Порушення законів природи веде до передчасної  смерті. Щоб  запобігти передчасній смерті потрібно  дотримуватись хоча б чотирьох законів бінарної  логіки.

Чотири основні  закони бінарної логіки:

1. Закон тотожності;  .1. У процесі міркування про якийсь предмет необхідно мислити саме цей предмет і не можна підміняти його іншим предметом думки. Закон тотожності вимагає, щоб у процесі міркування було виділено предмет міркування і цей предмет не підмінявся якимсь іншим предметом думки даної предметної області. Закон тотожності не забороняє переходити від одного предмета думки до другого, від одного обговорення питання — до другого питання, він тільки забороняє підміняти один предмет думки іншим предметом, одне питання іншим питанням.

1. Закон суперечності; Не можуть бути істинними два несумісних висловлювання про один і той же предмет, що беруться в один і той же час та в одному і тому ж відношенні               Закон  суперечності –  A ∧ A;  Закон  суперечності забороняє стверджувати і заперечувати одне й те ж одночасно. Причому, контактні протиріччя, коли щось стверджується і заперечується майже в один і той же час, наприклад, вже наступним реченням в мові,  очевидні, на відміну від  дистантнтних протиріч, коли між суперечливими судженнями знаходиться значний часовий інтервал в мові чи тексті.  Твердження «Москва - столиця»  «Москва - не столиця» можуть бути одночасно        правильними і не правильними, якщо ми говоримо в першому випадку про сучасність, а в другому - про епоху Катерини І ,  як відомо,  тоді столиця була в Санкт-Петербурзі.

1. Закон виключення третього –    A ∨ A;Закон формулюється так: з двох суперечних суджень про одне і те саме — одне обов'язково істинне, друге хибне; третього бути не може. Людина може бути або доброю, або недоброю, третє виключається. Вперше цей закон сформулював Аристотель. Щодо тверджень які використовуються у майбутньому часі не можна застосовувати закон виключеного третього. Наприклад візьмемо два твердження, такі як «Завтра відбудеться бій», та «Завтра не відбудеться бій». Філософ міркував так: «у даний час немає причини ні для того, щоб ця подія відбулася, ні для того, щоб не відбулася». З цього міркування можна зробити висновок, що закон виключеного третього можна застосовувати лише в бінарній логіці до тверджень які були вжиті у минулому, або вживаються теперішньому часі.Трійкова логіка (трьохзначна логіка) — багатозначна логіка з трьома значеннями, є найпростішим розширенням звичайної бінарної логіки, тобто, крім значень TRUE, FALSE існує ще третє значення - UNKNOUN

1. Закон достатньої підстави.Закон достатньої підстави формулюється так: будь-яка істинна думка має достатню підставу.

1. У процесі міркування, у суперечці або дискусії поняття мають уживатися в одному й тому ж значенні. Думка тотожна сама собі, якщо вона однозначна.
   Закон тотожності не допускає вживання поняття всередині якогось міркування у різному значенні. Поняття, якими ми користуємося, мають уживатися протягом усього розмірковування, скільки б вони не траплялися в одному й тому ж значенні, зберігати незмінно свій обсяг і свій зміст. Якщо ж поняття й терміни вживаються у процесі міркування неоднозначно, то мислення стає невизначеним, процес мислення у таких випадках не досягає мети. Закон тотожності –     А = А, або А ⊃ А; (читається А є А)      «Неможливо, щоб одне й те саме разом було й не було властиве одному й тому самому і в одному й тому ж сенсі»  "...Справді — мати не одне значення — означає не мати жодного значення, якщо ж у слова немає (визначених) значень, тоді втрачена усіляка можливість розмірковувати один з одним, а насправді і з самим собою"— Аристотель, «Метафізика»

1. Із закону достатньої підстави випливає така його вимога: будь-яка думка може бути істинною тільки тоді, коли вона обґрунтована. Так, для того, щоб судження "Петренко є співучасником цього злочину" було визнане істинним, необхідно привести підстави його істинності, тобто треба висловити ряд суджень, із яких би неодмінно випливало твердження про те, що Петренко справді є співучасником цього злочину. Якщо ж таких суджень наведено не буде, то висловлене положення ("Петренко є співучасник цього злочину") не може вважатися істинним.
   У науці й щоденному мисленні нічому не можна йняти віри, як цього вимагає релігія; будь-яке положення, всяка думка має бути обґрунтованою, доведеною. Довести ту чи іншу думку — означає обґрунтувати її, тобто навести інші думки (судження), які були б достатньою підставою її достовірності. Достатньою підставою якоїсь думки є такі інші думки, раніше визнані істинними, із яких неодмінно випливає істинність даної думки.
   Судження, котрі наводяться для обґрунтування істинності іншого судження, називаються логічною підставою. А те судження, яке випливає з інших суджень, як і підстави, називається логічним наслідком. У вигляді формули закон достатньої підстави записується так: А є тому, що є В, де А є наслідком, а В — підставою цього наслідку.
   Думка, яка наводиться як достатня підстава, у свою чергу, має достатньою підставою третю думку, котра теж має достатню підставу, і т. д. Де ж межа обґрунтування? Межею обґрунтування думок є очевидність, закони, аксіоми та інші положення і принципи науки. Те чи інше положення вважається обґрунтованим, якщо ми пошлемося на очевидні факти або на закони, аксіоми чи положення науки, з яких неодмінно випливає істинність нашого положення.
   У судовому дослідженні межею обґрунтування є достовірно встановлені доказові факти, юридичні закони і положення, котрі виробляються судовою практикою.
   Закон достатньої підстави є відображенням необхідного взаємозв'язку, існуючого між предметами і явищами навколишнього світу, а саме: відображенням причинно-наслідкових відношень, генетичних зв'язків і т. д.
   Як у самій дійсності кожне явище має свою причину, свою реальну підставу, без котрої воно не могло б виникнути й існувати, так і в мисленні будь-яка думка має свою достатню підставу.
   Закон достатньої підстави забезпечує обґрунтованість, доказовість нашого мислення. Він вимагає, щоб наші думки були внутрішньо пов'язані одна з одною, випливали одна з одної, обґрунтовували одна одну. Будь-яке положення, у відповідності до закону достатньої підстави, набуває логічної сили лише тоді, коли наведені достатні підстави його достовірності. Якою б правдоподібною не здавалася та чи інша думка, вона може бути визнана істинною лише після того, як її істинність буде доведена. Закон достатньої підстави забороняє визнавати істинність думки на віру. Порушення цих вимог призводить до того, що мислення стає необґрунтованим, бездоказовим, голослівним.
   Доказу мислення надається велике значення в усякій науці, в будь-якій галузі знання. Жодна наука не може обійтися без доказу своїх положень. Будь-яка нова теорія може бути прийнята тільки після доказу її істинності. Наука не може просто проголошувати свої положе

Три з основних законів сформулював Аристотель – закон тотожності, суперечності, виключення третього.
Закон достатньої підстави сформулював Г.-В. Лейбніц.

P.S. Парадо́кс брехуна́ — Логічний парадокс, який полягє у неможливості визначення правдивості чи хибності твердження у межах мови, якою це твердження викладено.

Парадокс можна сформулювати так: хтось стверджує: я завжди брешу. Якщо спробувати визначити, чи він бреше чи говорить правду, ми неминуче дойдемо до суперечності. Якщо бреше, то твердження я завжди брешу істинне, отже він не збрехав. Якщо ж він говорить правду, це означає, що він бреше, бо так говорить його твердження.

ВИСНОВОКИ: 

1.Не всі  брешуть і не всі говорять правду. 

2.  Людям які говорять правду - говори правду, а людям які брешуть - бреши.

3. БРЕШИ ПРАВДУ ПО ЗАКОНАМ ЛОГІКИ,  АЛЕ ЖИВИ ЗГІДНО ЗАКОНІВ ФІЗИКИ.