GLOBAL PERMANENT WAR. МАЛЕЧІ ПРО ЦІКАВІ РЕЧІ. ЗА ЩО МИРОСЛАВ СІЧИНСЬКИЙ ЗАМОЧИВ ГУБЕРНАТОРА ГАЛИЧИНИ АНДЖЕЯ ПОТОЦЬКОГО.

У неділю, 12 квітня 1908, цісарський намісник Галичини 46-річний граф Анджей Потоцький приймав прохачів у будинку намісництва на Гетьманських валах у Львові. Близько першої години дня в його кабінет зайшов студент права Мирослав Січинський, 20 років. Розгорнув папери і дістав револьвер.

- Це за нашу несправедливість, за вибори, за смерть Каганця!
Прозвучали чотири постріли. Потоцький впав. Перша куля влучила в ліве вухо і зачепила мозок. Наступні пробили лоб, палець лівої руки і ліве плече.
До кабінету вбіг секретар. Почалася паніка. Січинський поклав револьвер на підлогу. Вийшов до передпокою і сів. Через півгодини прийшов поліцейський комісар, українець Бігун. Січинський пішов до нього з визнанням. Бігун замовив фіакр, аби відвезти його в поліцію.

Анджей Потоцький помер в той же день. Кажуть, його останнім проханням було:
- Телеграфуйте цісареві і скажіть, що я був його вірним слугою.

"Сталося! Історія запише цю подію як перший акт політичного терору в конституційній Австрії ", - відгукнулася на вчинок Січинського виходила у Львові українська газета" Дело ".
Мирослав Січинський народився в селі Чернихівці неподалік від Збража (в даний час Тернопільщина) в родині священика.

Після навчання в Коломийській і Перемишльської гімназіях вступив на правничий факультет Віденського університету. Згодом продовжує навчання у Львівському університеті.

У 1907 році він був серед майже сотні студентів-українців, які захопили університетський будинок. Вимагали, щоб посвяту студентів здійснювали не тільки польською, а й українською. У вікні вивісили синьо-жовтий прапор.

Заколотників заарештували. Але ті пригрозили голодуванням, і через чотири дні їх відпустили.
У тому ж році відбувалися вибори до Віденського парламенту.

У селі ГОРУЦЬКЕ Дрогобицького повіту було вбито п'ять селян-українців, які протестували проти масових фальсифікацій на користь поляків. У лютому наступного року знову фальсифікації - тепер на виборах до Галицького крайового сейму.

 У селі Коропець на очах матері та сестри офіцери багнетами закололи кандидата до сейму селянина 27-річного Марка Каганця.
Більшу частину населення Галичини становили українці. Однак влада в провінції була зосереджена переважно в руках поляків. Галицьке намісництво в 1903 році очолив граф Анджей Потоцький. Говорили, що він відчуває себе в краї, як король.
Січинський агітує по селах не голосувати на виборах за поляків. Приходить до висновку, що легальною боротьбою перемоги домогтися неможливо, і вирішується на вбивство Потоцького. Пістолет придбав у магазині. У вербну неділю пішов до дому намісника - теперішньому будівлі Львівської обласної державної адміністрації. Записався на аудієнцію, аби подати "прохання про місце". Очікував в черзі. Нарешті секретар покликав його. Січинський увійшов до кабінету. Потоцький сидів за робочим столом.
- Якби побачив людину з симпатичним обличчям, таке собі батьківське лице, то ще могло б бути інакше, - згадував потім. - Він зиркнув - обличчя зле, червоне. Тип польського шляхтича, міцно збудований і самовпевнений.
В дорозі поліцейські вмовляли Січинського удати неврівноваженим. Мовляв, так вдасться уникнути смертної кари. Той тільки відмахувався.
О четвертій дня над будинками магістрату і намісника підняли чорні стяги. Біля пам'ятника Адаму Міцкевичу зібралася велика демонстрація польського населення Львова. Після виступів натовп взялася бити шибки в українських установах і будинках. Погроми тривали кілька днів. Розмовляти українською на вулицях було небезпечно.
Перший суд над Січинським розпочався 30 червня. У число присяжних увійшло 12 поляків. Увечері того ж дня вони одноголосно засудили вбивцю до смертної кари через повішення.
Згодом вирок був скасований: засудженого мали оглянути психіатри. Лікарі відзначили "високий інтелект обвинуваченого, його доброту, лагідність і глибоке відчуття людської недолі та кривди, його гармонію і лад в думках і вчинках". 

15 квітня 1909 року відбувся другий суд. Присяжні знову вимагали повішення. Ще через три місяці цісарським наказом цей вирок був замінений на 20 років ув'язнення.
В українських селах Галичини найпоширенішим іменем для новонароджених стало Мирослав. Ходила приказка:
"Наш Січинський най жіє, а Потоцький най гніє".
Мирослава Січинського перевезли до в'язниці міста Станіславова (нині Івано-Франківськ).
- Якийсь старий чоловік розкричався на мене, чому я стою в коридорі, а не під стіною, - згадував він. - З канцелярії залунав голос: "Гей, залиште його в спокої, нікуди він від нас не втече". Так собі спокійно, без злоби, впевнено. Коли він це сказав, мені блискавкою через голову пролетіло: "А я таки втечу!"
Вже на третій день перебування в тюрмі один із наглядачів-українців переказує Січинському:
- Ніхто звідси ще не втік, але вам ми допоможемо. Тільки будьте терплячі. Може, доведеться почекати рік-два-п'ять.
У в'язниці Мирослав щодня прокидається о п'ятій ранку, лягає о дев'ятій вечора. Дев'ять годин в день працює в столярні. У вільний час вивчає англійську. По неділях читає Достоєвського, Франко, Бжозовського, Ратцель. Часто спілкується з начальником в'язниці - чехом.
- Тюрму згадую приємніше, ніж перебування у Віденському університеті, - запевняв після звільнення.

Тим часом офіцер австрійської армії Дмитро Вітовський і журналіст Микола Цеглинський планують його втечу. Листопадовим ввечері 1911 року в камеру увійшов наглядач і наказав швидко збиратися. Постіль укладеного скомкали так, ніби там хтось лежить. Біля ліжка поставив черевики.
Січинський вийшов із камери в самій сорочці, щоб потім не було закидів у розкраданні державного майна. У пивній переодягнувся в уніформу. Удвох з наглядачем попрямували до виходу, ніби щойно закінчили службу.
На вулиці Мирослава переодягнули в селянський одяг і возом вивезли з міста. Кілька місяців він переховувався в селах Прикарпаття. Далі Січинський виїздить спершу до Норвегії, потім до Швеції. У 1914 році перебирається в США. Очолював там українські громадські організації, редагував газети. У 1960-х відвідав Україну. Помер 16 березня 1979 го в будинку для людей похилого віку міста Вестленд, штат Мічиган. Йому був 91 рік.
ІМХО.
МИРОСЛАВ СІЧИНСКИЙ ЗАМОЧИВ АНЖЕЯ ПОТОЦЬКОГО, БО ПЕРЕД ЦИМ  6 ЛЮТОГО 1908 РОКУ НА ОЧАХ МАТЕРІ ТА СЕСТРИ ПОЛЯКИ,  АВСТРІЙСЬКІ ЖАНДАРМСЬКІ ОФІЦЕРИ -  ЯБЧИНСЬКИЙ, ТОКАРСЬКИЙ, БАНАСЬ БАГНЕТАМИ ЗАКОЛОЛИ 27 -РІЧНОГО УКРАЇНЦЯ МАРКА КАГАНЦЯ.

Марко Каганець самоук, У січні 1908 р. Місцевий польський поміщик граф Стефан Бадині також хотів  бути послом до парламенту. Але знав, що українська громада не підтримає його, посилаав іудея Цімера переконати Марка Каганця відмовитись від балотування в посли з умовою, що поміщик Бадині подарує йому велику кількість землі і лісу, зробить його багачем тоб то  нагався "хлопу" всучити хабаря 15 моргів поля. 

Перед смертю отримав 2 грізних листи - погрози від намісника Галичини графа Анджея Казімєжа Потоцького з вимогою не брати участь у виборах. 

Польський біскуп сказав жінці яка стояла на колінах в калюжі крові свого чоловіка, що:

 «On umarl jak Iezus Chrystus»

 В 1897 році під час виборів у Галичині 10 українців було вбито, 19 тяжко поранено, 769 арештовано. Ці криваві вибори увійшли в історію під назвою «баденівських», коли з 63 послів від Галичини було обрано лише 3 українців. 

Кривавий лютий 1908 року: вибори як рубіж галицького протистояння

Вибори до Галицького крайового сейму в лютому 1908 року увійшли в українську історію як одна з найдраматичніших та найкривавіших сторінок політичної боротьби в Австро-Угорській імперії. 

Ця кампанія продемонструвала крайню межу, до якої могла дійти панівна польська адміністрація задля збереження своєї монополії на владу, і водночас стала точкою неповернення для українського національного руху, що від легального опору перейшов до радикальних дій.

Головним інструментом польської еліти на чолі з цісарським намісником графом Анджеєм Потоцьким став тотальний адміністративний тиск. Щоб не допустити українських кандидатів до сейму, використовувався весь арсенал брудних технологій: від підкупу й залякування виборців до прямого залучення жандармерії та війська.

 Символом цього виборчого терору стало трагічне вбивство 27-річного селянського діяча й кандидата в депутати Марка Каганця в селі Коропець. Він відмовився від щедрих хабарів поміщиків та проігнорував особисті погрози намісника з вимогою зняти свою кандидатуру. 6 лютого 1908 року на очах у рідних його по-звірськи закололи багнетами австрійські жандарми.

Загибель Каганця збурила українську Галичину й переповнила чашу терпіння суспільства. Стало очевидно, що в тогочасній політичній системі цивілізовані вибори були фікцією, а законні методи боротьби — вичерпані.

 Прямим відгуком на цей терор став теракт 12 квітня 1908 року у Львові, коли студент Мирослав Січинський застрелив намісника Галичини Анджея Потоцького, назвавши свій вчинок помстою «за кривди українського народу, вибори і смерть Каганця».

Сеймові вибори 1908 року наочно довели, що фальсифікація волевиявлення та державне насильство неминуче породжують радикалізацію у відповідь. Вони зруйнували ілюзію про можливість мирного компромісу в межах існуючої австрійської системи та змусили українців Галичини шукати значно жорсткіших і рішучіших шляхів для захисту своїх прав.

 ЛЯХИ  ТА  УКРАЇНЦІ   -  ВІЧНА  ВІЙНА.