Чи мала ОУН наміри поголовно винищити поляків на Волині?
Аналіз документів не дає жодних підстав твердити, що існувало розпорядження вищого керівництва українського підпілля щодо масової ліквідації польського населення у Західній Україні. Але важливо не лише те, що такого «наказу» не знайдено (адже немає й розпорядження Гітлера про винищення євреїв); важливо, що виявлені на сьогодні матеріали заперечують можливість існування такого документа.
Підготувати цю статтю для ZBRUC мене спонукала розмова, яка розгорнулася на його сторінках не лише щодо історії польсько-української війни 1940-х років, але й щодо коректності використання та верифікації історичних матеріалів, на базі яких будуються висновки та історіографічні гіпотези. Подаю читачам короткий аналіз підстав для чи не найголовнішого аргументу тези про «геноцид на Волині» — а саме існування «наказу про знищення всіх поляків». Для зацікавлених в темі глибше, користаючись нагодою, пропоную ознайомитися із моєю новою книгою «За лаштунками "Волині-43". Невідома польсько-українська війна».
«Поляків усіх виселити, давши їм можливість узяти із собою, що вони хочуть, так як їх будуть захищати Англія і Америка. Тих же, що не захочуть виїжджати, ― знищувати. Активніших ворогів і серед них членів протиукраїнських організацій знищити в день перед оголошенням мобілізації. На облік вони будуть взяті завчасно районними та повітовими воєнними командами. Знищенням будуть займатися жандармерія і в окремих випадках СБ. Використовувати для цього вояків армії заборонено».
Це витяг із розділу «Організація внутрішньої безпеки» рішення військової конференції Організації українських націоналістів, що відбулась у жовтні 1942 року. Їй передували невдалі спроби ОУН порозумітись із польським підпіллям та еміграційним урядом, а також відкритий конфлікт між поляками та українцями на Холмщині.
Зауважте: рішення виселити поляків – у розділі про внутрішню безпеку, а не в тих, де йшлося про розгортання збройної боротьби проти окупантів. А саме постанови цієї конференції стали остаточними у переході до творення українськими націоналістами власних збройних сил, які згодом виросли в Українську повстанську армію. Отже, польський фронт керівництво ОУН не розглядало як головний. Крім того, окремо в рішеннях конференції наголошено на неприпустимості використання вояків створюваної армії для антипольських операцій.
Тож, усупереч тезі, поширеній у сучасній польській літературі, українські націоналісти не вважали поляків своїми головними ворогами, а виселення планували задля уникнення можливих загроз розгортанню національного руху.
До того ж, залишається відкритим питання, чи це рішення було вказівкою до дій, чи стратегічним баченням розв’язання проблеми в перспективі. Воно не було постановою найвищого керівництва українського визвольного руху ― Проводу ОУН, у його прийнятті брали участь лише окремі члени Проводу. Про значущість цього зібрання свідчить факт, що саме його рішення стали відправним пунктом для творення УПА. Тому й позиція щодо польського питання мала бути визначальною для українського підпілля.
З іншого боку, дивує деяка його неадекватність реальній політичній ситуації, адже важко було сподіватися, що такі дії українських націоналістів не матимуть спротиву у поляків. До того ж, на той час українське підпілля лише розгортало збройні відділи й не тримало під контролем територію, з якої ОУН постановила виселити поляків. Там далі діяла німецька окупаційна влада, розгортали діяльність радянські партизани та, зрештою, і польські підпільні формування.
Польська самооборона із с.Гута Степанська. Літо 1943 року
Це рішення також засвідчує, що ОУН не мала намірів винищити польське населення. На тому, що наказ про поголовне винищення існував, наполягають історики, які вважають антипольські акції геноцидом. Цю часто повторювану в статтях польських істориків тезу некритично повторюють науковці з інших країн. До прикладу, у дослідженні американського історика Тімоті Снайдера йдеться не лише про рішення щодо антипольської «етнічної чистки», але й цілу політичну програму її реалізації. При цьому солідний науковець навіть не намагається обґрунтувати свої твердження покликанням на джерела.
Жодних документальних підтверджень щодо існування наказу про знищення усіх поляків не виявлено, хоча пошуки тривають.
Відомий дослідник польсько-українських стосунків, автор багатьох статей і кількох монографій із цього питання Владислав Філяр у праці «Волинь 1939―1944. Екстермінація чи польсько-українська війна» наводить цитату з наказу Дмитра Клячківського про «ліквідацію польського елементу» на Волині. Ми перевірили посилання, зазначене у виданні, в архіві СБУ Волинської області: це кримінальна справа проти п’яти поліцаїв, яких звинувачували в акціях проти комуністичного підпілля. Жодної інформації про УПА чи польсько-український конфлікт у матеріалах справи немає. Про використання цієї та інших фальшивок, запущених 1990-ті в медіа та історіографію українським комуністом з Волині Владиславом Наконечним, розповідає у своїй розвідці Сергій Рябенко.
В опублікованому 2003 року путівнику «Волинь та Східна Галичина 1943―1944» зазначено, що серед матеріалів одного з діячів ОУН в еміграції Збігнєва Камінського є оцінка «наказу № 1 Миколи Лебедя […] про масову ліквідацію поляків на Західній Україні». Через два роки ці дані було опубліковано у збірнику «Поляки і українці між двома тоталітарними системами». Проте свідчення, якщо проаналізувати їхню форму, походження і зіставити з іншими документами, також не можуть фігурувати як серйозний доказ існування такого наказу. Камінський дає характеристику діяльності Миколи Лебедя і між іншим твердить таке: «У 1943 році [Микола Лебедь] видає горезвісний і ганебний наказ № 1 про масову ліквідацію польського населення спочатку на Поліссі і на Волині, а пізніше ця «акція» перекинулася й на інші території. Це є гіркі, але правдиві факти».
У вічі впадає публіцистичність висловлювання, використання епітетів, дивує нумерація наказу. До того ж, Камінський був активним діячем Закордонних частин ОУН, що перебували у гострій конкуренції з іншою групою націоналістів, очолюваною Миколою Лебедем. Діячем не настільки значущим, щоб мати доступ до таких наказів. І, врешті, найважливіше: в інших документах Лебедь фігурує як той, хто засуджував антипольські акції, навіть вимагав відповідальності за них командира УПА Дмитра Клячківського. Йдеться про протокол допиту члена Проводу ОУН Михайла Степаняка. Він, зокрема, розповідає про дискусію довкола питання антипольських виступів, яка розгорнулася на Третьому великому зборі ОУН у серпні 1943 року, в межах якої частина членів Проводу (сам Степаняк та Микола Лебедь) виступила з критикою дій Дмитра Клячківського під час конфлікту, більшість же його захищала.
Командири загону ім. І. Богуна. ВО "Турів". 1944 рік
У цьому протоколі маємо чітке свідчення, що принаймні станом на серпень 1943 року не існувало остаточного рішення Проводу ОУН з приводу польського питання. Протокол Великого збору Української головної визвольної ради з липня 1944 року свідчить, що й на той час у керівництві підпілля змагалися дві концепції стосовно поляків ― вирішення питання через силові акції та спроба налагодження співпраці.
Малоймовірними видаються також свідчення одного з командирів УПА Юрія Стельмащука про те, що в «червні 1943 року представник Центрального проводу ОУН «Клим Савур» передав мені усно секретну директиву Центрального проводу ОУН про поголовне і повсюдне знищення всього польського населення на території західних областей України».
Цитата взята з документа під назвою «Секретні директиви ОУН, УПА і СБ про повсюдне фізичне знищення всього польського населення» одного з томів агентурної справи «Берлога», заведеної НКВД на Провід ОУН. Крім «секретної директиви» про винищення всіх поляків, тут згадано аналогічні вказівки про винищення всіх радянських військовополонених на теренах Західної України та «всіх осіб, запідозрених в антиоунівських настроях, не виключаючи ні грудних дітей, ні жінок, ні старих».
Уже сама назва документа, яка не відповідає змістові (за формою документ є витягом з протоколу, а не директивою), нагромадження в півторасторінковому тексті інформації про таку кількість жахливих таємних інструкцій ОУН, слідів яких не знаходимо в інших документах, викликає підозри.
Чи не маємо ми справу з однією з численних спроб компрометації українського визвольного руху з боку НКВД? Підтвердженням цієї тези є те, що цитований документ подано як виписку із протоколу допиту Юрія Стельмащука від 28 лютого 1945 року, а в архівно-кримінальній справі на Стельмащука № 67424 маємо протоколи від 8, 9, 20, 22 та 25 лютого 1945 року. Жодного ж протоколу під датою «28 лютого» у справі немає!
Польські дослідники часто цитують із цього документа «зізнання» Стельмащука про те, що 700 вояків його відділу протягом 29—30 серпня вбили 15 тисяч поляків. Цю цифру справді знаходимо у кримінальній справі, у протоколі під датою 20 лютого. Проте з поданих далі показань свідків випливає інформація про кількасот (в одному випадку ― кілька тисяч) вбитих, але не про 15 тисяч.
Сам Стельмащук у серпні 1945 року на судовому засіданні заявив: «Звинувачення мені зрозуміле, винним себе визнаю, за винятком того, що моїм загоном було знищено не 15, а 5 тисяч поляків; 15 тисяч поляків було знищено по всій Волині».
У протоколі судового засідання, крім цього уточнення, є ще одна вкрай важлива інформація, яку поки не використовували ані в польській, ані в українській історіографії і вона безпосередньо стосується того, чи існувало рішення Проводу ОУН про знищення поляків. «В цьому ж червні 1943 року, ― подає інформацію підсудний, ― в Колківському лісі зустрівся я з Климом Савуром [Дмитром Клячківським ― В. В.], заступником голови ставки головної команди Андрієнком [Олександром Луцьким ― В. В.]. Савур дав мені наказ знищити всіх поляків Ковельської округи. Всі керівники Ковельщини, в тому числі і я, виступили проти цієї пропозиції, але Савур погрожував мені польовим судом. Становище було важким. Не виконати наказ я не мав права, а виконувати не дозволяли особисті переконання. Я звернувся до Андрієнка. Андрієнко сказав мені, що це вказівки не з центру, що це перекручування на місцях, але конкретного нічого не сказав».
Стельмащук стверджував, що намагався якомога довше не виконувати наказ, але все ж провів антипольські акції між 25 та 30 серпня. Очевидно, до слів підсудного треба ставитися з упередженням, як до спроби виправдати себе і полегшити свою вину. Проте надзвичайно важливим тут є твердження, що не було рішення керівництва підпілля про проведення антипольської акції, мова велася про місцеву «ініціативу». Згодом саме ця «ініціатива» Дмитра Клячківського і стала приводом для розгляду його діяльності Проводом ОУН на Третьому Надзвичайному Великому зборі.
Підтвердження цієї гіпотези знаходимо і в протоколі Олександра Луцького ― «Андрієнка», відісланого у червні 1943 року Проводом ОУН для інспекції на Волинь. Звітуючи про свою поїздку перед керівництвом, Луцький зазначає, що він «критикував «Клима Савура» в питанні ставлення УПА до польського населення. Як відомо, створена на Волині «Климом Савуром» УПА дуже часто в масовому порядку знищувала польське населення. Я і Центральний Провід були проти масового винищення польського населення, тим паче, що саме в цей час між Центральним Проводом ОУН і польськими підпільними антирадянськими формуваннями велися переговори про контактування нашої роботи».
У свідченнях командира загону УПА «Котловина», що діяв на Волині, Степана Коваля — «Рубашенка» читаємо: «У червні 1943 року після того факту, що поляки разом із німцями стали нападати на українські села, Організація українських націоналістів [із цього свідчення незрозуміло, структура ОУН якого рівня видала цю вказівку — В. В.] наказала групам УПА знищити всі польські колонії на території Волинської області, а якщо десь буде вчинено опір, знищувати і людей». Отже, наказувалося нищити населені пункти, а їхніх мешканців — тільки у випадку спротиву виселенню.
Імовірно, в ситуації, повністю не контрольованій Проводом ОУН, були випадки, коли місцеві командири виходили далеко поза межі, визначені рішенням військової конференції; коли проводилися стихійні антипольські акції місцевого населення, жертвами яких ставали цивільні мешканці.
Чому керівництво українського визвольного руху пішло на усунення польського цивільного елементу із західноукраїнських земель?
Насамперед тому, що це населення було основою для розвитку польського підпілля, конфлікт із яким на той момент уже набрав обертів. Поляки Західної України для свого підпілля давали кадровий, матеріальний та інформаційний ресурс, без якого його розвиток на етнічно чужих і часто ворожих теренах був неможливий. Припинення доступу до цього ресурсу розглядали як головну передумову ліквідації тут польського підпілля.
Через кілька років таку саму жорстоку логіку використали поляки на Закерзонні, «стимулюючи» нападами на українські села переселення українців, а згодом цілком депортувавши українську меншину в межах акції «Вісла».
Крім того, наявність чи відсутність цивільних поляків на західноукраїнських землях, на думку керівників еміграційного уряду в Лондоні, була визначальним фактором у вирішенні повоєнного статусу цих територій. Генерал Ровецький у депеші до свого командування стверджував: «Польща не зречеться жодних земель, які були в її кордонах в 1939 році, оскільки ці землі є необхідні для збереження Держави. Польща не дозволить заподіяння шкоди місцевому польському населенню, бо його існування у першу чергу є умовою залишення цих земель за Польщею».
У квітні 1943 року, коли вже почалися перші масові вбивства поляків, Волинський окружний представник уряду Речі Посполитої звертався до своїх земляків: «Керівні діячі польського життя в Краї, знаючи про тяжке становище польського населення Волині, вірять, що це населення вистоїть на своїх солдатських постах, і зі свого боку зроблять усе, що буде в їхніх силах, щоб допомогти йому у важкій трагічній боротьбі». Солдатами на постах цивільне населення вважали не тільки представники польського уряду, але й вороже налаштовані до нього українські підпільники та звичайні місцеві мешканці.
«Польська Волинь, ― читаємо у зверненні, ― без польського суспільства не буде, це не підлягає жодному сумніву… Хто самовільно покидає місцеві території, той діє на шкоду польському народу і повинен розуміти це. Особистий інтерес кожного з нас говорить про те, щоб ми стояли незламно і безстрашно до переможного кінця». Зважаючи на те, що на той момент польське підпілля не могло власними силами гарантувати безпеку поляків Волині, ці патетичні заклики можна вважати зразком політичної безвідповідальності еміграційного уряду.
Рішення українського підпілля щодо необхідності виселення польського населення не було якимось винятковим в тодішній суспільно-політичній ситуації в Європі. Схожі плани щодо українців ще до війни і під час Другої світової війни виношували польські політики. Врешті, в післявоєнний період вони їх утілили.
«Німецька та радянська окупації, — писав із цього приводу Тімоті Снайдер, — радикалізували підходи до вирішення національного питання, хоча ще до масового знищення поляків українцями в 1943 році деякі націоналісти, як і ендеки Дмовського, мріяли виселити з Польщі всіх українців. Різниця полягала в тому, що в 1943 році на таке рішення пристали також політики інших течій, які вже не бачили другої можливості відстояти Галичину і Волинь. Такі плани часів війни передбачали депортацію 5 мільйонів українців на схід від довоєнних польських кордонів, а у відповідь — переселення поляків з Радянського Союзу чи незалежної України».
На думку німецького дослідника Філіппа Тера, етнічні чистки, до яких в роки Другої світової війни вдавалися і українці, і поляки, були наслідком панування в обох національних рухах концепції національної держави, вони були «дитиною національної держави, а тому і центральним складником європейської сучасності».
Війна, що розпочалася з невеликих конфліктів та спорадичних убивств у другій половині 1942 року, наступного 1943 року набрала великих обертів. Вже взимку, крім Холмщини, вона охопила Волинь, а ще через кілька місяців і Галичину. Коли конфлікт на одній території поступово пригасав, на іншій він набирав обертів. В епіцентрі протистояння знову опинилися ті самі території, що й під час попередньої війни між українцями та поляками. Та цього разу польсько-український конфлікт був значно кривавішим і брутальнішим, тому що розгортався на тлі найбільш кривавої і найбільш брутальної війни в історії людства.
ІМХО
Після придушення Польського повстання повстання у 1795 році Російська імперія, Австрійська імперія та Королівство Пруссія здійснили третій поділ, після чого Річ Посполита припинила своє існування. Результат третього поділу Польщі призвів до такого:
- до Австрії було приєднано Краків, Холмщину, Південне Підляшшя та частину польських земель над Віслою — Нову Галичину
- до Російської імперії відійшли Литва, Курляндія, Західна Білорусь та Західна Волинь;
- Королівство Пруссія отримало частину Підляшшя й Мазовецьких земель з Варшавою, а також частину Жемайтії.
Більше 100 років Польщі не існувало.
До договору, підписаного в Петербурзі, було додано таємний протокол: «З огляду на необхідність усунути геть усе, що може оживити пам'ять про існування Польського королівства… високі договірні сторони погодились… ніколи не вводити до своїх титулів, в назву або навіть вказівку на назву Польського королівства, що має залишитися придушеним від нині на віки вічні».
Ще далеко до Першої світової війни, коли Гебельс протирав штани в бюргершуле в Рейдті, а Гітлер малював картинки в Мюнхені з'явилась формула "велико державного шовінізму": "Не может быть никакого сомнения: свободный, открытый, завоевательный национализм есть свидетельство силы и здоровья большой нации". - Петр Струве, а в Львові створенням теорії національного егоїзму займався засновник "Obóz Wielkiej Polski" Роман Дмовський.
До 1939 року існувала Rzeczpospolita Polska 2. Її державно політичні установи Презедент уряд, сейм, таємна поліція, прокуратура, поліція, суд і тюрми після травневого перевороту захопили польські аристократи і нацисти Дмовського. Кожна польська партія мала свої симпатиків, які оргінізовувались в різні організації в тому числі і військові. Гітлер і Гебельс ще бігали НІКИМ по Германії, а державна машина Польщі цивільна влада в особі Ігнацій Мосцицьки, військова влада в особі полковників і католицька церква в своїй політиці у відношенні до українців і православних керувались ідеєю великопольського націонал-шовініста Дмовського про польський національний егоїзм, а по суті проповідували завойовницький націоналізм. Ціллю якого була повна асиміляція і католизація українського населення - тобто знищення українців як етносу і його культури. Державна машина навіть не намагалась створювати умови для рівноправного розвитку української націй в Rzeczpospolita Polska 2, а навпаки вчинила ГЕНОЦИД українців на території Польщі 1920 - 1940.
Польські державні органи втілючи режими санації, пацифікації, асиміляції щодо українців вдавалися до:
заборонили вживати слово Україна, українець, український
позбавлення прав українців на землю,
ліквідації української освіти: школи, вузи,
ліквідації культурно-освітніх установ,
ліквідації православної та греко-католицької церкви.
ліквідація українських політичних партій
Коли ж впала Rzeczpospolita Polska - українц, громадяни Польші повстали проти залишків знавіснілих польських колонізаторів і жорстоко помстились своїм гнобителям за всі акти санації, пацифікації, асиміляції, зради, зговору з іншими ворогами українців.
Перед початком операції Вермахта "Цитадель" на "Курській дузі" розпочалась концентрація Вермахта на цьому напрямі по залізницях України. НКВД у відповідь розпочало диверсійну операцію "Рельсова війна" На Волині в липні 1943 року "Німецькі СС" атакували сільські населені пункти для ліквідації радянських партизан.
Ось фотокопія самого наказу № 41 від 7 червня 1943 року про початок операції:
Це переклад з німецької. Фотокопія відбувається з Архіву ЦДВР (Ф. 9. - Т. 10. Http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/1079/), куди вона потрапила з Архіву М.Лебедя. А.Кентія, цитуючи документ, посилається на ЦДАГО України, ф. 62, оп. 1, д .. 1530, л. 23, 35.
7 czerwca тисяча дев'ятсот сорок три r. dowódca SS i policji w generalnym Komisariacie Wołyń i Podole Brigadefiihrer Hinzler wydał rozkaz nr 41, w którym nakazał likwidację ukraińskiej partyzantki i opanowanie terenu "propagandowo i gospodarczo" 1,6. Nakazał powołanie specjalnych grup SD w Lubomlu, Dubnie, Horochowie i Włodzimierzu, które wsparte oddziałami policji miały przywrócić porządek. 21 czerwca 1 943 r. teren RKU podobnie jak m.in. GG został uznany za obszar działań przeciwpartyzanckich.
Насправді не Hinzler, а Wilhelm Günther. Який отримав звання бригаденфюрери СС і генерал-майора поліції (SS Brigadeführer und der Generalmajor der Polizei) в квітні 1943 року. І займав високу поліцейську посаду (SS- und Polizeiführer) в Генеральному окрузі Волинь / Поділля з 1942 по 1944 рік
Саме цей документ сучасні польські дослідники хотіли видати за наказ від імені ОУН.
Ось що написано в українській листівці 1943 року:
"До українців":
"У мордуванні і катуванні німцями українського населення беруть масову участь поляки.
Нехай знають про це всі, що лісові польські села й колонії є осередками й базами большевицької партизанки, яка ще діє на наших землях.
Шлях пересування відділів большевицької партизанки з півночі на південь веде, за здобутими нами документами штабу большевицької партизанки, виключно через польські оселі Сарненщини, Костопільщини, Рівненщини та Здолбунівщини.
Поляки по селах України є на службі імперіалізму большевицької Москви, зверненого в першу чергу проти українського народу.
Тому, якщо на українських землях вибухне нова Гайдамаччина чи Коліївщина, то відповідальність за неї спадає цілковито і виключно на ті круги, що завели польську визвольну політику в протиукраїнський табор московського та німецького імперіалізмів і діють сьогодні на українській території як прислужники Москви і Берліну проти українського народу".
ДАЛІ ВИБУХ НАРОДНОГОО УКРАЇНСЬКОГО ГНІВУ "ВОЛИНСЬКА КОЛІЇВЩИНА"
Відповідно до наказу № 41 8 червня 1943 Гестапо розпочало арешти українців. Загально відомо що в ніч з 15 на 16 липня було розстріляно понад 2 тис. Українців:
Кременці - 280, Рівне 200, Луцьку 160.
По всій Волині висіли листівки поляка Фон дем Баха-Цілевського
Ось ці браві і зовсім не винні генерали поліції 7 липня 1943 року розпочали каральні акції проти українців силами 10 моторизованих батальйонів німецької жандармерії з важким озброєнням і артилерією, загони польської поліції 10 тисяч німецьких жандармів і польських поліцейських. Їх підтримували 27 літаків, 50 танків і бронеавтомобілів. Допоміжними частинами були угорці і національні батальйони росіяни, татари, узбеки, тувинці. На залізницях діяли 5 бронепоїздів, що базувалися на Ковель (2 бронепоїзди), Ківерці (1) і Здолбунів (2).
До існуючих на той час на Волині 11 моторизованих з'єднань німецької поліції німці відправили ще 5 нових з'єднань.
Створено 5 баз для концентричного наступу на Любомль, Володимир, Горохів, Дубно, Гощі.
Ось список Козацьких війська 3-го Рейху.
Довідник військового колабораціонізму російського козацтва в 2-й світовій війні. Севастополь. 2012. с.158.
2-й Лейб-козацький Донський полк, 2 батальйону, 8 сотень 1500 чоловік, сформованому 07.1942 р. в Шепетівці, діяв на Волині, ніс службу в районі Сарни-Дубно, переформуванням в 570 козацький батальйон Вермахту, взявши участь в боях з УПА, АК, и Радянська партизанами, переведень у Францію.
3-й Донський полк. Сформованому 07.1942 р в м. Славута, ніс службу в районі Сарн-Славути, діяв в Полісі и Волині, брав участь в боях з УПА, АК, и Радянська партизанами.
4-й Кубанська полк, 2 батальйону, 8 сотень 1500 чоловік, сформованому 07.1942 р. в м. Славута, діяв в Полісі и Волині. Передання в 740 Козацьку резервного бригаду Вермахту, ніс службу на Волині, переформуванням в 571 козацький батальйон Вермахту. Взявши участь в боях з УПА, АК, и Радянська партизанами, переведень у Францію.
9-й Зведений-козацький полк імені отамана Бакланова 1000 чоловік, 8 мінометів, сформованому 10.1942 р. в м. Славута. Передання в 740 бргаду Вермахту як 572 козацьке батальйон. Взявши участь в боях з УПА, АК, и Радянська партизанами.
10-й Донський полк єсаулів Нехаєва, 2 батальйону, 8 сотень, 800 чоловік, сформованому 11.1942 р. в м. Славута, діяв на Волині, переданої в 740 бригаду, як 573 батальйон, ніс службу в м. Лунінець. Взявши участь в боях з УПА, АК, и Радянська партизанами. Розформованій через Втрати на Волині.
11-й Кубанська полк, 2 батальйону, 8 сотень сформованому 12.1942 р в м. Славута, ніс службу в районі Ковель-Брест. Передання в 740 бригаду, як 574 батальйон. Взявши участь в боях з УПА, АК, и Радянська партизанами.
12-й Зведений-козацький полк, 2 батальйони, 8 сотень, сформованому в м. Славута, 01.1943 р. Передання в ККД ПП (Козача Кавалерійська Дивізія Польвої полиции) "Фон Шуленбурга", Розбитий РККА під Цумань, ніс службу в районі Лунінець-Сарни. Взявши участь в боях з УПА, АК, и Радянська партизанами.
13-й Зведений-козацький полк, сформованому в м. Славута на качана 1943 р. Ніс службу в районі м. Сарни. Взявши участь в боях з УПА, АК, и Радянська партизанами. Розформованій через Втрати.
14-й Зведений-козацький полк єсаула Філімонова. Сформованому 06.1943 р. в м. Николаеве, як Особливий коззацькій батальйон (5 сотень, 500 чоловік) переформуванням в 14-й полк (2 батальйону, 8 сотень) в м. Славута. Діяв на Волині. Передання в ККД ПП "Фон Шуленбурга". Переформуванням в 575 батальйон 740 бригади, ніс службу в районі Коростень-Сарни. Взявши участь в боях з УПА, АК, и Радянська партизанами.
Кубанські брати - козаки "тожеукраїнці" писали про українця слідуюче
Співвідношення німців та польських колабораціоністів в багатьох департаментах і поліцейських організаціях було приблизно 1: 5 в 1941 році до 1:20 або більше в 1943 році.
Дані рейхскомісаріату України показують, що СС наймало приблизно 15,000 німців з Рейху і 238,000 польських поліцейських під кінець 1943 року, відображає співвідношення приблизно 1:16, яка виросла до 1:25 або навіть 1:50 в деяких районах в 1944 році.
ПАМ'ЯТАЄМО У ЛЮТОМУ 1943 УКРАЇНЦІ ПОКИНУЛИ РОБОТУ В ДОПОМІЖНІЙ ПОЛІЦІЇ ПОЛІЦІЇ І ПІШЛИ В ЛІС ДЕ ПРИЄДНАЛИСЬ ДО ОУН -УПА.
Отже противник: НІМЦІ 15000 і КОЛАБОРАЦІОНІСТИ РІЗНОГО ШТИБУ 238000.
253000 ОЗБРОЄНИХ ДО ЗУБІВ ГОЛОВОРІЗІВ СС.
На початку літа 1943 року Волинська область стала центром партізанcького руху - німці нараховували приблизно 70,000 радянських партизан.
Проти поліських селян озброєних косами, вилами, сокирами на Волині діяло 273 000 озброєних до зубів і добре підготовлених до війни кадрових військових
Можна підводити підсумок.
Навіть якщо воїнів ОУН-УПА було 11000 осіб.
Чи можливо заблокувати 150 сіл, які кишать озбройними до зубів моторизованими військами СС - 15000 і допоміжної поліції 238000, танки, літаки, артилерія і 70 000 радянських партизан і диверсантів, які ховались села?
РЕЗУЛЬТАТИ "ВОЛИНСЬКОЇ КОЛІЇВЩИНИ" ПРИГОЛОМШУЮТЬ УЯВУ НОРМАЛЬНОЇ ЛЮДИНИ.
ЯК ТУТ ЗГАДАТИ ДОКТОРА ГЕБЕЛЬСА
Чем чудовищнее солжёшь, тем скорее тебе поверят. Рядовые люди скорее верят большой лжи, чем маленькой. Это соответствует их примитивной душе. Они знают, что в малом они и сами способны солгать, ну, а уж очень сильно солгать они постесняются. Большая ложь даже просто не придёт им в голову. Вот почему масса не может себе представить, чтобы и другие были способны на слишком уж чудовищную ложь. И даже когда им разъяснят, что дело идёт о лжи чудовищных размеров, они все ещё будут продолжать сомневаться и склонны будут считать, что, вероятно, всё-таки здесь есть доля истины…
В ході проведеного в Польщі дослідження «Карта» було встановлено, що в результаті дій УПА-ОУН (Б) і СБ ОУН (б), в яких брала участь частина місцевого українського населення і часом загони українських націоналістів інших течій, число загиблих на Волині поляків склало не менше 36543-36750 чоловік, у яких були встановлені імена і місця загибелі. Крім того, тим же дослідженням було нараховано від 13500 до більш ніж 23000 поляків, обставини загибелі яких не з'ясовані. Кінцевою визнана приголомшуюча цифра
ЖЕРТВАМИ "ВОЛИНСЬКОЇ КОЛІЇВЩИНИ" СТАЛО 270000 ПОЛЯКІВ.
Зупинимось на цифрі 2 700 вбитих з 11000.
ЕФЕКТИВНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ВОЇНІВ ВРАЖАЄ.
НА ОДНОГО ВБИТОГО УКРАЇНЦЯ ПРИПАДАЄ 100 ЗАБИТИХ ПОЛЯКІВ.
Підчас і після війни всі українці учасники "Волинської Коліївщини" ПОНЕСЛИ ВАЖКІ ВТРАТИ.
Убитих і замучених радянською владою так і владою ПНР.
Ось труп убитого одного з конкретних організаторів"Волинської Коліївщини" Клима САВУРА.
Ось Дмитра Клячківськог -"Клима Савур" припнул мертвого до стіни хати. Штани зняті і без ременя пришиті до рук. Галіфе розірване, Азуття та верхній одяг знято. Покажіть це фото всім полякам. Хай дивляться і тішаться як глумяться над трупом майстри з НКВС.
При проведенні каральних акцій проти українців застосовувались армія, внутрішні війська НКВС, загони ополчення "ястребки" Арешт, депортації, розстріли цивільного населення. Покарання українців громадян Речі посполитої два має всі ознаки ГЕНОЦИДУ, як з боку ПНР так і збоку СРСР.
В червні 1942 року Юрку Стельмащуку було 24 роки. Яких тортур зазнав важко поранений в катівні НКВС Стельмащук можна лише здогадуватись. В 1945 році розстріляний в Лукянівській тюрмі в Києві. Мабудь закопаний в Бабиному Яру, улюбленому НКВС, ще з до воєнних часів місці.
Протягом жовтня 1944 — серпня 1946, за даними польських джерел, до СРСР з Польщі в Сибір, на Колиму було переселено 482 тис. осіб. Члени ОУН-УПА розстрілювались або увязнювались в ГУЛАГ.
На 31.07.1947, за польськими даними, в глиб Польщі з було переселено 140 575 осіб, ув'язнено в концтаборі Явожно 3800 чол., убито 655 чол., заарештовано 1466 членів українського руху Опору.
Згідно з даними останнього перепису населення 2002 року, понад 27 тисяч польських громадян визнають себе українцями.
140 000 депортованих українців це 30 000 сімей. Із 30 000 сімей лишилось 5000 сімей. Це як потрібно було знищувати, карати, асимілювати українців, щоб у мирний час з 30 000 депортованих сімей лишилось в шість раз менше.
В мене немає жодних сумнівів, що із тих 30000 сімей, якщо і залишилось 500 то і добре, бо в наявності в сучасній Польщі їх потомків тільки 5000 сімей.
ПРОБАЧИТИ ЗЛОЧИНИ ПОЛЯКІВ ПРОТИ УКРАЇНЦІВ ЦЕ ЗНАЧИТЬ ПРОБАЧИТИ ЛЮТИХ КАТІВ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ.
ЦЕ ЗНАЧИТЬ ЗАБУТИ СВОЮ ВАЖКУ, ГІРКУ І ГЕРОЇЧНУ ІСТОРІЮ В УГОДУ ІУДОНІКРОФІЛАМ.
Фальшива джинса і фальшиві коментарі:http://pikabu.ru/story/volyinskaya_reznya_ili_nemnogo_o_banderovtsakh_4281242
Немає коментарів:
Дописати коментар