GLOBAL PERMANENT WAR. ВІЙНА В КОГНІТИВНОМУ ПРОСТОРІ. УКРАЇНЦІ ЗАВЖДИ ГОТОВІ.

«Завтра полягає в сьогодні, майбутнє створюється в сьогоденні; в той час як ви шалено сподіваєтеся на майбутнє, воно вже виходить знівеченим з ваших ледачих рук »                             

                              Карл фон Клаузевіц.

Війни розрізняються за масштабами - світові, локальні, регіональні; за метою – справедливі, несправедливі, визвольні, колоніальні, завойовницькі; за політичним характером – міждержавні, внутрішньодержавні (громадянські); за способом ведення – тотальні, оборонні, партизанські; за характером військової техніки – морські, ядерні тощо. Виділяють війни цивілізаційні, інформаційні, психологічні, "холодна війна" і "холодний мир". У розумінні сутності війни як соціального явища важливу роль відіграє розкриття змістовних параметрів понять "міжнародний конфлікт", "збройний конфлікт", "збройний конфлікт неміжнародного характеру", які мають політичний, правовий і гуманітарний вимір.
В ХХІ столітті цілком слушно характеризувати інформаційну політику, як окремий вид бойових дій, як тотальну психологічну війну в когнітивному просторі.
В когнітивному просторі замість грізних солдат зі страшною зброєю в руках виступають фотогенічні медіоти, медіанти, журналюги, журнашлюхи, політолухи, політикани та їх замомвники діловари і властолюбці.

Когнітивний простір ХХІ століття  в сучасній гібридній інформаційній війні. Маніпулятивний підхід.

Інформація з'явилась в ході антропосоціогенезу і  свідомо оперувати нею можуть винятково соціалізовані особистості, які володіють мовою, свідомістю та самосвідомістю.  

Існують дві філософські концепції інформації атрибутивна і функціональна.

Згідно з атрибутивною концепцією, інформація — це об'єктивна внутрішня властивість всіх матеріальних об'єктів, вона міститься у всіх без винятку елементах та системах матеріального світу. Інформація є невід'ємним атрибутом  матерії  - звідси назва концепції.

Інформація, згідно з цією концепцією, міститься у формі властивих матеріальним об'єктам структур. Така інформація одержала назви структурна, потенційна, апріорна, внутрішня інформація, інформація «у собі». Інформація створює уявлення про природу та структуру матерії, її впорядкованість та різноманіття. Вона не може існувати поза матерією, а значить, вона існувала та буде існувати вічно, її можна накопичувати, зберігати та переробляти.

Концепція функціональної  інформації  пов'язана з розвитком кібернетики — науки про управління та зв'язок у живих організмах, суспільстві і машинах. Це дало другу назву концепції — функціонально-кібернетична. Кібернетика формулює принцип нерозривного зв'язку (єдності) інформації з керуванням, з функціюванням самокерованих та самоорганізовуваних систем: технічних, біологічних та соціальних. Прихильники функціональної концепції інформації не визнають існування інформації у неживій природі, а саму інформацію визначають як зміст сигналу або повідомлення, отриманого кібернетичною системою із зовнішнього світу живим біологічним, свідомим і самосвідомим суб’єктом. 

Дійсно метеориту, який падає на землю, байдуже, що з ним станеться в атмосфері Землі, атомам байдуже, що відбудеться з метеоритом і тільки людині ні. І все ж інформація існує і поза сідомістю людини, але вона не важлива для не живої природи. А ось для живої, свідомої і самосвідомої природи збір, накопичення, аналіз і синтез інформації дуже важливий, формує знання про отоючу природу і способи  для бородьби за виживання і існування.

Когнітивність (лат. cognitio, «пізнання, вивчення, усвідомлення») - термін, використовуваний в декількох, які досить сильно один від одного відрізняються контекстах, і позначає здатність до розумового сприйняття і переробки зовнішньої інформації.

В психології це поняття посилається на психічні процеси особистості і особливо на вивчення і розуміння так званих «психічних станів» (тобто переконань, бажань і намірів) у термінах обробки інформації. Особливо часто цей термін вживається в контексті вивчення так званого «контекстного знання»  (абстрактизациї і конкретизації), а також у тих областях, де розглядаються такі поняття, як знання, уміння або навчання.

Термін «когнітивність» також використовується у більш широкому сенсі, позначаючи сам «акт» пізнання або саме знання. У цьому контексті він може бути інтерпретований у культурно-соціальному сенсі і позначає появу і «становлення» знання і на його базі створення концепцій - систем поглядів, того або іншого розуміння природніх, соціальних явищ і процесів; єдиних, визначальних задумів, планів, програм, методик, інструкцій, пов'язаних з реалізацією отриманих знань в практиці людського буття, формування світогляду, що виражають себе як в думках, так і в дії.

Люди реагують не просто на факти, а на світоглядні моделі в головах, і якщо вони щось беруться під сумнів, то це найбільш важливо, як  для людини, так і для її опонента.

Це помітив ще Клод-Адріан Гельвецій (1715-1771 р.):

«Більша чи менша ступінь поваги, до автора, залежить від більшої чи меншої подібності його ідей з ідеями читача.»

Багато патріотично налаштованих українців часто  неадекватно уявляють собі суть інформаційної війни, коли акцентують увагу на  рух інформації як основний аспект. Акцент на передачу інформації, що має місце при обговоренні можливих планів в цій сфері, відволікає від розуміння того, що саме має бути сказано і як саме сказано, щоб вийшов потрібний тип впливу, підтверджений дією і реальними результатми, при цьому будівництво телевеж,  створення медіа холдингів і телеканалів - справа другорядна. 

Приклад. В СРСР, за Сталіна, газети, журнали, радіо, кіно, театр багато писали і розповідали про гуманізм сталінізму. В СРСР було побудовано тисячі радіотрансляційних мереж. В кожний будинок обов’язково було проведено радіо і в кожній квартирі стояв гучномовець. Інформаціййний потік був колосальний, але не співпадав з реальною дійсністю. Безумовно частина людей була оболванена, особливо в Росії. В селах України, українці-селяни радіоточку називали «БРЕХУНЕЦЬ» і все про що повідомляв «брехунець» критично і об’єктивно ідентифікували, як брехню, образу або наклеп. Суть совітського режиму українці виражли короткими віршованими наративами:

Висить Сталін на стіні.

Посміхається мені.

І показує рукою

Геть на цвинтар за мукою.

Мілітарні політики і військові зрозуміли важливість когнітивного простору раніше цивільних. Політологи Д. Гартска і Д. Альбертс крім інформаційного  простору говорять про когнітивний простір. Вони акцентують чотири простори, як важливі з точки зору мережевої війни:

- фізичний простір: присутність в фізичному просторі, де досягаються результати і знаходиться супутня інфраструктура та інформаційні системи;

- інформаційний: де інформація створюється, маніпулюється і передається;

- когнітивний: де існують сприйняття, усвідомлення, переконання і цінності, у вигляді баз даних, а в результаті розуміння отриманих даних приймаються рішення;

- соціальний: де відбувається взаємодія з озброєними знаннями людьми в  підрозділах і між підрозділами; 

[Garstka J., Alberts D. Network Centric Operations Conceptual Framework Version 2.0. - Vienna, 2004].

При цьому вони вважають, що соціальний та когнітивний

простір найбільш з інших розуміється людьми  неадекватно, хоча вони і найбільш важливі для успіху, оскільки люди використовують ментальні ситуативні моделі  для того, щоб прийняти рішення по тому чи іншому питанню. 
Щоб там не говорили кремлівські агітатори і пропагандисти, а адекватні люди сприймають путінський режим таким, який він є насправді в реальній дійсності.

Тут можна згадати попередників цього підходу. 
Так, Д. Аркілла і Д. Ронфельдт в 1997 р заговорили про два погляди на інформацію. 

[Arquilla J. a.o. Information, Power, and Grand Strategy: In Athena's Camp // In Athena's camp. Ed. By J. Arquilla, D. Ronfeldt. - Santa Monica, 1997]. 

Традиційний, перший і основний пов'язаний з розглядом інформації з точки зору процесу передачі - процесний, вони ж запропонували зовсім інший підхід, який позначили як структурний.

Аркілла і Ронфельдт підкреслюють, що процес і структура є абсолютно різними уявленнями. 
Процесний підхід підкреслює важливість технологічної інфраструктури. 
Структурний підхід акцентує знання, цінності, цілі.

В якості ілюстрації вони побудували інформаційну піраміду.

На її вершині знаходиться Мудрість, за нею йдуть Знання, і вони відносяться до структурного підходу. Нижче знаходяться Інформація та Дані, які належать процесного підходу.

А. Шафранський ще в 1994 р підкреслював важливість ментального виміру і вищих цінностей, оскільки військові дії спрямовані на примус опонента підкоритися чужій волі.

Тому він особливо підкреслює головну ціль: «Знання цінностей супротивника і використання його репрезентативної системи дозволяє нам співвідносити цінності, спілкуватися з мізками противника на вербально і невербально мовою ворога» 

[Szafranski R. Neocortical warfare? The acme of skill // Ibid.].

Потрібно відмітити, не всі військові дії спрямовані на примус опонента підкоритись чужій волі. Часто війни направлені на тотальне знищення опонента. В таких  війнах знання цінностей тим більш важливе.

Роботи дев'яностих, заклали теоретичні основи інформаційної війни, з одного боку, зросли з міркувань про війну майбутнього, з іншого - дуже чітко акцентували існування іншого типу інформації вищого порядку – знання та мудрості.

Інформація та невизначеність пов'язані, тому Гартска і Альбертс будують таку класифікацію проблем 

[Garstka J., Alberts D. Network Centric Operations Conceptual Framework Version 2.0. - Vienna, 2004]:

- прості проблеми, що характеризуються низьким рівнем невизначеності,

- складні проблеми мають середній рівень невизначеності,

- небезпечні проблеми мають високий рівень невизначеності.

У разі останніх суть проблеми, за їхніми словами, погано розуміється, в ній багато динамічних елементів, існують різні погляди експертів, а без ментальної моделі проблеми складно виробляти рішення.

В одній зі своїх книг Аркілла підкреслював, що організації змінюються в залежності від інформації, якою вони володіють і яку обробляють. Він пише: «Вміла робота з усіма видами конфлікту вимагає інформації - як вбудованої структурної інформації, що дозволяє розуміти, що треба робити і чому, а також систем обробки інформації, щоб розпізнавати атаки і цілі, відрізняти ворога від  друга і координувати операції» [Arquilla J . ao Swarming and the future of conflict. - Santa Monica, 2000].

Як діє гібридна війна ? Гібридна війна як раз заважає «розпізнавати атаки і цілі, відрізняти ворога від друга і координувати операції у відповідь».

На ментальних моделях ситуації ґрунтується прийняття рішень і давно є предметом аналізу військових і урядів. Нові підходи виросли з безлічі нетрадиційних поглядів, які виявилися дуже ефективними: з моделювання прийняття рішень в умовах невизначеності (Канеман), з моделі «підштовхування» (Талер і Санстейн), з інтуїтивної моделі прийняття рішень (Клейн) з методології мікротаргетінга, яка прийшла з бізнесу в політтехнології, і останнім часом в президентські вибори в США, починаючи з других виборів Буша, а особливо Дональда Трампа будуються саме за цією схемою, яку застосував Пол Манафорт спочатку в Україні, а потім США .

[Klein G. The Power of Intuition :. How to Use Your Gut Feelings to Make Better Decisions at Work. - New York, 2004; Klein G. Streetlights and Shadows. Searching for the Keys to Adaptive Decision Making. - Cambridge, 2009],

Використовуючи мікротаргетування - систему збору і аналізу величезної кількості інформації – виборчі штаби вивчають смаки голосуючих, щоб знати, як до них краще достукатися і з яким меседжем.

Мета - дізнатися, куди краще витратити енергію і гроші, щоб виграти виборчі перегони.  Люди деколи скаржаться на мікротаргетінг як на втручання у приватне життя, і впадають в шок, коли дізнаються, скільки про них інформації зібрано, яку вони надали здебільшого добровільно при оформлені карток на знижки в супермаркеті або реєстраційні картки, на які треба заповнювати анкети. Що ж, люди мають вибір, вказувати свої дані чи ні, але повинні розуміти, що коли про них збирають інформацію, то їм повинно бути очевидно, що розпочались бойові дії,  йде війна саме проти них персонально.

Простір, в якому ведеться війна кардинально змінився. Виникла мережева війна, війна в кіберпросторі, війна в соціальних медіа. 
https://nesterdennez.blogspot.com/2017/02/global-permanent-war_21.html
Нові завдання в галузі мережевої війни приносять нові результати. У роботі по дестабілізації мереж Карлі підкреслює важливість когнітивних ресурсів де атакується групи і її лідер. У цих міркуваннях вона спирається на теорію когнітивних ресурсів Фідлера 

[Fiedler F.E. The Contribution of Cognitive Resources and Leader Behavior to Organizational Performance // Journal of Applied Social Psychology. - 1986.-Vol. 16. - I. 6]. 

У неї також є окрема робота по дестабілізації прихованих мереж 

[Carley K.M. Destabilization of covert networks // Computational & Mathematical Organization Theory. - 2006. - Vol. 12. - I. 1].

Тут вона підкреслює, що приховані мережі не є ні випадковими, ні ієрархічними. Вони складаються з осередків, люди більше взаємодіють всередині осередків, ніж між ними. Лідер осередку володіє більшою інформацією, ніж інші учасники. 

Військові ігри також приносять нові результати. Наприклад, констатується як результат однієї з таких ігор, що не можна обмежуватися тільки наративних простором, слід підключати і кінетичні операції, щоб посилити їх посилають меседжі. До речі, в цьому випадку військові відкривають те, що вже було запропоновано раніше. Свого часу виникла цікава модель примусової дипломатії (coercive diplomacy) Олександра Джорджа, яка в наші дні отримує розвиток.

Когнітивне простір сьогодні привертає велику увагу.

 [Dean F.W Fighting networks. The defining challenge of irregular warfare. - Monterey, 2011 року; Davison K. C. Systemic Operational Design (SOD): Gaining and Maintaining the Cognitive Initiative - Fort Leavenworth, 2006; Cordrey R. a.o. Mapping the Information Environment // IO Sphere. - 2005. - Summer;]. 

Одночасно він слабо враховується в інформаційних війнах. Винятком є ​​британський підхід, де точкою відліку є аналіз цільової аудиторії. Саме там британські військові побачили основу свого успіху в інформаційній кампанії, що дозволяє їм критикувати британський підхід, який базується на прийомах, які прийшли з реклами та паблік рілейшнз.

Когнітивний простір людини засновано і багато в чому організовано на його етнічній ідентичності, яку можна розглядати як одну з ієрархій в нашому мозку.

Ще одине дискусійне питання, яке на сьогодні послаблює Україну. Це питання етнічної ідентичності. Сучасні уявлення про демократію бачать цю проблему в наступному вигляді: 
«Визначення демократії не передбачає, що потрібно відстювати чиюсь етнічну чи релігійну ідентичність як шотландця або католика - це не є демократією, оскільки вона імпліцитно визнає, що всі люди мають множинні ідентичності в суспільстві. Це включає особистісні ідентичності, або індивідуальні уявлення людини; рольові ідентичності, або ідентичності, пов'язані з різними соціальними групами. 
Рольова ідентичність людини як громадянина є ключем до ідеї легітимності політичної системи. Коли соціальна ідентичність членів етнічних або релігійних груп диктує їх дії як громадян, тоді демократія стає обмеженою, якщо не сказати неможливою ». 
ІМПЛІЦИТНИЙ (від лат. implicito — сплітаю) — неявний, схований, такий, що (на відміну від експліцитного) може бути виявлений тільки через свої зв'язки з іншими об'єктами чи процесами. У мислительному завданні інформація про невідомі об'єкти є значною мірою імпліцитною. Наприклад, розв'язок завдання в його умові існує приховано, імпліцитно. Термін імпліцитний широко вживається у психології для позначення того, що приховано від погляду дослідника, наприклад мотиви тієї чи іншої поведінки.
[Wiechnik S. Tracking Democratization: Insights for Planners // Parameters. - 2017. - Vol. 47. - N 1].

Не враховування етнічної та релігійної ідентичності приведе до того що в результаті Україна отримає ситуацію, при якій вона зможе протистояти зовнішнім силам, але не зможе вистояти проти внутрішніх ворогів. Зрозуміло, що тут можливо заперечення, що ці вимоги будуть різні на різних етапах побудови ліберальної демократії. Але ніколи вони не повинні працювати на виключення легітимного громадянина з громадського поля країни

Парізер підкреслює, що люди реагують не просто на факти, а на моделі в головах, і якщо особисті ментальні моделі беруться під сумнів, то це найбільш важливо, як для людини так і для її опонента. Він вважає, що скільки б не говорили сьогодні, що Саддам Хуссейн не має відношення до 11 вересня, це нічого не змінює. Однак якщо сказати, що із викрадачів літаки  п’ятнадцять терористів були з Саудівської Аравії, двоє - з ОАЕ і один з Єгипту, то це, без сумніву, вплине на розуміння і створить відповідну модель.

Українська журналістика національно-демократичного спрямування мало або  не враховує цього в своїй інформаційній роботі.

Коли етнічна і релігійна ідентичність виявляється під загрозою, люди більш жорстко захищають свої погляди і не приймають не схожих на них. Коли ж ідентичність підтримується, люди спокійніше ставляться до нових ідей. При цьому у людини є ідентичності різного рівня, тому переконання може будуватися на інших рівнях. Іншим варіантом впливу є те, що емоційні історії переконують більше, ніж просто раціональні. Вже знайдено термін для таких спеціально створюваних наративів - збройні наративи. Їх визначають як використання дезінформації, фейковий новин та інших інформаційних технологій для створення історій, котрі підривають ворожі інститути, ідентичності, цивілізації і волі шляхом створення і перебільшення складності, плутанини і політичних і соціальних розколів. До речі, в цьому визначенні дуже добре виписані цілі, які Україна відчуває на собі. В цілому це зрозуміло.

Розповідати і переповідати історії минулого завжди супроводжували людство створюючи етнічні, релігйні наративи.

Наратив - це найсильніший тип впливу, тому стає можливим використовувати його і для військових цілей.
Наратив (лат. narrare — мовний акт, тобто вербальний виклад — на відміну від уявлення) поняття філософії  

постмодернізму  (постмодерну),    що фіксує процесуальність самоздійснювання як спосіб буття розповідного,  тексту «який повідомляє».
Термін запозичений з історіографії, де виникає в рамках концепції «наративної історії», що трактує зміст історичної події не як обґрунтований об'єктивною закономірністю історичного процесу, але як такий, що виникає у контексті розповіді про подію, і нерозривно зв'язаний з  історично і культурно обґрунтованою інтерпретацією деякого аспекту світу з певної позиції. У літературі наратив — лінійний виклад фактів і подій у літературному творі, тобто те, як воно було написано автором.

Сума наративів допомагає людині створити ментальну картинку реальної дійсності в якій може безпечно існувати і розвиватись етнос. Саме з усвідомлення суми наративів виникають оцінки та дії людини. Якщо нав’язати не вірні наративи, то людину, плем’я, народ чекають психічні розлади, п’янство, втрата з’язків з реальною дійсності і остаточна  фізична погибель.

Українці протягом тисячоліть міцно тримались своїх етнічних наративів, вели непримиренну бородьбу, за відстоювання своїх наративів, за своє існування, спочатку в умовах вкрай агресивного оточуючого середовища, потім в умовах жахливого тотального  терору, нечуваних  переслідувань, заборон українства чужинцями і успішне  завоювання державності українською нацією  в ХХІ столітті говорить про те, що наративи створені предками сучасних українців вірні, реальні, дійсні та життєздатні  в сьогоденні і майбутньому.   

«Старий авторитаризм часто вимагав великих сил безпеки, насильницьких репресій громадян, абсолютного контролю інформації (велика брехня). Наскільки простіше конструювати людські спільноти так, щоб дорогий і безладний процес явного авторитаризму був замінений на набагато більш м'який і більш ефективний механізм наративу ».  Автори цієї концепції заговорили і про те, що війна за своєю суттю - це війна наративів, оскільки кожна зі сторін намагається представити себе більш потужною і сильною, що веде справедливу війну. 
Вони навіть протиставляють озброєний наратив інформаційній війні: 
«Озброєний наратив відрізняється від традиційної інформаційної атаки типу дезінформації або пропаганди через декілька факторів з когнітивної нейронауки і комунікативних технологій, які комбінуються несподіваним, синергетическим способом». 
У цих розробках враховується і необхідність дискредитації етнічних  наративів і таким чином подолати  ментальний опір.  

Ще одна фраза: 
«Наратив може бути сьогодні розгорнуто в швидкому режимі як серія взаємно підсилених історій, які людям важко відкинути, він досягне глобальної аудиторії за секунди при мінімальній ціні».

Білий дім, як і Кремль також націлений на наративи. Виник документ конспірологічного спрямування, де наративи також активно використовуються. Головний наратив мілітаристів: "Тільки не було б війни"... проти нас. Мілітирасти наактивніше засуджують війну, військові дій, активний спротиву агресії та намагаються все звести до догих і безплідних переговорів.

"Війна - це політика іншими методами" 
лицемірно проголошують мілітарні політики і засуджують політику відкритої війни, як  прийнятною, хоч насправді
«Політика  - це гібридна, таємна, диверсійо-розвідувальна, загарбницька, перманентна війна. Осова політики звичайний шантаж". 

Стратегічні інформаційні кампанії, спрямовані на делегітимізацію за допомогою дезінформації, виникають з ненасильницьких зусиль режимів політичної війни. Вони принципово реалізуються за допомогою наративів. Оскільки ліві в одному строю з іудейськими, християнськими, ісламістськими,  організаціями на місцевому, національному та міжнародному рівнях, слід визнати той факт, що вони безперешкодно взаємодіють через узгоджені, синхронізовані, інтерактивні наративи. 
Ми знаходимося в ситуації посилення наративного впливу, який безапеляційно  розповідає  про те, хто правий і хто винен.

11 вересня і подальша війна з терором продемонстрували силу такої наративної війни, коли ворог був чітко позначений, що зумовило розвиток навіть не США, а всього світу до сьогоднішнього дня. 
Сучасний,  так званий антиукраїнський політикум  пострадянських мародерів, клептоманів, соціопапатів, який засів у владних державних структурах України, не сприймає традиційних українських наративів

 Уперто і тупо намагається  нав`язати власні, наративи, фальшивість яких доведена тисячолітнім практичним досвідом людства. 

По суті це один узагальнюючий наратив ніби УКРАЇНА це false state, який повинен розділений окремі підтипи з різними цільовими аудиторіями: Крим, Донбас, Східна Україна, Центр, Південь, Північ, Західна Україна. Маючи в руках потужні медіаресурси, зграї продажних, зажерливих  медіотів, медіантів, журналюг, журнашлюх, історіопатів, політолухів, кинувши медіопатам неймовірні великі джинсові гонорари, самі дрібніші з яких це 10000 дол. США а тиждень, а у випадку медіота Манфорта - це мільйони доларів США, посткомуністичні клептомани, щоб забезпечити безперешкодний грабіж з розбоєм, висосоють фейкові наративи. І можна тільки уявити обіг грошей в українській політиці, якщо політтехнологи дозволяють собіпоселитись  будинок за 10 млн. дол. в районі Кенсінгтон і Челсі в самому серці Лондона, як це зробив Володимир Грановський.

Кожен українець повинен прийти до розуміння суті сучасної перманентної,  глобальної , гібридної, таємної, ДЕВЕРСІЙНО-ТЕРОРИСТИЧНОЇ війни, навіть з опорою на різні аргументи, оскільки в головах українців з дитинства різноманітні антиукраїнські співтовариства, партії, громадські та релігійні організації формували  різні моделі світу та підсовували не українські наративи.  З 1340 року українцям ворожі агітатори і пропагандони  добряче і наполегдиво промивали мізки та заповнювали дезіформаційними їх фальшивими, наративами.

                        ДО ЛАМПОЧКИ !!!
Неонаратив про розкол України і три сорти українців було вкинуто в народні маси в 2004 році  тіньовим штабом Януковича, яким керував Андрій Клюєв, ще при Леоніді Кучмі. Розпався наратив у 2014 році, а його основні замовники були вигнані з України.
На підряді в цьому штабі працював політтехнолог з втікач СРСР, а тепер власник житла в Лодоні, Володимир Грановський, який згодом змінив прізвище на "Грановські", надавши їй більш західного звучання. 

Саме група Грановського, в яку входили російські консультанти Дмитро Куликов і Тимофей Сергейцев, намалювали плакат про три сорти українців. 

І саме вкинуті ними, штучні, висосані з великого, зі старонно обрізаними нігтями, пальця  Володимира Грановского, а можливо Куликова, чи Сергейцева, так звані кордони сегрегації українців,  стали неонаративом і лінією поділу України в антиукраїнській, ватно-кремлівській  пропаганді та агітації.
На цьому фото - Володимир Грановський і Дмитро Куликов радіють в передчутті громадянської війни в Україні підчас  зустрічі весною  2014 року.
Останній рік президентства Віктора  Януковича, сина дизертири і білоруського поліція, часів німецької окупації 1941 -1944 років, Волотимир Грановський і його лондонська гопкомпанія, працювали в проектах, пов'язаних з синком нацистського найманця, поліцая Корнинської німецької біржі праці,  Віктором  Медведчуком і його піар-кампанією з блокування Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. Потім Вова Грановський  був  медіабазікалом у головного кремлівського медіота Костянтина  Ернста. 

Зараз Грановський пише  дебільну  хуету для вати у фейсбуці. Називає події в Криму, Донецькій і Луганській областях продовженням розвалу Радянського Союзу, так ніби 20 років, з 1984 по 2004 СРСР не розвалювався, а потім різко почав знову, не в РФ, а в саме в Україні далі валитись. Саме на виборах 2004 року штабом Януковича почали масово насаджується штампи про "лютих людобуйців бандерівців" і про  "Донбас, який всіх годує". 

Крім посилення власного наративу є ще дві проблеми: боротьба з дезінформацією і інформування тих, хто має іншу точку зору.

Окремим завданням, сьогодні вже активно розв'язуваної, є боротьба з дезінформацією. Сучасні дослідники сходяться на тому, що дезінформацію відрізняє дві характеристики: фальшивість інформації та намір ввести в оману. 
Німмо пропонує працювати в сфері контрзаходів на базі трьох складових: точність фактичних тверджень, збереження балансу у викладі і достовірність джерел, на які спираються.

Наприклад, Німмо пропонує спиратися на такі перевірочні питання:

- чи легко  була знайдена інформація ?

- чи була правильна інформація розміщена у кількох джерел ?

- чи  підправлялась інформація?

- чи була оціночна інформація (наприклад, «ймовірно», «достовірно»).

Ще однією окремою проблемою, особливо важливою для України, залишається те, що всі слухають і прислухаються тільки до інформації, яка не спростовує дезинформацію, що вже склалася в їх голові як моделі світу. До речі, існує  норма, термінологічно позначена як «інформаційний бульбашка», в якому живе людина, зазвичай відбирає для читання тільки те, що не суперечить його уявленням

Парізер Е. За стіною фільтрів. Що Інтернет приховує від вас? - М., 2012; Quattrociocchi W. Inside the echo chamber // Scientific American. - 2017. - April. 

Наприклад, якщо людина вважає, що російських військових немає на Донбасі, він буде погоджуватися тільки з інформацією, яка підтверджує цю точку зору. Тому особливістю інформаційного ​​завданням стає виведення його з цього «інформаційного мішка».

Сьогодні військові навіть заговорили про «когнітивної безпеки». І це зрозуміло, оскільки від прийняття адекватного рішення залежить успіх в бою. А це робиться за допомогою тієї чи іншої ментальної моделі, яку виробляє людина для розуміння того, що відбувається.  Росія також дивиться в когнітивну сторону, до речі, абсолютно справедливо відчуваючи це як загрозу, що приходить ззовні.

Когнітивна зброя // В. І. Якунін, В. Е. Багдасарян, С. С. Сулакшин. Нові технології боротьби з російською державністю. - М., 2013.

Хоча поки все це швидше публіцистичні статті на тему когнітивної війни, але вони відповідають загальній нинішньої спрямованості відторгнення всього «західного», де має місце, наприклад, вилучення з бібліотек книг, виданих свого часу за підтримки Фонду Сороса.

США відчувають атаку з боку ніби Росії, починаючи з президентських виборів 2016 року. Хоч втручання у вибори президента США могли робити з території Росії , але це не обов'язково Путін. Просто сьогодні, на відміну від холодної війни минулого, полем дії стали кіберпростір і соціальні медіа.

 Точкою ж відліку російських активних заходів взагалі можна вважати 1903 рік, коли були опубліковані «Протоколи сіонських мудреців». 

І дійсно, з точки зору нашої теми це така ж атака на наявну у населення модель світу.

Світ як би повертається до часу війни ідеологій, війни ідей, війни наративів.

 [Torkelson T.D. Ideas in Arms The Relationship of Kinetic and Ideological Means in America's Global War on Terror. - Maxwell, 2008; Schulzke M. Military videogames and the future of ideological warfare // The British Journal of Politics and International Relations. - 2017. - Vol. 19. - N 3]. 

І тут атака чітко спрямована саме на когнітивний простір, де головною зброєю стають наративи. В принципі, вони повторюються з війни в війну. Наприклад, про російсько-грузинському конфлікті звучать такі слова, які досить легко трансформувати в російсько-українську ситуацію: «Ключові елементи цього наративу утримують ідею, що російські дії були оборонними за своєю суттю і що Грузія є агресором. Навіть після того як з'явилися численні свідчення, що російські сили увійшли до Південної Осетії до того, як почалася війна, ідея того, що Грузія рушила першою, а Росія відповідала, наполегливо трималася » [Schulzke M. Military videogames and the future of ideological warfare / / The British Journal of Politics and International Relations. - 2017. - Vol. 19. - N 3].

І останнє - про той досвід, який виносять західні країни з ситуації в Україні:

«Наполегливі російські  дії в Україні та Сирії не означають фундаментальних змін у російській зовнішній політиці. Московська реакція на розвиток ситуації в Києві з початку 2014-го просто прискорила і посилила тренди, які були в дії задовго до цього »

[Giles K. The turning point for Russian foreign policy. - Carlisle 2017];

«Успішне використання інформаційної війни дозволило російським силам окупувати кусок території в Донецькі і Луганській областях і анексувати Крим без реакції і адекватної відповіді Заходного світу»

 [Gery W. R. a.o. Information Warfare in an Information Age // Joint Force Quarterly. - 2017. - I. 85];

«Базовий аналіз розкриває, що всі основні принципи і підходи російського уряду, які реалізуються сьогодні, були взяті з радянського інструментарію». Це добре зрозуміло, оскільки всі дійові особи, що займають вищі управлінські позиції, прийшли з радянського часу і вчилися в радянських школах і вузах.

Когнітивне простір є метою будь-якої інформаційної війни і в мирній, наприклад, під час виборів, і у військовій ситуації . 
Власне, передача інформації, над якою всі б'ються, є вторинною метою, оскільки первинна полягає в зміні моделі світу в мозку людини. Також можна прекрасно передавати твіти, які в результаті не ведуть нікуди.

Люди реагують на конкретні факти і будують моделі в своїй свідомості  відповідно рівня свого інтелектуального потенціалу. 

Генії, таланти, нормостеніки, дебіли фільтруют інформаційний потік по різному. Вже нормостеніки впершу увагу звертають   хто кінцевий беніфіціар інформресурсу і далі негайно стає зрозумілим про що промовчав ресурс і які цілі ставить перед собою.

Когнітивність в панівних напрямках психології

Вивчення типів психічних процесів, які називаються когнітивними (власне когнітивні процеси) перебуває під серйозним впливом тих досліджень, які успішно використовували парадигму «когнітивности» в минулому. Поняття «когнітивні процеси» часто застосовували до таких процесів як пам'ять, увага, сприйняття, дію, прийняття рішень і уяву. Емоції традиційно не відносять до когнітивних процесів. Вищенаведений розподіл тепер вважається багато в чому штучним, проводяться дослідження, які вивчають когнітивну складову емоцій. Поряд з цим часто також особистісні здібності до «усвідомлення» стратегій і методів когнітивности, відомі як «метакогнітивность».

Емпіричні дослідження когнітивности зазвичай користуються науковою методологією та кількісним методом, іноді включають також побудова моделей якогось окремого типу поведінки.

Хоча практично ніхто не заперечує, що природа когнітивних процесів управляється мозком, теорія когнітивности далеко не завжди розглядає ці процеси в їх зв'язку з мозковою діяльністю або якими-небудь іншими біологічними проявами - нейрокогнитивность. Теорія когнітивности часто всього лише описує поведінку індивіда в термінах інформаційного потоку або функціонування. Порівняно недавні дослідження в таких областях, як когнітология (в загальному сенсі, наука про мислення) і нейропсихологія, прагнуть переступити цей пробіл між інформаційними і біологічними процесами, використовуючи парадигми когнітивности для розуміння того, яким саме чином людський мозок здійснює функції переробки інформації, а також яким чином системи, які займаються виключно переробленням інформації наприклад, - комп'ютери, можуть імітувати когнітивні процеси (див. також штучний інтелект).

Теоретичну школу, яка вивчає мислення з позиції когнітивности, зазвичай називають «школою когнітивизма» (англ. cognitivism).

Величезний успіх когнітивного підходу може пояснюватися, насамперед, його превалюванням як фундаментального в сучасній психології. У цій якості він замінив біхевіоризм, що панував аж до 1950-х рр.

Впливу

Успіх когнітивної теорії позначилася на застосуванні її у наступних дисциплінах:

·                  Психологія (особливо когнітивна психологія) і психофізика

·                  Когнітивна неврологія, неврологія нейропсихологія

·                  Кібернетика і вивчення штучного інтелекту

·                  Ергономіка і проектування користувальницького інтерфейсу

·                  Філософія свідомості

·                  Лінгвістика (в особливості, психолінгвістика та когнітивна лінгвістика)

·                  Економіка (особливо експериментальна економіка)

·                  Теорія навчання

У свою чергу, когнітивна теорія, будучи досить еклектичною у своєму самому загальному сенсі, запозичує знання з наступних областей:

·                  Інформатика і теорія інформації, де спроби побудувати штучний інтелект і так званий «колективний інтелект» фокусуються на імітації здібностей живих істот до розпізнавання (тобто до когнітивних процесів)

·                  Філософія, епістемологія та онтологія

·                  Біологія і неврологія

·                  Математика і теорія ймовірності

·                  Фізика, де ефект спостерігача вивчається математично

Невирішені проблеми когнітивної теорії.

Наскільки сильне свідоме втручання людини вимагається для виконання когнітивного процесу?

Який вплив робить на когнітивний процес на індивідуальність?

Чому зараз настільки складніше розпізнати комп'ютером людську зовнішність, ніж коту - свого господаря?

Чому «горизонт понять» у деяких людей ширше, ніж у інших?

Може бути зв'язок між швидкістю когнітивного процесу і частотою моргання?

Якщо так, то в чому цей зв'язок полягає?

Когнітивна онтологія.

На рівні індивідуальної живої істоти, питання онтології хоч і вивчаються різними дисциплінами, але тут об'єднуються в один підтип дисциплін - когнітивну онтологію, що багато в чому суперечить попередньому, лінгвістично-залежному, підходу до онтології. При «лінгвістичному» підході буття, сприйняття і діяльність розглядаються без врахування природних обмежень людини, людського досвіду і уподобань, які можуть змусити людину «знати» (див. також кваліа  - це термін для позначення того, як речі виглядають саме  для нас) що-небудь з того, що для інших залишається під великим питанням.

На рівні індивідуальної свідомості, несподівано виникає поведінкова реакція, «екранна» з-під свідомості, може служити поштовхом до формування нового поняття, ідеї, що веде до «знання». Просте пояснення цьому полягає в тому, що живі істоти прагнуть зберегти свою увагу до чого-небудь, намагаючись уникнути переривання і відволікання на кожному з рівнів сприйняття. Такого роду когнітивної спеціалізації прикладом може служити нездатність дорослих людських особин вловлювати на слух відмінності мов, в які вони не були завантажені з молодості.

ІДЕЇ СОЛЖЕНІЦИН ПРИКЛАД ПРОВАЛУ В УКРАЇНСЬКОМУ КОГНІТИВНОМУ ПРОСТОРІ.

ІМХО.

МАНІПУЛЯТИВНИЙ ПІДХІД В  КОГНІТИВНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНЦІВ - НЕ МАЄ ЖОДНИХ ПЕРЕСПЕКТИВ .