Український когнітивний простір формувався, формується і буде формуватись окремими українцями, які знаходили час і мали бажання спостерігати і милуватися оточуючим середовищем і українцями в просторі і часі. Спостерігаючи за реальною дійсністю не тільки намагались глибоко проникнути в суть явищ, процесів, а й пояснити їх не тільки собі, але і простим людям наляканим не зрозумілими природними явищами. Так в українців з'являлись казки, повір'я, приказки, прислів'я, думи, пісні. Імена українців які поповнювали знання українців в більшості невідомі. Але є виключення.
Таким виключенням був Платон Якимович Лукашевич, який пізнавав світ і робив записи, щоденники. висував фантастичні теорії навіть для ХХІ століття.
Астроном, етнограф і філолог.
Платон Лукашевич цінний для мене збирач малоросійських дум і пісень; народився в самому початку XIX ст., виховувався в Ніжинській гімназії вищих наук, де був вихованцем першого випуску і класним товаришем Н. В. Гоголя, потім закінчив освіту в Рішельєвському ліцеї і в молоді роки здійснив поїздку за кордон.
Лукашевич вільно говорив на 18-ти мовах, читав на 60-ти, однак скромно названий московитами любителем !
У Празі Лукашевич познайомився з відомим дослідником чеського народного епосу Ганкою і з яскравим представником ідеї панславізму - Колларом і під їх впливом, після повернення на батьківщину, почав збирати місцеві народні пісні до кінця свого життя.
В цей час він служив в Козелецькому повітовому суді, а з 1834 році, після виходу у відставку, оселився майже безвиїзно в містечку Березань, Переяславського повіту, Полтавської губернії, де володів досить значним маєтком.
У 1836 році вийшов з друку його збірка народної української поезії, під заголовком: "Малоросійські і червонорусскіе думи і пісні". Ця невелика книжка з'явилася в своєму роді третім за часом збіркою (після збірок Срезневського і Максимовича) і складалася в ту пору, коли стара піснетворчість ще жила повним життям в народі.
Головну ціну збірки надає відділ дум, між якими особливо виділяється величний древній список думи про Самійла Кішку. У збірнику не відзначено, де і від кого вона записана; сам Лукашевич казав, що записав її в 1832 році зі слів бандуриста Стрічка, уродженця села Березівки, Полтавської губернії.
Всю решту життя він присвятив quasi-філологічним працям, які не представляють ніякої наукової цінності.
Його "Грецький корнеслов", "Латинський корнеслов", "пояснення ассірійських імен", "Уявний индогерманских світ, або щирий початок освіти мовами: німецької, англійської, французької та інших західноєвропейських", "Чаромутіе, або Священний мова магів, волхвів і жерців" , "Мікроскопічна астрономія" та інші твори в тому ж роді "не мали нічого спільного не тільки зі здоровою філологією, але і зі здоровим глуздом" На видання їх автор витрачав великі кошти; комори його садиби і книжкові крамниці в Києві завалені були його книгами, які однак не знаходили читачів.
Ознаки психічної ненормальності Лукашевич виявляв і в своїй домашній обстановці.
Живучи ледь імовірним оригіналом, він оточував себе таємничістю і дозволяв припускати, що у нього зібрано багато історичних документів і етнографічних записів.
Після смерті його бібліотеку перевірили і цензурували. Літописи, які не відповідали тодішній доктрині були вилучен і доля їх не відома. Згодом повідомили що у нього було тільки два зошити старовинних малоросійських літописних заміток, маленький, але дуже цінний уривок автобіографічних записок священика Турчиновського (половини XVIII ст.) і записна книжка, куди Лукашевич вносив записи з області української поезії, що вдалося йому записати після видання його збірника дум і пісень. Офіційно повідомлено що зібрано було небагато, і хоча записано сумлінно, але за змістом цей рукописний збірник стоїть нижче першого.
Помер Лукашевич в Березані в кінці 1887 року.
Наступні твори Лукашевича "Чаромутіе або священний мова магів, волхвів і жерців", кілька quasi-філологічних досліджень, на кшталт "Пояснення ассірійських імен", "Мікроскопічна астрономія" та інші.
Імперські, академічні, релігіно-великодержавні лінгвісти і філологи, хоч і занесли його в енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона, але повідомляють, що виданням збірника малоросійських пісень по суті вичерпується літературне значення Платона Лукашевича.
Лукашевич (Платон Акимович, ум. в 1887 г.) — малорусский этнограф; учился в Нежинской гимназии (товарищ Гоголя) и Ришельевском лицее. В 1836 г. издан (без обозначения его имени) его сборник песен «Малороссийские и червонорусские народные думы и песни». Л. был одним из самых ранних собирателей песен (раньше были изданы только сборники Срезневского и Максимовича); в то время как другие собиратели изумлялись богатству живущих в памяти народной песен, он указывал уже на упадок народной песни и горько жаловался на замену ее песней великорусской или даже солдатской. Последующие произведения Л. («Чаромутие или священный язык магов, волхвов и жрецов», несколько quasi-филологических исследований, вроде «Объяснения ассирийских имен», «Микроскопическая астрономия» и друг.) обязаны своим появлением ненормальному психическому состоянию, в которое он впал.
Брокгауз і Ефрон в свій час ніби сторонились Лукашевича і скористались тим, що він все своє життя вчився, і жив в Україні назвали його малоросом.
Сучасні ж московити вважають його "русским" лінгвістом-любителем і автором маргінальних теорій. Михайло Задорнов на книжці Лукашевича заробив гроші і здобув не аби-яку популярність, як артист-гуморист, навіть московські академічні лінгвісти були декілька раз осміяні в прямих ефірах, бо були не знайомі з творами по лінгвістиці "Чаромутріє" Платона Лукашевича.
Громадська Лукашевича діяльність теж була нетривала; протягом одного триріччя (1862-1865 р.р.) він був предводителем дворянства Переяславського повіту.
Легко уявити яке враження, в середині ХІХ століття на дворян, попів, чиновників, а тим більше на інші верстви населення м. Березань, вихованих в догматичному релігійно-мракобісному світогляді, справляли наукові дослідження по астрономії, філології, ідеї, поведінка і праці Платона Лукашевича.
У московській частині Вікіпедії наведена робота, якій доводиться божевілля П. Лукашевича: "Милявский В. М. "Творчість психічно хворих". Валентин Домиль (Милявский) народився 29 листопада 1936 року в Полтаві. У 1960 році закінчив Харківський медичний інститут. До виходу на пенсію працював лікарем-психіатром в Полтавській псхіатричній лікарні. У 1996 році емігрував до Ізраїлю.
Кожен може зробити висновки самостійно.
Однокласник Лукашевича Микола Гоголь досить живописно інформував про "житіє-битіє" тодішніх освідчених представників імперського "бомонду" Скалозубів, Коробочок, Собакевичей, Манілових, Плюшкіних, городничі Антони Антоновичі Сквознік-Дмухановські, Бобчинські, Добчинські та інші.
А Володимир Войнович описав іудосовків в книжці
"Життя і незвичайні пригоди солдата Івана Чонкіна"
Попри всі закиди Платону Лукашевичу про його дивну творчість і наукову діяльність, він виконав дуже важливу роботу - зберіг в мозаїці українського когнітивного простору низку українських пісень і дум для нас українців ХХІ століття.
Щоб тепер не говорили сучасні московити про українську мову Платон Якимович Лукашевич чітко окреслив цей аспект когнітивного українського простору і ця книжка є не заперечним фактом того, що українці і українська мова існувала задовго до появи на світ Платона Лукашевича.
Українські народні пісні так як і українська народна астрономія існували серед українських людей з сивої давнини.
Цінність для українців астрономічних праць Платона Лукашевича полягає в тому, що він приводить українські назви зір, планет, сузір'я, галактик.
Так званий московський "Млечний путь" - поширена назва галактики в західній культурі і є калькою з лат. "via lactea" «молочна дорога», яке, в свою чергу, калька з грец. "κύκλος γαλαξίας" «молочне коло».
Назва Галактика утворено за аналогією від грецького слова "γαλακτικός" «молочний».
Українці мали свою народну назву "Чумацький шлях".
Також в українців є українські народні назви сузір'я Оріона Плуг та Золотий Плуг.
Оскільки здавна на території України було поширене хліборобство, що було неможливе без плуга, тож існував культ золотого плуга, предки теперішніх українців називали так групу зір, що нині є частиною сузір'я Оріон, таким чином вшановуючи своє основне знаряддя обробітку землі.
Також відомі з писемних джерел XVІІ ст. різдвяні свята Коляди, пов'язані з уславленням плуга, який ніби-то «падає з неба». В Україні сузір'я Оріон спостерігається восени та взимку, найкраще в листопаді, грудні, січні.
За часів Київської Русі на Різдво Коляди українці масово виходили на вулиці міста, на високі пагорби зустрічати це красиве сузір'я, яке уособлювало дарунок Сварога-коваля (тому християнська церква забороняла «кликать плугу» на Різдво). Також окремо вирізняли в складі Плугу його частини: Чепіги та Полиця.
Ці факт говорять про штучність московської і недавність сучасної мови Московщини її штучність. Все говорить за те, що мова сучасних московитів це адаптована Прокоповичем і Яворським при Петрові І
до державного вживання церковно-слав'янська мова.
Немає коментарів:
Дописати коментар