Тактика гібридної армії РФ на Донбасі - яка вона? АНАЛІЗ від офіцера з сектору "М"
- 8369ПЕРЕГЛЯДИ
- 0КОМЕНТАРІ
- 23/08/2016ДАТА ПУБЛІКАЦІЇ
...Так звані "армійські корпуси" так званих "народних республік" - це фактично приватна військова компанія Кремля. Вона комплектується найманцями, яких вербують через російські військкомати. Інша складова гібридної армії - кадрові військовослужбовці ЗС РФ, від артилеристів до фахівців з радіоелектронної боротьби. Приватна армія Путіна грає роль гарматного м'яса на передовій, а регулярні російські війська підпирають її, виступаючи другим ешелоном.
Підготував: Павло СОЛОДЬКО
Сьогодні ми опублікували переклад статті фахівця з військових тактичних ігор Джона Каррі. В ній експерт стверджує, що радянська тактика часів "холодної війни" забезпечувала перевагу військ Варшавського блоку над силами НАТО - хоча б на рівні ігрового симулятора.
Чи можна застосувати теорію Каррі до нинішньої російсько-української війни, ТЕКСТИ запитали у практика - бойового офіцера-десантника Збройних Сил України.
Говорить полковник Віктор ШИДЛЮХ, заступник керівника сектору “М” АТО у 2014-15 рр.:
- Твердження експерта з військових ігор часів "холодної війни" важко прикласти до окупації Кремлем частини України.
Сучасна російська тактика не закінчується на постулатах, озвучених у статті. Тактика дій гібридних військ РФ значно більш багатогранна.
До служби в Генеральному штабі полковник Віктор Шидлюх був офіцером-десантником (95-та аеромобільна бригада)
Кремль воює вже десятки років, у різних країнах, проти різних противників - від Іспанії до Японії, від Фінляндії до Афганістану. Тому, вочевидь, спершу є сенс оглянути військову тактику Москви в історичній ретроспективі.
ПІСЛЯВОЄННЕ ДЕСЯТИРІЧЧЯ
Після Другої світової СРСР володів найсучаснішою на той час тактикою, набутою - як вірно згадав геймер - з досвіду німецько-радянської війни.
У Третього рейху (спершу союзника Кремля у Другій світовій війні, а потім ворога) Червона армія позичила чимало - від стройових прийомів до тактики. Скажімо, положення про декілька напрямків головних ударів.
Постійно перебуваючи в ролі агресора, московські військові теоретики, відповідно,вважали наступ головним видом бою, що й було записано в радянських армійських статутах.
Передбачалося, що наступ буде здійснюватися на кількох напрямках [три напрямки головного удару згадуються у розділі "Приклад 1" статті Джона Каррі - Ред.] одночасно. Туди, де вдавалося досягти найбільшого успіху, підтягували резерви і зрештою проривали оборону противника.
Такий пошук найбільш вразливого місця ворожої оборони вимагав від сторони, яка наступає, створення так званих “ешелонів” - кількох ліній військ:
1) до першого ешелону входили важкі танки, які на чолі сил прориву прокладали шлях крізь позиції противника;
2) другий ешелон - середні та легкі танки, які за підтримки піхоти розвивали початковий успіх. Якщо противник вів вогонь, солдати рухалися пішки за танками, прикриваючись бронею від куль.
БТР-152. Фото: pl.wikipedia.com
Якщо обстановка дозволяла, піхота пересувалася на броні. Тому й перший масовий радянський бронетранспортер БТР-152 [прийнятий на озброєння в 1950 р.] мав відкритий броневий корпус - свого роду окоп для піхотинців.
3) Третій ешелон наступу - це піхота й інженерні війська, які оперативно організовували рубежі оборони, створюючи умови для відбиття контратак ворога на найбільш імовірних, а в ідеалі - на всіх можливих напрямках.
ЯДЕРНА ЗБРОЯ
З розвитком ядерної зброї концепція наступального бою в Радянській армії змінилася. Декілька напрямків головного удару виявилися непотрібні - ядерний удар був набагато ефективнішим.
В радянському військовому вузі офіцерів готували до ведення наступу з подоланням епіцентру “свіжого” ядерного вибуху. Це був єдиний напрямок наступу - він же напрямок головного удару (Каррі у своїй статті називає його "вісь наступу").
Відповідно, з’явилася нова важлива вимога до військової техніки - здатність діяти на території, забрудненій радіоактивними речовинами, при цьому захищаючи екіпаж від уражаючих факторів ядерного вибуху.
В результаті вся радянська техніка стала закритою. Кожну машину укомплектували фільтро-вентиляційними установками.
Замість трьох і більше ешелонів передбачався тільки один, максимум два. І не лише на танках, а й на легкоброньованих - закритих! - бойових бронемашинах.
Їздиш собі по тому, що лишилося після падіння ядерного боєприпасу, і завершуєш ним розпочате. Так у радянських БМП і БТР з’явилися амбразури для ведення вогню піхотним десантом зсередини машини.
Тому ігрова симуляція боїв військ Варшавського договору проти НАТО, на якій спеціалізується автор статті, не є сповна реалістичною.
Холодна війна - це було скоріше брязкання зброєю, намагання залякати противника.
А на випадок, якби вона перейшла, як пише експерт, “у Центральноєвропейський фронт”,радянська стратегія передбачала застосування “миротворчого атому”.
Вже дивізійна самохідна гаубиця 2С3 (“Акація”) могла доставляти тактичний ядерний боєприпас на відстань до 17 км.
Але до “гарячої війни” між Варшавським блоком і НАТО не дійшло, тож не факт, що моделювання такого конфлікту на ігровому столі буде адекватним.
Аналітики, які пишуть правила військових ігор, закладають туди основні передумови, але гарантії, що в реальній битві все спрацює саме так, немає. Тим більше, що жоден бій не йде за заздалегідь продуманим планом.
АФГАНІСТАН
Але коли радянські війська спробували застосувати згадані тактичні прийоми в Афганістані, це призвело до великих втрат. Бо стаціонарної ворожої оборони зазвичай не було, відповідно - нічого й проривати. І не треба жодного напрямку головного удару. Куди його завдавати?
Оборона у тодішнього противника радянської армії була осередковою. Невеликі групи піхоти атакували й відходили. Атакували переважно стрілецькою зброєю та ручними протитанковими гранатометами (зазвичай ще й радянського виробництва - РПГ-7).
Моджахеди Ісламської партії Афганістану (відламу польового командира Юнуса Халіса), 1987 рік. Більшість із "калашами", у двох бійців праворуч - британські гвинтівки "Лі Енфілд" першої половини XX-го сторіччя
Виявилося, що кумулятивний струмінь з РПГ легко проходить крізь легку броню радянських бронетранспортерів, калічить піхотинців у десантному відділені, викликаючи детонацію боєкомплекту.
Так, починаючи з Афгану, піхота стала їздити верхи на броні, а не всередині бойової машини.
З’явилася БМП-2 з удвічі менш потужною, ніж на БМП-1, гарматою - зате точнішою, скорострільнішою і більш далекобійною. А найголовніше, її ствол міг підніматися на 74° замість 30° у попередниці, що дозволяло вести ефективний вогонь по противнику на високогірних схилах.
На баштах танків з’явився - теж для боротьби з засідками душманів у гірській місцевості - крупнокаліберний кулемет “Утьос” (НСВ) 12,7 мм, який на відміну від іншого танкового озброєння міг стріляти вгору.
НСВ - як і його “однокаліберний” попередник ДШК - активно використовувався і на інших позиціях радянського військового контингенту в Афганістані, особливо на блок-постах, не підпускаючи ворога на відстань пострілу зі стрілецької зброї та РПГ.
У повстанців теж вистачало крупного калібру. Афганські моджахеди з політичного руху "Ісламське товариство" на вогневій позиції з важким кулеметом ДШК, 1987 рік. Tакож у кадрі - гранатомет РПГ-7 та автомат АКМ. Фото: Erwin Franzen
До речі, блок-пости в радянській тактиці теж масово з’явилися саме в Афгані. Військові транспортні колони рухалися від одного блок-посту до іншого, між блок-постами їх треба було охороняти.
Спершу радянська авіація отримала безсумнівне панування в повітрі Афганістану, що дозволяло ефективно застосовувати для відбиття ворожих нападів ударні вертольоти. Але пізніше в душманів з’явилися американські переносні зенітно-ракетні комплекси “Стінґер”, які могли збивати авіатехніку на висоті до 4 км.
Афганський моджахед-зенітник із ПЗРК "Стінґер" на позиції, 1988 рік. Довкола все в снігу - або зима, або високогір'я
У зв’язку з цим змінилася тактика радянських ВПС. Літаки намагалися піднятися на недосяжну для “стінґерів” висоту, гелікоптери, навпаки, рухалися якнайнижче, ховаючись у складках місцевості.
Для протидії переносним зенітним ракетам винайшли теплові пастки та станції оптично-електронних перешкод. З’явилися системи попередження [пілота] про опромінювання літального апарату стороннім локатором.
Ударний гелікоптер Мі-24 супроводжує радянську транспортну колону
Взагалі, тактика і військова техніка - речі взаємопов’язані. З’являється нова техніка - змінюється разом із нею і тактика. І навпаки.
В Афганістані не було фронту. В нинішній російсько-українській війні є фронт і є тил, а тоді ворожого удару можна було очікувати в будь-якому місці.
Мобілізовані військовослужбовці строкової служби Радянської армії, рядові Дмитро Полярний та Андрій Ватаґін чергують навиносному посту сторожової застави батареї артрозвідки 1074-го артилерійського полку. 1988 рік, Кабул (столиця Афганістану). Для забезпечення кругової оборони виносного посту застосовується ноу-хау - до вкопаного у ґрунт заднього мосту автомобіля ГАЗ-66 дротом прикручено автоматичний станковий гранатомет АГС-17. Вогнева позиція обкладена ящиками від боєприпасів - вочевидь, з піском. Фото: Kalabaha1969, en.wikipedia.org
Замість лінії фронту з’явилися так звані “базові райони” - місця концентрації радянських військ, прикриті оборонними позиціями. У моджахедів були свої фортифіковані бази у важкодоступних горах.
Для прикриття руху колон широко використовувалась артилерія. На відміну від нашої війни, їй не треба було постійно змінювати вогневі позиції. Бо в моджахедів важких гармат зазвичай не було.
Афганські ісламісти транспортують розібраний ДШК. З виходом радянських військ бойові дії не припинилися - моджахеди пересварилися між собою, в результаті цього конфлікту з'явився "Талібан". Війна в Афганістані триває з 1978 року і донині
Часто артилерію застосовували поодинці - гармата і кілька мінометів на сектор вогню - тимчасово розставляючи уздовж усього маршруту руху колони. На цих позиціях арта прочісувала можливі місця засідок та підходів до них - “зеленку”, ущелини, гірські стежки.
Загалом же саме в Афганістані СРСР почав опановувати тактику протипартизанської(контрдиверсійної) боротьби на загальновійськовому рівні.
У Другій світовій Червона армія не мала великого досвіду в цій справі (проти УПА та інших партизанських формувань воювали переважно внутрішні війська на кшталт бойових підрозділів НКВС). А в Афгані боротьба з повстанцями стала основним видом бойових дій.
Група радянських спецназівців перед виходом на завдання. Афганістан, 1988 рік. Фото Михайла Євстафьєва
Наступальна ж тактика Радянської армії там теж була точковою, як і атаки противника. Десантура і спецназ накривали ворожі транспортні каравани і зачищали окремі населені пункти, які командування вважало опорними базами повстанців.
Зачистки - це також афганська “спадщина”.
ЧЕЧНЯ
В Чечні російська армія теж зіштовхнулася з потужним партизанським опором - до того ж значно запеклішим, ніж в Афганістані. Де-юре Кремль називав цю війну КТО[контртерористична операція], а фактично вони воювали проти Чечні всією країною.
У Москві думали, що з Чечнею вийде як із Чехословаччиною чи Прибалтикою - під гусениці російських танків кидатимуться беззбройні мирні демонстранти.
Але чеченці сказали “Так не буде” і знищували нападників цілими полками. Щоб узяти Грозний, росіянам довелося перетворити місто на Хіросіму.
Грозний на початку 2000-х. Ось як виглядає АТО у розумінні Кремля
Чеченці завдавали противнику величезних втрат, значно більших за афганську кампанію, тому що:
- вони воювали на своїй землі, і воювали масово;
- в армії РФ панував російський “авось”, недбалість і п’янство;
- росіяни намагалися брати не вмінням, а кількістю;
- чеченці весь час удосконалювали тактику партизанської війни.
Чеченці збили російський вертоліт на околиці Грозного, 1994 рік. Фото: Михайло Євстафьєв
Чеченська тактика - засідки, стрілецька зброя, гранатомети, вибухові пристрої, ПЗРК. І суцільно озброєний народ: від старого до малого. Як у махновській “Революційно-повстанській армії України”: вдень - мирне населення, вночі - партизани.
Замість початкової радянської тактичної одиниці - мотострілецького відділення [8 бійців]чеченці використовували бойові групи значно меншої кількості - трійки, четвірки. Кулеметник, гранатометник, снайпер, іноді автоматник. Без техніки і зайвого вантажу, зате мобільні і знають місцевість.
А росіяни засідали в базових таборах, ставили блок-пости, проводили транспортні колони, організовували зачистки в селах і містах… Той же Афган, тільки значно більш динамічний (відповідно до організованішого й жорстокішого чеченського спротиву).
Колона російської техніки в горах Чечні, орієнтовно 1995 рік
За 10 років бойових дій росіяни добре вивчили і перейняли чеченську тактику. І намагалися використати її в ході гібридної війни в Україні.
КРИМ
Окупація Криму - не результат бойових дій. Це бандитизм: ви пустили сусіда до себе в гості, а він поставив вас під ствол у вашому ж домі.
Кремль перекидав війська під виглядом штатних ротацій, флотськими каналами. Армія і керівництво країни не були готові.
Важко відповісти, як потрібно було діяти. Так само, як важко відповісти, чи потрібно було відповідати на російські обстріли з-за кордону влітку 2014-го.
Людство це вже проходило
Можливо, треба було оперативніше реагувати на ситуацію, яка склалася. І вирішити: можемо - воюємо, не можемо - виводимо армію.
А якщо люди замість конкретного рішення тижнями чують абстрактне “Тримайтесь!”, то вони втрачають мотивацію, серед них з’являються слабенькі...
КРЕМЛЬ ХОТІВ, ЩОБ ЗСУ СТРІЛЯЛИ В ДЕМОНСТРАНТІВ
В чому промах путінських аналітиків? План цих спеціалістів з провокацій базувався на тому, що наші Збройні Сили - це аналог російських.
Думали, що українських військових можна підкупити. Докинути пару тисяч до зарплати, квартири дати офіцерам…
Взамін за те, щоб армія почала стріляти у своїх же співгромадян - як у Росії. Ноги російської інформзаготовки про “хунту” ростуть саме звідти.
Якби цей план вдався, спротив окупантам чинили б хіба що легкоозброєні партизани - тактика, після Афгану й Чечні звична і комфортна для Кремля.
Однак за двадцять із гаком років безгрошів’я в українській армії залишилися переважно ідейні офіцери та “робітничо-селянський” особовий склад.
Думаєте, 500 озброєних контрактників з десантної бригади не могли посунути вбік кількох цивільних, які блокували їхній ешелон? Тим більше, що до Майдану у військах ставлення було не вельми приязне.
Але, не зважаючи на владну пропаганду, ЗСУ завжди ставили себе понад політикою. Жодного разу за 25 років незалежності українська армія не застосовувала зброю проти мирних громадян. Бо готувалася до іншого. Цитуючи слова військової присяги, “захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність” своєї країни.
Кремлівським провокаторам не вдалося розколоти армію і народ. ЗСУ стали на захист батьківщини від агресора, натомість отримавши від громадян безпрецедентну волонтерську підтримку.
Тому з перших же днів свого вторгнення окупанти зустрілися в Україні не зі звичним для них партизанським спротивом, а з регулярною армією. З танками, авіацією, важкою артилерією та іншими речами, які завдають величезних втрат агресору.
РОСІЙСЬКА ТАКТИКА У ВІЙНІ НА ДОНБАСІ
Експерт із військових ігор говорить про такі особливості російської тактики часів Холодної війни:
- концентрація живої сили та артилерії;
- cтрімкий наступ на одному чи кількох головних напрямках, часто без детальної розвідки - щоб якомога швидше зблизитися з противником на відстань ефективного вогню;
- перекидання підкріплень з інших напрямків наступу на той, де вдалося досягти найбільшого успіху;
- простота тактичних прийомів, яка нібито забезпечує швидке прийняття стандартних рішень, що підриває бойовий дух менш прудкого противника.
Четвертий пункт, найімовірніше, випадає з нашого переліку - оскільки ЗСУ, на відміну від армій НАТО, починали з тих же бойових статутів, що й ЗС РФ.
Залишається три пункти - і цей перелік занадто короткий. Як уже говорилося на початку,тактика дій гібридних військ РФ значно більш багатогранна.
Спробуємо укласти власний перелік.
10 ТАКТИЧНИХ ПРИНЦИПІВ ГІБРИДНОЇ АРМІЇ РФ:
1. ДИВЕРСІЙНО-РОЗВІДУВАЛЬНІ ГРУПИ. Тактику ДРГ росіяни перейняли у чеченців. Йдеться про точкові напади - прохід між блок-постами, мінування і засідки на дорогах, несподівані напади на окремі позиції.
Можливо, у 2014 році використання цієї тактики й було виправданим - частина місцевого населення, запропагандоване кремлівським ТБ, симпатизувала озброєним “зеленим чоловічкам”, а ЗСУ не завжди добре орієнтувалися на місцевості поза основними дорогами.
Однак зараз тактика ДРГ втратила колишню ефективність, оскільки:
а) Україна створила суцільну лінію фронту, збудувавши на ній ешелоновану оборону, яка дозволяє контролювати всю прифронтову територію;
б) це наша земля, на якій живуть наші люди. Навіть на окупованій території вони допомагають ЗСУ, в тому числі й інформацією про підозрілих людей зі зброєю.
2. ПРИКРИТТЯ МИРНИМ НАСЕЛЕННЯМ - це одна з основ сучасної російської тактики, і Кремль навчився їй теж у Чечні. Там росіяни помітили, що чеченці не стріляють по своїх. І стали прикриватися “мирняком”, розташовуючи вогневі позиції на кладовищах, подвір’ях шкіл, дитячих садків, лікарень, багатоквартирних будинків.
Там же Москва побачила, як ефективно - особливо у країнах Заходу - чеченці поширюють інформацію про злочини російської армії проти мирного населення. Бо самі ЗС РФ не церемонилися з тим, куди стріляти - чи по чеченському селу, чи по дев’ятиповерхівках Грозного.
Кремль розраховував, що українська армія теж почне зрівнювати міста Донбасу з землею - цілими кварталами, як російська армія це робила в Чечні. Результатом мала бути вражаюча картинка про “геноцид народу Донбасу”, яку планувалося згодувати західним демократіям.
Цей розрахунок провалився, от і довелося росіянам придумувати історії про розіп’ятих немовлят і самим обстрілювати окуповані ними території.
3. ПРИХОВУВАННЯ ВЛАСНОЇ ПРИСУТНОСТІ потрібне росіянам саме для того, щоб безкарно прикриватися мирним населенням та здійснювати інші військові злочини. “Нашей армии там нет”.
Сєрґєй Шойґу - Герой Росії, міністр оборони РФ. Другий після Путіна фігурант майбутніх кримінальних справ про військові злочини гібридної армії Кремля на території України
Тому вони замазують тактичні знаки на штатній техніці, видають замість військових квитків РФ документи неіснуючих “держав”, зрізають з форми статутні нашивки з триколором та інші відзнаки, приховують обставини і навіть самі факти загибелі російських військовослужбовців у зоні проведення АТО.
4. ТАКТИКА ВИШТОВХУВАННЯ, ВОНА Ж "ТАКТИКА СВИНІ". Це з приказки: "Пусти свиню за стіл, вона туди із ногами залізе". Йдеться про те, що після кожної чергової домовленості росіяни відразу ж починають її порушувати.
Використовують цей момент потискання рук, момент обміну чесними словами, щоб зробити черговий - зазвичай дрібний - крок до реалізації власних інтересів. Скажімо, користуючись перемир'ям, захопити кілька покинутих будинків у нейтральній зоні.
"Тактика свині" - це тактика тупого віджимання. Наче не вперед ідуть, а сунуться задом, роблячи при цьому вигляд, що нічого не сталося. Захопивши будинки, поставити там спостерігача. Потім коригувальника. Потім вогневі засоби. Потім розпочати регулярні обстріли позицій ЗСУ.
Цю тактику українські військові вже розкусили - і тепер робити ці маленькі кроки окупантам усе складніше. Головне - не залишати такі свинячі рухи без належної реакції.
ВІД РЕДАКЦІЇ: у британському серіалі "Так, пане прем'єр-міністр!" ще 30 років томурозкусили цю радянську тактику - коли мета досягається не одним рухом, а десятками маленьких, поступових кроків. Британці назвали її "тактикою салямі - шматочок за шматочком":
5. ОРДИНСЬКА ТАКТИКА ОТОЧЕННЯ. Монголо-татари ніколи не оточували ворога повністю, завжди залишали йому шлях виходу.
Бо загнаний у кут противник запекло обороняється. А противник, якому є куди відступати, розслаблено рухається наданим коридором, де ординці і можуть його зручно накрити.
Тепер ми знаємо ціну "чесного слова російського офіцера" - ця страшна ціна заплачена під Іловайськом, коли "зелений коридор" обернувся розстрілом упритул.
До речі, подібну пропозицію росіяни зробили того літа й одному з підрозділів 79-ї аеромобільної бригади - в секторі "Д", під Савур-Могилою. Ви, мовляв, оточені, але ми відпускаємо, ось шлях виходу.
Але десантники не повелися і пробилися крізь вороже кільце своїм маршрутом, з мінімальними втратами.
6. ПРИНЦИП ЗОСЕРЕДЖЕННЯ ОСНОВНИХ ЗУСИЛЬ, про який так любить згадувати експерт з військових ігор, теж застосовується гібридною армією.
Скажімо, для битви за Дебальцеве противник, прикриваючись щойно підписаним у Мінську перемир’ям, стягнув війська з усіх інших ділянок фронту.
Скориставшись цим оголенням ворожих позицій, українські підрозділи в секторі “М” значно просунулися в районі Широкиного.
7. Застосовують окупанти й положення про КІЛЬКА НАПРЯМКІВ НАСТУПАЛЬНОГО УДАРУ, але зовсім не так прямолінійно, як пише ґеймер. Навпаки, росіяни готуються, проводять розвідку, намагаються вирахувати найслабкіше місце в обороні.
І тільки після підготовки вони пробують прорвати оборону й оточити українські підрозділи (якщо не фактично, то хоча б на словах, щоб роздмухати в інформаційному просторі чергового слона на тему “котли для патріотів”).
Востаннє путінські воєначальники пробували повторити ці прийоми під Мар’їнкою влітку 2015 року. Однак у відповідь на зосередження противником живої сили ЗСУ зосередили на цьому напрямку артилерійські потужності, забезпечивши появу у російських військових частинах пам’ятних стел із довгими списками “навічно зарахованих до лав”.
8. Крім чеченського й афганського досвіду, Кремль перейняв і західну практикуПРИВАТНИХ ВІЙСЬКОВИХ ФОРМУВАНЬ.
Так звані “1-ий (донецький) і 2-ий (луганський) армійські корпуси” в “народних республіках” - це фактично приватна армія Путіна.
Їхні штати - переважно мотопіхотні - абсолютно співпадають з кадровими російськими аналогами. А комплектуються вони “ополченцями” та “добровольцями” з РФ, причому вербування найманців здійснюється через російські військкомати.
Однак гібридна армія РФ - це не тільки наймана мотопіхота. Професійна складова російських окупаційних сил - від артилерії до підрозділів радіоелектронної боротьби -кадрові військовослужбовці ЗС РФ.
Малазійський “боїнґ” збивали кадрові російські військові. Ракетних ударів по Маріуполю, Волновасі та Краматорську завдавали кадрові російські військові. Попасну й Авдіївку обстрілюють кадрові російські військові.
9. Відповідно, у наступальних діях на Донбасі ОКУПАНТИ ЗАСТОСОВУЮТЬ ДВА ЕШЕЛОНИ - приватну армію Путіна в першому ешелоні і частини регулярної армії РФ у другому.
Наступ цього гібридного війська зазвичай виглядає так: приватна армія “ополченців-добровольців” виступає гарматним м’ясом для першого удару, імовірний успіх розвивають кадрові підрозділи регулярної армії (скажімо, під Вуглегірськом у лютому 2015-го цю роль виконували буряти з 5-ї танкової бригади ЗС РФ).
Застосування на вістрі атаки приватної армії вигідне ще й тим, що постраждалим у ході боїв “ополченцям” з першого ешелону не треба виплачувати купу грошей із держбюджету. Їхні родини також не отримують належних виплат за загиблого - “я их туда не посылал”.
Та й загалом шуму немає. Порахувати справжні втрати цієї приватної армії неможливо. Скажімо, в Широкино росіяни навіть не намагалися забрати своїх убитих з першого ешелону, їхні тіла так і залишилися лежати в полі.
10. ПРОПАГАНДА Й ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА. Хоча ми говоримо суто про військову тактику, не можна забувати, що війна на Донбасі була б неможливою без грандіозної, небаченої в історії людства медіа-кампанії з дезінформації населення, продуманого психологічного терору проти громадян з обох боків фронту.
І якщо у військовому плані Україні вже є чим відповісти агресору, в інформаційній сфері ми досі пасемо задніх.
КІЛЬКА СЛІВ ПРО МАЙБУТНЄ
Найближчим часом Кремль навряд чи вдасться до масштабного військового вторгнення, наскільки погрозливо він би не брязкав зброєю.
Тому що РФ - та її нинішня політична верхівка - надто залежать від зовнішнього світу. Iпоки ЗСУ стримують російську армію у донецьких степах, світ стримує російську економіку.
Повертаючись до теми військових ігор, варто згадати комп’ютерну стратегію “Козаки”. Там теж можна було створювати приватну армію, вербуючи найманців.
Але коли полководець вчасно не виплачував їм домовлену платню, найманці починали убивати союзників і воювати між собою.
На окупованих Кремлем територіях цей процес уже почався.
Немає коментарів:
Дописати коментар