GLOBAL PERMANENT WAR ГРУШЕВСЬКИЙ НЕ СКОЇВ ЗЛОЧИНІВ ВІН ЗРОБИВ БАГАТО ПОМИЛОК. .

ГРУШЕВСЬКИЙ НЕ СКОЇВ ЗЛОЧИНІВ ВІН ЗРОБИВ БАГАТО ПОМИЛОК. 

ПОМИЛКИ НАБАГАТО ГІРШЕ ЗЛОЧИНІВ.

В РЕЗУЛЬТАТІ ПОМИЛОК ГРУШЕВСЬКОГО ЗАГИНУЛО БІЛЬШЕ 10 000 000 УКРАЇНЦІВ.

Кілька слів на захист Ключевського...

Про виступ Президента Порошенка на зустрічі зі студентами-істориками: чому конкретні вчинки є важливішими, ніж правильні гасла

Ігор Сюндюков

6 жовтня, 2016 - 19:15

• Like

ФОТО МИХАЙЛА ПАЛІНЧАКА

6 жовтня Президент України зустрівся (як відзначалося, у «неформальній атмосфері») зі студентами Київського національного університету імені Тараса Шевченка — майбутніми істориками та їхніми наставниками — викладачами. Спочатку про позитивну складову вражень від цієї акції, яка відбулася з нагоди 150-річчя від дня народження Михайла Грушевського.

По-перше, не можна не вітати сам факт такої зустрічі. 

Так складно побудоване речення.  Факт зустрічі Президента України з істориками звичайна І ПОСТІЙНО НЕОБХІДНА подія, а не тільки  в рамках відзначення 150 річчя Грушевського. 

Глава держави слушно відзначив, що історики виконують особливо відповідальну місію під час інформаційної війни (по суті, інформаційної агресії), що розв’язала супроти нас Російська Федерація. «І головна зброя сучасного українського історика в цій боротьбі — це правда, це факти». З цим важко не погодитись.
Потрібна достовірна інформація про минулі події буття людей, конкретних учасників подій, іх роль в цих подіях такими, якими вони були в реальній дійсності в просторі і часі.

По-друге, доволі важливою є така теза з виступу Петра Порошенка: «На відміну від агресора, нам не потрібно вигадувати історію». Адже ми «не крали ні в кого ані назви своєї країни, ані своєї історії, ані історичних героїв». Зауважимо, що «День» жорстко й давно відстоює саме цю думку, зокрема, в наших виданнях «Україна Incognita» (2002 р.), «Дві Русі» (2003), а особливо — «Сила м’якого знака» (2011), «Повернення в Царгород» (2015), «Сестра моя, Софія» (2016). Тим більше тішить, що цей «посил» прозвучав зараз (здається, мало не вперше в українській новітній історії на такому рівні) з вуст Президента.

 Відповідальна місія істориків ?  Ха-ха-ха...
Натяк Президента що: "Історія як дишло хто заплатив туди й вийшло". Крадіжка історії і вивченя історії?  Що там в минулих подіях можливо вкрасти? Про минулі події все відомо. Інформація, як її не спотворюй, залишається і легко розбита на друзки складається в достовірну мозаїку. Приклад: 1933 рік, Катинь, Тонкінський інцидент, події в Рйхскомісаріаті Україна.

По-третє, знаменними є слова Петра Порошенка: «Переконаний, історію України мають ретельно і в обов’язковому порядку вивчати усі українські студенти в усіх вишах. А для українських істориків нарешті настав час виходити з тиші наукових кабінетів й рішуче спілкуватися з широкою громадськістю». Це — цілком слушна думка. Лише три маленькі ремарки. А як щодо «виношених» у МОН України проектів скорочення навчальних годин на викладання історії у вишах? Ідея, слід розуміти, відкинута остаточно? Це по-перше. По-друге, як щодо фінансування гуманітарної науки в Україні, зокрема, історичної (як академічної, так і у вишах)? Реально рівень цих коштів є катастрофічно мізерним. І, отже, красиві слова лишаються красивими словами. І, нарешті, по-третє. «День» може відверто і без хибної скромності сказати про себе, що ми не «сиділи у тиші кабінетів», а, не розраховуючи на підтримку держави, проводили свою українську гуманітарну політику, потрібну суспільству. І робимо це вже 20 років. Ми прагнули зробити свій внесок у становлення громадянського суспільства в Україні (ще до 1999 року), прагнули «працювати з суспільством», доносити до людей європейські цінності у важкі роки авторитарної влади Кучми й Януковича, а в останні роки — прагнемо змінити наш національний характер. Бо якщо це не зробити — завжди при владі будуть політики, що зосереджені не на Україні, а на «великому мискоборстві» (Ліна Костенко), які прагнуть не змінити систему, а підлаштувати її під себе. Все сказане — жодною мірою не самопіар, а просто об’єктивні факти.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

 "Велике мискоборство" йде  з раннього неоліту, а  поряд з ним розцвіло  "махровим" цвітом "мале мискоборство"  в надрапаних реченнях на скелі і далі на глиняній, деревяній  дошщечці, пергаменті, папірусі, папері і  тепер в нетрях. 

І, нарешті, про не дуже приємні для «керманичів» з Банкової речі. Трагедія (це слово — не перебільшення) сучасної України в тому, що абсолютно, 100% правильні слова, сказані на вищому державному рівні, як і в даному разі (а критерії тут мають бути особливо жорсткими), не підкріплені реальними, цілком конкретними справами, неминуче (саме так!) ставлять під сумнів головне в цій ситуації — щирість. А, значить, і довіру до влади. Невиконані обіцянки (той самий популізм, яким грішить далеко не лише опозиція) девальвують красиві, чудові слова. Адже чимало людей все це пам’ятають.

Застсовувати слово "ТРАГЕДІЯ КЕРМАНИЧІВ" не коректно. 
КОМЕДІЯ ось вірне слово для опису поведінки "Керманичів з Банкової, Грушевського, Желянської та Різницької". В наслідок комедій, які влаштовують так звані "КЕРМАНИЧІ - КОМЕДІОТИ" українці мають перманентне, трагічне життя.1

Хотілося б згадати і про «культуру цитувань» тих, хто готував виступ Президента. Ці люди поставили главу держави у, м’яко кажучи, незручне становище. Адже вислів з промови пана Порошенка: «Історія — не вчителька, а наглядач, вона не вчить, а карає» — це пряме, цілковите запозичення відомої думки великого російського історика Василя Ключевського, без посилання на джерело... Не дуже втішний виходить контекст, якщо вдуматись!

Виступ перед істориками і всі історики Ключевського читали. У Ключевського є інший вираз: "Справа незроблена краще справи зiпсованої, тому що першу можна зробити, а другу не можна виправити". Соловйов, Ключевський зіпсували історію і її вже дуже важко виправити.. Історія не вчителька і не нагляда і не кат. Історія опис минулого життя і не більше.  Цитувати саме цю цитату дезінформатора Ключевського на зустрічі з українськими істориками це спосіб залякати теперішніх і майбутніх істориків і вказівка напрямку з якою історією історики повинні йти в люди і  саме яку історію потрібно ретельно вивчати у всіх вишах. Для виступу Президента України перед істориками можна було б використати мудрість з України. 

Наприклад : Кожна людина, яка пішла з України, кожна копійка, потрачена не на українську справу, кожне слово, сказане не по-українськи, є розтрата з української скарбниці, розтрата, яка при нинішніх умовах не повернеться нізвідки. М. Драгоманов

"Думайте читайте, чужого навчайтесь свого не цурайтесь." Т. Шевченко.

А хто з приятеля перекинувся в ворога, той, значить, і раніше не був приятелем і не буде.  І. Франко 

"Є зброя страшніша за наклеп; ця зброя — істина".    Ш. Талейран

"Коли не зможу нічим любій вітчизні прислужитись, в усякому разі з усієї сили намагатимуся ніколи ні в чому не шкодити"  Г. Сковорода.

«ПОЛІТИКАМ ПОТРІБНА СЕРЙОЗНА ІСТОРИЧНА ОСВІТА»

В сучасних українських політиків вже є історична освіта. Але діють вони не завдяки знанням історії, а особистій користі. Знання історії допомагає ім зривати джек-поти. Політики з України підтримують ту історичну доктрину, за яку добре платять і дозволяють без оглядки збагачуватись.

Володимир ПАНЧЕНКО, доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»:

— Лекція Президента Порошенка була виголошена з нагоди 150-річчя від дня народження Михайла Грушевського, тож зрозуміло, що якась частина її стосувалася саме цього історика й політика. Важливим був, зокрема, акцент на тому, що Грушевський-історик «повернув» українцям анексовану Московією у часи Петра І частину нашого спадку — Русь. Недарма ж свою основну працю він назвав «Історією України-Руси»! Пригадую, в 1991-му, коли проголошувався Акт про незалежність, постало питання, як називатися нашій державі. Дмитро Павличко тоді вигукнув: «Україна!» А були й інші пропозиції, наприклад — «Республіка Україна». Хтось, здається, згадував і про «Україну-Русь». Хтозна, може, саме так, за Грушевським, було б найкраще. Тоді б зрозуміліше було для багатьох удома й за кордоном, чиїми спадкоємцями ми є. Бо ж, бачите, й досі не раз звучить з уст політиків: «Україна — молода держава...» А треба постійно нагадувати про понад тисячолітню історію нашої державності...
Хто такі русь всім відомо.
Русь це угро-фінське племья  Рюріка та його шведсько-фінської банди. Його син князь Ігор був русь - швед з гаплогрупою N1C!і останні князі тако ж. 
Русь підло захопила Київ та полян-українців. Віщий Олег від імені князя Рюріка агресора - окупант, а проголосив, що ставка племені русь буде в Києві. Політика Олега була дещо мягшою ніж політика хазар, тому шведа Олега найбільш шанували українці-поляни. Навіть прапор жовто-блакитний і тризуб шанували і шанують. Алк вже при чистому руському князі Ігореві розпочалась національно-визвольна бородьба проти руської окупації, самого Ігоря розірвали між двох берізок. Відомо, що князь Святослав хотів перенести ставку русі з Києва до Переяславця. Русь закінчилась розгромом та розвалом Київської Русі. Полюддя навкола Києва, на Миколи 1240 року тішилось, тим як горів  Київ - оплот зайд та заброд. Потім багато столітть Київ стояв у руїнах. Українці його не відновлювали. В тих руїнах поселись нові грецькі зайди. Так що добавка Русь до назви Україна не потрібна. Якщо прийти на українські кладовища і почитати імена закопаних в могилах - то слушніше назвати Україна - Грекомінорум. На памятниках одні грецькі імена. Призвіща здебільшого українські. Є атавізими русі -жовто-блакитний прапор. Його потрібно змінити на червоно-чорний.
Зовсім недавно були опубліковані результати тестування 539 жителів дванадцяти областей Російської Федерації - Архангельської, Брянської, Іванівської, Липецької, Новгородської, Орловській, Пензенській, Рязанської, Смоленської, Тамбовської, Тверської і Вологодської. Як прийнято у фахівців, для тестів відбирали тільки тих, хто не менше трьох поколінь жив на цій території (тобто батько, дід, мати і баба народилися в даній області), щоб все четверо предків були етнічними росіянами, і щоб рідна мова була російською , і щоб тестовані були родичами по крайней мере в третього ступеня споріднення. Це - стандартні вимоги в дослідженнях такого роду.
Далі, були зроблені спеціальні ДНК-генеалогічні тести на приналежність до певних родів. Виявилося, що з 539 осіб 257 виявилися східними слов'янами, гаплогруппа R1a1. Це - 48% від усіх російських по даній вибірці. Дана цифра відтворюється від вибірки до вибірки, і зовсім недавно була опублікована незалежна робота інших авторів, в якій ДНК тестували у +1228 російських, і знайшли, що гаплогрупи R1a1 мають 567 осіб, тобто 46%.
На другому місці за чисельністю - південні і балтійські слов'яни (об'єднані), гаплогруппа I. Їх 118 осіб, тобто 22%. На третьому місці - угро-фіни, N1c. Їх 76 осіб, тобто 14%. Дійсно, інші дослідження показують, що носіїв N1c від 36% на півночі Росії і 16% в середній смузі до 10% на півдні. В Україні гаплогрупи R1A1 53 % основа української нації. 

У лекції Президента була й «акуратна» критика вбік Грушевського-політика: мовляв, не треба робити з нього ікону; він жив у конкретних політичних обставинах, отже — мав свої ілюзії, допускався помилок... Ясна річ, допускався. А хіба нинішній Президент їх не допускається? Просто політикам треба бути готовим до того, що історія — суворий суддя, і не варто дивуватися (чи, тим паче, сердитися) коли й сучасники-співвітчизники щось кажуть критичного на їхню адресу. Не варто довіряти «свиті», яка каже «значительному лицу», що він найкращий і безгрішний. Тоді й помилок буде менше.

Грушевський, між іншим, був дуже амбітною, славолюбною людиною; він визнавав тільки перші ролі за собою, був схильний до інтриг. Так само й Винниченко. І Петлюра. Непомірні амбіції більших і менших вождів завжди вилазили боком для України...

Академічність Грушевського,  академічно привела українців до ГОЛОДОМОРУ 1933 року, а сам Гушевський з академічної Москви спостерігав за Голодомором. за результатами своєї титанічної праці.  Наприкінці 1934 року Грушевський відпочивав у одному з санаторіїв у м. Кисловодськ (Ставропольський край, РРФСР, СРСР, нині РФ) і несподівано захворів на карбункул. Операцію з його видалення провів головний лікар місцевої лікарні, котрий хірургом не був, а перед цим він відмовив Грушевському в проханні бути прооперованим його давнім і перевіреним другом. Помер від сепсису через три дні після операції. Серце зупинилось о другій годині дня.
Ось таке 150 річчя Грушевського. 
Був Грушевський тай загув, а з ним 7 мільйонів українців.
Так вона правда життя, а історія України - Руси Грушевського чисто академічна.
Не академічна трохи інша.  Мухи і котлети окремо.
Історія Русі це історія батьковбивств, братовбиств, знущань, брехні, війни, катувань, тюрем, каторг. Океани поту, сліз і крові. 
Історія українців це на 80 % робота по гоподарці на полі та хліві.  ХЛІБ І ДО ХЛІБА і не тільки для себе, а й за для виживання Європейської цивілізації.
20% реальної і дійсної історії українців ЦЕ СПАЛАХИ НАРОДНОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УКРАЇНСЬКОГО ГНІВУ У ВИГЛЯДІ КОЛІЇВЩИНИ.
КОЛІЇВЩИНА ОСЬ НАША ГЕРОЇЧНА ІСТОРІЯ.
Т. Шевченко писав: 
О люди! люди небораки!
Нащо здалися вам царі?
Нащо здалися вам псарі?
Ви ж таки люди, не собаки!

А далі Петро Порошенко сказав не без іронії, що якщо вже за щось і дякувати Путіну, то за те, що він допоміг нам звільнитися від ілюзій щодо багатовекторності. А ось це вже дарма! Немає за що дякувати Путіну, навіть з іронією на вустах. Бо ж звільнятися від власних ілюзій краще без того страшного досвіду, що його здобуває Україна протягом майже ось уже трьох років. І краще обходитися без таких «помічників», як Путін. Просто політикам треба читати книжки. Зокрема — з історії України. Коли міністр оборони Полторак каже: «Хто б міг подумати, що Росія на нас нападе?», я найперше хотів би запитати міністра, які книжки він читав. Чи думав він над історією України хоча б останніх 400 років? Чи відомі йому слова Юрія Шевельова (багато-багато разів повторені на сторінках газети «День»!), про те, що серед трьох головних України найпершим ворогом є Московія (другий ворог — кочубеївщина, себто «п’ята колона», третій — провінціалізм)? Ці слова були написані ще в далекому 1954 році...

Хто головний ворог українців минулої історичної переспективи. 

Він один ГОЛОДНА СМЕРТЬ. Тому українці були повсякденно заняті роботою звязаною з виживанням в природі і здобували засоби виживання  роботи в полі та хліві. 

Каладар польових робіт був наскіль щільний, що пропустивши строки польових робіт люди вмирали  голоду. Часу  на творення держави не було.   Могли тільки прийняти якусь приватну армію. Найманці швидко розуміли, що люди в полі беззахисні і іх поневолювали та перетворювали в рабів. 

Так звана Трипільська, а посуті давня українська культура занепала З того часу зникла гарна кереміка, двоповерхові будинки та міста по 40000 чол. Загарбники українців поселили  в хлівах разом з худобою і називали скотами, бидлом, когутами та собаками. Але і в хліві українці вміли зробити своє життя змістовним.  Писанки, вишиванки, пісні. Далі поневолювачі готи, хазари, русь, татари, литовці, поляки, турки, московити. німці  воювали за контроль над бидло-україцями і доходило до того, що вибивали майже до ноги українців і наступала руїна по типу Уманської пустоші. 

Часто українці брались за коли, коси, сокири і з того часу в Україні вічна КОЛІЇВЩИНА. 

Майдан 2013, 2014, 2015  2016 це Коліївщина. 

І чи доводилось йому (як, звичайно, й іншим українським політикам, — і мертвим, і живим, і ненарожденним) аналізувати хід і логіку ГІБРИДНОЇ російсько-української війни 1917—1920 років? Тоді теж більшовики у Москві заявляли: «Наших там нет! Это они между собой воюют: революционная украинская армия — и киевские националисты...». 12 лютого 1919 року, увійшовши в Київ, Щорс і не приховував того, що його загони озброїли, підготували до походу на Київ у Курську(!), і зробила це, звісно ж, «совєтская Россия»...
Єльцин, Путін, як і Порошенко  маріонетки і дякувати їм не має защо. Слова Шевельова про воргів потрібно доповнити. В місті Дубно до сих пір збереглося приміщення першої в Європі зерновоої біржі. Цеглу для побудови ділової частини м. Дубно привозили аж з Англії.
 Всі хотіли істи, але не всі хотіли каторжно працювати в полі і жити в хліві. Тому основні  вороги українців визначені і їх тьма і трошки.
І так було завжди. Петро І — Єкатєріна ІІ — Лєнін із Троцьким — Путін — всі вони зліплені з одного імперського тіста. І змириться Росія з фактом існування держави Україна тільки після того, як сама розпадеться (а вона на це історично приречена). Так що набираймося духу, спокою не буде. Аж поки Росія не повернеться до «ісконних» розмірів Московії...

Кажу зараз про історичну азбуку, яка мала б бути й азбукою політичною. Жаль, що вона дуже повільно засвоюється нашими правителями різного часу й калібру. Політикам потрібна серйозна історична освіта. Без неї вони вкотре будуть дивуватися: «Хто б міг подумати?» І потім «дякуватимуть», що хтось із ворогів чогось нас навчив...
Історичну азбуку наші вороги засвоїли та знають добре. 

«БУДЬ-ЯКІ КРОКИ НАЗУСТРІЧ ВІТАЮТЬСЯ»

Кирило ГАЛУШКО, координатор громадського просвітницького проекту «Likбез. Історичний фронт» (як публічний історик стартував у газеті «День»):

— Що я особисто бачу в якості перспектив, виходячи зі сказаного Президентом: зараз є, на відміну від часів Ющенка, певні інструменти використання громадської активності істориків. Держава в цьому плані є неефективною, але є різні ініціативи, зокрема наш проект «Likбез. Історичний фронт», який може просувати ідеї через Громадську раду при Президентові України з питань національної єдності. Вочевидь, ми навряд чи отримаємо державні кошти чи щось таке, але це певна нормативна офіційна підтримка, звертання до відомств, примушування їх, щоб вони робили свою роботу. Тобто певні зрушення в цьому сенсі є. Такий рівень уваги дозволяє нам використовувати державні інститути і тиснути на них, щоб вони принаймні своєю байдужістю не зупиняли хороші громадські ініціативи. Будь-які кроки назустріч вітаються. Ми люди скептичні, жодних ілюзій не маємо. Але що мені приємно — на відміну від оригінальних уявлень президента Ющенка про історію України сьогодні не прозвучало нічого оригінального, тобто, наскільки я розумію, Президент спирається на нормальне експертне історичне середовище і не намагається чогось вигадати. Звертання до того, щоб історики активізували свою співпрацю з суспільством, не містило жодних пропозицій ідеологічного характеру чи настійливих рекомендацій. Тобто лише від активних істориків залежить, які будуть від них пропозиції, вимоги до держави, що задавати їй питання і чекати відповідей.

Виступ Галушка приклад АКДЕМІЧНОЇ ШИЗОФАЗІЇ.

«КЕРМАНИЧІ МАЛИ Б КОРИСТУВАТИСЯ НАДБАННЯМ «Дня»

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук:

— Про те, що Путін зробив «послугу» для України тим, що напав на нас і таким чином оголив свої наміри та продемонстрував хто є хто, я неодноразово висловлював в своїх статтях, які друкувались в газеті «День». Путін таким чином своєю агресією дійсно об’єднав український народ. Я можу зрозуміти Порошенка, адже він не фахівець і спирається на той матеріал, який йому готують спеціалісти, радники та помічники. Але інколи чиновники, які мають користуватись інтелектуальними силами і втілювати їх, самі ведуть себе як науковці. Часто така думка не є кваліфікованою.

Думки, які висвітлив Порошенко в промові на честь ювілею Михайла Грушевського, багато разів повторювались в газеті «День». Я б не хотів сильно критикувати Президента, адже вважаю, що він є тою особою, на яку у нас залишилась надія. Проте, на жаль, декларуються реформи, а фактично нічого не робиться. На кого сподіватися? Не варто виступати разом з усіма тими тролями, які огульно, з приводу і без приводу критикують Голову держави. Але є речі на які необхідно звертати увагу. В оцінці самого Президента, так як і в оцінці історії, ми всі маємо бути максимально відповідальними. «День» вже 20 років, скільки існує це унікальне видання, обирав історію, як зброю, а не як звичайний посібник для самоосвіти. «День» воює за істинну сучасну українську правду і істинну українську історичну правду. Саме тому вважаю, що керманичі мали б користуватись її надбанням і говорити про це. Для верхівки зрештою має наступити момент, коли треба називати речі своїми іменами. Зокрема те, що коїться на Донбасі необхідно називати війною, а не АТО.

Це торкається і багатьох інших історичних і сучасних аспектів. Інакше це закінчується тим, що Україна, яка стікає кров’ю, продає продукцію оборонного значення агресору. З таким підходом ми можемо втратити і державність. Адже ніщо не говорить про те, що Росія в своїх злочинних намірах зупиниться. Історія Давньої Русі зосереджена в Україні, на Київських пагорбах і про це дуже добре сказала, знову ж таки в газеті «День», Світлана Алєксієвич. Про ці вкрай важливі історичні екскурси розповідає і Бібліотека «Дня», зокрема в книгах «Сила м’якого знаку» та «Повернення в Царгород». Я не знаю іншого органу в нашій періодиці, щоб так прискіпливо і вірно звертав увагу на проблеми історії і уроки, які ми маємо міцно засвоїти. Це суцільна лінія «Дня». Дуже прикро, що Президент не звертає на це уваги, а якщо й звертає, то не посилається.

Кульчицкий прислужник Путіна та надія Порошенка.

«ЦЕ МАЮТЬ БУТИ НЕ ПРОСТО СЛОВА»

Юрій ШАПОВАЛ, доктор історичних наук, професор:

– На мій погляд, це подія визначна. Не можу пригадати, хто з попередніх президентів робив такі кроки. Вважаю це величезним позитивом нинішнього президента. Такі речі потрібні, тому що обидві сторони можуть вислухати один одного, висловити певні речі. Цей крок має величезне символічне значення. Адже що таке сьогоднішня політика – це завтрашня історія. Тому це робити треба. І дуже добре, що це було зроблено.

З іншого боку, історики, як і вся наша академічна братія, опинилися в дуже скрутному становищі. Тому що матеріально нас дуже підтискають, не створено жодних умов для спокійної роботи, всі змушені відпрацьовувати. Це впливає на якість досліджень. Цього року в низці академічних інститутів скасували аспірантуру. Як може жити науково-дослідницький заклад без підготовки нових поколінь дослідників? Владі треба посилити увагу до суспільних дисциплін, у тому числі до історії, бо без цього не буде ні справжньої культури, ні справжньої науки. Тобто це мають бути не просто слова. Поки що ми бачимо все навпаки. Академічні інститути змусили перейти на 50% оплати, всі написали заяви, ніби це добровільно, а насправді це серйозна проблема.
ШАПОВАЛ КОРОТКО: "ДАЙТЕ ДЯДЬКУ ГРОШІ В ІСТОРІЇ БУДЕТИ ХОРОШІ."
+

Підготував Валентин ТОРБА, «День»

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

Ураїнці декілька тисячоліть спостерігають за комедійним серіалом. Пісьменники, істерики, медіоти, медіанти, журналюги, журнашлюхи, політолухи за кусок гнилої ковбаси гонять туфту в газетах, якими розпалють грубу. Слухать "брехунець", "голубий ящик" та блукають в NЕТрях  і ждуть головну новину, після якої показуть "Лебедине озеро".