКИ БАГАТО РАЗ ПОВТОРЮВАЛИ ЙОГО БРЕХНЮ ЗОМБУЮЧИ ПОЛЯКІВ.

 Польськи медіоти  часто використовують з фальшивими підписами фотографії, які не мають стосунку до вбивств поляків загонами ОУН -УПА. Найчастіше демонстрували фотографію вбитих дітей циганки Маріанни Долинської, яка, перебуваючи в стані божевілля, їх сама вбила у ніч з 11 на 12 грудня 1923 року. Після вбивства свої дітей циганка сам зголисилась в поліцію. Подію розслідували в звичайний спосіб. Після суду її поведінку вивчали польські психіатри і публікували в свої медичних журналах, які крім психіатрі ніхто не читав. На цьому проколось іудохохмачі.

Але фотографія попала в руки українських іудосовків Олександра Фельдмана, Генадія Кернеса, та Михайла Добкіна, українських комуністі Симоненка та прогресивної соціалістки Вітренко.

148 народных депутатов Украины  от Партии регионов и КПУ в состоянии безуми, обратились с просьбой в Сейм Республики Польша признать Волынскую трагедию геноцидом польского народа.

ПЕРМАНЕНТНА ВІЙНА ІУДОПОЛЯКІВ, ІУДОСОВКІВ ТА ІУДОІЗРАЕЛІТІВ  ПРОТИ УКРАЇНЦІВ ПРОДОВЖУЄТЬСЯ.

P.S.S.

Сенат Польщі, завдяки підтримці правлячої партії «Право і справедливість», 8 липня 2016 року ухвалив постанову про Волинську різанину. Згідно з документом трагедія визнана геноцидом українських націоналістів проти польського народу, здійсненим в період з 1918 по 1939 рр. 

Відомо, що за прийняття постанови проголосувало 60 сенаторів, 23 - проти і один сенатор утримався від голосування.