GLOBAL PERMANENT WAR АМЕРИКА КОМУНІЗМ, СОЦІАЛІЗМ

9 лютого 1950 року після встановлення маоісткого режиму в Китаї, який справив на американців гнітюче враження, маловідомий сенатор-республіканець від штату Вісконсін Джозеф Маккарті виступив в місті Уілінг в Західній Вірджинії з промовою, в якій заявляв, що в державному департаменті Сполучених Штатів число комуністів досягло 205 людина. Ім'я сенатора відразу ж з'явилося на перших шпальтах найбільших газет, на радіо і тільки що отримав поширення телебаченні. Саме з цього виступу і почалася діяльність сенатора Маккарті, але він не був першим, хто почав займатися розслідуванням радянської діяльності в США, Комісія з розслідування антиамериканської діяльності зайнялася цим задовго до нього, використовуючи більш цивілізовані методи. Багатьох політиків і сенаторів-республіканців дуже здивували і шокували висунуті Маккарті звинувачення на адресу високопоставлених осіб (крім державного секретаря Діна Ачесона Маккарті під сумнів було поставлено чесність і відданість країні Маршалла), що їм дуже не сподобалося. 

Роберт Тафт і Річард Ніксон, навпаки, прихильно поставилися до дій сенатора і підтримали його.

Маккартизм проник в усі сфери життя американського суспільства, і причиною всіх виникаючих проблем маккартісти називали комунізм. Прикриваючись антикомуністичними настроями, маккартисти також боролися з ліберальною інтелігенцією, профспілками, а також з політикою переговорів з соціалістичними країнами. Погляди маккартістів не збігалися з поглядами президента демократа Гаррі Трумена і його ліберального оточення, яке не схвалювало дій Маккарті, і на цьому грунті виникала маса розбіжностей. Однак маккартісти все одно дотримувалися свого «курсу». 

23 вересня 1950 Конгрес США прийняв закон Маккарена «про внутрішню безпеку», який подолав навіть президентське вето. Цей закон був такий про створення нового Управління з контролю над підривної або антиамериканської діяльністю, яке мало розслідувати і виявляти комуністичні організації.

До 1950 року була також вироблена система переслідування інакомислячих в ЗМІ. Влітку 1950 року в промаккартістскі налаштованому тижневику «Контратака» була опублікована доповідь про комуністичну «фільтрації» на радіо і телебаченні під назвою «Червоні канали». У доповіді було зазначено 151 ім'я діячів мистецтв, яким були пред'явлені вимоги або піти з роботи, або зізнатися в прокомуністичної діяльності. 

В червні 1952 року Конгресом США був прийнятий закон Маккарена-Уолтера про обмеження міграції, незважаючи на ч

GLOBAL PERMANENT WAR ПОДІЇ В ГРУШКІВЦЯХ

http://zik.ua/news/2017/04/27/bilya_peremyshlya_polski_natsionalisty_znyshchyly_pamyatnyk_voyakam_upa__1086935

«Чому вони - посткомуністичні мародери, маланці, нацмени їх медіоти, медіанти, журналюги, журнашлюхи, політолухи, істеріопати, юродовці - так відносяться до Бандери і відкрито та безкарно говорять спочатку  між собою на кухні потім в ТВ, пишуть в пресі, масово тиражують в інтернеті, а потім практично знищують память про українців борців проти свавілля чужинців на покищо підконтрольній їм території?» - питає чемна та вихована в християнському православному дусі УПК КП УГКЦ син чи донька. . 
«Тому що вони нас сильно ненавидять», - відповідає їй дідусь чи бабуся.
 «Чому вони ненавидять нас?» 
«Тому що вони зарахували нас в схизмати, нацисти і антисеміти».
 «Чому вони пишуть про нас що ми схизмати нацисти і антісіміти?» - запитує середньостатистичний українець своїх політичних лідерів. 
«Тому що вони вважають, що українці завжди хотіли і намагалися їх знищити», - хором відповідає весь політичний сперктр української політики. 
«Кого їх?» - запитує середньостатистичний українець. 
І у  відповідь, як правило, чує: 
«Ти що це серёзно? Ну ось ще один свідоміт, схизмат, нацист і антісіміт? »
Подібні питання і відповіді без перебільшення можна назвати характерними для сучасного українського суспільства, вони відображають посткомуністичну політичну світогляд посткомуністичних мародерів, нацменів та маланців.
Нічого дивного в цих істериках нацмені та маланців не має. Багто хто з українців і не підозрює яких цілей вони намагались досягти і якими метододами:
«Ми повинні перетворити Україну в пустелю, населену білими неграми, яким ми дамо таку тиранію, яка не снилася ніколи найстрашнішим деспотам та тиранам Сходу. 
Різниця лише в тому, що тиранія ця буде не праворелігійномракобісною, а лівоатеїстичномракобісною, не біла, а червона. 
У буквальному сенсі цього слова червона, бо ми проллємо такі потоки крові, перед якими здригнуться і збліднуть все людські втрати всіх воєн. 
Найбільші банкіри через океан працюватимуть в найтіснішому контакті з нами. Якщо ми виграємо війну, роздавимо Україну, то на похоронних уламках її зміцнимо владу сіонізму і станемо такою силою, перед якою весь світ опуститься на коліна. 
Ми покажемо, що таке справжня влада. 
Шляхом терору, кривавих бань ми доведемо українську інтелігенцію до повного отупіння, до ідіотизму, а простих українців до тваринного стану ... 
А як наші юнаки в шкіряних куртках - сини аптекарів, годинникарів, парикмахерів, кушнірів з Києва і Одеси, Проскурова і Вінниці, Бердичева і Харкова   - вміють ненавидіти все українське! 
З якою насолодою вони фізично знищують українську інтеллігенцію - вчених, академіків, учителів, письменників, поетів, художників, журналістів, композиторів, режисерів, акторів, військовослужбовців.»
В кривавому геноциді  українців пройшло 20 століття.
Колишні юнаки з Одеси, Харкова, Житомира, Вінниці, Бердичева зійшли в могили окривавлені українською кровію з головою і раптом несподіваним чином їх внуки виявили, що українці нікуди не зникли і є, що у них є Батьківщина ненька Україна і набагато краща чим обіцяний їм Всевищнім Ерець-Ізрель - вузька смужка безплідної пустелі на березі Мертвого моря.

 Справедливість і Правда завжди була, є і буде на боці українців, оскільки українці були, є і зажди будемо звичайню справедливистю і правдою.
В наш час Українці без вагань віддали ядерну зброю, скоротили армію і флот, не на словах проголосили, а й на ділі впроваджуємо ліберальні , демократичні, гуманістичні принципи:

Загальна декларація прав людини  

          Прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) 
         Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року                                               

                            Преамбула 
     Беручи до  уваги,  що  визнання  гідності,  яка властива всім 
членам людської сім'ї,  і рівних та невід'ємних їх прав є  основою 
свободи, справедливості та загального миру: і
     беручи до уваги,  що зневажання і нехтування  правами  людини 
призвели до варварських актів,  які обурюють совість людства, і що 
створення такого світу,  в якому люди будуть мати свободу слова  і 
переконань  і  будуть  вільні  від страху і нужди,  проголошено як 
високе прагнення людей; і
     беручи до уваги,  що необхідно,  щоб права людини охоронялися 
силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена 
вдаватися  як  до  останнього  засобу до повстання проти тиранії і 
гноблення; і
     беручи до  уваги,  що  необхідно  сприяти  розвиткові дружніх 
відносин між народами; і
     беручи до  уваги,  що  народи  Об'єднаних Націй підтвердили в 
Статуті ( 995_010 ) свою віру в основні права людини, в гідність і 
цінність  людської  особи  і в рівноправність чоловіків і жінок та 
вирішили сприяти соціальному прогресові і  поліпшенню  умов  життя 
при більшій свободі; і
     беручи до уваги,  що держави-члени  зобов'язались  сприяти  у 
співробітництві з Організацією Об'єднаних Націй загальній повазі і 
додержанню прав людини і основних свобод; і
     беручи до  уваги,  що загальне розуміння характеру цих прав і 
свобод  має  величезне  значення  для  повного   виконання   цього 
зобов'язання;
     Генеральна Асамблея
     проголошує цю Загальну декларацію прав людини як завдання, до 
виконання  якого  повинні прагнути всі народи і всі держави з тим, 
щоб кожна людина і кожний орган суспільства, завжди маючи на увазі 
цю Декларацію, прагнули шляхом освіти сприяти поважанню цих прав і 
свобод   і   забезпеченню,   шляхом   національних  і  міжнародних 
прогресивних   заходів,   загального   і  ефективного  визнання  і 
здійснення  їх  як  серед народів держав-членів Організації, так і 
серед народів територій, що перебувають під їх юрисдикцією.
                             Стаття 1 
     Всі люди  народжуються вільними і рівними у своїй гідності та 
правах.  Вони  наділені  розумом  і  совістю  і  повинні  діяти  у 
відношенні один до одного в дусі братерства.
                             Стаття 2 
     Кожна людина   повинна   мати   всі   права  і  всі  свободи, 
проголошені цією Декларацією,  незалежно від раси,  кольору шкіри, 
статі,   мови,   релігії,   політичних   або   інших   переконань, 
національного чи соціального походження,  майнового, станового або 
іншого  становища.  Крім  того,  не  повинно  проводитися  ніякого 
розрізнення  на  основі  політичного,  правового  або міжнародного 
статусу  країни  або території, до якої людина належить, незалежно 
від    того,   чи   є   ця   територія   незалежною,   підопічною, 
несамоврядованою   або   як-небудь   інакше   обмеженою  у  своєму 
суверенітеті. 
                             Стаття 3
     Кожна людина має право на життя,  на свободу  і  на  особисту 
недоторканність. 
                             Стаття 4 
     Ніхто не  повинен  бути  в рабстві або у підневільному стані; 
рабство і работоргівля забороняються в усіх їх видах. 
                             Стаття 5 
     Ніхто не   повинен   зазнавати   тортур,   або    жорстокого, 
нелюдського,  або  такого,  що принижує його гідність,  поводження 
і покарання. 
                             Стаття 6
     Кожна людина,  де б вона не перебувала, має право на визнання 
її правосуб'єктності. 
                             Стаття 7 
     Всі люди  рівні  перед  законом і мають право,  без будь-якої 
різниці,  на рівний їх захист законом.  Усі люди  мають  право  на 
рівний  захист від якої б то не було дискримінації,  що порушує цю 
Декларацію,  і від якого  б  то  не  було  підбурювання  до  такої 
дискримінації. 
                             Стаття 8 
     Кожна людина  має  право  на  ефективне  поновлення  у правах 
компетентними національними судами в разі  порушення  її  основних 
прав, наданих їй конституцією або законом. 
                             Стаття 9 
     Ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або 
вигнання. 
                            Стаття 10 
     Кожна людина,  для визначення її  прав  і  обов'язків  і  для 
встановлення   обґрунтованості   пред'явленого   їй  кримінального 
обвинувачення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб її 
справа  була  розглянута  прилюдно  і  з  додержанням  усіх  вимог 
справедливості незалежним і безстороннім судом. 
                            Стаття 11 
     1. Кожна людина,  обвинувачена у вчиненні злочину,  має право 
вважатися  невинною  доти,  поки її винність не буде встановлена в 
законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду,  при  якому 
їй забезпечують усі можливості для захисту.
     2. Ніхто не  може  бути  засуджений  за  злочин  на  підставі 
вчинення  будь-якого  діяння або за бездіяльність,  які під час їх 
вчинення не становили злочину за  національними  законами  або  за 
міжнародним правом.  Не може також накладатись покарання тяжче від 
того, яке могло бути застосоване на час вчинення злочину. 
                            Стаття 12 
     Ніхто не  може  зазнавати  безпідставного  втручання  у  його 
особисте    і   сімейне   життя,   безпідставного   посягання   на 
недоторканність його житла,  тайну його кореспонденції або на його 
честь  і  репутацію.  Кожна  людина має право на захист закону від 
такого втручання або таких посягань. 
                            Стаття 13 
     1. Кожна людина має право вільно пересуватися і обирати  собі 
місце проживання у межах кожної держави.
     2. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи 
й свою власну, і повертатися у свою країну. 
                            Стаття 14 
     Кожна людина  має  право  шукати притулку від переслідувань в 
інших країнах і користуватися цим притулком.
     Це право не може бути використане в разі переслідування,  яке 
в дійсності ґрунтується на  вчиненні  неполітичного  злочину,  або 
діяння,  що  суперечить  цілям  і принципам Організації Об'єднаних 
Націй. 
                            Стаття 15 
     1. Кожна людина має право на громадянство.
     2. Ніхто  не  може бути безпідставно позбавлений громадянства 
або права змінити своє громадянство. 
                            Стаття 16 
     1. Чоловіки і жінки,  які досягли повноліття, мають право без 
будь-яких  обмежень  за  ознакою раси,  національності або релігії 
одружуватися і засновувати  сім'ю.  Вони  користуються  однаковими 
правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
     2. Шлюб може укладатися тільки при  вільній  і  повній  згоді 
сторін, що одружуються.
     3. Сім'я є природним і основним осередком суспільства  і  має 
право на захист з боку суспільства та держави. 
                            Стаття 17 
     1. Кожна людина має право володіти майном як одноособово, так 
і разом з іншими.
     2. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
                            Стаття 18 
     Кожна людина  має право на свободу думки,  совісті і релігії; 
це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання  і 
свободу  сповідувати  свою релігію або переконання як одноособово, 
так і разом з іншими,  прилюдним або приватним порядком в  ученні, 
богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів. 
                            Стаття 19 
     Кожна людина  має  право на свободу переконань і на вільне їх 
виявлення;  це право включає свободу  безперешкодно  дотримуватися 
своїх  переконань  та  свободу  шукати,  одержувати  і  поширювати 
інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно  від  державних 
кордонів. 
                            Стаття 20 
     1. Кожна   людина  має  право  на  свободу  мирних  зборів  і 
асоціацій.
     2. Ніхто  не  може  бути  примушений  вступати  до  будь-якої 
асоціації. 
                            Стаття 21 
     1. Кожна людина має право брати  участь  в  управлінні  своєю 
країною безпосередньо або через вільно обраних представників.
     2. Кожна людина має право рівного доступу до державної служби 
в своїй країні.
     3. Воля народу повинна бути  основою  влади  уряду;  ця  воля 
повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах,  які 
повинні провадитись  при  загальному  і  рівному  виборчому  праві 
шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що 
забезпечують свободу голосування. 
                            Стаття 22 
     Кожна людина,  як член суспільства,  має право  на  соціальне 
забезпечення   і  на  здійснення  необхідних  для  підтримання  її 
гідності і для вільного розвитку  її  особи  прав  у  економічній, 
соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і 
міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів 
кожної держави. 
                            Стаття 23 
     1. Кожна людина має право на працю,  на вільний вибір роботи, 
на  справедливі  і  сприятливі  умови  праці  та  на  захист   від 
безробіття.
     2. Кожна людина,  без будь-якої дискримінації,  має право  на 
рівну оплату за рівну працю.
     3. Кожний працюючий має право  на  справедливу  і  задовільну 
винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої  та її 
сім'ї,  і яка в разі  необхідності  доповнюється  іншими  засобами 
соціального забезпечення.
     4. Кожна людина має  право  створювати  професійні  спілки  і 
входити до професійних спілок для захисту своїх інтересів. 
                            Стаття 24 
     Кожна людина  має  право на відпочинок і дозвілля,  включаючи 
право  на  розумне  обмеження  робочого  дня  та   на   оплачувану 
періодичну відпустку. 
                            Стаття 25 
     1. Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи 
їжу,  одяг,  житло,  медичний  догляд   та   необхідне   соціальне 
обслуговування,  який  є  необхідним  для  підтримання  здоров'я і 
добробуту її самої та її сім'ї,  і право на  забезпечення  в  разі 
безробіття,  хвороби,  інвалідності,  вдівства, старості чи іншого 
випадку втрати  засобів  до  існування  через  незалежні  від  неї 
обставини.
     2. Материнство і дитинство дають право на особливе піклування 
і допомогу.  Всі діти,  народжені у шлюбі або поза шлюбом, повинні 
користуватися однаковим соціальним захистом. 
                            Стаття 26 
     1. Кожна людина має право  на  освіту.  Освіта  повинна  бути 
безплатною,  хоча б початкова і загальна. Початкова освіта повинна 
бути обов'язковою.  Технічна  і  професійна  освіта  повинна  бути 
загальнодоступною,  а  вища освіта повинна бути однаково доступною 
для всіх на основі здібностей кожного.
     2. Освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської 
особи і збільшення поваги до прав людини і основних свобод. Освіта 
повинна  сприяти  взаєморозумінню,  терпимості  і дружбі між усіма 
народами,  расовими або  релігійними  групами  і  повинна  сприяти 
діяльності Організації Об'єднаних Націй по підтриманню миру.
     3. Батьки мають право пріоритету у  виборі  виду  освіти  для 
своїх малолітніх дітей. 
                            Стаття 27 
     1. Кожна  людина  має право вільно брати участь у культурному 
житті суспільства,  втішатися мистецтвом, брати участь у науковому 
прогресі і користуватися його благами.
     2. Кожна  людина  має  право  на  захист   її   моральних   і 
матеріальних  інтересів,  що є результатом наукових,  літературних 
або художніх праць, автором яких вона є. 
                            Стаття 28 
     Кожна людина має право на соціальний і  міжнародний  порядок, 
при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути 
повністю здійснені. 
                            Стаття 29 
     1. Кожна людина має обов'язки  перед  суспільством,  у  якому 
тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи.
     2. При здійсненні своїх прав і свобод  кожна  людина  повинна 
зазнавати тільки таких обмежень,  які встановлені законом виключно 
з метою забезпечення належного визнання і  поваги  прав  і  свобод 
інших  та  забезпечення  справедливих  вимог моралі,  громадського 
порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.
     3. Здійснення  цих  прав  і свобод ні в якому разі не повинно 
суперечити цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй. 
                            Стаття 30 
     Ніщо у цій Декларації не може  бути  витлумачено  як  надання 
будь-якій  державі,  групі осіб або окремим особам права займатися 
будь-якою діяльністю або вчиняти дії,  спрямовані на знищення прав 
і свобод, викладених у цій Декларації. 

імхо
Як би іудосовки, нацмени і маланці, а іудосовки, ляхи і кацапи в Україні вже стали нацменами і маланцями,  зробили для українців щось добре, то і память про них була доброю.

GLOBAL PERMANENT WAR УКРДЕРЖСТАТ ПРО КІЛЬКІСТЬ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ

За період січня-лютого цього року населення в Україні з природних причин скоротилося на 45 тис. 888 осіб. У той же час за аналогічний період в країні народилося 59 тис. 619 дітей. Про це повідомили в Державній службі статистики (Держстат).

Держстат опублікував дані, згідно з якими, за 2016 рік населення України скоротилося на 134 200 тисяч осіб. А за один місяць (лютий) 2017 року - майже на 17 тисяч.

Загалом, за повідомленням відомства, чисельність населення України станом на 1 березня поточного року склала 42 млн 541 тисяча 600 осіб. Це дані без урахування тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та частини зони АТО на Донбасі.
станом на 1 лютого 2017 року чисельність населення становила 42 млн 558,3 тис. осіб. Виходить, що за місяць населення України скоротилася на 16,7 тис. Осіб. 
У процентному співвідношенні - 0,04%.

Цікаво, що 1 березня 2016 року населення в Україні становило 42 млн 722 тис. Чоловік. Таким чином, за рік людей в країні стало менше на 180,4 тис. Осіб.

Повідомляється, що 42 млн 372 тис. осіб - це постійне населення України (за станом на 1 березня 2017 року).

• мешканками України є близько 22, 5 мільйонів жіночого населення. За останні роки відбувається спад приросту жіночого населення, так як представниці прекрасної статі навмисно залишають країну і переїжджають на інше постійне місце проживання в інші, більш спокійні місцевості;
• близько 19, 5 мільйонів чоловік займає площу України чоловіче населення. Із-за останніх подій і через воєнізованих дій в країні, чоловічого населення працездатного віку заборонено залишати межі цієї держави;
• за минулих рік територія України поповнилася на 200 000 новонароджених немовлят. Помічено, що процентне співвідношення народжуваності суттєво скорочується. Молоде подружжя воліють обмежитися одним або двома дітьми в сім’ї, а багато молодята зовсім воліють не продовжувати свій рід. Ще кілька років тому за статистикою було показано, що протягом однієї доби на світло могли з’являтися близько 1000 маленьких українців. Але сьогоднішні цифри дещо знижені, за добу в 2015 році народжувалися лише близько 800 малюків;
• що ж стосується відсотка смертності, то вона значно перевищує за відсотками народжуваність. В середньому, протягом року помирає близько 320 000 людей. Головними причинами смертності виділені: хвороба і похилий вік. Останні кілька років основні причини смерті включені і конфліктні ситуації в цій країні, в результаті воєнізованих дій гинуло величезна кількість місцевих жителів;
• працездатне населення України на 2017 рік становить межу близько 30-ти мільйонів людей. У цю категорію включені жителі, які досягли 18-річчя віку і не перейшли поріг 65-ти річного віку. Як бачимо, велика частина населення України представлена у вигляді працездатного населення. Близько 5 мільйонів осіб припадає на дітей і підлітків, які не досягли 15-ти років. А близько 6 мільйонів осіб від загальної чисельності проживаючих жителів віддано у владу пенсіонерам.

GLOBAL PERMANENT WAR 12 КВІТНЯ ДЕНЬ КОСМОНАВТИКИ.

Українці і космос.

12 квітня 1961 року радянський космонавт Юрій Гагарін на космічному кораблі «Восток» з космодрому «Байконур» вперше у світі зробив орбітальний обліт Землі, який тривав 108 хвилин.

7 квітня 2011 року ООН встановила святкування 12 квітня як день  першого вдалого польоту людини в космос на міжнародному рівні.

З батьківскою усмішкою  українцї маршал артилерії Кирило Москаленко і  генеральний конструктор космічних кораблів Сергій Корольов, по матері теж Москаленко, провожають у перший космічний орбітальний політ росіянина старшого лейтенанта Юрія Гагаріна.

Основоположниками практичної космонавтики стали два українця ЗК Сергій Павлович Корольов-Москаленко та Валентин петрович Глушко. 

Практична космонавтка розпочалась в  1937 роцi з польоту першого ракетоплана  з рекетним двигуном "ОРМ-65", розробленим В.П. Глушко.

Радянська влада високо оцінила діяльність основополжників практичної космонавтики на декілька років вони попали в ГУЛАГ. 

Підчас першого польоту в космос керувал СРСР два українці генеральний секретар КПС Микита Сергійович Хрущов і голова Верховної Ради СРСР Леонід Ільїч Брежнєв.

В 1962 році вперше в космосі пролунала саме українська пісня "Дивлюсь я на небо, тай думку гадаю".   Її запівав орбітального польоту космонавт № 4 українець Павло Романович Попович. 

"Я дуже пишався, що став першим українцем, який побував у космосі. Першою піснею, що пролунала на орбіті під час нашого польоту, була "Дивлюсь я на небо та й думку гадаю..." 

 Черговий космонавт у відновленої  держави України – Леонід Каденюк здійснив політ на американському космічному кораблі "Шатл".

Леонід Каденюк, народився в селі Клішківці Чернівецької області, разом із іншими радянськими космонавтами випробовував систему "Буран", був льотчиком-випробувачем Державного НДІ Військово-повітряних сил СРСР, а з 19 листопада до 5 грудня 1997 року здійснив космічний політ на американському БТКК Columbia місії STS-87.
Досить дивним виглядає заява віце-прем'єр-міністр України 2017 року В’ячеслав Кириленко сказав: "Перший космонавт СССР – Юрій Гагарін, перший космонавт відновленої української незалежності – Леонід Каденюк. Сергій Павлович Корольов – це видатний українець, сумнівів нема, але ми повинні переорієнтовувати весь наш світогляд на те, що зроблено українцями для України".
Список космонавтів з України.

Арцебарський Анатолій  9 вересня 1956, смт Просяна Покровський район Дніпропетровська область.

Береговий Георгій 15 квітня 1921, с. Федорівка, Карлівський район, Полтавська область

Бондаренко Валентин,  16 лютого 1937, м. Харків

Васютін Володимир 8 березня 1952, м. Харків

Волк Ігор Петрович 12 квітня 1937, м. Зміїв, Харківська область

Волков Олександр 27 травня 1948, м. Горлівка, Донецька область. У 1970 році закінчив Харківське вище військове авіацйне училище льотчиків імені С. І. Гріцевця.

Волков Сергій 1 квітня 1973, Чугуїв, Харківська область.

Гідзенко Юрій 26 березня 1962, с. Єланець, Миколаївська область. У 1983 закінчив Харківське вище військове авіацйне училище льотчиків імені С. І. Гріцевця.

Добровольський Георгій  1 червня 1928, м. Одеса. У 1950 році закінчив Чугуївське військове льотне училище.

Жолобов Віталій Михайлович 18 червня 1937 року с. Стара Збур'ївка Голопристанський район, Херсонська область. Після завершення кар'єри космонавта працював помічником генерального директора науково-виробничого об'єднання «Маяк» у м. Києві; з 1996 року працює заступником генерального директора Національного космічного агентства України у м. Києві; з 2002 року Президент Аерокосмічного товариства України.

Кизим Леонід 5 серпня 1941, м. Лиман, Донецька область. Протягом 1958—1963 рр. навчався у Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків.

Левченко Анатолій.  21 травня 1941, с. Основинці, Краснокутський район, Харківська область. У 1959 році Левченко став курсантом Кременчуцького вищого військового авіаційного училища льотчиків. У зв'язку з перепрофілюванням училища, А. Левченка перевели до Вищого військового авіаційного училища льотчиків, яке він закінчив в 1964 році.

Ляхов Володимир  20 липня 1941, м Антрацит Ворошиловградська (нині — Луганська)область. Закінчив Харківське вище військове авіацйне училище льотчиків імені С. І. Гріцевця.

Маленченко Юрій 22 грудня 1961, м. Світловодськ, Кіровоградська область.

Онуфрієнко Юрій 6 лютого 1961, Рясне, Харківська область.

Попов Леонід  31 серпня 1945, м. Олександрія Кіровоградська область. У 1968 році закінчив Чернігівське вище військове училище льотчиків з дипломом «льотчик-інженер».

Попович Павло 5 жовтня 1930, м. Узин, Київська область.

Циблієв Василь 20 лютого 1954 року, с. Оріхівка, Кримська область (нині — АР Крим)). У 1975 закінчив Харківське вище військове авіацйне училище льотчиків імені С. І. Гріцевця.

Шонін Георгій 3 серпня 1935, м. Ровеньки, Луганська область. Дитинство провів на Одещині у м. Балта. Вступив до Одеської спецшколи ВПС, але після її розформування закінчив Єйське військово-морське ордена Леніна авіаційне училище.

Навіть перший польський космонавт Гермашевський Мирослав народився в с. Липини, на території нинішнього Березнівського району на Рівненщині. Доречі якимось чином вижив у «Волинській різні»

Атьков Олег — у 1966 році закінчив Херсонську середню школу № 20.[

Горбатко Віктор — у 1953 році закінчив 8-му військову авіаційну школу початкового навчання льотчиків у місті Павлоград Дніпропетровської області.

Климук Петро — у 1959 році вступив до школи початкового навчання льотчиків у Кременчуці. Через перепрофілювання школи у 1960 році, П. Клімука було переведено у Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків імені Ленінського комсомолу[2]. 1964 року закінчив його з відзнакою.

Кононенко Олег. У 1988 році закінчив Харківський авіаційний інститут ім. М. Є. Жуковского.

Манаров Муса. Дитинство провів у різних містах за місцем військової служби батька, в тому числі в селищі Клевань біля Рівного, у Харкові.

Романенко Юрій — у 1966 на відмінно закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків, де залишився працювати інструктором до 1970 року.

Скрипочка Олег. Народився у сім'ї військовслужбовця. Певний час навчався у школі у м. Запоріжжя.

Філіпченко Анатолій. У 1950 році закінчив Чугуївське (Харківське) військове авіаційне училище льотчиків і отримав кваліфікацію «військовий льотчик».

Роберта Лінн Бондар (*4.12.1945, Су Сейнт Мері, (Онтаріо, Канада). Народилася в родині етнічних українців.

Мельник Брюс (*5.12.1949, Нью-Йорк, США). Батьки — вихідці з України.

Джудіт Рєзнік (*5.04.1949, Акрон, Огайо, США — 28.01.1986). Батьки — вихідці з України.

Стефанишин-Пайпер Хайді-Марія (*7.02.1963, Сент-Пол, Міннесота, США). Батьки Гайді — емігранти до Америки із Західної України.