GLOBAL PERANENT WAR ОСТАННІ НЕРОЗКАЯНІ КОМУНО-НАЦИСТИ ЄВРОПИ

Стаття 7. Мова освіти

1.      Мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова.

Особам, які належать до національних меншин, забезпечується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних закладах освіти.

Особам з порушеннями слуху забезпечується право на навчання жестовою мовою та на вивчення української жестової мови.

Це право реалізується через мережу закладів освіти, класів (груп) з навчанням державною, іншими мовами чи вивченням цих мов, що створюються відповідно до законодавства.

2. Закладами освіти забезпечується обов’язкове вивчення державної мови.

Особам, які належать до національних меншин, іноземцям та особам без громадянства  створюються належні умови для вивчення державної мови.

3. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування, насамперед англійської мови у державних і комунальних закладах освіти.

4. Заклади освіти відповідно до освітньої програми можуть здійснювати освітній процес двома і більше мовами (державною мовою, а також мовами національних меншин, іншими мовами), викладати одну чи кілька дисциплін англійською та/або іншими мовами.

5. За бажанням здобувачів професійної та вищої освіти заклади освіти створюють можливості для вивчення ними мови національної меншини в обсязі, що дає змогу провадити професійну діяльність у вибраній галузі з використанням цієї мови.

6.  Держава сприяє створенню та функціонуванню закладів освіти за кордоном, у яких здійснюється навчання українською мовою або вивчається українська мова

Згідно нового Закону "Про освіту" - освітній процес в усіх закладах освіти відбуватиметься українською мовою. Представники національних меншин мають право навчатися в окремих групах дитсадків та класах початкової школи, в яких крім української буде використовуватися в освітньому процесі мова відповідної меншини.
Починаючи з 5 класу вся освіта відбуватиметься українською мовою, винятки можливі лише для представників корінних народів (перш за все кримських татар), які можуть зберігати двомовне навчання до закінчення старшої школи.
Для першокласників така система запрацює з 1 вересня 2018 року, а для тих, хто почав учитися в школах з мовою національних меншин раніше, - з 1 вересня 2020 року, причому впродовж цих трьох років у школах з навчанням мовами меншин буде поступово збільшуватися кількість предметів, що викладаються українською.
Вивчення української мови стає обов’язковим у всіх закладах освіти (включаючи виші, в багатьох із яких таке викладання припинили на підставі закону «Про вищу освіту»).
У закладах освіти відповідно до освітньої програми можуть викладатися одна або декілька дисциплін двома та більше мовами - державною мовою, англійською мовою, іншими офіційними мовами Європейського Союзу. Варто відзначити, що серед 24 мов ЄС є і мови деяких нацменшин України – румунська, угорська, польська, болгарська, словацька тощо.
Російська ж мова до мов ЄС не належить, тому навіть окремі предмети чи дисципліни (окрім власне курсу російської мови) не зможуть викладатися російською ні в базовій чи профільній школі, ні у музичних або художніх школах, ні в університетах чи професійних коледжах.

Мовна стаття закону, остаточну редакцію якої сформулювала робоча група з представників різних фракцій, міністерства освіти та експертів вже в день голосування за закон, вже викликали негативну реакцію Москви, Будапешта та Бухареста, однак формально ні ворогам, ні партнерам України нема до чого причепитися – норми цієї статті чітко відповідають як нашій Конституції, так і міжнародним договорам, ратифікованим Україною.
Рівень захисту прав меншин у новому законі все одно значно вищий, ніж рівень захисту українців у тій же Румунії чи Угорщині, не кажучи вже про Росію.
Жодної помилки в українському Законі про освіту не має.
Все корректно і з великою повагою до особистості інших національностей.
Чому національні меншини росіянці, поляки, словаки, мадьяри, румуни здійняли  галас  та підняли антиукраїнську хвилю аж на  державному рівні?
Відповідь на поверхні.
Росіянці, поляки, мадьяри, румуни, словаки в усі часи люто ненавиділи і тепер не тільки зневажають, а ненавидять все українське і залишаються  споковічними, лютими, нерозкаяними, злобними, звіроподібними ворогами українського народу.
Далеко ходити не потрібно. 
В минулому ХХ столітті їх  військові формування, жандармерія, поліція,   проводили, безпрецендентно жорстокі, нелюдські, окупації,  санації, пацифікації етнічні чистки від українців на етнічних українських територіях. 
Щоб чітко зрозуміти їх загальне відношення до українців досить привести слова  призначеного 21 червня 1941 року заступником голови Ради міністрів Румунії Міхая Антонеску  уже в перші дні війни він офіційно заявив, що виступає :
«…за насильницьке виселення українського елементу, який не має що тут шукати… Мені байдуже, чи ввійдемо ми в історію як варвари… 
В історії не було більш вдалого, широкого та вільного моменту для повної етнічної свободи… та для очищення нашого роду… 
Якщо потрібно, стріляйте з кулеметів».
«Численна і примітивна слов’янська раса становить… не політичну або духовну, а складну біологічну проблему для європейської народжуваності.
Цій проблемі треба знайти радикальні й серйозні рішення. Щодо слов’ян потрібно зайняти непохитну позицію, а тому будь-який поділ, будь-яка нейтралізація чи захоплення слов’янської території є законними актами».
Ми українці не здивовані такими рецидивами неонацистів та неокомуністів в сучасній Московії, Польщі, Словакії, Румунії, на Мадьярах. 
Вони були, є і залишаться нацистами, такими ж,  як німці Адольфа Гітлера, з одною лише різницею в Германії пройшла денцифікація і декомунізація, а Румунії, Польщі, Угорщині, Словакій і Московії ні денацифікації ні декомунізації не відбулось, тому нацисти і неокомуністи в цих країнах почувають себе вільно і проводять дикунську шовіністичну пропаганду.
P.S. 
 Розмухування мовного питання та ситуації з Законом про освіту є не що інше, як висування територіальних претензій Мадярщини до України.