Authored article
Four years since the illegal annexation of Crimea: article by Boris Johnson
https://www.gov.uk/government/speeches/four-years-since-the-illegal-annexation-of-crimea-article-by-boris-johnson
In an opinion piece published in European media, the Foreign Secretary marks 4 years since the events which led to the illegal annexation of Crimea.
On the night of 22 February 2014, the most powerful men in Russia gathered in the Kremlin and resolved to seize Crimea from Ukraine.
They would later make elaborate efforts to give their decision a veneer of legitimacy – including by staging a bogus referendum – but that meeting between President Vladimir Putin and his security chiefs was designed to seal the fate of Crimea’s people.
We know this because Mr Putin said as much. In a documentary for Russian television, broadcast in 2015, the President described the sequence of events.
He decided to grab Crimea during that conclave in the Kremlin 3 weeks before the sham referendum. All those claims about how he acted to protect the region’s people or uphold their wishes were, by Mr Putin’s own account, utterly mendacious.
So it was that Russia seized 10,000 square miles from Ukraine and broke the first principle of international law – that countries may not acquire territory or change borders by force.
Mr Putin formally annexed Crimea into the Russian Federation on 18 March 2014. Four years after that event, we should remind ourselves of the enormity of what happened and redouble our determination to stand up for our values and uphold international law.
Russia’s land grab in Crimea amounted to the first forcible annexation of the territory of a European country – and the first forcible redrawing of a European frontier – since 1945.
In the process, Russia broke so many international agreements that listing them all is a challenge. To select a few examples, Mr Putin trampled upon Article 2 of the United Nations Charter, the Helsinki Final Act and the Russia-Ukraine Treaty of Friendship.
He also broke Russia’s specific pledge, contained in the Budapest Memorandum of 1994, to respect the “existing borders of Ukraine” and “refrain from the threat or use of force against the territorial integrity or political independence of Ukraine”.
And after annexing Crimea Mr Putin went still further, igniting and vigorously fanning the flames of conflict in eastern Ukraine. To this day, Russia continues to deploy troops and tanks in a conflagration that has claimed over 10,000 lives and driven 2.3 million people from their homes.
Flight MH17 became another victim of this tragedy when a Russian missile launched from an area controlled by Russian proxy fighters blew this passing airliner out of the sky, killing 298 innocent people, including 10 Britons.
All the while, reports have emerged from Crimea of the oppression of the indigenous Tatar population and the harassment of those opposed to Russian annexation. Despite repeated calls from the UN General Assembly, Russia has refused to allow international human rights monitors to enter the peninsula.
In the end, the security of every nation depends on the essential principle that countries should not change borders or acquire territory by force. That is why the fate of Crimea matters to all of us.
We all have an obligation to stand up to Russia in a measured and resolute way. That means sustaining our Crimea-related sanctions against Russia for as long as the region remains under Kremlin control, and keeping further sanctions in place whilst the Minsk Agreements in eastern Ukraine go unheeded.
These measures are intended to demonstrate that no country, however large, can dismember its neighbour and break international law without consequence.
Nevertheless, while holding fast to our principles, we should engage firmly and purposefully with Russia. We need to communicate with clarity and directness our concern over the Kremlin’s actions.
There is no contradiction between dialogue and deterrence – indeed the one can reinforce the other – as I made clear when I visited Moscow in December. As permanent members of the Security Council, Britain and Russia also share special responsibility for international peace and security.
Our motto with Russia must be to ‘engage but beware’ and both halves of the formula should be pursued with equal resolve. But we must never forget the terrible consequences of that late night gathering in the Kremlin.Published 22 February 2018
БОРИС ДЖОНС ОРИГІНАЛЬНИЙ ХАММЕР.
АЛЕ ПОЛЯНУ СІЧЕ ЧОТКО
Звірив оригіна і переклад в Українській правді..http://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/02/23/7077929/
Знайшов неточність Борис Джон говорить про 10000 кв. км , а В УП 2700 кв. км. ?
Вночі 22 лютого 2014 року найвпливовіші представники російської владної верхівки зібралися на зустріч в Кремлі. Саме там вони домовилися захопити український Крим.
Це вже згодом вони будуть старанно працювати над тим, щоби надати цьому рішенню видимість легітимності – в тому числі інсценувавши проведення фальшивого референдуму, – однак саме та нічна зустріч між президентом Володимиром Путіним та його силовиками мала на меті остаточно вирішити долю мешканців Криму.
Ми знаємо це, бо Путін сам про це розповів.
У документальній стрічці для російського телебачення, яка вийшла в ефір у 2015 році, президент сам описав послідовність подій.
Він вирішив відібрати Крим під час тієї таємної наради в Кремлі за три тижні до фальсифікованого референдуму. А усі подальші твердження, що він, мовляв, прагнув захистити народ регіону або виконати бажання тамтешнього населення, були – виходячи з особистого визнання Путіна – абсолютно брехливими.
Саме так Росія захопила 10 тисяч (насправді 27 тисяч) квадратних кілометрів української землі та порушила головний принцип міжнародного права, який каже, що держави не можуть силою збільшувати свою територію або змінювати кордони.
Путін формально анексував Крим до Російської Федерації 18 березня 2014 року. Через чотири роки ми повинні пригадати жахливість цього вчинку та подвоїти рішучість щодо захисту наших цінностей та підтримки міжнародного права.
Такого не було з 1945 року.
Захоплення Росією території Криму стало першим випадком силової анексії в Європі та першою спробою силою перекроїти європейські кордони від тих часів.
Вчинивши це, Росія порушила стільки міжнародних угод, що їх навіть складно перерахувати. Ось декілька прикладів: Путін розтоптав статтю 2 Статуту ООН, Гельсінський заключний акт та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та РФ. Він також порушив зобов’язання, яке Росія взяла на себе у Будапештському меморандумі від 1994 року, а саме про обіцянку "поважати кордони України" та "утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України".
Анексувавши Крим, Путін пішов далі, розпалюючи та активно поширюючи полум’я конфлікту на Сході України. До сьогоднішнього дня Росія продовжує постачати своїх вояків та танки у величезне полум’я конфлікту, яке вже забрало життя більше 10 000 осіб та змусило 2,3 млн людей залишити свої домівки.
Рейс MH17 став черговою жертвою цієї трагедії, коли російська ракета, запущена з території, контрольованої проросійськими бойовиками, збила в небі пасажирський лайнер, забравши життя 298 невинних людей, включаючи 10 підданих Великої Британії.
Від того часу надходять повідомлення з Криму про репресії проти корінного населення, кримських татар та про залякування тих, хто виступав проти російської анексії. Незважаючи на постійні заклики з боку ГА ООН, Росія відмовляється допустити на півострів міжнародні правозахисні місії.
Насамкінець зазначу, чому настільки важливим є дотримання принципу: держави не мають силою змінювати кордонів або набувати територію силовим шляхом. Від того, чи буде світ дотримуватися цього принципу, залежить безпека кожної нації.
Саме тому доля Криму має значення для всіх нас.
Усі ми маємо зобов’язання зважено та рішуче виступити проти Росії. Це означає – підтримувати санкції, запроваджені проти РФ через анексію Криму, доти, доки регіон залишатиметься під контролем Кремля, а також зберігати подальші, сильніші санкції – доки не виконуються Мінські домовленості.
Ці кроки мають продемонструвати, що жодна країна, незалежно від її розміру, не може розчленувати свого сусіда та порушити міжнародне право без наслідків для себе.
Та разом з цим, чітко дотримуючись наших принципів, ми також маємо рішуче та цілеспрямовано співпрацювати з Росією. Ми маємо чітко та прямо говорити про наше занепокоєння діями Кремля.
І тут немає жодних суперечностей між діалогом та стримуванням. Навпаки, ці підходи можуть посилювати одне одного, і я наголошував на цьому під час свого візиту до Москви у грудні 2017 року.
Велика Британія та Росія як постійні члени Ради безпеки ООН несуть особливу спільну відповідальність за дотримання міжнародного миру та безпеки. Наше гасло у відносинах з Росією має бути таким: "співпрацюй, але будь уважним". При цьому обидві складові цієї формули повинні виконуватися однаково рішуче.
Але водночас ми ніколи не маємо забути про жахливі наслідки тієї зустрічі в Кремлі пізно вночі 22 лютого.
