GLOBAL PERMANENT WAR . "БАРБАРОСА" ДЕРЕКТИВА №21

2017 рік. В Московії прогримів черговий військовий парад в Москві, на Червоній площі, біля Кремля.

Інформаційний простір залитий потоками  спогадів тих, хто не приймав безпосередню участь  подіях, яких до того ж і не було.

До 1965 року, так званий “День Перемоги 9-травня”, ні Сталін, ні Хрущов помпезно  не святкували. Свою кроваву перемогу марксити-ленінці над населенням СРСР та Східної Європи згадували, але святкувати не наважувались. Досить було парадів на Перше травня і 7 листопада. Навіть сталінським упирям було западло збиткуватись над пам'яттю живих, мільйонами убитих і калік та їх родинами. 

Всі безпартійні люди бачили і розуміли - солдати перемоги не повинні валятися не похоронені  в Прибалтиці, болотах Псковщини, лісах Білорусії, степах України просторах Європи. Звісно братські могили з пам`ятниками загиблим червоноармійцям були. Але то були в основному могили і памятники солдата-визволителям під час наступу на Захід. Загиблим червоноармійцям 1941 року памятників не було. Під час правління Леоніда  Брєжнев набудували військових меморіалів. До 1965 року було по іншому - в кращому випадку, десь серед лісу або на узбіччі дороги. деревяний обеліск з чотирьох досок червоного кольору і пятикутна зірочка

 .

Навіть списки померлих в госпіталях від ран в 1941 році, знайдені в могилах при ексгумаціях, большевики  засекретили. Могили померлих в госпіталях та колишніх таборах військовополених зарівняли і формально зробили вигляд, що знесли останки в братську могилу. В місті  Умані в глиняному кар`єрі довго років  стояли десять високих насипаних пагорбів, з яких осінні та весняні дощі вимивали кості та черепи. 

В семидисятих, дякуючи композитору Долматовському, тихцем, бульдозерами  останки згорнули в одну кучу і поставили камінь.

 

На камені чотири цифри “1941”  і жодного слова. 

Ще жахливіші картини , бачили громадяни СРСР спостерігаючи за життям поранених переможців, безруких, безногих, сліпих, паралізованих, які в міру свого здоров’я спивались до смерті. 

Сталін, генералітет не витримали і просто ліквідували інвалідів. 

Санітарні втрати РСЧА 29 592 749 чол., а загиблих 20 000 000 осіб.  Ліву есерку Марію Спирідонова 11 вересня 1941 року розстріляна співробітниками НКВС в Медведівський лісі під Орлом разом з іншими 153 політичними в'язнями Орловської в'язниці. Цю категорію громадян врахували як  жертви війни?

У Львівських тюрмі 24 - 28 червня 1941 розстріляли 4140 українців. Розстріляні чекістами українці в тюрмах Тернополя, Луцка, Ровно, Дубно, Умані, Проскурові, Вінниці навряд чи десь рахувались совітами. 

Чи повинні потомки розстріляних українців св'яткувати з птомками чекістів 9 Травня.

 

98 % графоманів від історії брешуть, ніби були очевидцями подій. Сиділи в секретних кабінетах Цюріха, Лондона, Вашінгтона, Москви,  Берліна, Парижа, Варшави, Риму,  сховашись за шторами, або під столом.  Мусолінять архіви, щоденники та мемуари. А тим часом діловари і властолюбці продовжують займатись, тим, чим займались в усі історичні часи: розважаються.

При цьому діловари і властолюбці  оригінали документів про війни засекретили і стережуться за сімома замками, ніби як особливо важливі таємниці держав, а насправді вносять корективи у  реальні документи, що потім сенсаційно вкинути в медійний простір чергові терабайти уже не знати чого, чи то інформації,  чи то дезінформації.

Для прикладу, центральні радянські газети передвоєнного і воєнного часу, були вилучені з відкритих фондів загальнодоступних бібліотек. 

Промови Молотова і Сталіна, тексти міждержавних договорів, укладених Радянським Союзом, а тим більше плани розгортування РСЧА в 1939-1941 роках, карти військових ігр на Європейському театрі бойвих дій суперсекретна військова таємниця. 

Окрема і майже безстрокова сувора таємниця - архіви державних спецслужб..   Абсолютна тьма про діяльність  наддержавних фінасово-промислових, банківських конгломератів. Це приватна таємниця, для якої не існує регламенту фіксації діяльності та обігу інформації. Хто може зобов’язати якогось швейцарського діловара скрупульозно вести щоденник, з почасовою фіксацією своєї апріорі брудною діяльністю по відмиванню тіньових капіталів.

Замість  достовірної інформації протягом багатьох років з дня у день, писались тексти, в яких старанно переписувалися одні і ті ж, директивно — шаблонні ідеологічні міфи. Військова історія, як точна наука фактів і документів практично повністю підмінена пропагандистськими, ідеологічними штампами переможців, а по суті дезінформацією.

В СРСР догматизацією історії військових дій 1939 -1945 років займалось головне політуправління Радянської Армії та Інститут військової історії. Учасникам  політико-військових подій маршалам, генералам, адміралам, офіцерам, сержантам, старшинам, солдатам, матросам, просто свідкам писати “отсєбятіну” категорично заборонялось. Повна цензура і підгонка під ідеологічний шаблон.

Найважливішим питанням, над «роз'ясненням» якого працювала група безмежно відданих партії людей, було ряд  питань:

1. Чому Германія і СРСР домовились рогромити та розділити Польшу.

2. Чому через рік Германія напала на СРСР.

3. Чому Гітлер вважав СРСР “колосом” на глиняних ногах.

4. Чому в перші ж тижні війни Західне угрупування Червоної Армії було зім'яте, нещадно побите і більшою частиною взяте в полон?

5. Чому розвідка СРСР не помітила розгортання на кордоні з СРСР 148 дивізій Вермахта.

6. Чому в 1942 році Вермахту вдалося дійти до Калмицького степу та Кавказьких гір?

7. Чому  війна докотилася до таких місць, де німців ніколи живих не бачили.

8. Чому раптом, ні сіло не впало  імперіалісти - капіталісти США та Великобританія стали союзниками своїх заклятих пролетарських, марксстсько-ленінських могильщиків із СРСР і з перших днів війни розпочали широкомаштабну економічну та військову допомогу.

9. Чому Гітлер дав розпорядження розпочати бойові дії проти свого союзника СССР та втягнувся у війну  на два фронти з державами,  ВВП яких був в чотири рази більший ніж Германії.

10. Чому загинуло  більше 20  000 000 людей 

“Чому” -  можна продовжувати далі.

Вирішив, особисто для себе прояснити  про  Дерективу № 21, так званий  “План Барбарса”

Джерелами  інформації про план Барбароса, для мене і більшої маси народу є шкільні підручник історії, газетні публікації, кіно, театр, спогади, мемуари, а тепер інтернет. Останнім часом на весь цей інформаційний потік я дивлюсь з деяким подивом. 

Здавалось вже є інтернет, потужні можливості для оприлюднення будь-якої інформації. Але об'єктивна інформація  про Другу світову війну оприлюднюється дрібними порціями.   

Безумовно колись в майбутньому всі документальні подробиці будуть опубліковані,  і стане все відомо. Але це настане, можливо після того, як мене не стане. 
Біда в тому, що я  змушений жити в післявоєнний час. Мене повсякденно тероризують соціал-національні групи людей  і змушують  зробити вибір: - я за німців, чи за більшовиків, чи за англосаксів і обов'язково повине визначити своє відношення до євреїв, як до святих чи не зовсім. 
Тому приходиться читати різні матеріали, в тому числі мемуари генералів. Тепер мемуари генералів вільно розміщені в інтернеті. 

Якщо хтось вважаєте, що я сприймаю мемуари, як ДОКУМЕНТИ, придатні для вивчення ІСТОРІЇ - то мені стає сумно ... 

Але деяка частина мемуарів і доступні  джерела  мною прочитані.

 Мене зацікавив процес підготовки плану Барбароса. 

Є час, отже є можливість полистати сторінки історичних подій.

На 70-й  рік від дня капітуляції Германії вперше кремлівські  історіографомани  опублікували карту “План Барбароса” : “Министерство обороны России в преддверии 70-летия Победы в Великой Отечественной войне запустило на своем сайте специальный раздел «Победный май», в котором впервые публикуется подлинник карты плана «Барбаросса»”

Опублікована германська карта “План Барбароса” цікава тим, що на ній немає того, що малювали на картах пропагандони і агітатори  коаліції держав переможців.

Цікавим на карті  є напрямки головних ударів Вермахта:  чиїсь автографи у вигляді стрілок синім карандашом. 

В секторі між Самбором і Коломиєю на відстані 300 км. Німецькі війська кордон не прикривали.

На карті за планом Барбароса показана територія вторгнення на територію СРСР від Польші та Східної Прусії до  лінії Одеса - Житомир -Ленінград. 

Розміщення військових частин СРСР показані досить умовно і детально не опрацьовані.  Досить розпливчато  позначено розміщення більшовицьких військ до лінії Раквере, Полоцк, Житомир, Балта.

На плані відсутній головний секрет “Полішенеля” - так звана оборонна лінія “Сталіна”, система вузлових оборонних споруд на кордоні СРСР (до 1939 року), що складалася з укріпрайонів (УР) від Карельського перешийка до берегів Чорного моря. Будівництво перших тринадцяти укріпрайонів (УР) почалося в 1928 році: Карельський, Кингисеппский, Псковський, Полоцький, Мінський, Мозирський, Коростенський, Київський, Новоград-Волинський, Летичівський, Могилів-Подільський, Рибницький, Тираспольський укріпрайони.
Ці укріпрайони були протяжністю від 50 до 150 км по фронту, включали передові позиції і перешкоди глибиною до 12 км і основні позиції глибиною близько 4 км. По можливості, фланги УР прикривалися природними перешкодами, і кожен УР повинен був прикривати важливий маршрут.
У 1938 році почалося будівництво ще восьми нових УР між вже існуючими: Островський, Себежскій, Слуцький, Шепетівський, Ізяславський, Старо-Костянтинівський, Остропольський, Кам'янець-Подільський укріпрайони.
За німецькими даними, складеним після захоплення «Лінії Сталіна» в 1941 році, всього на цій лінії  було 142 каземати і позиції для польової артилерії (калібру 76 мм), 248 казематів і бункерів для протитанкових гармат (калібру 45 мм) і 2 572 казематів і бункерів для кулеметів. Найбільше побудованих споруд було в Мінському УР - 33 артилерійських, 114 протитанкових, 401 кулеметних. У деяких же УР були відсутні артилерійські позиції Полоцький УР або протитанкові Мозирський, Коростенський, Летичівський, Рибницький УРів.

План «Барбаросса» складали  під керівництвом генерала Фрідріха Паулюса. Цей документ названо в честь німецького короля і імператора Священної Римської імперії Фрідріха I Гогенштауфена.

В червні 1155 Фрідріх Барбароса став імператором Священної Римської імперії.увійшов в історію як воїн, який контролював  частину Європи.  На старості років, підчас Хрестового походу вирішив перейти гірську річку. Послизнувся на мокрому  камінці і втопився в річці. Прізвисько Барбаросса імператор отримав за зовнішній вигляд: barba в перекладі означає «борода», а rossa - «рижа».

Чому план вторгнення в СРСР назвали  іменем імператора, який ніколи на Схід Європи не дивився, важко сказати. Можливо тому, що Паулюса також звали Фрідріхом, а може тому що Фрідріх I Барбаросса мав величезну для свого часу армію, головну силу армії становила важка, закута в сталеві обладунки кіннота. 

Плану «Барбароса» передували план «Ост» генерала Еріха Маркса, етюд Лосберга «Фріц» і план Фридриха Паулюса «Отто» . На ці військові етюди було потрачено три місяці часу. 

Зроблений похабцем план показали тріксеру Адольфу Шекельгруберу.

Директиву № 21 під назвою “План Барбароса"   підписано 18 грудня 1940 року, а через 11 днів військовий аташе в Берліні генерал-майор В. І. Тупиків передав в Москву ПОВІДОМЛЕННЯ від джерела "Альта" (Ільзе Штебе) з МЗС Німеччини. 

Воно містило два речення : 

"Гітлер віддав наказ про підготовку до Війни з СРСР.

Війну буде оголошено в березні 1941 року”.

Тепер приведу ідеологічний штамп:

Генштаб ІІІ Рейха планував перемогти СРСР строго відповідно до плану «Барбаросса», його головною метою був швидкий і беззастережний розгром Червоної Армії. 

Генарали Вермахта збиралися взяти Москву на 40-у добу після вторгнення, 31 липня 1941 року. Першого, ну хай десятого серпня, мав пройти парад Вермахта на Червоній площі в Москві.

На повну ж ліквідацію опору на окупованих територіях відводилося ще 3-4 місяці. 

До кінця жовтня 1941 року сталінський іудосовок повинен був скиглити на Уральських горах, які мали бомбити Урал-бомбери.

 

Кінцевою метою операції було створення загороджувального бар'єру по лінії Архангельськ - Волга - Астрахань.  

 

План передбачав ведення «блискавичної війни» в трьох напрямках: Ленінград, Москва і Київ. Ці міста німецьке командування збиралося взяти силами 182 дивізій і 20 бригад (понад 5 млн осіб), які повинні були розбити 186 радянських дивізій (3 млн осіб). 

Незважаючи на чисельну перевагу, план провалився. Червоної армії після невдач перших тижнів війни вдалося вибудувати ефективну лінію оборони. При цьому розрахунок гітлерівців на те, що несподіваний удар відріже Москву від основних промислових центрів, виявився помилковим. Радянському командуванню вдалося налагодити евакуацію цілих підприємств, які продовжували працювати на потреби фронту. В результаті війна набула затяжного характеру. З настанням зими Вермахт виявився абсолютно не готовий спілкуватись з  дід Морозом. Навіть машинне  мастило замерзало на морозі, страждали від холодів і солдати, у яких не було теплого обмундирування. 

Виправити ситуацію Берлін був не в змозі, тому що економіка Третього рейху в той час і так працювала на повну потужність.

І крім того, в жодному щоденнику чи документі німецьких війскових того часу про склад РСЧА не сказано. Не було в німців і шпіонів в генштабі і ніхто не доніс до Гітлера ось таке речення: "

На оперативній карті, підписаній 6 квітня 1941 року заступником начальника Оперативного управління Генерального штабу генерал-майором Анісовим, ми виявляємо по лінії кордону 14 «ромбів».  

Три мехкорпусу 5-ї армії розгортаються в смузі Любомль, Шацьк із завданням фронтального наступу на Люблін. 

Сім мехкорпусів 26 і 12-ї армій, збившись в купу на ділянці кордону від Мостиська до Санок, готуються до кидка через Жешув, Кросно на Краків, Катовіце.  

Між цими двома ударними угрупованнями, на фронті Рава-Руська, Радимно розгортаються чотири мехкорпусу 6-ї армії: два з них (судячи по карті) будуть наступати через Билгорай, Красник в тил Люблінського угруповання противника, два інших наступають через Сандомир на Кельце.

14 мехкорпусів в першому ешелоні фронту (а є ще й резерви, десь в смузі Злочев, Тернополя, Проскурів зосереджено три мехкорпусу) - це 28 танкових і 14 моторизованих дивізій. 

 

Радянська «моторизована» дивізія зразка весни 41-го року за своєю структурою (один танковий, один артилерійський, два мотострілецьких полки) відповідає німецькій «танкової», а по штатній чисельності танків (275 одиниць) значно її перевершує. Так що по суті справи в смузі завдовжки 250-300 кілометрів планувалося зосередити 42 танкові (не по назві, але по фактичній структурі і озброєння) дивізії.

Щоб було наглядно буду застосовувати карти з  ресурсу Делла. 

Кінцева лінія “Рижої бороди” згідно фантазій  ефрейтора Адольфа Гітлера та генерал -фельдмаршала Кейтеля має колосально-приголомшовий вигляд.

На кінцеві лінії передбачалося створити потужний оборонний вал.  Ефрейтор Гітлер,  фельдмаршал Кейтель  і майже весь генералітет припускали, що більшість радянських військових ресурсів і економіки Радянського Союзу міститься на захід від лінії А—А.

Лінію А-А як кінцеву мету військових дій Вермахта стратеги Вермахта обрали спеціально, бо повне захоплення  всього Радянського Союзу за одну військову кампанію очевидно фізично неможливо з огляду на його географічні розміри. 

Большевицькі промислові центри, що залишалися на схід від  лінії А - А, підлягали  авіанальотам стратегічної авіації, якої в Германії просто не було.

Ось витяг з Дериктиви № 21 “План Барбароса”

 I.Загальний  задум:
Головні сили російських сухопутних військ в Західній Росії необхідно знищити сміливими діями проникаючих далеко на ворожу територію танкових клинів, не допускаючи відведення боєздатних військ противника в глиб країни. За допомогою швидкого просування наших військ потрібно вийти на лінію, через яку російські ВПС не зможуть здійснювати нальоти на об'єкти на території Німецького рейху. Кінцева мета операції - створення щита, що розділяє азіатську і європейську частини Росії на головній лінії Волга-Архангельськ. 

В цьому випадку об'єкти останнього промислового регіону, який залишиться в розпорядженні російських, Уралу, можуть бути в разі потреби знищені Люфтваффе. В ході цієї операції російський Балтійський флот буде швидко позбавлений своїх баз і відповідно не зможе далі брати участі в бойових діях. Ефективне втручання російських ВПС повинен бути виключений з самого початку операції шляхом потужних атак проти них.

Тепер ще раз проведемо лінію,  “Рижа борода” з карти, яку через 75 років виклали російські совєти  в інтернет:

Це весь Гітлерівський план “Рижа борода”

 

Вперше шматок карти «Плана Барбароса» я побачив в документальному фільмі “Великая отечественная война” сталінського,  більшовицького пропагандист-агітатора від фірми “Кіно і Німці” - Романа КАРМЕНА

Романа Кармена зклеїв цей фільм  до  20 - ліття  капітуляції Германії, в ранню  Брежнівську епоху.

Саме на ній Ромен Кармен накреслив свій план “Рижа Борода”. Потрібно  розрізняти дерективу № 21 план “Барбароса” і домисли щодо неї агітпропа США, Великобританії та США, які основані на білетристиці Германа Раушнінга. Це різні плани. Тому  плани агітпропа у мене має назву “Рижа борода”.

Кіно є кіно. Художники-мультиплікатори, створив мультяшні рухомі стрілки. Зробили монтаж. Виглядало  переконливо для дітей. 

Дітей великими групами - школами і класами водили  переглядати документальну хроніку. Вчителі пильно спостерігали за реакцією дітей і робили відповідні нотатки. Фіксували позитивні і негативні реакції дітей на кіно і доповідали по суті в КГБ. Дорослі, дійсні учасники війни, дивитись такі хроніки могли тільки з матюками. 

На 20 - ліття Перемоги над Гілеровською Германією в  1965 році на парад прийшли в основному  офіцери. Рядових солдатів окопнків. Рядові солдати на офіцерів, які спокійно розстрілювали своїх солдат за дрібні проступки, голодними, холодними  гнали ротами, батальонами і полками в атаки  дивились, як на фашистів і святкувати з ними не бажали. Особливо рядовий склад брезгливо відносився до ветеранів НКВД  та до  їх  сексотів.

Пізніше вже художники розмалювали карту Європи стрілкам, а далі такі карти малювали всі кому не лінь.

А що тут такого?  Взяв політичну карту світу, сів  за стіл і малюй стріки синього і червоного кольрів. Кабінет, письмовий стіл, настільна лампа з зеленим абажуром, перочинний ножик, стандартна армійська лінійка, курвиметр і циркуль

Курвиметр за гори не зачепиться, в болото не провалиться, в річці не потоне,  в дощ не промокне, на  морозі не пропаде, в жару можна відкрити кватирку і прийняти душ.

Опублікована карта плану “Барбароса” ще більш внесла туману в давно минулі події 1941 року.  З карти видний поверхневий підхід і поспіх в плануванні операції по вторгненю в СРСР.  Текст Дерективи №21 “План Барбароса” не відповідає змісту начальної ситуації  та подальших дій показаних на карті.

На лінії  “Архангельськ-Астрахань” передбачалося створити потужний оборонний вал. 

Верховний головнокомандувач збройними силами Німечини ефрейтор Адольф Гітлер,  начальник штабу Верховного головнокомандування збройними силами Німеччини, генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель, начальник оперативного відділу Верховного головнокомандування збройними силами Німеччини  генерал-полковник Альфред Йодль, головнокомандувач сухопутних військ генерал-фельдмаршал Вальтер фон Браухич, начальник генерального штабу сухопутних військ Третього Рейху генерал-полковник Франц Гальдер і майже весь генералітет, на підставі данних начальника “Абвера” англійського шпигуна амірала Віьгельма Канаріса, припускали, що більшість радянських військових ресурсів і економіки Радянського Союзу міститься на захід від лінії А—А.

Створення Східного театру бойових дій  який мав розміри в дві Західних Європи, йобнутому на всю голову Адольфу Гітлеру германським військовими  здавався реальним, хоч виглядає  дурдомно і мегаломанічно.

Мені темному неуку у війсковій тактиці і стратегії прийшло в голову просто позначити на реальній сучасній карті напрямки і віддалі.

Буквально схематично  проклав  маршути - осі головних ударів

 

Звичайне прокладання маршуту показало б , що сумарна кількість кілометрів на сімох напрямках складає скаладає 20000 км. Крім того, навіть сьогодні по вказаних маршутах взимку не так просто рухатись.

На лінії Кронштат - Луга - Невель - Бобруйськ - Житомир - Балта -  група армій “Північ” та “Південь повині була б потроїтись, армія групи “Центр” збільшитись в чотири рази порівняно з кількісттю військ на лінії Кінегсберг Перемишль - Констанца. 

Інші карти, крім приведеної з московського архіву, в плані “Барбароса” можливо до тепер засекречені.

Площі і віддалі мені вдалось оцінити реально. 

МЕГАЛОМАНІЯ ОЧЕВИДНА.

Тепер про досвід війни з Росією

Росія з середини 18 століття представляла собою велику проблему для будь-якої атакуючої сторони. Проблема полягала в технічному аспекті: як вести великомасштабні наступальні дії проти країни — континента ?

В якому місці можна приймати безоговорочну каітуляцію ?

Де  той рубіж на якому вже можна сказати: “Війна закінчилась !”

Окупація якоїсь частини континенту розміром з Францією, Германію, Польшу, Австрію, Румунію, Болгарію, Грецію, Югославію або навіть всіх разом взятих  для такої держави що слону дробина?

З цією проблемою стикалися кожна атакуюча держава протягом останніх 250 років (після останнього поділу Польщі, коли європейська частина Росії зросла до зовсім вже неймовірних розмірів),  в кінці кінців виробився приблизний шаблонний варіант ведення подібних дій: витягти основні сили російської армії на генеральну битву, розбити і нав'язувати мирні умови не затягуючи війну. 

Цієї стратегії дотримувався і Карл XII і Наполеон Бонапарт. На основі сумного досвіду Карла, Наполеон знав, що заглиблюватися в нескінченні російські землі — це шлях в Тундру і сибірську Тайгу, тобто прямо на каторгу. Наполеон наївно думав: “Необхідний генеральний бій і чим швидше тим краще". Але ведений в оману успіхами минулих років в Європі строго поділеній кордонами сам же і порушив власні висновки, що призвело до катастрофи.

Німецька імперія у Першій Світовій виходила з досвіду всіх попередніх кампаній і діяла по-старому: за допомогою якісті та організації знищити східний фронт в сміливих операціях на оточення. Унаслідок вмілого керівництва своїми військами і розуміння планів противника, російська армія відійшла залишивши велику територію під окупацію, але що найголовніше зберегла власні сили, отримала час на перегрупування, їх збільшення та підсилення. Плани Кайзера провалились, навіть після більшовицького перевороту.

Ось приклад з часів кінця Першої Світової війни. 

 

13 лютого 1918 року верхівка Другого Рейху зібралася в невеликому курортному містечку Бад-Хомбург на заході Німеччини, щоб оцінити ситуацію, що склалася після зриву мирних переговорів у Брест-литовську. На нараді були присутні Вільгельм Кюльман, канцлер Гертлінг, майже все вище військове командування, в тому числі Гінденбург з Людендорфом. Як згадував останній, на нараді було прийнято традиційно помилкове рішення "нанести короткий, але сильний удар розташованим проти нас російським військам, який дозволив би німцям  захопити велику кількість військового спорядження".

16 лютого генерал Гофман повідомив, представника радянської делегації А.А. Самійло, що 18 лютого рівно о 12 годині пополудні Німеччина починає наступ на всьому протязі Східного фронту. Рівно в зазначений час 47 піхотних і 5 кавалерійських дивізій супротивника рушили вперед. 

До лютого 1918 року спільні німецько-австро-угорські війська на Східному фронті налічували не більше 450 тис. чоловік (восени 1916 року - понад 1,5 млн), і складалися вони в основному із солдатів старших призовів - все найбільш боєздатні частини давно вже були перекинуті на Західний  фронт.

Опис подій лютого 1918 року є в щоденниках генерала Гофмана: "Це сама комічна війна, - яку можна собі уявити. Вона ведеться тільки на залізниці і вантажівках. Садять якусь сотню піхотинців з кулеметами і з однієї гарматою і відправляють до найближчої станції . Беруть станцію, більшовиків заарештовують і просуваються далі ". 

Він призводить жахливі факти, коли один лейтенант і 6 солдатів взяли в полон 600 козаків, без боротьби захоплювалися гармати, автомобілі, локомотиви. Без боротьби, на підставі тільки панічних чуток здавалися великі міста. 

18 лютого німецький загін менш ніж в 100 багнетів взяв Двінська, де в ту пору перебував штаб 5-ї армії Північного фронту. 19 лютого був зданий Мінськ, 20-го - Полоцьк, 21-го - Річиця і Орша, 22-го - латвійські Вольмар і Венден і естонські Валк і Гапсала, 24-го невеликий загін німецьких мотоциклістів змусив капітулювати величезний російський гарнізон в Пскові, 25-го більшовики ганебно залишили Борисов і Ревель. Тільки Нарва оборонялася до 4 березня. За 5 днів німецькі і австрійські війська просунулися в глиб російської території на 200-300 км. Здавалось би це була повна катастрофа  у багатовіковій історії Росії. Під загрозу було поставлено саме її історичне буття.

В Україні спостерігалася подібна картина. Наступ німців та австрійців йшло виключно залізницею, а розрізнений опір  чинили лише частини Чехословацького корпусу.

21 лютого німецькі війська увійшли до Києва, де була відновлена Центральної Ради.

Отже 18 — 22 лютого  чотири дні з хвостиком - бліц-криг 1918 року.

23 лютого радянським урядом з Берліна були отриманий  Ультиматум  з 10 пунктів. Якщо перші два повторювали вимоги від 9 лютого, тобто відведення військ за "лінію Гофмана", то в інших від Росії потрібно повністю очистити Ліфляндію і Естляндію, визнати уряд Центральної Ради і вивести війська з України і Фінляндії, а також вивести повністю війська з Туреччини і повернути їй анатолійські провінції. Крім того, російська армія повинна бути повністю демобілізована, всім кораблям слід було повернутися в порти і роззброїтися, а в Льодовитому океані до замирення встановлювалася німецька блокада. На прийняття цього ультиматуму відводилося дві доби.

Ультиматум було обговорено на скликаному в той же день засіданні ЦК. Ленін зажадав негайно погодитися на умови німців, а в іншому випадку пригрозив відставкою. За проголосувало 7 осіб, 4 були проти і ще 4 утрималось. Увечері того ж дня рішення ЦК було підтримано і урядом більшовиків - ВЦВК і РНК. Повідомлення про це було відправлено в Берлін 24 лютого, у відповідь прийшла вимога підписати мир протягом трьох днів з моменту прибуття радянської делегації в Брест-Литовська. У той же день німці призупинили свій наступ.

Брест-Литовський мирний договір був підписаний 3 березня 1918 року. Екстрено скликаний 6-8 березня 1918 року VII з'їзд РКП (б) схвалив позицію Леніна в питанні про укладення договору, а IV з'їзд Рад 15 березня договір ратифікував.

Брестський договір складався з декількох документів: самого мирного договору між Росією, з одного боку, і Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною - з іншого, заключного протоколу до договору про митні збори і тарифи на окремі товари, російсько-німецького додаткового договору до мирним договором, російсько-австро-угорського, російсько-болгарського і російсько-турецького додаткових договорів.

Сам по собі мирний договір складався з 13 статей. У ньому констатувалося припинення стану війни між Росією і союзниками по центральній коаліції. Росія загубила великі території - Україну, Польщу, Прибалтику, частина Білорусії, всього близько 1 млн кв. км з населенням понад 50 млн осіб. На цій території видобувалося 90% вугілля, вироблялося 54% промислової продукції Росії. Країна виявилася відкинутою в до допетровські часи.

Одночасно Росія виводила з зазначених територій всі свої війська, а Німеччина, навпаки, їх туди вводила і зберігала за собою контроль над Моонзундского архіпелагом і Ризьким затокою. Крім того, російські війська повинні були покинути Фінляндію, Аландські острови поблизу Швеції, округу Каре, Аргадан і Батум передавалися Туреччині.

Німецькі війска находились на  лінії Нарва - Псков - Міллерово — Ростов-на-Дону.

Не просто  Бліц-Кріг, а дуже розумно проведений і закінчений. Маштаби захоплених територій, населення, матеріальних ресурсів просто колосальні.

Після підписання Брестського миру в Берліні панувала ейфорія. Сам документ в рейхстазі був ратифікований майже одноголосно - проти виступила тільки невелика  соціалістів. Почалось  Шовіністичние Безумство підкріплене Бухарестським договором від 7 травня 1918 року, за яким Румунія, визнавши свою поразку, втрачала всю Добруджу і стратегічні карпатські перевали, що відкривало шлях для вторгнення в країну угорських військ в будь-який час року.

Але  така широкомаштабна окупація, для Совєтів була тільки на користь. Тим більше в цьому випадку, окупація працювала проти німців. Театр війни  розтягнувся, знадобилося більше сил на його утримання, що заважало діям німецької армії на Заході.

Підсумки Бліц-Крігу 1918 року в загальному вились в розгром  Другого Рейху та Австрійської імперії.

Тріумф і крах в одночасно. 

І ось, в липні 1940, німецький генеральний штаб, ніби навчений гірким досвідом минулих років, думав що робити. Перші думки про це висловив Франц Гальдер (Начальник Генерального штабу) 3 липня 1940 року з'явився перший варіант ведення кампанії. 

Із щоденника Гальдера за 22 липня 1940 року.

«Б) розбити російську сухопутну армію або принаймні зайняти таку територію, щоб можна було забезпечити Берлін і Сілезький промисловий район від нальотів радянської авіації. Бажано таке просування в глиб Росії, щоб наша авіація могла розгромити її найважливіші центри.

д) операція: Яку ... оперативну мету ми можемо поставити перед собою? Які потрібні сили? Терміни та район стратегічного розгортання? Операційні напрямки: Прибалтика, Фінляндія, Україна. Захистити Берлін і Сілезію, а також румунські нафтові джерела ...... Росія - Англія: обидві схильні до зближення. Росіяни бояться скомпрометувати себе перед англійцями; росіяни не хочуть війни ...

г) Необхідно 80 - 100 дивізій. Росія має 50 - 75 хороших дивізій »» 

31 липня 1940 року. Конспект наради в Бердгоффі з участю  Адольфа Гітлера

 «Надія Англії - Росія і Америка. Якщо зазнають краху надії на Росію, Америка також відпаде від Англії, бо розгром Росії матиме наслідком неймовірне посилення Японії в Східній Азії».

Яке олів'є було в голові у Шекельгрубера  коли він думав про крах британських останні надії на Росію? 

«Якщо Росія буде розгромлена, Англія втратить останню надію. Тоді панувати в Європі і на Балканах буде Німеччина».
Висновок: Відповідно до цих міркувань Росія повинна бути ліквідована. Термін - весна 1941 року.
«Чим швидше ми розіб'ємо Росію, тим краще. Операція буде мати сенс тільки в тому випадку, якщо ми одним стрімким ударом розгромимо всю державу цілком. Тільки захоплення якоїсь частини території недостатньо».

Сьогодні ні хто не дивується: як керівництво країни з населенням 80 мільйонів чоловік могло ставити перед собою завдання одним ударом, за півроку підкорити СРСР з 190 мільйонами жителів і загальною площею  22 402 200 км² , тільки для того, щоб примусити Великобританію та США до миру?

Мене ж дивує інше. Невже Генштаб Німеччини і особисто Кейтель, Гальдер та Йодль мали інформацію на 30 липня 1940 про те, що СРСР  має в найкращому випадку 75 хороших дивізій. Можливо Гальдер мав на увазі тільки дивізії НКВД та прикордонних військ? 

 Таке враження, що крівництво ІІІ Рейху були недоумкам, а німці які проголосували за них на виборах - дегенератами.

Про типи танків, літаків, артилерію,  автотранспорт їх кількість в щоденниках Франца Гальдера і інших генералів нічого не написано. 

Ну хоча б думка про орієнтовну кількість танкового парку Т-26, Т - 28,  Т - 35 та БТ-5. Сумарно по всьому СРСР - 23000 шт. 

Про 7000 бронеавтомобілів та 7000 тягачів "Комсомолець" тим більше не згадано.

В сучасному медіапросторі ходить книжки Германа Раушінга. Ніби тільки йому в 1932 році Адольф Гітлер, розкрив свою секретну стратегію, так званий, “план із ящика стола”: "На Сході нам потрібно затвердити своє панування до Кавказу або Ірану. На Заході нам буде потрібно французьке узбережжя. Нам потрібна Фландрія і Голландія. Нам потрібна насамперед Швеція. ми повинні стати колоніальною державою ".

“Ми сиділи на тісній  веранді будинку Вахенфельд на Оберзальцберзі. Чудовий вовкодав Гітлера лежав біля його ніг. Над привітним зеленим пагорбом по ту сторону долини мерехтіли силуети гір. Чари серпневого ранку дихали тієї терпкою, що нагадує про близьку осінь, ясністю, що завжди бадьорить в Баварських горах. Гітлер наспівував мотиви з опер Вагнера.”

Герман Рунішінг ніби вже тоді здогадався, що:  “Це була  блискуча мильна бульбашка, а не плід серйозної роботи”, втік з Германії в США і в 1939 році видав книжку: “Говорить Гітлер”. 

“Вони можуть уявити собі майбутнє тільки в образах, взятих з власного мізерного досвіду. Вони не бачать нічого нового, приголомшуючого. Генерали теж безплідні. Вони заплуталися в своїх професійних знаннях. Творчий геній завжди знаходиться поза колом фахівців. Я володію даром зводити проблему до її елементарної суті. З війни зробили таємну науку. Її оточили урочистою суєтою”.

“Я не граю в війну. Я не дозволю, щоб "полководці" командували мною. Я САМ веду війну. Я САМ визначаю момент, сприятливий для атаки. Такий момент буває тільки раз. Я буду чекати його. З залізної рішучістю. І я не втрачу його. Я докладу всю свою енергію, щоб цей момент настав. Ось моя задача. Якщо я доб'юся цього моменту, я маю право посилати молодь на смерть. Тоді я збережу стільки життів, скільки можна заощадити”.

“Панове, ми хочемо не грати в героїв, а знищувати противника. Генерали, незважаючи на свої військові доктрини, хочуть вести себе по-лицарськи. Вони вважають, що війни слід вести як середньовічні турніри. Мені не потрібні лицарі, ...".

Твори Раушнінга були  викриті, як фальсифікація швейцарським істориком Вольфганом Хенелем в 1983 році, хоча задовго до цього багато дослідників висловлювалися серйозні сумніви в їх достовірності.  Твердження Раушнінга про те, що він «більше ста разів» особисто розмовляв з Гітлером, є брехнею. Згідно з численними мемуарами і документам німецьких архівів, Раушнінг зустрічався з фюрером всього чотири рази виключно по робочих питаннях бо він був до війни президентом данцігського сенату, постійно в присутності третіх осіб і жодного разу з ним особисто не розмовляв!

Герман Раушнінг в повоєнний час переїхав в США, де став фермером, і прожив дуже довге життя. Всупереч здоровому глузду, його творам судилося стати одним з головних джерел міфотворення з боку істориків, що спеціалізуються на історії гітлеризму, починаючи від академіків і закінчуючи студентами-першокурсниками і дозвільними публіцистами. 

З яких джерел черпав інформацію Рушінг. На мою думку з розмов верхівки Данцінга, які зустрічалис з Гітлером і в цілях конспіраціїї несли ахінею.

Свідчення Раушнінга наводилися на Нюрнберзькому процесі як докази винуватості націонал-соціалістичного керівництва. Показово, що «Документ СРСР-378» (книга «Голос руйнування» 1940 року) цитували майже виключно радянські юристи - Роман Руденко (головний обвинувальний від СРСР), Юрій Покровський (заступник головного обвинувача), Лев Смирнов, Лев Шейнін, Михайло Рагинський ( помічник головного обвинувача). Британці й американці сприймали «викриття» Раушнінга як погану пропагандистську «качку», дієву тільки під час війни. Комуністичні ж агітатори продовжували активно цитувати Раушнінг і в подальшому.

Відомий фільм Михайла Рома "Звичайний фашизм» переповнений байками данцінгского пройдисвіта:

 «Я, - говорив Гітлер, - звільняю людей від обтяжливих обмежень розуму, від брудних і принижують самоотруєння химерами, іменованих совістю і моральністю». Такий же фільм Романа Кармена “Рижа борода”.

Цитати зі щоденника Франца Гальдера про війну на Сході від 30 червня, виглядають якось особливо комічно поряд записом у щоденнику за 4 липня 1940 року:

«У війну ми вступили, маючи 1200 бомбардувальників. В даний час маємо 900 бомбардувальників і екіпажі на 1100 машин; англійці мають удвічі менше»   

Це пише той хто збирався  в пух і прах розбомбити промислові центри Уралу, але не зміг розбомбити промислові центри Англії, яка була не за декілька тисяч кілометрів, а під боком за Ламаншем в радіусі 700 км.

В битві за Британію аси Германа Герінга втратили 1800 літаків. В ході датсько-норвезької операції були потоплені важкий крейсер «Блюхер», легкі крейсера «Карлсруе» і «Кенігсберг», 10 есмінців, артилерійське навчальне судно «Бруммер», 8 підводних човнів, міноносець, 11 транспортів і більше 10 малих кораблів. Пошкоджені лінійні кораблі «Шарнхорст» і «Гнейзенау», лінкор «Лютцов», крейсер «Адмірал Хиппер», легкий крейсер «Емден», артилерійське навчальний судно «Бремзе».

Всього з вересня 1939   по вересень 1940 було  80 000 загиблих і  150000 поранених ЗС Германії.  Безумовно в два рази менші ніж втрати СРСР у війні з Фінляндією, але втрати суттєві.

Читаючи щоденник Гальдера ми можемо бачити народження помилкової концепції, при якій перше місце відводиться саме знищення оперативних сил противника як таких. Нічого насправді нового, це єдина думка приходить в голову після погляду на карту.

В умовах Німеччини та Росії того часу, працювала тільки стратегія сміливих проривів в глибину з наступним знищенням живої сили. Кожна наступна стратегія повинна виводити на передній план саме потреба у знищенні армії противника як факту, позбавити Радянський Союз навіть примарної можливості на перепочинок, невпинно рухаючись до Москви. Тут може бути тисяча варіацій, але це завжди має залишатися незмінним. Не можна було допустити відновлення боєздатності Червоної армії. Окупація, заняття економічно вигідних регіонів, йдуть на другий план. У Вермахту обмежені сили і використовувати їх слід раціонально.

 З якими ж труднощами зіткнувся богемний фюрер та німецькі генерал- федьмаршали ?

По-перше: Простір і час та його масштаби . Подивіться на карту: ніхто раніше не стикався з розробкою плану наступу з гороловини пляшки, на оперативну глибину дві тисячі кілометрів, який поступово розширявся, а ширина  кінцевої лінії в понад три тисячі кілометрів . 

Ніхто не стикався з ідеєю декількох, незалежних один від одного великих операцій по обхвату, розміри яких співмірні з розмірами середніх європейських держав. 

Війна проти СРСР, країни континенту  була принципово нова маштабна задача і підійти до неї слід було  з граничною точністю.

По-друге: Фізична географія розрізає простір бойових дій на двоє Прип'ятськими болота і лісами. Паралельно фронту йдуть річки, які доведеться форсувати з боєм, тим самим затримуючи рух. Всі ці фактори створювали проблеми, на деяких місцях буде втрачено час, на інших слід не дозволяти закріплюватися противнику, зовсім вже згубні місця (Пінські болота) доведеться обходити.

З такою фізичною географією ОКВ зіткнулося вперше. Польща, Франція являли собою в основному рівнинну місцевість, добру для техніки і людей, особливо великих перешкод раніше не було, за винятком Греції і Югославії, але там і масштаби були дрібні.

По-третє: Кліматичні умови диктували жорсткі часові рамки. На помилкову думку німецьких генштабістів операцію слід було починати в травні, а закінчувати в кінці вересня. 5 місяців руху на схід без зупинки, включаючи найскладніші операції по оточенню, будівництво інфраструктури, створення довготривалих центрів для  забезпечення ресурсами армії і бойові дії. 

Від цих п'яти місяців відрізали дорогоцінні дні нескінченні річки, зупинки заради підкріплень та інше. Вереснь на півночі уже сніг, а на півдні  дощі, а через відсутність доріг, яка-небудь передислокація (тим більше бойові дії) перетворювалася на муки і ці муки переслідували не тільки солдата, що витягає втоплене в болоті спорядження: генералітет був так стурбований ситуацією, що після початку грязьового пекла, сумнівався в подальшому продовженні кампанії. 
Це Росія, тут жорстка природа.

По-четверте: логістика. Логістика була головним болем наступаючих військ весь час просування  армій. Вирішенням завдань підвезення обмундирування, провіанту, боєприпасів, будівельних матеріалів, зброї, повністю лежала на плечах інженерних військ і їх штабних структур. Необхідно було вирішити питання: як створити лінію постачання військ на відстанях, рівних відстані 3000 км ? І це виключаючи рух всередині країни, адже різні речі виготовлялися в різних частинах Німеччини. Необхідно було побудувати з нуля декілька тисяч кілометрів залізниць, розширити колію вже існуючих (що не дозволяло миттєво тягати по ним вагони, як у Франції), відновити пошкоджені аеродроми, дороги і т.д.  Доводилося забезпечувати безпеку доріг на всьому їх протязі, а при підривах партизанами, оперативно ремонтувати. І це на відстанях в тисячі кілометрів на всі боки.

По — п'яте: Єдина частково вирішена проблема - введення в оману. Не можна повністю приховати підготовку такої грандіозної операції, перекидання мільйонів військ, рух техніки, забиті залізниці давали зрозуміти, що готується щось грандіозне. В прикордонних районах, була розвинена більшовицька агентурна мережа, яка доповідала наверх про будь-які дії німецької окупаційної адміністрації.  І все ж вдалося приховати найважливіше: напрямок головного удару. А в силу того що головний напрямок був архіважливою інформацією, яку охороняли надійніше Гітлера, цього на початковому етапі війни цілком вистачило.

Підготовки до військової, кампанії це в першу чергу математика, фізика, техніка, географі, біологія. А вже потім військова стратегія і тактика. Нещасні штабісти почали з самого верху: оцінка населення, нації що населяють СРСР, концентрації населення, мобілізаційний потенціал, можливу кількість одноразово покликаних, терміни мобілізацій, загальна інформація по країні і т.д. 

Невпинно велося створення топографічних карт місцевості, фотографували інфраструктуру, міста, промислові об'єкти, військові частини, аеродроми, техніку, великі склади, оборонні споруди. Фотографій за час попередньої підготовки було зроблено мільйони. Аналітичний відділ Генерального штабу аналізував кожну з них збираючи інформацію. На їх основі будувалися власні карти, десятки тисяч детальних карт місцевості. Скрупульозність дійшла до останньої стадії, коли було доручено шукати по документам Першої Світової броди у річок, що знаходяться на найважливіших напрямках.

Збиралися взагалі найрізноманітніші дані.

Із щоденника Гальдера за 27 січня 1941

«... У Росії є 600-800 тис. робітників-підлітків в ремісничих, залізничних та фабрично-заводських училищах (з 14 років). Схожі на кадетські корпуси. Чотири роки практичної роботи. Підняття авторитету (армії і промисловості). ... Оперативні питання. Російська база постачання ... »

(Якщо цікаво, на скільки детально спецслужби підходять до роботи, почитайте довідник ЦРУ по країнах світу. Є на сайті ЦРУ).

Що я бачу в цих щоденниках і мемуарах. Дуже багато різноманітного і ціквого крім деяких деталей. 

Наприклад в щоденниках і мемуарах писаних керівниками  і військовими ІІІ Рейху до 1941 року вітсутні дані про автомобільний, танковий парк, кількість літаків і артилерії.

Після збору всієї необхідної інформації, на сцену виходили вже військові. Розробку початкового плану довірили начальнику штабу 18-ї армії, талановитому штабісту Еріха Марксу. Його висновки були такі: один головний удар з Румунії, Галичини і південній Польщі в напрямку Донбасу, знищення перебуваючих там армій і поворот в сторону Москви.

Але військові дії вимагають різних поглядів. Тому паралельно з Марксом, працювала група під керівництвом Ганса фон Грейфенберга і Герхарда Фойебаренда. Дуже показово, що вони прийшли до аналогічного з Марксом думку - концентрований удар по Півдню, не доходячи до Києва повертати до Москви основними силами.

На картах план виглядав привабливо: один напрямок удару дозволяла концентрувати на ньому дійсно величезні сили. Немає необхідності в безлічі середніх і великих операцій по оточенню, що являє собою перевагу, простота запорука успіху. Німеччина відразу отримувала економічно важливий регіон і відрізала його від СРСР. І найголовніше, величезні скупчення військ на білорусько-смоленському напрямку відрізалися від Москви, величезний котел розміром з половину Німеччини. Не вдаючись в подальші деталі, план був цікавий.

Але це план був чисто штабним звіром, чернеткою тільки для військового керівництва, і не розглядав побажання Гітлера. А у Гітлера були власні думки, який він озвучить в кінці липня. Це були власні висновки Гітлера:

"Витримка.

«Початок походу - травень 1941 року. Термін для проведення операції - п'ять місяців. Найкраще було б уже в цьому році, однак це не дасть можливості провести операцію злагоджено.

Мета: знищення життєвої сили Росії. Операція розпадається на:

Перший удар: Київ, вихід на Дніпро, авіація руйнує переправи. Одеса;

Другий удар: Прибалтика, Білорусь, напрямку на Москву.

Після цього: двостороннє охоплення з півночі і півдня, пізніше -окрема операція з оволодіння районом Баку." 

Про дії на відстанях в тисячі кілометрів пишуть, як про прогулянку в берлінських парках.

Цікаво що при цих планах робочий день на заводах і фабиках 8 годин і два вихідних в тиждень. Жінок до роботи і служби в армії не залучали. Крінсгмаріне участі в плані Барбароса не згадано.
До першого Київського напрямку додавалося друге - Московське. Причому зрозуміло що удар там повинні були нанести сили не менші ніж в Києві, інакше добитися успіху на території глибиною в тисячу кілометрів неможливо. Незважаючи на все, основний напрямок все одно належало Києву, тому як удар по Москві передбачалося завдати з підтримкою Південної групи, а це означає посилення саме цього напрямку:

Подвійний удар, з півдня і півночі, з подальшим обхватом Москви. Не дивлячись на всі проблеми, цей план виглядає більш цікаво, адже відпадала необхідність у стримуванні сил в Білорусі, які могли принести не мало проблем.

Зміни зрозуміло були прийняті штаб і Еріх Маркс випустив уже більш детальну конструкцію під назвою «Оперативний план Схід», який до 18-грудня пропрацювали більше детально для доповіді Гітлеру. Доповідь називався «Директива №21», якому дали нині знамените кодове ім'я «Барбаросса»

Приводити всю доповідь не стану, його всі читали, з нього важлива лише ця частина.

«А) Сухопутні сили. (Відповідно до оперативних задумами, докладені мені.) Театр військових дій розділяється Прип'ятськими болотами на північну і південну частини. Напрямок головного удару повинно бути підготовлено на північ від Прип'ятських боліт. Тут слід зосередити дві групи армій

Південна з цих груп, що є центром загального фронту, має завдання наступати особливо сильними танковими і моторизованими з'єднаннями з району Варшави і північніше неї і роздрібнити сили противника в Білорусії. Таким чином будуть створені передумови для повороту потужних частин рухомих військ на північ, з тим щоб у взаємодії з північною групою армій, наступаючої з Східної Пруссії в загальному напрямку на Ленінград, знищити сили противника, діючі в Прибалтиці. Лише після виконання ццього невідкладного завдання, за яким повине послідувати захоплення Ленінграда і Кронштадта, слід приступити до операцій з узяття Москви - важливого центру комунікацій і військової промисловості. »

А ось і перша велика зміна. Напрямок головного удару переносять з Півдня на Північ, причому це означає що вже не вийде обмежитися лише скороченням лінії фронту і рухомою обороною на одній, великому ділянці. Рухатися доведеться по всьому фронту протяжністю півтори тисячі кілометрів. Після вирішення завдань на Півдні і Півночі, посилити центральну угруповання шляхом перекидання військ з Півдня і наступати одночасно з Півночі і Заходу на Москву. І незважаючи на те, що головних ударів два, це сильно дробить сили. Але не смертельно.

Ось як аргументувався вибір північного напрямку.

«Для здійснення операцій спочатку необхідно вирішити, чи буде перебувати напрямок головного удару на північ від або південніше Прип'ятських боліт. З огляду на перевагу німецьких сил, можна не сумніватися в тому, що операції в обох районах почнуться одночасно.

На користь нанесення головного удару на півночі свідчать такі міркування:

Значно кращі можливості зосередження (залізничні лінії);

Зацікавленість в нанесенні якнайшвидшого поразки росіянам у Прибалтиці;

Порівняно кращі дорожні умови на операційному напрямку;

Можливість взаємодії з групою, що діє з Фінляндії;

Досяжність Ленінграда і Москви.

На користь нанесення головного удару на півдні свідчать такі аргументи:

Загрозливе положення Румунії,

Можливість забезпечувати німецькі моторизовані з'єднання, базуючись на румунські та галицькі нафтові джерела (проте набагато гірші комунікації після перетину російського кордону),

Значення України.

Вноситься пропозиція: обрати напрямок головного удару на півночі »

Як ми бачимо, аргументи зроблені  штабістом Берхардом Лоссбергом, більш ніж обґрунтовані, особливо по частині інфраструктури, так важливою для блискавичної війни.

Остаточний план був підписаний 19 грудня 1940 року. І що ж він з себе представляв?

Проблеми озвучені вище були не єдині, з'явилася проблема з визначенням головного удару. З одного боку видимої проблеми немає, зате є прихована, обгрунтована Південним напрямком і його розмірами. У першому варіанті кампанії, Півдню віддавався безумовний пріоритет, що дозволяло тут задіяти величезні сили, залишивши на допоміжних ділянках лише сили підтримки, що зв'яжуть мають сили противника в регіоні, хоч самі фронт прорвати не зможуть. Але з новим планом додавалися проблеми: не можна сконцентрувати сили на Півночі і Півдні, зробивши ці групи по справжньому незалежними, що б вони могли виконувати завдання без координації одна з одною. Дроблення сил послаблювало обидва напрямки і це повинні були врахувати. Так чому ж не врахували, найрозумніші і блискуче освідчені генерали? А відповідь можна знайти зовсім в іншому місці.

Адмірал Вільгельм Канаріс був завербований англійською розвідкою на початку 30-х (за іншими даними ще в 20-х). З 1938 він керував Абвером, що було одним з найбільших проникнень в верхи Рейху. Під його керівництвом розвідка отримувала відмінні дані про все крім радянського озброєння, кількості військ і мобілізаційного потенціалу. Про все окрім найважливішого. Ось які дані надала розвідка всього за 5 місяців до війни.

«28 січня 1941 року - 177 дивізій і бригад

2 лютого 1941 року - 180 дивізій і бригад, в тому числі на західному кордоні - 155

4 квітня 1941 року - 247 дивізій і бригад

21 червня 1941 року - 213 дивізій і бригад. Загальна чисельність 4,7 мільйона чоловік (в західних військових округах) »

Як видно з цитати, вони й гадки не мали про чисельність військ та озброєння: цифри скакали щомісяця на всі боки. В середині 1940 оцінка була взагалі в районі 55-80 боєздатних дивізій. Навіть незважаючи на проблеми з розвідкою (закрита країна, складно створити агентурну мережу, іноземці під наглядом) це не виправдання для таких помилок. Дані по армії в такому випадку знаходять дуже точної аналітикою інших речей, наприклад внутрішнього споживання виробленого військового обмундирування, аналіз військового бюджету, підрахунок військових частин і т.д. Подібна робота проходить у всіх розвідках, якщо даних немає у відкритому доступі, це єдиний варіант визначення. Причому визначення вельми точного.

Канаріс навмисне підштовхував Німеччину до війни з СРСР, а якщо точніше, її підштовхувала Англія, тому як це було в її інтересах. Розвідка це очі і вуха військових і якщо очі бачать 80 дивізій, хвилюватися нема про що. Саме цим і пояснюється сліпота і наплювацьке ставлення до плану в подальшому. Навіть незважаючи на те що оцінка сили Совітів збільшилася за рік в два-три рази, план не був підданий зміни виходячи з нових даних. Не можна використовувати один і той же план проти 80 дивізій і проти 250. Але ОКВ з невідомих причин майже не змінив план грудня 1940 року.

Є ще один важливий факт пов'язаний з розвідкою. Спочатку стало питання, які сили використовувати під час операції. Перша прийнята цифра в 1940 свідчила про 80 ​​дивізіях. І вона переглядалася аж 22 червня 1941 року в бік підвищення  - до 153 дивізій. Це так само свідчить що кількість військ в червоній армії було їм не відомо, не відомо на стільки, що аж дивно адже з цього приводу ніхто не хвилювався. І хоча план допрацьовувався протягом усього часу до війни, не було зроблено ніяких поправок в стратегічному плані. Ті ж два напрямки, розділені на три групи армій. І це було другою серйозною помилкою.

Що ж вдавав із себе план на 1941 рік?

Досить непоганий план, надзвичайно складний, але продуманий до дрібниць, навіть при тому, що складений був на недостовірній інформаційній базі. Проблема полягала в термінах, тому що захоплення Москви таким планом, був неможливо без захоплення Києва і Ленінграда, спочатку північ і південь, потім підсилюємо центр і беремо Москву. План буквально просочений термінами, від вирішення одних завдань залежало вирішення інших завдань. Операція не дозволяла діяти групам армій по справжньому незалежно і це на велечезних відстанях! Це було дуже серйозною проблемою. Ганяти танкові дивізії на кілька сот кілометрів туди і назад задача надважка.

Терміни диктували все, від самого факту операції подібного масштабу до суворого для армій клімату. Якщо перший варіант кампанії дозволяв йти на відхилення від плану у вигляді втрати часу або якихось паралельних йому другорядних завдань, то остаточний план повинні були виконувати математики, а не солдати. Гранично стислі терміни на всі дії, ніяких великих перепочинків і поправок на можливе запеклий опір, раптових проблем. Це схоже на картковий будиночок, де відхилення в тиждень розвалювало всю конструкцію. Війна це звичайно розрахунок тонкий, але це вже образа самому духу війни, який його терпіти точно не стане.

Остаточний варіант був затверджений з терміном початку 15 травня 1941 року. Тобто, на повне його завершення, відводилося приблизно 5 місяців, терміни вузькі, але здійснимі. І на цьому моменті, людина яка досліджує тему зазвичай зупиняється і задає питання в порожнечу: якщо план був реальним, якщо у Вермахта були достатні сили, якого ж біса він звалився?

А звалився він з-за цілого ряду причин.
1. Операція під кодовою назвою «25» Югославська кампанія. Війна проти Югославії хоч і принесла довгоочікуваний спокій Гітлера з приводу міфічного «балканського фронту створеного англійцями» Але це забрало операцію на сході терміном на місяць. П'ять початкових місяців скорочувалися до чотирьох і при цьому план не був змінений. І часу на зміну не було.

2. Не можна зручно сидіти на двох стільцях, ще й прагнути вмістити дупу на третій. Спочатку було два напрямки удару з упором на північне, Ленінградський напрямок. Але на серпень 1941 склалася ситуація коли ОКВ прагнув домогтися результату одночасно (!!) на всіх трьох напрямках. Захопити Київ, захопити Ленінград і захопити Москву. Це саме по собі не просто відхилення від плану, це повноцінний перегляд усієї концепції. А з огляду на реальні сили СРСР, раптовий тотальне опір і досягнення результату тільки на Київському напрямку, ідея стала не просто утопічна, вона стала абсолютно нереальна.

3. Той самий момент коли в ключовий момент історії, оперативне прийняття стратегічних рішень бере на себе єфрейтор. Ситуація в кінці серпня була така що всі терміни були зірвані. А якщо взяти до уваги, що терміни в «Барбаросса» були наріжним каменем кампанії, то і вся кампанія провалювалась. Але армія була боєздатною, дороги цілі, а з Берліна по кінохроніці, фотографіях і на картах все виглядало, як тотальний розгром СРСР.

У серпні на Київському напрямку сформувався недозволено великий котел, який необхідно було ліквідувати. Не зрозуміло, чи був котел таких розмірів створений цілеспрямовано або все вийшло спонтанно. Технічно з цим котлом справлялася Південна група, але ефрейтор Гітлер надумав вирішити питання негайно, аргументуючи це важливістю регіону в економічному плані. І ось тут-то і криється біда.

Не можна відразу міняти стратегічні цілі компанії, не можна ними жертвувати заради сьогочасної вигоди, якими б солодкими вони не були. У цьому випадку, ОКВ пішов на виконання економічних цілей кампанії, по суті другорядних і це в умовах і так втраченого часу.

Це дуже велика помилка і німці з цим стикаються не вперше і не востаннє. Теж саме було на Марні, план Шліффена піддали стратегічній зміни в самій кінцівці і в підсумку програли всі. 

Теж саме створив Гітлер роком пізніше, коли стратегічної мети (захоплення нафтового Кавказу) протиставив мета ідеологічну. Це не те що великий прорахунок, це повна безграмотність. Шокований цим фактором Гудеріан, особисто вилітав в Ставку і на пальцях пояснював що не можна так робити, це величезний ризик, надзвичайно авантюризм. Але не прислухалися.

У підсумку, два напрямки перетворилися в три напрямки і при цьому вони повинні були діяти незалежно один від одного. Північна група на Ленінград, Центральна на Москву, Південна на Київ. І це при все тих же 150 дивізіях!

 Надзвичайний авантюризм.  

Це стало помітно для ока коли в кінці серпня, група армій Південь мала проблеми з ліквідацією котла. Занадто багато військових цілей, розпорошення сил в підсумку призвело до послаблення всіх трьох напрямків, ні на одному з яких підпорядковані їм групи не досягли успіху самостійно (Київ був узятий за допомогою танкової групи Гудеріана, наспіх відрізаною від центру). 

Не взятий Ленінград вимагав військ для блокування? Війська потребували поповнення і відпочинку, тому що не можна пройти тисячу кілометрів з боями без серйозних наслідків.

Фінал для ОКВ невтішний. Після війни багато генералів звинувачували в поразці 1941 року саме Гітлера, мовляв він втрутився у вирішальний момент. І це дійсно так. 

Повторилось втручання біля Дюнкерка. Стоп наказ на один день і англійський корпус втік з Європи. 
Раніше я визначив сім напрямків руху німецьких армій. Сил на такі напрямки у Вермахта не було. Тому обмежились спочатку двома.   

Винних у тому, що план з двох оперативних напрямків перетворився в план трьох оперативних напрямків, потрібно шукати саме в вищому військовому керівництві, тому як це сталося ще до втручання Гітлера з їхнього потурання або ж прорахунку.

План на картах був дійсно хороший, але насправді зайців було мінімум сім,  а вермахт побіг ловити лише двох. Останні п`ять вискочили несподівано. З дуру побігли за третім, військова машина зломалась і все пішло коту під хвіст.  Це перегляд усієї концепції, заснований на силах якими оперував вермахт, і на особливості місцевості. Прорив в одному місці, з подальшим концентрованим ударом? Чудовий план. Прорив в двох місцях, з подальшим з'єднанням і ударом по Москві? Складно, але не погано. Але прорив в двох місцях, що перетворився в три різних напрямки роздробив і без того малі сили. Він не дозволяв вирішити  завдання, без яких не можна було вирішити основну. А вийшло так що про рішення перших забули: Ленінграду не був взятий, а лише заблокований, що створювало на північ від нього групу, здатну на контратаку. Що знову дробило сили і доводилося тут залишати війська, що потрібні були під Москвою, у вирішальний момент історії.

Висновок: директива №21 представляла з себе надзвичайний твір військового мистецтва, оснований на недостовірних розвідданних, продуманий до дрібниць і сотню разів обіграний в штабних іграх, він все ж мав реальні шанси на успіх, якби хоча б танкова група фон Клейста повернула на Москву, а не погналась в нікому не потрібний в стратегічному плані Ростов-на-Дону.  
Крім того пихатість і надмірна самовпевненість командування, повна відірваність від реальності і потурання ефрейтору Гітлеру, зіграло злий жарт. План був переглянутий вже на ходу, стратегічними цілями пожертвували в самому кінці операції, на догоду миттєвим вигодам.
Виникає резонне питання: як вермахт взагалі дійшов до Москви, розбазаривши сили і ресурси, потопаючи в снігу, маючи на півночі невирішене питання Ленінград, а в Україні майже розгром групи Південь ?
Відповідь дає Карл фон Клааузвіц про  "ТУМАН ВІЙНИ" 
"NEBEL DES KRIEGES" - термін для позначення недостовірності данних про становище на театрі військових дій. 

"Війна — область недостовірного: ¾ того, на чому будується дія на війні, лежить в тумані невідомості, і, отже, щоб розкрити істину, потрібно перш за все, тонкий, гнучкий, проникливий розум… Недостовірність вістей і постійне втручання випадковості призводять до того, що воїн насправді стикається з абсолютно іншим станом речей, ніж очікував; це не може не відбиватися на його плані або принаймні на тих уявленнях про обстановку, що лягли в основу цього плану. Якщо вплив нових даних настільки сильний, що рішуче скасовує всі прийняті припущення, то на місце останніх повинні виступити інші, але для цього, зазвичай, не вистачає даних, так як в потоці діяльності події обганяють рішення і не дають часу не тільки зріло обдумати нове положення, але навіть гарненько озирнутися. Втім, значно частіше виправлення наших уявлень про обстановку та ознайомлення з зустрінутою випадковістю виявляються недостатніми, щоб зовсім перекинути наші наміри, але можуть, все-таки, їх похитнути. Знайомство з обстановкою зростає, але наша невпевненість не зменшується, а навпаки — збільшується. Причина цього полягає в тому, що необхідні відомості надходять не відразу, а поступово. Наші рішення безперервно піддаються тискові нових даних, і наш дух весь час повинен залишатися у всеозброєнні" Фон Клаузевіц.
"ТУМАН ВІЙНИ" РОЗСІЯВСЯ - НІМЦЯМ НАСТАВ КАПУТ

ДЛЯ ЧОГО МЕНІ В 21 СТОЛІТТІ ПОТРІБНО ЗНАТИ ПРО ВЕСЬ ЦЕЙ ТУМАН ВІЙНИ.
Біда в тому, що я  змушений жити в післявоєнний час. Мене повсякденно тероризують соціал-національні групи людей  і змушують  зробити вибір: - я за німців, чи за більшовиків, чи за англосаксів і обовязково повине визначити своє відношення до євреїв, як до святих чи не зовсім. 
ЧИ ІСНУЄ ОСОБИСТО ДЛЯ МЕНЕ ПРОБЛЕМА ТАКОГО ВИБОРУ. 
ВІДПОВІДЬ ОДНОЗНАЧНА.
ВСІ ДІЙОВІ ОСОБИ ХХ СТОРІЧЧЯ ВІД РІЗНОРОБОЧОГО ДО ПРАВИТЕЛІВ ДЛЯ МЕНЕ ОСОБИСТО РІВНОЦІННІ. ТАКІ Ж ВСІ І ТІ ЩО ВБИВАЛИ І ЗАХИЩАЛИ ЄВРЕЇВ.
ГОЛОДОМОР,  ХОЛОКОСТ, ГУЛАГ, ГЕСТАПО ? 
ЙДЕ ГЛОБАЛЬНА ПЕРМАНЕНТНА ВІЙНА.
ЯКБИ ХТОСЬ ІЗ ДІЛОВАРІВ І ВЛАСТОЛЮБЦІВ ДІЯЛИ ІНАКШЕ, ТО МЕНЕ Б ОСОБИСТО НА ЦЬОМУ СВІТІ НЕ БУЛО Б.    
ЩОСЬ ПІШЛО НЕ ТАК І НЕ ВІДБУЛОСЬ ?
ДЛЯ МЕНЕ ЦЕ НЕ ПОЯВА В ЦЬОМУ СВІТІ, І НЕ ЗНАЮ ДОБРЕ ЦЕ ЧИ ПОГАНО.
МІЙ ДІД, ЯКБИ НЕ ЗАГИНУВ, ТО МОЯ МАМА НІКОЛИ Б НЕ ЗУСТРІЛАСЬ З МОЇМ БАТЬКОМ.  МЕНЕ Б 100% НЕ БУЛО Б. 
ДЕ МОГИЛА ДІДА? 
ШУКАВ. ПОТІМ КИНУВ. МАБУДЬ НА СОЛОВКАХ В МОГИЛАХ "СТАЛІНСЬКИХ САМОВАРІВ". 
ЩО Я НА ТІЙ МОГИЛІ СКАЖУ ?

ЯК БИ ДІД ВИЖИВ ТО МЕНЕ Б НЕ БУЛО. ЗВИЧАЙНО У БАТЬКІВ, В КОЖНОГО ОКРЕМО, БУЛИ Б ДІТИ, АЛЕ ТО БУВ БИ НЕ Я. 

МЕНІ ДОБРЕ ЩО ТАК СТАЛОСЬ, ЯК СТАЛОСЬ.

Я СПОКІЙНО ПЕРЕГОРТАЮ СТОРІНКИ ІСТОРІЇ. 
В МЕНЕ НЕ ВИКЛИКАЮТЬ ПОДИВ РОВЕСНИКИ, З РІЗНИХ НАЦІОНАСОЦІАЛЬНО-РЕЛІГІЙНИХ ГРУП ЯКІ  АЖ ЗАНАДТО ПРИСКІПЛИВО КОПАЮТЬСЯ В ІСТОРИЧНОМУ МОТЛОСІ І КАТАЮТЬ ГІПЕРТРОФОВАНУ ІСТЕРІЮ.  
                           Я ЗНАЮ ЙДЕ 
    "GLOBAL PERMANENT WAR"
І ЦЕ ЇХНЄ КОПАННЯ ІСТОРИЧНИХ СМІТНИКАХ Є ВИПРАВДАННЯ ВЕДЕННЯ НИМИ  СУЧАСНОЇ  ГЛОБАЛЬНОЇ, ГІБРИДНОЇ ВІЙНІ.
                     «Jedem das seine».